Роль безпеки грошового ринку та інфляційних процесів у забезпеченні фінансової безпеки держави

• індикатори валютного  ринку: обмінний курс гривні до долара США; обсяг валютних торгів; обсяги купівлі готівки; обсяги продажу готівки; золотовалютні резерви країни;

• індикатори банківської  системи: кількість банків (за реєстром), у тому числі за формами власності; сплачений статутний фонд банків; середній розмір сплаченого статутного фонду на один діючий банк; розмір чистого прибутку банків; оборот банків;

• індикатори фондового  ринку:  національний індекс акцій;  обсяг продажу цінних паперів та їх похідних; обсяг купівлі цінних паперів та їх похідних;

обсяг щорічної емісії цінних паперів; обсяг випуску, розміщення й обслуговування ОВДП, ОЗДП, ОВДОП; кількість довірчих товариств;  обсяг  сплачених довірчими товариствами статутних фондів;  розмір сплаченого статутного фонду на одне довірче  товариство;  загальна вартість активів,  що управляється довірчими товариствами, обсяг їх доходів;

• індикатори страхового сектора:  кількість страхових організацій;  обсяг сплачених ними статутних фондів; розмір сплаченого статутного фонду на одну страхову організацію; обсяг страхових послуг; обсяг отриманих страхових премій [18, с. 67-69].

Варто зазначити, що вчений І. Ластовченко пропонує, щоб система фінансових показників була структурно розмежована на макроекономічні, зведені та індивідуальні.  Так,  він до макроекономічних фінансових показників відносить: загальний обсяг фінансових ресурсів; загальний обсяг доходів бюджетів;  загальний обсяг видатків бюджетів;  загальну величину зовнішнього та внутрішнього боргу; загальний обсяг грошових надходжень; загальний обсяг страхових і резервних фондів.  Зведені показники поділяють:  на зведені показники загальнодержавного рівня (витрати зведеного бюджету за основними напрямками витрат); показники, що характеризують фінанси економіки в цілому або окремих підрозділів; показники фінансового ринку [21, с. 74-76].

Більш системний підхід, на думку автора даного дослідження, запропоновано О.І. Барановським, який виділив структурні групи  (підсистеми) індикаторів фінансової безпеки  для характеристики об'єкта економічної й фінансової безпеки, а саме [1, c. 94-98].

О.І. Барановський у своєму дослідженні справедливо зазначає, що "відмінною особливістю індикаторів  економічної й фінансової безпеки  є їх порогове (мінімальне, максимальне, гранично припустиме) значення" [1, c. 94].

У Методиці розрахунку рівня  економічної безпеки України (наказ  Міністерства економіки України  від 02.03.2007 р. № 60) виділено окремий блок як щодо індикаторів, так і їх порогових значень у контексті окремих елементів фінансової безпеки .

Індикатори фінансової безпеки  можуть сигналізувати про тенденції виникнення або протікання тих чи інших проблемних ситуацій, диспропорції розвитку [1, c. 99].

Хоча і наявні принципові підходи щодо індикаторів фінансової безпеки,  однак фундаментальність  та й масштабність проблеми,  різноплановість самого змісту фінансової безпеки та її забезпечення вимагають також формування системної інформаційно-аналітичної бази моніторингу індикаторів фінансової безпеки,  нормативного визначення основних джерел накопичення первинної інформації з питань фінансової безпеки на кожному рівні [2, с. 12, 5-7]. Ще більша проблемність у контексті економічної безпеки стосується властиво індикаторної оцінки та порівняння збалансованості фінансової системи.

Насамперед (до розгляду власне збалансованості фінансової системи), доцільно розглянути схему побудови безпосередньо фінансової системи, при чому на рівні держави як основоположної складової побудови світової фінансової системи,  яка схематично,  із відповідними внутрішніми динамічними зв'язками, фінансова система держави складається з фінансів держави, підприємств та домогосподарств, які є тісно взаємопов'язаними завдяки стійким фінансово-економічним відносинам між собою [3,4].

Окрім цього, охарактеризуємо  поняття збалансованості фінансової системи на різних рівнях:

1. Збалансованість фінансової  системи держави –  оптимальне  поєднання регулюючих важелів  впливу держави на забезпечення  виконання програмних фінансових  заходів із пошуком раціональних  шляхів реалізації планів економічного розвитку на всіх рівнях.

