Отчет о практике в ТОВ„Артік”

У процесі фінансово-господарської діяльності окремі підприємства порушують фінансові зобов’язання, умови господарських договорів, за що до них застосовуються економічні санкції. Коли ці умови порушує контрагент, він зобов’язаний сплатити штрафи, пені, неустойки та інші види санкцій, а також відшкодувати збитки, завдані підприємству. Як уже було сказано, у звітному році в підприємства може з’явитися прибуток минулих років тощо.

Отже, за ринкової економіки результати фінансово-інвестиційної  діяльності і позареалізаційних  операцій є постійними джерелами грошових доходів і формування прибутку підприємств.

 

 

2.3  Порядок оподаткування підприємства

 

Підприємство ТОВ «Артік», як суб’єкт  господарювання повинно сплачувати загальнодержавні, а також місцеві  податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:

— прямі податки [податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість)];

— непрямі податки [податок на додану вартість (ПДВ), aкцизний збір, мито];

— збори (на обов’язкове державне пенсійне страхування, на обов’язкове  соціальне страхування, до державного інноваційного фонду; за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори; гербовий збір);

— державне мито, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Місцеві податки і збори включають:

— два податки (комунальний податок і податок з реклами);

— різні збори (за право використання місцевої символіки; за парковку автотранспорту; за проїзд територією прикордонних областей транспортом, що вирушає за кордон; за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг; ринковий збір; готельний збір; за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно- і телезйомок та ін.).

Аналіз системи оподаткування  в Україні, її становлення й розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності. По-друге, основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатнє виявлення регулюючої функції основних податків. По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнено.

В додатку   зображено підсистему оподаткування підприємств, на підставі Закону України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 р., а також натупних доповнень до нього.

З прийняттям Закону «Про внесення змін в Закон України “Про оподаткування  прибутку підприємств”» з другого  півріччя 1997 р. відбулися істотні зміни в оподаткуванні підприємницької діяльності, спрямовані на підтримку виробника, активізацію інвестиційної діяльності підприємства.

Платниками податку на прибуток є резиденти та нерезиденти. З  числа резидентів платниками податку  є суб’єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку на території України і за її межами. З числа нерезидентів платниками податку є фізичні особи, а також юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи, джерелом походження котрих є Україна (крім установ і організацій, що мають дипломатичний статус).

Валовий дохід — це загальна сума доходу платника податку  від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

Визначаючи валовий дохід, ураховують:

— загальні доходи від продажу  товарів (робіт, послуг), а також від  продажу цінних паперів, крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та кінцевого погашення;

— доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій, пов’язаних із наданням фінансових послуг, від торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов’язаннями та вимогами;

— доходи від спільної діяльності у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, відсотків, роялті, володіння борговими вимогами, від здійснення операцій лізингу (оренди);

— доходи, не враховані під час  обчислення валового доходу у попередніх періодах і виявлені у звітному періоді;

— доходи з інших джерел і від позареалізаційних операцій (сум безповоротної фінансової допомоги, а також вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді; сум невикористаної частини коштів, повернених із страхових резервів; сум страхового резерву, використаних не за призначенням; вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами зберігання і використаних ним у власному виробничому й господарському обороті; сум отриманих штрафів, неустойки, пені; сум державного мита, раніше сплаченого і поверненого за рішенням суду);

— суму перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об’єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів.

Отже, визначення валового доходу для  оподаткування значно відрізняється від класичного (різниця між виручкою від реалізації і матеріальними, а також прирівняними до них витратами). У валовий дохід запропоновано включити загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг), тобто виручку від реалізації.

Для визначення сум оподаткованого прибутку важливе значення має розрахунок валових витрат.

До складу валових витрат слід включати:

1. Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду і пов’язаних з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), та охороною праці. Таким чином, у валові витрати будуть включені матеріальні витрати і витрати на оплату праці.

Датою збільшення валових витрат вважається дата, котра припадає на податковий період, протягом якого раніше відбувалася подія:

• списання коштів з банківських розрахунків на оплату товарів;
• оприбуткування товарів, а для робіт (послуг) — дата фактичного їх отримання.

Витрати на оплату праці включають  витрати (в грошовій або натуральній формі) на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших видів заохочень працівників підприємств, виходячи з тарифних ставок, а також винагород і виплат за виконання робіт (послуг) згідно з договорами цивільно-правового характеру.

До складу валових витрат відносять також будь-які витрати на виплату або нарахуванням відсотків за борговими зобов’язаннями протягом звітного періоду, які пов’язані з веденням господарської діяльності платником податку.

2. Витрати на поточний і капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення та інші види поліпшення основних фондів, у сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року.

3. Суми внесених (нарахованих) податків, зборів (загальнодержавних і місцевих), установлених Законом України «Про систему оподаткування», за винятком: податку на прибуток, податку на нерухомість, податку на дивіденди, податків на доходи нерезидентів, податків на доходи від грального бізнесу.

4. Суму перевищення балансової вартості запасів покупних товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві, готової продукції на початок звітного кварталу над їхньою балансовою вартістю на кінець того самого звітного кварталу.

Якщо вартість указаних запасів  на кінець звітного кварталу перевищує їхню вартість на початок того самого звітного кварталу, різниця зараховується до складу валових витрат платника податку у звітному періоді.

