Поняття продуктивнiсть працi: показники, методи вимiрювання

ПОНЯТТЯ ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ: ПОКАЗНИКИ, МЕТОДИ ВИМІРЮВАННЯ.

 

Важливою умовою ефективного функціонування підприємства є раціональне, ефективне  використання усіх видів виробничих ресурсів. Для характеристики ефективності використання трудових ресурсів підприємства використовується показник продуктивності праці, який відображає кількісне співвідношення між обсягом виробленої продукції і трудовими витратами на її виробництво. Чим менші трудові витрати, тим вищий рівень продуктивності праці.

Продуктивність праці – це економічна категорія, яка характеризує ефективність трудових витрат і показує здатність праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ.

Рівень продуктивності праці визначається кількість продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляється одним робітником за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання одиниці роботи чи послуги).

Економічний зміст  підвищення продуктивності праці полягає в скороченні витрат робочого часу на виробництво одиниці продукції або в збільшенні кількості продукції, виробленої за одиницю часу.

На виробництво  продукції витрачається як жива праця  працівників, зайнятих безпосередньо  у процесі її виробництва, так і минула праця, уречевлена в засобах виробництва (матеріалах, сировині, машинах, устаткуванні та ін.) У зв’язку з цим розрізняють індивідуальну і суспільну продуктивність праці.

Індивідуальна продуктивність праці відображає витрати живої  праці на виробництво конкретної продукції і застосовується в економічних розрахунках на рівні підприємства.

Суспільна продуктивність праці, крім витрат живої праці, враховує витрати минулої праці, уречевленої  в засобах виробництва, тобто  сукупні витрати праці. Її рівень характеризує ефективність суспільного виробництва і розраховується на рівні народного господарства.

Для характеристики рівня продуктивності праці можна  використовувати такі показники: виробіток  та трудомісткість продукції.

Виробіток – прямий показник рівня продуктивності праці, який характеризує кількість виробленої продукції (обсягу робіт чи послуг), що припадає на одного середньооблікового працівника за певний період. Він визначається за формулою:

 

                                        

,                                                (1.1)

 

де   В – виробіток;

       Q – обсяг виробленої  продукції (виконаних робіт чи  наданих послуг) за певний період;

       t – загальні  витрати праці на виробництво  продукції підприємства (надання послуг, виконання робіт), які вимірюються в людино-годинах, людино-днях, людино-місяцях або людино-роках;

       Ч – середньооблікова  чисельність працюючих промислово-виробничого  персоналу.

 

Розрізняють показники  виробітку залежно від одиниці  виміру робочого часу:

1. виробіток на одну відпрацьовану людино-годину ‒ годинний;
2. виробіток на один відпрацьований людино-день ‒ денний;
3. виробіток на одного середньооблікового працівника ‒ річний (квартальний, місячний).

Годинний виробіток  обчислюється діленням обсягу випущеної за певний період продукції на кількість годин, відпрацьованих усіма працівниками протягом цього самого періоду. Він характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьовану годину робочого часу.

Денний виробіток залежить від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки часу.

Місячний (річний) виробіток визначається діленням обсягу випущеної за місяць (рік) продукції на середньооблікову чисельність промислово-виробничого персоналу або основних робітників. Він характеризує продуктивність використання робочого часу за місяць, рік. Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а й цілодобові простої.

Трудомісткість – це обернений  показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг), і розраховується за формулою:

 

,                                                           (1.2)

 

де Т – трудомісткість;

       Q – обсяг виробленої  продукції (виконаних робіт чи  наданих послуг) за певний період;

       t – загальні  витрати праці на виробництво  продукції підприємства (надання  послуг, виконання робіт), які вимірюються  в людино-годинах, людино-днях, людино-місяцях або людино-роках.

 

В залежності від складу затрат праці, які формують трудомісткість продукції, розрізняють наступні її види.

Технологічна трудомісткість визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.

 Трудомісткість обслуговування  визначається витратами праці  допоміжних робітників, що зайняті  обслуговуванням виробництва.

 Виробнича трудомісткість складається  з технологічної трудомісткості  та трудомісткості обслуговування, тобто показує витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи.

Трудомісткість управління визначається витратами праці керівників, професіоналів, фахівців, технічних виконавців.

Повна трудомісткість відображає всі  витрати праці на виготовлення кожного виробу. Вона визначається за формулою:

 

Т_п=Т_т+Т_о+Т_у=Т_в+Т_у,                                                                              (1.3)

 

де  Т_п – повна трудомісткість;

      Т_т  – технологічна трудомісткість;

      Т_о – трудомісткість обслуговування;

      Т_в – виробнича трудомісткість;

      Т_у – трудомісткість управління;

 

За характером і призначенням розрізняють нормативну, фактичну й планову трудомісткості.

Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з чинними нормами.

Фактична трудомісткість визначає фактичні затрати праці  на виготовлення одиниці продукції  або виконання певного обсягу робіт.

Планова трудомісткість характеризує затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва.

Існують наступні методи вимірювання продуктивності праці в залежності від способів обліку обсягів виробництва: натуральний (умовно-натуральний), вартісний, трудовий.

При натуральному методі розрахунку продуктивності праці обсяг виготовленої підприємством продукції обчислюють в натуральних вимірниках (в одиницях ваги, об'єму, кількості, довжини). А сам показник має два прояви: часовий і персоніфікований. Часовий прояв продуктивності праці відтворює кількість виготовленої підприємством продукції (робіт, послуг) в натуральному вимірі за одиницю часу, витраченого на її виробництво. Персоніфікований прояв продуктивності праці відтворює кількість виготовленої підприємством продукції (здійснених робіт, наданих послуг) в натуральному вимірі одним працівником підприємства.

