Загальна характеристика кредитно-банківської системи України

          Використання операцій на відкритому ринку цінних паперів має такі переваги порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики:

• ініціатива з проведення операцій належить центральному банкові;
• операції з цінними паперами забезпечують центральному банкові гнучкість щодо обсягів і часу його втручання у грошовий ринок;
• комерційні банки здійснюють угоди з цінними паперами добровільно, їхній доход визначається ринковою кон'юнктурою.

 Тому  операції на відкритому ринку  є основним інструментом грошово-кредитної  політики.

 В залежності від об’єктів вони поділяються на операції з державними чи приватними цінними паперами. За строками ці операції можуть бути короткострокові (до трьох місяців) та середньострокові (до одного року).  В залежності  від сфери розрізняються операції з банківськими установами та операції з юридичними особами [32,305].

 Найбільшу кількість операцій НБУ складають операції із облігаціями державної внутрішньої позики (ОВДП), емітентом яких виступає Міністерство фінансів України, а гарантом - уряд. НБУ виступає в якості генерального агента по розміщенню і погашенню цих облігацій.

 Операції  з купівлі (продажу) державних цінних  паперів можуть здійснюватися  НБУ шляхом участі в торгах, які проводяться організаторами  торгівлі цінними паперами, що  офіційно зареєстровані відповідно  до законодавства України, згідно  з установленими ними правилами. У разі прийняття рішення про  участь у торгах НБУ подає  організаторам торгівлі заявку  із зазначенням основних параметрів  щодо купівлі або продажу. НБУ  може також приймати участь  у операціях із купівлі (продажу) державних цінних паперів на  позабіржовому ринку.

 Національний банк з метою регулювання грошово-кредитного ринку може проводити з банками операції з державними цінними паперами , що є в портфелі Національного банку, з обов'язковою гарантією їх викупу у власників у будь-який час. З метою використання реструктуризованих боргових зобов'язань Уряду як фінансового інструменту НБУ залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку виставляє на продаж реструктуризовані боргові зобов'язання Уряду відповідних кодів випуску з установленням ціни обов'язкового їх викупу кожного наступного дня до часу їх обігу поза Національним банком.

 Економічний зміст цих відносин полягає у тому, що уряд з метою покриття бюджетного дефіциту намагається його зменшити або погасити державний борг різними засобами. Якщо при цьому випускаються державні цінні папери, що придбаються економічними структурами чи населенням, то збільшення кількості грошей в обігу не відбувається. Саме так діють уряди розвинутих країн, які, крім того, намагаються уникнути великих розмірів боргових зобов’язань і при цьому не збільшувати інфляційну загрозу, а прибігають до покриття боргових зобов’язань шляхом випуску нових у помірних розмірах, що прийнято вважати звичайним, нормальним, правильним явищем. В цьому випадку просто відбувається переміщення коштів з одного сектора економіки до іншого, обмін своєрідними трансфертами між державою і економікою. Однак якщо такі цінні папери скуповує Національний банк, то це тягне за собою збільшення грошової маси і загрозу інфляції [23,321].

    Отже, Центральний банк продає цінні папери зі свого портфеля, коли йому потрібно стабілізувати або зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту й, отже, сприяти підвищен­ню рівня процентної ставки і в кінцевому підсумку знизити інфляцію. А купує цінні папери на відкритому ринку, коли ставить за мету збільшити грошову масу, знизити вартість грошей, тобто знизити рівень ринкової процентної ставки і в такий спосіб активізувати підприємницьку діяльність, пожвавити кон'юнктуру ринку.

3.2. Зміна облікової ставки

Одним із центральних питань у відносинах з урядом є питання процентних ставок, встановлення яких в Україні повністю віднесено до компетенції Національного банку України. В українських економічних наукових джерелах неодноразово підкреслювалось значення про процентні ставки як найважливіший елемент грошово-кредитної політики, наприклад, що "процентні ставки грошового ринку є визначальним параметром навколо якого побудована система ринкового механізму"  Це ще раз примушує переосмислити орієнтири у проведенні монетарної політики і, очевидно процентна політика для розвитку економіки має значно більш суттєве значення, аніж, наприклад, політика обов’язкового резервування.

        Облікова ставка Національного банку України, за визначенням ст. 1 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.99 р. № 679-XIV (далі — Закон про НБУ) поняття цього терміна — це один із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк України встановлює для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.