5. Сума перевищення балансової вартості над виручку від продажу окремих об’єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів.

6. Суми коштів або вартість майна, добровільно перерахованих (переданих) до Державного бюджету України або бюджетів територіальних громад, до неприбуткових організацій (не більше 4% оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду).

7. Суми коштів, переказаних підприємствами всеукраїнських об’єднань осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, коли на цих підприємствах як на основному місці роботи працює не менше 75% таких осіб, згаданим об’єднанням для проведення благодійної діяльності (не більше 10% оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду).

8. Суми коштів, унесених у страхові резерви (в порядку, передбаченому Законом «Про оподаткування прибутку підприємств»).

9. Суми витрат, не включених до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів у зв’язку з утратою або псуванням документів чи допущенням помилок у розрахунках податкового зобов’язання, виявлених у звітному податковому періоді.

10. Суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, коли відповідні дії щодо стягнення таких боргів не дали позитивного результату, а також суми заборгованості, щодо яких минув термін позовної давності.

В Україні використовуються три  види непрямих податків: акцизний збір (специфічний акциз), податок на додану вартість (універсальний акциз), мито.

Непрямі податки включають  у ціни товарів, що реалізуються, робіт, що виконуються, послуг, що надаються. Отже, ці податки є ціноутворюючим елементом і можуть суттєво впливати на загальний рівень цін.

У відпускну ціну продукції підприємств  виробничої сфери можуть бути включені два непрямі податки: акцизний збір і податок на додану вартість.

Акцизний збір, що включається в  ціну, розраховується у твердих сумах  з одиниці реалізованого товару, або виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника продукції.

Податок на додану вартість, що включається  в ціну, розраховується виходячи з відсоткової ставки податку до ціни виробника і суми акцизного збору, включеного в ціну.

Такий самий порядок включення  ПДВ в ціну виконаних робіт  і надання послуг. Різниця в  тім, що роботи, які виконуються (будівельні, монтажні, науково-дослідні, проектно-пошукові та ін.), а також надані послуги не обкладаються акцизним збором.

Є особливості визначення суми непрямих податків, що включаються в ціну реалізації товару споживачу (роздрібну ціну), за реалізації підприємствами товарів, придбаних усередині країни та імпортованих. Акцизний збір і ПДВ включають у відпускну ціну виробника продукції. Отже, підприємства торгівлі купують товари за ціною, що включає ці непрямі податки. З прийняттям Закону України «Про податок на додану вартість» з 1 жовтня 1997 р. ПДВ з валового доходу (торгових націнок), отриманого підприємствами торгівлі, безпосередньо не встановлюється. Підприємства торгівлі обчислюють ПДВ від загальної вартості (ціни) придбаних товарів і суми торгової націнки.

Ціна реалізації споживачам імпортованих товарів може включати три види непрямих податків: ввізне мито, акцизний збір, ПДВ.

Ввізне мито встановлюється у твердих  ставках в ЕКЮ (ЄВРО) з одиниці  товарів, що імпортуються, або у відсотках  до митної вартості імпортованих товарів.

Сума акцизного збору, що включається в ціну, визначається у твердих сумах з одиниці товарів, що імпортуються, або за ставками у відсотках до обороту, що включає: митну вартість придбаних товарів та ввізне (імпортне) мито.

Митна вартість придбаних  товарів включає витрати: на їх придбання (контрактна вартість); на транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, страхування до перетину митного кордону; на сплату брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород.

Податок на додану вартість, що включається в ціну, визначається у відсотках до обороту, що включає митну вартість придбаних товарів, ввізне мито, акцизний збір (якщо це підакцизний товар). Для обчислення ПДВ щодо імпорту в оподаткований оборот не включається оплата митних послуг.

Непрямі податки мають, в основному, фіскальне спрямування. Однак було б неправильно заперечувати регулюючу функцію непрямих податків. На суму непрямих податків відповідно зростає ціна товарів, що впливає на їх виробництво й реалізацію.

Реальними платниками непрямих податків є покупці (споживачі) товарів, робіт, послуг. Ними можуть бути: фізичні особи (населення); юридичні особи; фізичні особи — суб’єкти господарської діяльності; організації, установи, що не є суб’єктами господарювання.

Населення сплачує непрямі податки  зі своїх власних доходів. Відтак більше податків сплачують ті категорії населення, що більше споживають товарів, мають більш високі доходи.

Достатньо складним є вплив непрямих податків на фінансову діяльність, фінансовий стан суб’єктів підприємництва. Останні є платниками непрямих податків, коли вони купують товари, роботи, послуги. Водночас суб’єкти підприємництва, реалізуючи товари, роботи, послуги, у складі виручки від реалізації одержують на свої рахунки певні суми непрямих податків, сплачених покупцями (споживачами), а отже вони є платниками непрямих податків до бюджету.

Застосування штрафних санкцій  за порушення податкового законодавства суб’єктами господарювання. Штрафні санкції застосовуються за таких порушень: неподання або несвоєчасне подання необхідних документів, форм звітності до податкової адміністрації; несплата в установлений термін податків та інших обов’язкових платежів державі; приховування об’єктів від оподаткування, умисне заниження суми податку. При цьому регулююча функція податку залежатиме від розміру фінансових санкцій та джерела їх сплати.