Портфель цінних паперів

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

 

 

 

 

 

 

Реферат  
на тему: «Портфель цінних паперів»

 

 

 

 

Виконала студентка

денної форми навчання

2-го курсу

спеціальність - 6504

група №3

Назаревич Н. І.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2013

 

Зміст

 

Вступ

1. Поняття портфелю цінних паперів.
2. Управління портфелем цінних паперів.
3. Моделі формування портфелю цінних паперів.

Висновок

Список використаних джерел

 

Вступ

 

Займаючись інвестиціями, необхідно виробити певну політику своїх дій і визначити основні цілі інвестування (стратегічний чи портфельний його характер), склад інвестиційного портфеля, прийнятні види цінних паперів; якість паперу, диверсифікацію портфеля і т. д.

Стан ринку і можливості інвестора визначають вибір його інвестиційної стратегії. Саме тому портфельне інвестування поки що не стало переважаючим на вітчизняному ринку. Однак намітилися певні підходи, що реалізуються, зокрема, в обліку всіх придбаних в результаті інвестиційних операцій цінних паперів.

Для того щоб сформувати оптимальний портфель цінних паперів необхідно розробити інвестиційну стратегію, яка грунтується на аналізі прибутковості від вкладення, часу інвестування та аналізі виникаючих при цьому ризиках. Чим вище ризики на ринку цінних паперів, тим більше вимог пред'являється до якості управління портфелем. Процес управління спрямований на збереження основної інвестиційної якості портфеля і тих властивостей, які відповідають інтересам його держателя.

 

 

 

1. Поняття та класифікація портфелю цінних паперів

 

Портфель цінних паперів – це сукупність цінних паперів, що належить одній фізичній або юридичній особі та виступає цілісним об’єктом управління.

Головна ціль формування портфеля цінних паперів полягає у досягненні найбільш оптимальної комбінації ризику та доходу інвестора. Іншими словами, відповідний набір інвестиційних інструментів покликаний знизити ризик вкладника до мінімуму та одночасно збільшити його дохід до максимуму.

Портфельна інвестиція – це вкладення капіталу в цінні папери з метою отримання доходу та за відсутності права реального контролю над об’єктом інвестування. При інвестуванні в акціонерне підприємство в якості портфельної інвестиції вважається придбання менше 10% акцій. В міжнародній практиці відсотковий склад може варіюватися від 10% до 50%, однак незмінним залишається факт відсутності контролю над підприємством.

Основна задача портфельного інвестування – це покращення умов інвестування за рахунок надання сукупності цінних паперів (за умов їх вдалої комбінації) таких інвестиційних характеристик, котрих не надає жоден окремо взятий цінний папір. В залежності від цілі інвестування тв прийнятного рівня ризику, існують різні типи портфелів. Найважливішою ознакою класифікації типів портфелів цінних паперів виступає джерело отриманого доходу: зростання курсової вартості чи поточний дохід – відсоткові або дивідендні виплати (рис. 1.1).

Портфель зростання зорієнтований на зростання власної капітальної вартості разом із отриманням дивідендів. Він формується з цінних паперів, курсова вартість яких зростає.

Портфель агресивного зростання (aggressive portfolio) націлений на максимальний приріст капіталу. Цей портфель є досить ризиковим, але високоприбутковим. Він складається виключно з тих цінних паперів, курсова вартість котрих, як очікується, буде зростати.

Рис. 1.1. Класифікація основних типів портфелів цінних паперів

 

Портфель консервативного зростання має на меті збереження капіталу. Він є найменш ризиковим і складається з цінних паперів відомих компаній, котрі характеризуються невисокими, але стійкими темпами зростання курсової вартості. Склад такого портфелю залишається незмінним протягом значного проміжку часу.

Портфель середнього зростання націлений на приріст капіталу за умов помірного ступеня ризику вкладень. Він являє собою поєднання інвестиційних якостей агресивного та консервативного портфелів. При цьому надійність визначають цінні папери консервативного зростання, а дохідність – цінні папери агресивного зростання.

Портфель доходу орієнтується на отримання високого рівня поточного доходу – відсоткових та дивідендних виплат. Він формується з цінних паперів, що характеризуються помірним зростанням курсової вартості та високим рівнем поточних виплат.

Портфель регулярного доходу формується з високонадійних цінних паперів та приносить середній дохід за умов мінімального рівня ризику.

Портфель прибуткових цінних паперів складається з цінних паперів, що приносять високий дохід за умов середнього рівня ризику.

Портфель зростання та доходу формується з метою уникнення можливих втрат на фондовому ринку як від падіння курсової вартості, так і від низьких поточних виплат.

Збалансований портфель містить у певній пропорції цінні папери, курсова вартість яких зростає, та високоприбуткові цінні папери. Тут передбачається збалансованість як доходів, так і ризиків.

Портфель подвійного призначення складається з цінних паперів, що приносять його власнику високий рівень доходу при зростанні вкладеного капіталу. Тут мова йде про два типи акцій, що випускаються інвестиційними фондами подвійного призначення: перший тип акцій приносить високий дохід, другий – приріст капіталу.

За інвестиційною якістю портфелів цінних паперів виділяють: портфель грошового ринку; портфель цінних паперів, звільнених від податку; портфель, що складається з цінних паперів державних структур; портфель, що складається з цінних паперів різних галузей промисловості; конвертований портфель (складається з конвертованих привілейованих акцій та облігацій, котрі можуть обмінюватись на встановлену кількість простих акцій за фіксованою ціною в певний момент часу).

