Загальна характеристика кредитно-банківської системи України

Поряд з правами Закон передбачає і деякі обмеження щодо діяльності Національного банку України. Зокрема, йому забороняється (за деяким винятком) здійснювати торговельну, виробничу та страхову діяльність, бути акціонером або учасником банків та інших підприємств, здійснювати операції з нерухомістю.

Основним завданням, на розв’язання якого спрямована вся діяльність Національного банку, є забезпечення стабільності грошової одиниці держави — гривні. Через виконання цього основного завдання (функції) Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень — цінової стабільності [7,217].

          Національний банк України — «банк банків». Він виконує роль кредитора останньої інстанції для банків і здійснює їх рефінансування. На різних етапах становлення банківської системи в Україні рефінансування здійснювалося через різні механізми.  Національний банк України як «банк банків» відіграє важливу роль у забезпеченні надійного та ефективного функціонування платіжної системи країни.

Національний банк — орган банківського регулювання. З метою регулювання діяльності банків цивілізованими засобами Національний банк поступово застосовує в практичній діяльності регулятивні інструменти, які використовуються у світовій банківській практиці [4,26].

Національний банк — орган валютного регулювання і контролю. Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачені повноваження Національного банку як органу валютного регулювання і як органу валютного контролю.

Основні повноваження Національного банку України як органу валютного контролю:

• забезпечення дотримання резидентами і нерезидентами валютного законодавства на території України;
• забезпечення здійснення уповноваженими банками контролю за законністю валютних операцій, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці банки [8,117].

У сучасних умовах одним із найважливіших завдань Національного банку як органу валютного контролю є обмеження масштабів відпливу капіталу з країни, підвищення ефективності (дієвості) заходів, що перешкоджають відпливу капіталу.

 Національний банк України — інформаційно-статистичний та аналітичний центр банківської системи. З перших років свого існування Національний банк бере активну участь у створенні інформаційної системи даних, які є основою прогнозування та аналізу економічного розвитку країни. Зокрема, Національний банк розробляє, підтримує в актуалізованому стані і розповсюджує грошово-кредитну (монетарну) і банківську статистику та статистику платіжного балансу.

 Національний банк згідно з законодавчою базою має особливі права щодо отримання інформації. Він має право безоплатно одержувати інформацію, необхідну для підготовки банківської статистики та для аналізу економічної ситуації [9, 225].

         Отже, можна зробити висновок, що Національний банк України – найважливіша ланка всієї банківської системи держави, а його діяльність взаємопов’язана  з економічним розвитком  України.

         1.3.Функції Центрального банку

Серед різноманітних функцій центральних банків потрібно виділити основні, без яких неможливе виконання головної мети Центрального банку – збереження стабільності національної грошової одиниці; та додаткові, що відповідають рішенню цього завдання. Функції Національного банку закріплені у Конституції України та Законі України “Про Національний банк України”. Основні функції, що здійснюються всіма без винятку центральними банками, поділяються на регулюючі, контрольні та обслуговуючі.                                        

До регулюючих функцій відносять:

   –  управління сукупним грошовим  оборотом;

   –  регулювання грошово-кредитної сфери;

   –  регулювання попиту та пропозиції на кредит [21,96].

Важливою є регулююча функція, яка притаманна всім без винятку центральним банкам, і включає розробку та проведення грошово-кредитної політики. Характер запровадженої Центральним банком грошово-кредитної політики багато в чому залежить від ступеню його незалежності від уряду, яка може бути більшою або меншою, але ніколи не є абсолютною. Наприклад, цільові орієнтири зміни агрегатів грошової маси зазвичай визначаються безпосередньо центральними банками. В той же час не один центральний банк не може самостійно, без участі держави, встановити той або інший валютний режим. З іншого боку, відмічені за останні десятиріччя тенденції в грошово-кредитній сфері сприяли посиленню незалежності центральних банків. Так, процеси лібералізації руху капіталів призвели до підвищення значення ринкових інструментів та зменшення ролі адміністративних заходів регулювання. Це, в свою чергу, викликало згортання регламентуючих процедур і в певній мірі зміцнило незалежність центральних банків. Розробка та проведення грошово-кредитної політики включає в себе:

   - визначення  напрямків розвитку грошово-кредитної  політики;

   - вибір  основних інструментів грошово-кредитної  політики; 

   - створення  та впровадження статистичної  бази даних по грошовій масі, кредитам та заощадженням;

   - проведення  аналізу і досліджень з проблем  економіки та грошово-кредитної  сфери даної країни або інших  держав, які створюють основу  грошово-кредитної політики;

   - складання  грошових програм та контроль за їх виконанням [23,34].

Не менш важливою регулюючою функцією Центрального банку є регулювання попиту та пропозиції на кредит та іноземну валюту, що здійснюється за допомогою проведення інтервенцій на грошовому та валютному ринках. З метою кредитної експансії, центральні банки застосовують заходи по зниженню рівня ліквідності кредитно-банківських інститутів, а при кредитній експансії застосовують протилежні дії. Аналогічне значення мають валютні інтервенції. Контроль за функціонуванням кредитно-банківської системи – одна з основних функцій Центрального банку, яка обумовлена необхідністю підтримання стабільності цієї системи, оскільки довіра до національної грошової одиниці припускає наявність стійких та ефективно працюючих кредитно-банківських інститутів.