2. Збалансованість фінансової  системи регіону – цілеспрямоване  формування та реалізація заходів  фінансової регіональної політики  щодо забезпечення відповідності  між реальними потребами та  наявними можливостями економічного  розвитку регіону. 

3. Збалансованістю фінансової  системи території – досягнення  такого стану території, за якого можна вести мову про її повну самозабезпечуваність та самовідтворення,  а також наявність перспектив незалежного розвитку.  Інакше кажучи,  мова йде про ситуацію,  за якої потреби конкретної території, хоча б на певний момент часу, відповідають її можливостям. В ідеалі досягнути цього на практиці майже неможливо.

Кожна фінансова система  є максимально стійкою за умови  дотримання рівноваги між внутрішніми  та зовнішніми фінансовими збуреннями,  що може також зумовлювати її динамічний розвиток.

Початково фінансова система є самозбалансованою та залишається такою до моменту впливу на неї будь-яких внутрішніх чи зовнішніх фінансових збурень. При прояві впливу на фінансову систему (що перебуває в рівновазі) конкретного збурення, яке порушує рівноважний фінансовий стан, рівновага прагне зміститися в напрямку послаблення зовнішнього збурення, стимулювальним фінансові процеси.

У випадку фіксації стійкого недосягнення рівноважного стану між внутрішніми та зовнішніми фінансовими збуреннями у фінансовій системі настає етап прояву в ній явища дисбалансу. Динаміка відображення закону збалансованості фінансової системи на довготривалому часовому проміжку в цілому підпорядковується циклічності розвитку складних економічних систем.

Також,  з метою прогнозування  та оцінки майбутніх тенденцій щодо збалансованості фінансової системи території доцільно на основі отриманих у попередні періоди дослідження даних визначати середній,  найвищий та найнижчий індикатори рівня збалансованості для даної конкретної території дослідження як у розрізі окремих показників і їхніх груп, так і в цілому по регіону. При цьому необхідно розуміти, що із часом обчислені індикатори рівня збалансованості території можуть змінюватися,  і виходити за допустимі індикаторні межі.

Методика  розрахунку рівня грошової безпеки  України визначає перелік таких індикаторів, які наведені в таблиці 2 .

Таблиця 2

Індикатори та порогові значення індикаторів стану безпеки грошового ринку та інфляційних процесів України

 

№	Індикатор, одиниця  виміру	Фактичне значення в Україні, 2009 рік	Фактичне значення в Україні, 2010 рік	Нормативне значення
1	Відношення обсягу грошового  агрегату МЗ до ВВП (рівень монетизації), %	53,27	111	Не більше 50
2	Відношення ВВП до обсягу грошового агрегату М2 (швидкість обігу), кількість обертів	0,52	1,08	Не більше 2
3	Обсяг готівки, % до ВВП	17	35	Не більше 4
4	Рівень інфляції (до грудня попереднього року), %	112,3	103,3	Не більше 107
5	Частка довгострокових кредитів у загальному обсязі кредитів, наданих банківськими установами, %	31,2	30,7	Не менше 30
6	Рівень середньої процентної ставки кредитів банківських установ  відносно інфляції, %	6	11,3	Не більше 5

 

Виходячи із показників даної  таблиці бачимо, що більшість показників грошової безпеки України не відповідають нормативному значенню, тобто Україна знаходиться у нестійкому становищі.

 Основні досягнення  можна виділити лише стосовно  опанованого рівня інфляції, однак  і досі стоїть проблема значної  швидкості обігу грошової маси  та високо рівня монетизації  країни. У 1995-1996 грошова маса оберталася  понад 10 разів на рік, у 2002 році -5-6 разів, у 2003 -3,2 рази на рік, однак з часом спостерігається скорочення швидкості обігу грошової маси. Слід також зазначити, що на шляху до встановлення достатнього рівня безпеки грошового ринку в країні відбувається реформація системи кредитування, стабілізувалось співвідношення короткострокових та довгострокових кредитів у загальній сумі кредитованих населенню ресурсах. Досі актуальною проблемою являється значна частка вартості агрегату М0 у загальній грошовій масі. Через це для запобігання розвитку інфляції в країні НБУ запроваджує процентні ставки по міжбанківським кредитам, що перевищують нормативне значення.

