Етичні засади спілкування з іноземцями. Етика усного ділового спілкування з іноземцями

     Зустрічаючи знайомих кілька разів на день, необхідно  використовувати різні форми вітання.

     Потиск  руки практикується переважно у  чоловіків (серед жінок – за взаємною згодою). Це одна з універсальних  форм ділового вітання, адже при цьому  партнери не тільки вітаються, а й  вступають у фізичний контакт, відчуваючи настрій один одного.

     Існують деякі особливості потиску руки: простягнута рука долонею до низу – свідчення наміру домінувати в подальшому, долонею догори – готовність до пасивного спілкування. Між друзями, як правило, практикується рівносильний потиск рук – долоні спрямовані чітко в бік.

     Існує так званий потиск «рукавичка», коли рука партнера охоплюється обома  руками з обох боків. Це свідчить про  особливу прихильність і симпатію. Зауважимо, що завжди треба уникати  холодного і послабленого потиску.

     Крім  того, не варто потискати напруженою рукою, бо це свідчить про знервованість, яку партнер може неправильно сприйняти.

     Отже, чоловіки, підлеглі, молодші за віком  мають чекати, коли їм подадуть руку для привітання. У разі помилки, можна  потиснути руку, якщо спілкування  є бажаним.

     Цілування руки виражає особливе шанування, повагу, вдячність і здійснюється лише щодо заміжніх жінок та близьких родичів і виключно у приміщеннях. Цілують, як правило, тільки сторону пальців. У Німеччині та в Австрії така форма вітання поширена недосить, у Польщі, навпаки.

     Погляд  належить до міміки і є дуже тонкою та складною формою людського спілкування, яка має важливе значення. Адже коли людина при знайомстві не дивиться в очі іншій, її можуть звинуватити  в нещирості.

     Можна вітатись з людиною лише поглядом, ледь прикривши очі або посміхнувшись. Для людей знайомих або близьких погляд може виражати найрізноманітніші почуття.

     Використовуючи  певний спосіб вітання, треба бути впевненим  у адекватності сприйняття його партнером  по спілкуванню.

     Візитна картка

     Візитна картка допомагає уникнути непорозумінь при знайомстві іє ефективним засобом не тільки представлення партнерів, а й ділового спілкування взагалі.

     Візитна картка для бізнесу (ділова візитна  картка) оформлюється згідно зі встановленими  вимогами: лише білий папір, певні розміри, чіткий чорний шрифт; угорі по центру – назва фірми, у правому кутку – робочий номер телефону. На візитній картці текст нерідко дублюється англійською мовою.

     Візитні картки використовують у таких типових  випадках:

• інформація під час знайомства;
• Інформація про себе для налагодження контактів;
• Підтримання ділових контактів з партнерами, поздоровлення;
• Висловлювання подяки, співчуття та супроводження квітів і подарунків.

     Залежно від призначення розрізняють  такі типи візиток, на яких роблять  також написи від руки:

• P.R. – висловлення подяки;
• P.F. – поздоровлення зі святом;
• P.F.C. – задоволення знайомством;
• P.F.N.A. – поздоровлення з Новим роком;
• P.P.C. – прощання при від’їзді назавжди;
• P.C. – висловлювання співчуття
• P.P – заочне представлення.

     Існують основні правила користування візитними  картками, яких треба дотримуватись для забезпечення в діловому спілкуванні:

     Направлення візитної картки рівнозначно візиту.

     Ввічливіше  залишати візитну картку особисто.

     Відповіді на візитну картку даються протягом доби також карткою.

     Порядок (послідовність) вручення візитної картки такий самий, як і при представленні.

     У резиденції чоловіка нежонатий чоловік  залишає візитки для чоловіка та його дружини.

     У приміщенні жонатого чоловіка жінки  своїх карток не залишають.

     Після знайомства з жінкою чоловік має  протягом тижня направити картку її чоловікові.

     Жінки обмінюються картками за тими самими правилами, що й чоловіки.

     Після ділового обіду чи вечері запрошені  направляють картки господарям тижня.

     Високопоставлена  особа (іноземна), яка перебуває в країні проїздом, має залишати візитні картки протягом доби. Такий самий термін для відповідей.

     Крім  візитних карток до ділової атрибутики, як правило, належать: ділові подарунки, діловий одяг, сумочка (для жінок) або аташе-кате. Варто дотримуватись певної техніки ділового спілкування: вміти говорити, слухати, задавати питання, керувати емоціями. Ключовим при цьому є положення про необхідність ознайомлення з культурою країни, в якій передбачається ділова зустріч.

     Ділові  переговори

     Звичайно, знання характерних ознак національно-культурних та етнічних відносин не включає необхідності знання основних правил, етичних норм і традицій, що утвердились як загальнокультурні в ділових стосунках і ґрунтуються на положеннях дипломатичного протоколу. Водночас важливо вміти вивчати партнерів, використовуючи, зокрема, методи візуальної психодіагностики, соціоаналізу та ін. Найбільш ґрунтовний серед них, на нашу думку, є метод аналізу стилів спілкування.

     Відповідно  до цього методу стиль поведінки партнера на переговорах визначається двома основними факторами: орієнтацією другої сторони на кінцевий результат, поведінкою партнерів у комунікаційному прцесі.

     При орієнтації на кінцевий результат стиль  поведінки партнера базується: а) «на  положенні», б) «на інтересі».