Склад портфелю цінних паперів залежить від цілей інвестора. Портфель вважається збалансованим у тому випадку, коли інвестор отримує оптимальне поєднання наступних факторів:

• безпеки вкладень;
• стабільної прибутковості;
• зростання капіталу;
• ліквідності (швидкості та легкості переведення того чи іншого активу у грошові кошти).

Кожний інвестор має свій унікальний портфель та має свої власні підходи до його формування. Однак, інвесторів можна класифікувати за таким критерієм як мета вкладення капіталу. Відповідно до цього критерію модна виділити наступні типи інвесторів:

• агресивні інвестори.

• помірковані інвестори, які шукають розумний баланс між прибутковістю і ризиком;

• консервативні інвестори, які готові задовольнятися низькою прибутковістю заради збереження капіталу.

Агресивні інвестори прагнуть домогтися високої прибутковості, навіть ціною високого ризику. У портфелі агресивного інвестора значно переважають акції (табл. 1.1), для безризикових державних облігацій він виділяє лише 10% свого портфелю.

Таблиця 1.1

Структури інвестиційних портфелів різних типів інвесторів

Категорія інвесторів	Питома вага (%) у портфелі
	акцій	корпоративних облігацій	державних облігацій
Агресивні	70	20	10
Помірковані	45	35	20
Консервативні	20	50	30

 

 

 

 

 

Помірні інвестори намагаються знайти розумний баланс між прибутковістю і ризиком. У портфелі помірного інвестора питома вага корпоративних та державних облігацій є дещо вищою за питому вагу акцій.

Консервативні інвестори в першу чергу інвестують для збереження капіталу. Тому доля ризикових активів є найменшою. Основні об’єкти інвестування – облігації.

 

2. Управління портфелем цінних паперів

 

Прагнучи отримати високі доходи, інвестори найчастіше формують мінливий (керований) портфель цінних паперів, яким вони управляють відповідно до своїх інвестиційних намірів. Під управлінням портфелем цінних паперів слід розуміти мистецтво формувати й розпоряджатися набором різних цінних паперів так, щоб вони зберігали свою вартість і приносили відчутний дохід, незалежний від специфічного ризику.

Коригування структури портфелю проводиться на основі моніторингу факторів, що викликають зміни його складових. Моніторинг являє собою безперервний і детальний аналіз:

• загальних тенденцій розвитку фондового ринку в цілому та окремих його секторів;
• фінансово-економічних показників компаній-емітентів цінних паперів;
• інвестиційної якості цінних паперів.

Моніторинг є найбільш капітало- та трудомістким елементом управління. Основна ціль моніторингу – відбір цінних паперів, котрі мають ті інвестиційні якості, що відповідають даному типу потрфелю. Моніторинг лежить в основі як активної, так і пасивної моделі управління портфелем.

Активна модель управління передбачає ретельне відслідковування та негайне придбання тих цінних паперів, що відповідають цілям портфелю, а також швидку зміну його складових – фондових інструментів. При цьому, сигналом до коригування сформованого портфелю слугують ринкові зміни в економіці. Активне управління характеризується доволі високим рівнем витрат.

Алгоритм активного управління містить такі етапи:

1. відбір цінних паперів (ефективних – до придбання, низькоприбуткових – до реалізації);
2. розрахунок прибутковості та рівня ризику “нового” портфелю з урахуванням ротації цінних паперів;
3. порівняння “нового” та “старого” портфелів (їх вартості, прибутковості та рівня ризику) з урахуванням витрат на купівлю нових цінних паперів та продаж низькоприбуткових;
4. формування “нового” портфелю.

Здебільшого активним управлінням займаються спеціалізовані фінансові установи, що беруть на себе вирішення усіх питань щодо купівлі-продажу цінних паперів, структурної побудови портфелю клієнта, управління вільними коштами інвестора. Такі послуги надаються на основі договору про управління портфелем цінних паперів (Investment portfolio management treaty).

Пасивна модель управління передбачає створення диверсифікованих портфелів із заздалегідь визначеним на довгострокову перспективу рівнем ризику. Пасивне управління є ефективним для тих портфелів, котрі складаються із низькоризикових довгострокових цінних паперів. За таких умов портфель протягом тривалого часу залишається незмінним та реалізує головну свою перевагу – низький рівень накладних витрат.

Основним сигналом до зміни сформованого портфелю слугує падіння рівня прибутковості нижче мінімальної. До способів пасивного управління відносяться, зокрема:

• метод індексного фонду (індексний фонд – це портфель, який відображує рух обраного біржового індексу, що характеризує стан усього ринку цінних паперів);
• метод стримування портфелю (пов’язаний з інвестуванням у неефективні цінні папери та прагненням отримати дохід у майбутньому від спекулятивних операцій на біржі).

Процес пасивного управління портфелем цінних паперів можна охарактеризувати наступними складовими:

1. визначення мінімально необхідної прибутковості;
2. відбір цінних паперів у добре диверсифікований портфель;
3. оптимізація портфелю;
4. падіння прибутковості портфелю нижче мінімальної;
5. формування “нового” портфелю.

Пасивна модель управління передбачає передачу грошових коштів спеціалізованій установі, що займається портфельним інвестуванням з метою вкладення коштів від імені та за дорученням клієнта у різні цінні папери з метою одержання прибутку. У зарубіжній практиці подібні операції мають назву “Private banking” (довірчі банківські операції).