Отже основними  загрозами у грошово-кредитній  сфері є:

- Обмежувальний характер грошово-кредитної політики, її спрямованість переважно на мінімізацію інфляції, а не на потреби економічного зростання (наслідком є скорочення попиту, зростання безробіття);

- Невисокий рівень монетизації економіки, дефіцит платіжних засобів;

- Надмірна питома вага готівки у загальному обсязі грошової маси;

- Незбалансованість грошового і товарного ринків;

- Обмеженість монетарних інструментів для регулювання пропозиції грошей;

- Недостаній вплив облікової ставки НБУ на вартість кредитів комбанків;

- Незадовільне виконання гривнею функції нагромадження вартості.

 

 

 

4. Роль безпеки грошового ринку та інфляційних процесів у забезпеченні фінансової безпеки держави

Виходячи з національних економічних інтересів, грошово-кредитну сферу слід розглядати, як важливу  складову державного суверенітету в  економіці. Справді, грошова одиниця  є одним з атрибутів державного суверенітету. Держави мають автономію  на випуск грошей та контроль грошової маси та обігу. Цікаву думку стосовно ролі грошово-кредитної політики у  забезпеченні економічного суверенітету висловили вітчизняні економісти: «Оскільки  грошова система кожної країни визначається її внутрішнім законодавством, саме явище  грошової системи постає на поверхні як суто національне. Кожна держава  формує свою власну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім  впливам, коли вони загрожують інтересам  національної економіки.» [19, с.151].

Сьогодні проблема економічного суверенітету загострюється, за умов зростання  рівня доларизації економіки  країн та створення нових валютних союзів. З огляду на це, плани членів новоствореного митного союзу Росії, Білорусії та Казахстану створити економічний  союз до 2012 року загрожують Україні  втягненням у рубльову валютну зону. До речі, у світових фахівців міжнародної  економіки існують неоднозначні погляди на доцільну для країни ступінь  доларизації та автономності грошово-кредитної  політики. Прикладом послідовної  альтернативної позиції є погляди  американських фахівців Бена Стайля та Роберта Літана, які стверджують: «Мати національні гроші стає не лише дедалі менш корисним, коли світ стає все більше взаємопов'язаним економічно і фінансово, але це стає дедалі більше дестабілізуючим. Валюти, що зазнали колапсу, залишають за собою бідність, страх, гнів та небезпеку. Національні гроші стали Ахілесовою п'ятою глобалізації» [3]. Економічний потенціал України дає підставу вважати, що за коректної економічної політики, гривня уникне такої сумної участі.

Не менш важливий національний економічний інтерес у монетарній сфері полягає у забезпеченні безперешкодного виконання економічних  функцій грошей та кредиту. Це стосується доступності кредитних ресурсів для бізнесу та громадян, можливості грошей забезпечувати обмін товарами та послугами, заощадження, інвестиції та міжнародну торгівлю.

Взаємозв'язок грошово-кредитної  політики з реальною економікою виявляється  на рівні цілей грошово-кредитної  політики. Відомо, що одночасне досягнення цих цілей є неможливим через  специфіку дій інструментів монетарної політики. Для України ж характерна певна невизначеність цих стратегічних цілей, сформульованих як забезпечення цінової стабільності, економічного зростання, стабільності обмінного  курсу, сприяння високому рівню зайнятості тощо.

Обґрунтування та вибір оптимальних заходів державної політики є технічно складним процесом, а політичні рішення є часто багатоваріантними. Це стосується, зокрема таких питань, як вибір інструментів монетарної політики, забезпечення точності прогнозування рівноважних валютних курсів.

Важливою особливістю  грошово-кредитної політики є необхідність оперативного прийняття рішень, що не меншою мірою ускладнює завдання забезпечення економічної безпеки. Необхідність аналізу поточного  стану монетарної системи та реагування на безпекові виклики практично у режимі реального часу є одним з чинників, які ускладнюють процес забезпечення економічної безпеки за фінансової кризи. У доповіді Робочої групи Джорджтаунського університету з аналізу Азійської фінансової кризи 1997-98 років зазначається, що "Відносна нестача фінансової розвідки у режимі реального часу, інтегрованої в агенціях зовнішньої та безпекової політики Уряду США, все ще є стримуючим чинником, який впливатиме на можливості реагування США на кризу у майбутньому" [4, с.93]. Під час загострення фінансової кризи у II півріччі 2008 року стабілізаційні дії НБУ щодо обмінного курсу грн. /дол. США, на наш погляд, були ретроактивними, і офіційний курс гривні часто суттєво відрізнявся від ринкового курсу (Рис. 1).