Переваги натурального методу: зрозумілий і наочний розрахунок продуктивності праці, можливість визначення продуктивності за кількістю виготовленої продукції, можливість порівняння ефективності праці на стаціонарних робочих місцях.

Недоліки методу полягають у наступному: неможливість застосування при випуску неоднорідної продукції різної якості та асортименту, непорівнянність з іншими видами продукції, виробництвами, не враховується якість продукції.

Умовно-натуральний метод дозволяє розширити межі застосування натурального методу. Однорідна, але різноякісні продукція наводиться за якоюсь ознакою до умовного еталону. Наприклад, сірчану кислоту різної концентрації призводять до моногідрату (100%), мінеральні добрива – 100% до змісту поживних речовин і т.д.

Сфера застосування методу: в однономенклатурних виробництвах, коли підприємство (цех) виготовляє однорідну чи порівнювану продукцію.

На підприємствах, де виробляється декілька (багато) видів продукції, яку неможливо порівняти за допомогою коефіцієнтів якості (перевідних коефіцієнтів), застосовують вартісний метод обчислення продуктивності праці.

Вартісний метод є найбільш універсальним  для вимірювання продуктивності праці. Обсяг виробництва оцінюється у вартісному вираженні (валова, товарна, реалізована, чиста, умовно-чиста продукція). При вартісному методі продуктивність праці визначається відношенням обсягу виробництва у вартісному виразі за певний період до середнього числа працівників.

Переваги методу: можливість застосування за умов багатономенклатурного виробництва  з широким асортиментом виготовлюваної продукції, можливість визначення і характеристики динаміки і рівня продуктивності за асортиментом виготовленої продукції по підприємству і в цілому по галузі промисловості з обчисленням темпів зростання за будь-які проміжки часу.

Недоліки методу: за умови зміни асортименту вироблюваної продукції, а також в умовах спеціалізації і кооперування підприємств спотворюється дійсний показник продуктивності праці, запропонований показник продуктивності праці залежить від встановлених на продукцію цін, тобто якщо в плановому періоді в порівнянні зі звітним зростає частка продукції, на яку встановлено високі ціни, обсяг валової (товарної) продукції, а відтак і виробіток на одного працівника теж зростають, навіть коли обсяги продукції в натуральному відтворенні та її трудомісткість залишились незмінними, залежність від змін виробничої структури підприємства (з однієї сторони, розгалуженість виробництва може призвести до ненавмисних втрат при обчисленні загальної валової продукції в цілому по підприємству, з іншої ‒ організація власного виробництва напівфабрикатів всупереч отриманню їх ззовні чи внаслідок об'єднання підприємств збільшує показник валової (товарної) продукції, тим самим збільшуючи показник продуктивності праці), орієнтація показника продуктивності праці на матеріаломісткість здебільшого на вартість минулої, уречевленої праці (сировини, матеріалів, палива, амортизації) порівняно з вартістю живої праці, що призводить до невідповідності встановлюваних на продукцію цін її трудомісткості на кожному окремо взятому підприємстві, а відтак спотворюється показник валової (товарної) продукції, і, як наслідок, - показник продуктивності праці.

Сфера застосування методу: в багатономенклатурних виробництвах, коли підприємство (цех) виготовляє різнорідну продукцію, а також при складній розгалуженій структурі підприємства.

Найбільш об'єктивні і точні показники рівня і динаміки продуктивності праці забезпечує трудовий метод її обчислення, при якому вимірювання рівня і динаміки продуктивності праці здійснюється за показником трудомісткості випуску продукції

Зміст його полягає в  тому, що зростання продуктивності індивідуальної праці визначається підвищенням ступеня використання норм виробітку, єдиних для порівнюваних періодів. Різновидом трудового методу є визначення зростання продуктивності праці за зниженням трудомісткості продукції (робіт).

Переваги методу: можливість вимірювання будь-яких витрат праці  за умов  багатономенклатурного виробництва з широким асортиментом виготовлюваної продукції, об'єктивне і точне визначення динаміки і рівня продуктивності праці, зміна асортименту продукції чи організаційної структури підприємства не спотворює показників продуктивності праці. Недоліки методу: запропонований показник продуктивності праці не залежить від встановлених на продукцію цін, він не орієнтований на цінові детермінанти, хоча в деяких випадках припускається розрахунок трудомісткості на одиницю виготовленої продукції у вартісному відтворенні. Сфера застосування методу: в будь-яких виробництвах.

На макроекономічному рівні продуктивність праці виражається через такий показник як валовий внутрішній продукт на душу населення, який розраховується за формулою:

 

 

де   ПП – валовий внутрішній продукт на душу населення (продуктивність праці);

ВВП – валовий внутрішній продукт (у фактичних цінах);

ЕАН – економічно активне  населення.

 

Даний показник вимірюється  у грошовому виразі обсягу виробленої продукції, тому значний вплив на його рівень мають зміни індексу  споживчих цін.

Продуктивність праці з урахуванням індексу споживчих цін розраховується за формулою:

 

 

де ППі – валовий внутрішній продукт на душу населення (продуктивність праці) з урахуванням індексу цін;

ПП – валовий внутрішній продукт на душу населення (продуктивність праці);

Іц – індекс споживчих  цін.

 

Користуючись запропонованими  формулами розрахуємо продуктивність праці в Україні за 2000–2011 рр. (Таблиця 1).

 

Таблиця 1