Модель життєдіяльності людини

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

з дисципліни «Безпека життєдіяльності»

на тему

«Модель життєдіяльності людини»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СУМИ – 2013

Зміст

Вступ

1. Людина та її біологічні і соціальні ознаки

2. Атрибути людини

3. Риси людини

4. Якості людини

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Значення терміна «людина» багатогранне, про що свідчить понятійний апарат наук, які вивчають людину.

У найзагальнішому розумінні  термін «людина» вказує на належність до людського роду – вищої сходинки живої природи на нашій планеті.

Людина як частина природи  є біологічним суб'єктом. За своєю тілесною будовою й фізіологічними функціями людина належить до тваринного світу. Характерно, що з погляду біології принципової різниці між людиною і тваринним світом немає.

Подібність, схожість людини і тварини визначається:

• по-перше, складом речовини, будовою та поведінкою організмів;
• по-друге, у людини є рудиментарні органи, які виконували важливі функції у тварин і збереглись у людини, хоча і не потрібні їй.

Поняття «людина» вказує на якісну відмінність людей від  тварин і характеризує загальні, притаманні усім людям якості й особливості, що знаходять свій вияв у терміні  «Homo sapiens» — «людина розумна».

Найхарактернішою ознакою  людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності – такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу, – а з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язками з ними й з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, з метою усвідомлення сенсу власного буття у світі.

Зміст і характер людського  життя визначається способом людської діяльності, головними чинниками  якого є засоби виробництва та спілкування.

Якщо тварина живе в природі, то людина – в соціумі. Соціум – це особливий спосіб життя особливих істот – людей.

Отже, найголовніша відмінність  між людиною і тваринним світом полягає у способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування, людське – суспільним, соціальним, як життєдіяльність. Все що є в суспільстві, як і саме суспільство, – результат людської діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Людина та її біологічні  і соціальні ознаки

Значення терміна «людина» багатогранне, про що свідчить понятійний апарат наук, які вивчають людину.

Філософію цікавить людина з точки зору її становища у світі передусім як суб'єкта пізнання і творчості.

Психологія аналізує людину як цілісність психологічних процесів, властивостей і відносин: темпераменту, характеру, здібностей, вольових властивостей тощо, тобто психологія шукає стабільні характеристики психіки, які забезпечують незмінність людської природи.

Якщо економічна наука  припускає, що людина здатна на раціональний вибір, то психологія виходить з того, що мотиви людської поведінки здебільшого ірраціональні і незбагненні.

Історики, навпаки, проявляють інтерес до того, як під впливом культурно-історичних факторів змінюється людська істота.

Соціологія досліджує  людину насамперед як особистість, як елемент соціального життя, розкриває  механізми її становлення під впливом соціальних факторів, а також шляхи і канали зворотного впливу особистості на соціальний стан.

У найзагальнішому розумінні  термін «людина» вказує на належність до людського роду – вищої сходинки живої природи на нашій планеті.

Що ж таке життя? Є багато різних визначень поняття «життя». У загальному розумінні життя  є особливою формою існування  і руху матерії, вищою по відношенню до фізичної чи хімічної форми, способом існування білкових тіл, суттєвим моментом якого є постійний обмін з їх зовнішнім середовищем.

Життя – це особлива форма руху матерії зі специфічним обміном речовин, самовідновленням, системним управлінням, саморозвитком, фізичною і функціональною дискретністю живих істот і їх суспільних конгломератів. З цього досить складного визначення виведемо головне: життя можна розглядати як послідовний, упорядкований обмін речовин і енергії.

Людина як частина природи  є біологічним суб'єктом. За своєю тілесною будовою й фізіологічними функціями людина належить до тваринного світу. Характерно, що з погляду біології принципової різниці між людиною і тваринним світом немає.

Подібність, схожість людини і тварини визначається:

• по-перше, складом речовини, будовою та поведінкою організмів;
• по-друге, у людини є рудиментарні органи, які виконували важливі функції у тварин і збереглись у людини, хоча і не потрібні їй.

Поняття «людина» вказує на якісну відмінність людей від  тварин і характеризує загальні, притаманні усім людям якості й особливості, що знаходять свій вияв у терміні  «Homo sapiens» — «людина розумна». Людина як біологічний вид має:

• характерні тілесні ознаки (прямоходіння, руки пристосовані до праці тощо);
• високорозвинений мозок, здатний відобразити світ у поняттях і перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів;
• свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи;
• мислення та мова, які з'явились в результаті трудової суспільної діяльності.

Найхарактернішою ознакою  людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності – такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу, – а з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язками з ними й з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, з метою усвідомлення сенсу власного буття у світі.

Людська здатність самозаглиблення  має діяльний суспільний характер. Про людський характер життєдіяльності можна говорити з того моменту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці. Саме з цього почалася розбудова людиною власного світу – соціального.

Зміст і характер людського  життя визначається способом людської діяльності, головними чинниками  якого є засоби виробництва та спілкування.

Якщо тварина живе в природі, то людина – в соціумі. Соціум – це особливий спосіб життя особливих істот – людей.

Отже, найголовніша відмінність  між людиною і тваринним світом полягає у способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування, людське – суспільним, соціальним, як життєдіяльність. Все що є в суспільстві, як і саме суспільство, – результат людської діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Атрибути людини

Атрибути – це невід'ємні властивості, без яких людину не можна уявити і без яких вона не може існувати (стать, вік, темперамент, здоров'я, мова, спрямованість).

Вік – поняття, яке характеризує період (тривалість) життя людини, а також стадії її життя. Відлік віку ведеться від народження до фізичної смерті. Можна виділити чотири підвиди віку: хронологічний, біологічний, соціальний і психологічний.