            По суті аналогічне, хоча більше за обсягом визначення цього терміна дається п. 1.1 глави 1 Положення про процентну політику Національного банку України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18.08.2004 р. № 389 (далі — Положення № 389). Облікова ставка Національного банку — один з монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк установлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку.

Облікова процентна ставка — це ставка процента, під яку Центральний банк кредитує комерційні банки. Ринок, на якому Центральний банк надає позики комерційним банкам під оголошену облікову ставку, має назву "дисконтне вікно". Специфіка кредитів, які надаються через "дисконтне вікно", полягає в тому, що вони, як правило, надаються комерційним банкам для рефінансування їхньої діяльності. Позики Центрального банку відіграють захисну роль у короткостроковому плані — вони надаються передусім для підтримки обов'язкових резервів комерційних банків на необхідному рівні (так звані адаптаційні позики) та підтримки ліквідності комерційних банків в умовах банківської кризи (центральний банк є кредитором в останній інстанції).

         При отриманні комерційними банками позикових резервів у Центральному банку зростають як зобов'язання комерційних банків, так і грошова база. Центральний банк контролює обсяг запозиченого капіталу, отже, і грошову базу, через облікову процентну ставку. Зниження облікової ставки стимулює комерційні банки частіше позичати у Центрального банку, збільшуючи банківські резерви і кредитний потенціал банківської системи. Оскільки резервні вимоги на ці позики не поширюються, то всі нові резерви є надлишковими. Підвищення облікової ставки стримує "дисконтні позики" комерційних банків і, отже, сприяє скороченню пропозиції грошей в економіці. Наслідки зміни облікових ставок досить невизначені для фінансово-економічної системи, оскільки центральний банк не може точно передбачити обсяг кредитів, які візьмуть комерційні банки через "дисконтне вікно". Загалом зміна облікової ставки процента створює інформаційний ефект щодо напрямку грошово-кредитної політики.

             Фактори що впливають на розмір процентної ставки :

1. Облікова  ставка НБУ - це базисна ставка  рефінансування, яка застосовується  при кредитуванні комерційних  банків. Останні встановлюють процентну  ставку за кредитними операціями, як правило, вищою за облікову  ставку. Однак це не є обов'язковою  нормою. Якщо банк має дешевші  ресурси, він може встановити  нижчі процентні ставки для  своїх кредитів.

2. Рівень  інфляції повинен обов'язково  враховуватись при встановленні  як облікової ставки НБУ, так  і ставки процента за кредитами  комерційного банку, оскільки так  чи інакше банки нестимуть  збитки у зв'язку зі знеціненням  грошей. Дешеві гроші (порівняно  з іншими видами ресурсів) стимулюють  ажіотажний попит на кредити, створюють умови для зловживань  у банківській сфері та розбалансування  економіки.

3. Строк  кредиту - рівень процентної ставки  перебуває у безпосередній залежності  від строку кредиту: чим більше  строк, тим вище процентна ставка. Така залежність зумовлена двома факторами: по-перше, за значних строків кредиту вищим є ризик втрати від неповернення кредиту та знецінення коштів під час інфляції; по-друге, вкладення коштів довгострокового характеру, як правило, приносять відносно вищу віддачу.

4. Витрати  з формування позичкового капіталу, які безпосередньо впливають  на величину процентної ставки  за кредитами. Ці витрати складаються  з депозитного процента та  плати за кредит, що отриманий  в інших банках. Чим дорожче  банку коштують ресурси, тим вищою  є норма позичкового процента.

5. Розмір  позички — звичайно процент  за великими кредитах повинен  бути нижчим, ніж за дрібнішими, оскільки витрати, пов'язані з  кредитною послугою, не перебувають  у безпосередній залежності від  її величини, а абсолютний дохід  банку за великими позичками  вищий, ніж за дрібними.

6. Попит  на кредити. Звичайно збільшення  попиту на кредити викликає  збільшення процентних ставок  за ними. Однак в умовах конкуренції  між кредитними інститутами та  боротьби за розширення ринків  банки не можуть зловживати  цим правилом. Вони мають можливість  не підвищувати рівень процентних  ставок при зростанні попиту  на кредит, щоб залучити більшу  кількість клієнтів та завоювати  конкурентні переваги.