     Коли  переговори ґрунтуються «на положенні», то передбачається ряд типових правил взаємодії:

• чим більше домагається одна сторона, тим більше має поступитися інша;
• обидві сторони переслідують власні цілі, домагаючись переваги;
• основний натиск робиться на висуванні вимоги, її просуванні й захисті;
• будь-які поступки мають компенсуватись іншими перевагами;
• вимоги обґрунтовуються об’єктивними даними;
• допускається широкий діапазон тактичних засобів впливу на партнера, у тому числі психологічного.

     Якщо  переговори ґрунтуються «на положенні», то вони, як правило, обмежуються укладанням однієї вигідної ділової домовленості за один раз.

     Інакше  підходять до переговорів, що ґрунтуються  «на інтересі». Тут передбачається можливість укладення тривалого взаємовигідного договору. При цьому переговори відбуваються з дотриманням типових правил взаємодії:

• обидві сторони націлені на співробітництво, відкритість в обміні інформацією;
• партнери поважають і допомагають один одному;
• сторони  взаємодіють на основі об’єктивних норм чесності, довіри, комунікабельності;
• контракт допускає можливість уточнення та змін;
• договори мають довгостроковий характер.

     Стиль, що визначається особливостями комунікаційного  процесу, базується: а) «на змісті»; б) «на контексті».

     При стилі комунікативної поведінки під час переговорів, що базується «на змісті», віддається перевага не словам, інформації, ідеями, а саме змісту спілкування. При цьому передбачається ряд типових правил взаємодії:

• зрозуміло й чітко висловлюватися, трактуючи доводи дослівно;
• проблеми розв’язувати логічним шляхом, орієнтуючись на об’єктивність рішень;
• використовувати для аргументації документи, схеми, письмові угоди, що чітко визначають терміни;
• орієнтуватися на раціональне сприйняття світу і розв’язання проблем.

     Стиль комунікативної поведінки під час переговорів, що ґрунтуються «на контексті», передбачає пріоритети взаємозв’язку, місця, часу, установки та почуттів партнера. Головне, щоб чітко і точно «читати» партнера та візуально діагностувати його поведінку.

     При цьому передбачається ряд типових правил взаємодії:

• партнери вивчають один одного, діагностуючи поведінку;
• опорю слугують образність внутрішнього сприймання, емоційна оцінка спілкування;
• мовою спілкування можуть бути натяки, репліки неоднозначного змісту, завуальовані посилання;
• сторони орієнтуються на інтуїтивне сприйняття світу та прийняття рішення.

     Розглянуті  стилі поведінки під час переговорів  утворюються чотири стилі поведінки, інтегровані на культурологічний основі.

     1. На контексті та інтересі (притаманний культурі Україні та Японії).

       2. На змісті та положенні (типовий для культури США, Німеччини, Швейцарії).

     3. На контексті та положенні  (притаманний переважно культурі  Мексики, Іспанії, Єгипту, Філіппін).

     4. На змісті та інтересі (притаманній  культурі Швеції та Ісландії).

     Не  несуть в собі загрози переговори з представниками країн споріднених  культур, тобто таких, у яких в  основі стилю лежить хоча б один спільний компонент. Наприклад 1 і 2 (контекст); 1 і 4 (інтерес); 2 і 4 (зміст); 2 і 3 (положення). У цьому разі партнери досить легко розуміють один одного і розв’язують спільні проблеми.

     Найскладніша  ситуація виникає, як правило, тоді, коли в основі стилів немає жодного  спільного компонента. На сприйняття партнера у переговорах з цих  країн впливають стереотипи, які не завжди відповідають дійсності.

     Так, представники першої групи сприймають партнера другої групи як зухвалу, агресивну, нетерплячу, нудну та обмежену людину. Представники другої групи сприймають партнера першої групи як неуважного, вважають, що його важко зрозуміти, він може обдурити і ввести в оману.

     Представники  третьої групи сприймають представника четвертої групи як людину високої  думки про себе, надто серйозну, офіційно-холодну та негнучку. Навпаки, представники третьої групи сприймають представників четвертої групи як «ділка», маніпулятора, як балакучу людину, котра не заслуговує на довіру. 

     ВИСНОВКИ 

     Як  бачимо, шлях до взаєморозуміння партнерів, які представляють різні культури, передбачає виконання двох умов. З  одного боку, треба ознайомитися з культурою тієї країни, з представниками якої мають відбутися переговори. З іншого боку, коли виконання першої умови ускладнюється, треба обрати певний стиль спілкування, у загальних рисах спрогнозувати, як сприйматиме вас партнер з іншої країни. Крім того, важливо уникати стереотипного сприйняття партнера.

     Зазначимо, що проблеми ділового спілкування із зарубіжними партнерами мають не лише вітчизняні бізнесмени. Не менш гострою  вона є також для розвинених країн, зокрема США. Нерідко представники цих країн у діловому спілкуванні не зважають на особливості партнерів і намагаються нав’язати їм свій стиль і стереотипи поведінки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

     1 Романов М.В. Справочник по этикету для бизнесменов, туристов и отправляющихся в гости за рубеж. – К., 1992. – 108с.

     2 Фишер Р., Юри У. Путь к согласию, или переговори без поражения. – М., 1990. – 211с.

     3 Лукашевич М.П., Альшевська І.Ю. Кар’єра в банку: шлях ефективного управління. – К., 1998. – 195с.

     4 Коултер Д. Культурные различия и управление // Проблемы теории и практики управления – М., 1997. – 156с.

     5 Корнеги Д. Как приобретать друзей и оказывать влияние на людей. – К., 1990. – 246с.