Психологічний вік тісно  пов'язаний з поняттям психологічного часу, а саме з тим, як людина сама оцінює у внутрішньому світі свій вік. Так, молоді люди (від 20 до 40 років) оцінюють себе старшими, ніж вони є, і так само – інших. Після 40 років спостерігається зворотна тенденція – люди сприймають себе молодшими, ніж вони є. І чим старшими вони стають, тим більше «молодшають» і лише біологічний вік нагадує про справжні роки.

Головна особливість психологічного віку – це взаємний вплив минулого, сьогодення та майбутнього на сприйняття сучасного, а через нього – і на поведінку людини. Людина сприймає сучасність через вплив минулого. Зв'язок між майбутнім і сучасним може змінювати поведінку людини сьогодні. Так, молоді люди легше задовольняються тимчасовою роботою, ніж люди у пізній зрілості, оскільки вони здебільшого орієнтуються на майбутнє: «ще встигнеться».

Дуже важливо, щоб люди сприймали як минуле, так і майбутнє у певній гармонії. Наприклад, якщо людина зосередиться на минулому і безперервно обмірковуватиме, як склалося б її життя, якби вона обрала інший шлях (освіта, професія, сім'я), то це призведе до деформації її поведінки у сьогоденні. Людина-мрійник може повністю зосередитися на своїх планах на майбутнє, що провокує її до зниження відповідальності за сьогодення.

Вікова психологія визначає, що дорослою людина стає після 25 років (розуміння повної відповідальності за своє життя, за свої рішення, за свої дії).

Розрізняють такі періоди розвитку дорослої людини:

• рання зрілість (25-35 років) – включення до всіх сфер людської діяльності, соціальна та професійна адаптація, перша психологічна криза переоцінки життєвого шляху;
• середня зрілість (35-45 років) – пошуки відповіді на основні питання: що таке життя? Про що мріяв? Що досягнуто? Переоцінка цілей і досягнень, криза середини життя – усвідомлення, того, що не все реалізоване, цілі не досягнуті;
• пізня зрілість (45-60 років) – глибинне оновлення особистості, відбувається концентрація інтересів на собі, з'являється надмірна турбота про себе; в 50-60 років – спостерігається висока продуктивність, наявність другого піку творчості;
• похилий вік (60-70 років);
• старість (70-90 років);
• довгожитель (після 90 років).

Знання психологічних  особливостей кожного вікового періоду (нестійкість і максималізм молоді; висока працездатність і професіоналізм дорослої людини; підвищена образливість, інтерес до спілкування, втомлюваність людей старшого віку) – необхідна умова для забезпечення ефективної праці й результативної поведінки.

Стать – сукупність анатомо-фізіологічних ознак організму, яка забезпечує продовження роду і дає змогу розрізнити у більшості організмів жіночі і чоловічі особливості. Відмінності статей: генетичні, морфологічні, фізіологічні, психологічні. Це можна довести такими ознаками:

• дівчата переважають хлопців щодо вербальних здібностей (від лат. verbalis – словесний);
• хлопці відрізняються більшою агресивністю, наочно-просторовими здібностями;
• міжпівкульні зв'язки у жінок більш численні, і тому вони краще синтезують інформацію обох півкуль; саме цей факт пояснює феномен жіночої інтуїції;
• жінки мають вищі показники лінгвістичних функцій, пам'яті, аналітичних здібностей, які пов'язують з більшою активністю лівої півкулі мозку;
• перевага правої півкулі у чоловіків вирізняє їхні творчі, художні здібності, дає можливість краще орієнтуватись у просторі;
• «жіноче» має забезпечити незмінність нащадків від покоління до покоління, тобто воно орієнтоване на збереження вже існуючих ознак; саме це пояснює більшу психічну стійкість жінок;
• «чоловіче» пов'язане з необхідністю адаптації до нових невідомих умов, що пояснює їхню більшу психологічну індивідуальність: серед чоловіків частіше трапляються не лише талановиті, а й психічно хворі особи;
• жінки легко пристосовуються на індивідуальному рівні до зовнішнього світу;
• у чоловіків значно менші здібності до виживання у несприятливих умовах.

Темперамент – це риса, яка визначає нашу індивідуальність.

Якщо спостерігати за людьми, то можна побачити, що вони відрізняються  один від одного своєю поведінкою: по-різному проявляють свої почуття, неоднаково реагують на подразники зовнішнього середовища. Так, одні відзначаються врівноваженістю поведінки, діють обмірковано, не показують зовні свої почуття, інші за тих же обставин нервуються, емоційно збуджуються та вибухають вулканом почуттів з приводу незначних подій. Одні комунікабельні, легко вступають у контакти з оточенням, життєрадісні, а інші – навпаки, замкнуті та стримані. І це стосується суто зовнішніх проявів, незалежно від того, наскільки ця людина розумна, працелюбна, смілива, які її прагнення та інтереси. Є люди, які легко переходять від одних життєвих умов до інших, легко пристосовуються до змінених умов життя; інші ж цю зміну життєвих умов переживають дуже гостро і з великими труднощами пристосовуються до нових умов. Різним буває і індивідуальний темп перебігу психічної діяльності: швидкий, повільний, млявий. Ці особливості проявляються в розумовій та практичній діяльності. У деяких видах діяльності від типу темпераменту (холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік) може залежати не тільки хід виконання, але й кінцевий результат. Деякі види діяльності висувають жорсткі вимоги до темпу та інтенсивності дій, а тому вимагають спеціального добору за цими якостями.