7. Характер  забезпечення — кожна з форм  забезпечення повернення кредитів  має свій рівень надійності. Банк  повинен оцінити якість відповідної  форми забезпечення та встановити  процентну ставку з урахуванням  цих даних. Чим вище якість  застави, тим нижчою може бути  процентна ставка.

8. Витрати  на оформлення позички і контроль  безпосередньо впливають на рівень  процентної ставки. Чим вищі ці  витрати, тим вище норма позичкового  процента.

9. Ставки  банків-конкурентів. Звичайно вони  не дуже відрізняються, однак  в окремі періоди банк може  проводити індивідуальну процентну  політику.

10. Характер  взаємовідносин між банком і  позичальником. Постійному клієнтові, якого банк давно знає та  якому довіряє, що має строковий  вклад або депозит за невисокою  ставкою, банк може встановлювати  знижку при визначенні величини  позичкового процента.

           Отже, зміна ставки облікового процента є основою для формування кредитної реальної ставки комерційних банків, яку слід відрізняти від номінальної.

    Політика облікової ставки процента є важливим інструментом з регулювання пропозиції грошей і здійснюється, як правило, одночасно з діяльністю Національного банку України на відкритому ринку.

3.3. Зміна норми обов’язкових банківських резервів

Банківська система з частковим покриттям склалася в ХIХ ст. Стверджують, що первісно існувала система повного (100-процентного)  покриття, тобто банк усі депозити зберігав як резерви. Така система була сформована «золотих справ майстрами», які й зберігали дорогоцінні метали, необхідні для їхнього ремесла, а з часом приймали на зберігання золото інших власників за певну плату. Це золото спочатку не використовувалось ніяк, просто зберігалось. Це і була 100-процентна банківська резервна система.

З часом «золотих справ майстри» звернули увагу на те, що багато золотих монет залишались без руху досить довго. Незначна кількість клієнтів щодня з’являлась до них з метою забрати свої монети. Але водночас приходили нові клієнти і віддавали гроші на зберігання. Відтік приблизно дорівнював притоку. І майстри «золотих справ» вирішили частину цих монет, що знаходились у них на зберіганні, надавати в позику за певну плату тим, хто пред’являв на них попит. Позику надавали під розписку про повернення в певний строк за певну плату. Так були започатковані банки з частковим резервним покриттям.

Обов’язкові банківські резерви – найбільш жорсткий інструмент грошово –кредитної політики. Його використовують як засіб, що забезпечує швидке стиснення чи розширення кредитної маси в економічній системі.

Вплив на пропозицію грошей та макроекономічну ситуацію здійснюється шляхом маніпуляції нормою банківських резервів. Підвищення цієї норми означає, що більша частина грошей, які банки отримали від вкладників у вигляді депозитів, буде «заморожена» на рахунках в Центральному банку. Комерційні банки не зможуть використати ці гроші для надання кредитів підприємцям та індивідам.

Отже, кредитні можливості комерційних банків зменшаться, меншою буде і пропозиція кредитів. За умов, що попит на кредитні ресурси в суспільстві залишився сталим, таке зменшення пропозиції призведе до зростання відсоткової ставки. Таким чином, кредит стане дорожчим. Підприємці будуть брати його менше, відповідно, вони вимушені будуть скоротити обсяги виробництва. Це призведе до зростання безробіття та уповільнення темпів економічного зростання. Зменшення норми обов’язкових банківських резервів призведе до протилежних наслідків, а саме: кредитні можливості комерційних банків зростуть, зросте пропозиція кредитів, що спричинить зниження відсоткової ставки і зробить кредит більш доступним; підприємці будуть охоче брати дешевші кредитні ресурси, розширювати виробництво і сприяти зниженню безробіття та прискоренню темпів економічного розвитку в країні.

Як бачимо, зміна норми обов’язкових банківських резервів – досить дієвий інструмент, який дозволяє вплинути на економічну ситуацію в цілому. Збільшувати норму обов’язкових банківських резервів доцільно тоді, коли економіка знаходиться в стані «перегріву» і темпи економічного зростання треба уповільнити, щоб уникнути кризи перевиробництва. Зменшувати норму обов’язкових банківських резервів доцільно тоді, коли економіка знаходиться на стадії спаду, в період економічної кризи [3,226].

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Національний банк України є  одним з найважливіших структур держави , що проводить кредитно-грошову політику відповідно до завдань і цілей розвитку держави й суспільства.