Регулюючі функції Національний банк може здійснювати безпосередньо  через створений ним орган банківського нагляду реалізацією таких повноважень, як:

• здійснення всіх видів перевірок;                                                                                        
• здійснення вимог щодо проведення загальних зборів акціонерів банків;
• участь у роботі зборів акціонерів, засідань спостережних рад, правлінь і ревізійних комісій банків з правом дорадчого голосу [19,314].

  Отже, регулююча функція  притаманна всім без винятку центральним банкам.А функції,розробка та проведення грошово-кредитної політики які вона в себе включає є надзвичайно важливими.

Важливе значення держави при здійсненні банківської діяльності має організація всебічного контролю за роботою кредитних установ. Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» це завдання вирішується таким чином: по-перше, Національний банк здійснює контроль за додержанням юридичними особами банківського законодавства та власних нормативних актів; по-друге, перевіряє законність та доцільність утворення комерційних банків шляхом їх реєстрації та видачі ліцензій на проведення банківських операцій; по-третє, встановлює для комерційних банків економічні нормативи.

Важливою функцією Національного банку України є перевірка діяльності комерційних банків шляхом контролю за додержанням ними банківського законодавства. Безпосередньо функцію контролю виконують департамент банківського нагляду Національного банку України, Кримське республіканське та обласні управління Національного банку України.

У разі порушення суб’єктами банківської діяльності законодавства, економічних нормативів, строків та технології виконання банківських операцій, допущення несанкціонованої емісії, невиконання  нормативних актів Національного банку, неподання звітності чи подання недостовірної звітності, збиткової діяльності, створення становища, що загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку, перешкоджання антимонопольним діям чи праву клієнта вільно вибирати банк    Національний банк має право застосовувати такі заходи:

• підвищити норми обов’язкових резервів;
• відкликати ліцензію на здійснення окремих чи всіх банківських операцій;
• усунути керівництво суб’єкта банківської діяльності від управління;
• призначити тимчасову адміністрацію для управління суб’єктом банківської діяльності;
• у безспірному порядку стягнути штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу та застосовувати інші економічні санкції відповідно до законодавства;
• прийняти рішення про виключення з Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ та про реорганізацію чи ліквідацію.

    Крім того, Національний банк вправі вилучити з обігу фіктивні кошти шляхом стягнення їх у безспірному порядку з кореспондентських рахунків банків. Рішення Національного банку про виконання ним контролю за банківською системою можуть бути оскаржені до арбітражного суду [19,317].

    Для виконання банківських операцій Національний банк видає комерційним банкам ліцензії (ст. 17 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Банківська ліцензія — це документ, що підтверджує право комерційного банку займатися всіма або окремими банківськими операціями.

Порядок і умови надання ліцензії на здійснення банківських операцій і видів діяльності комерційним банкам та їх установам, а також порядок і умови, за яких НБУ може відмовити в наданні ліцензії та відкликати її, визначається спеціальним Положенням про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України 6 травня 1998 р. Ліцензування являє собою порядок надання дозволу на здійснення окремих чи всіх банківських операцій комерційному банку, який з моменту реєстрації НБУ набує статусу юридичної особи. Ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою залучення на ринок банківських послуг України комерційних банків та банківських установ, умови діяльності яких відповідають встановленим НБУ обов’язковим вимогам та діяльність яких не загрожує інтересам їх клієнтів.

 Комерційні банки мають право здійснювати банківські операції тільки після отримання відповідної ліцензії НБУ. Діючими правилами НБУ встановлені різні умови і документи, необхідні для отримання ліцензії новоствореними або діючими банками [22,23].

 Рішення щодо можливості надання ліцензії банкам здійснюється протягом одного місяця з дня отримання НБУ клопотання на отримання ліцензії та всіх необхідних документів. НБУ може відмовити банку в наданні ліцензії, якщо за результатами розгляду поданого пакета документів, а для діючого банку — також аналізу діяльності за період, що передує його зверненню до НБУ, встановлено, що надана недостовірна або неповна інформація про здійснення операцій може негативно вплинути на діяльність банку, або якщо банк не дотримав умов, передбачених правилами НБУ.

Рішення про відмову в наданні ліцензії повідомляється банку письмово із зазначенням причин відмови. Ліцензія набуває чинності з моменту прийняття відповідного рішення Комісією з питань нагляду та регулювання діяльності банків НБУ та оформлення належним чином на спеціальному бланку за підписом заступника Голови Правління НБУ. За надання банками ліцензій та дозволів їх філіям на здійснення банківських операцій встановлена плата у розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів заробітної плати.

Порядок відкликання ліцензій на здійснення банківських операцій визначається НБУ [22,25].

Ліцензія на здійснення банківських операцій (окремих чи всіх) може бути відкликана за поданням регіонального управління НБУ у разі:

• виявлення недостовірних даних, на підставі яких було надано ліцензію;
• затримки початку здійснення діяльності, на яку надана ліцензія, більше ніж на один рік з моменту надання ліцензії;
• виникнення становища, що загрожує інтересам кредиторів та вкладників банку;
• виявлення порушень банком вимог банківського і антимонопольного законодавства та нормативних актів НБУ;
• наявності збиткової діяльності банку упродовж 3 місяців  поспіль;
• систематичного порушення економічних нормативів, які встановлені НБУ, упродовж 3 місяців підряд або 6 місяців протягом року;
• здійснення операцій, на які не було надано ліцензії;
• надання недостовірної інформації та звітності або несвоєчасного їх подання;
• невиконання у встановлений термін вимог НБУ щодо діяльності банку та умов, на підставі яких була надана ліцензія [29,193].