Тенденції розвитку системи вищої освіти в Україні та за кордоном: основні напрями

Реферат

 

на тему:

 

Тенденції розвитку системи вищої освіти в Україні та за кордоном: основні напрями

 

 

 

План

 

Введення

 

1. Особливості розвитку сучасної системи вищої освіти

 

2. Основні напрямки в розвитку сучасної системи вищої освіти у світі

 

3. Фактори розвитку сучасної системи вищої освіти в Україні

 

4. Основні тенденції у формуванні системи освіти в України

 

5. Ставлення освітніх реформ на Україну до Болонського процесу

 

Висновок

 

 

 

Введення

 

Розглядаються тенденції розвитку вищої освіти в сучасних умовах. Відзначається, що глобалізація в освіті веде до зростання академічної мобільності, уніфікації навчальних планів і методів навчання, широкому розповсюдженню дистанційної освіти. У сформованих умовах головним завданням освіти в XXI столітті є застосування нових інформаційних технологій у поширенні знань, у тому числі використання дистанційних методів.

 

Процеси вищої освіти визначаються ситуацією, що склалася до середини 90-х років в Україні: загальний соціально-економічний кризою, системний характер якого викликає і криза вищої школи. Останній супроводжується поверхневим характером реформ університетської освіти, втратою викладацьких кадрів, зниженням якості освіти, розривом інформаційних зв'язків, руйнуванням матеріально-технічної бази вищої школи і різкою девальвацією самого статусу викладацької діяльності.

 

На сьогодні назріла реальна необхідність реформування системи вищої освіти в України. Це зумовлено багатьма об'єктивними обставинами.

 

Викладання навчальних дисциплін у вищій школі має, безумовно, ставити за мету підготовку фахівця, знання і вміння якого повністю відповідають умовам сучасного інформаційного суспільства. Але відразу виникає питання: чи можна цього досягти, використовуючи старі ще "дідівські" підходи та методи?

 

Адже у ХХ столітті відбулися суттєві зміни в характері накопичення знань у всіх областях. Так, якщо ще сто років тому подвоєння обсягу знань, особливо у фундаментальних дисциплінах проходило за 50-100 років і молода людина за час навчання міг вивчити майже все, що було зроблено з тієї чи іншої спеціальності. Зараз подвоєння знань у багатьох дисциплінах проходить у десятки разів швидше.

 

Тому виникає необхідність змін в системі освіти: треба навчити студента самостійно вирішувати типові і нетипові завдання, вести пошук інформації, постійно опановувати новими знаннями. А для цього необхідні зовсім інші підходи, ніж ті, що використовувалися раніше у вищій школі.

 

Ще одне важливе питання - це якість підготовки майбутнього фахівця. На жаль, зараз дуже часто можемо зустріти ситуацію, коли випускник вищого навчального закладу, отримавши відповідний диплом, ще не готовий до роботи за обраною спеціальністю. Це багато в чому обумовлено саме якістю навчання, рівнем засвоєних знань і умінь кожним студентом і відповідно великими пробілами в контролі за навчальною діяльністю студента і кінцевими результатами.

 

З вищенаведеного вище випливає і така дуже важлива на сьогодні проблема, як визнання вітчизняних дипломів за кордоном, можливість працевлаштування та подальшого навчання випускників ВНЗ в інших країнах. Таким чином, дослідження основних напрямів в тенденціях розвитку вищої освіти в України і орієнтація його на зарубіжний досвід є досить актуальною темою в сфері розвитку освітнього процесу в нашій країні.

 

 

 

1. Особливості розвитку сучасної системи вищої освіти

 

Одна з характерних особливостей сучасного періоду розвитку цивілізації полягає в тому, що масштаби змін, що відбуваються у всіх сферах життєдіяльності суспільства, значні, а їх наслідки радикальні.

 

Глобалізація в освіті веде до зростання академічної мобільності, уніфікації навчальних планів і методів навчання, широкому розповсюдженню дистанційної освіти. У сформованих умовах з'явилося розуміння необхідності використання нових форм в освіті. У 1971 році на конференції міністрів європейських країн, було, позначено п'ять основних напрямків розвитку освіти:

 

• взаємне визнання дипломів;

 

• формування європейського університету;

 

• кооперація вторинного та вищої освіти;

 

• створення європейського центру розвитку освіти;

 

• установа необмеженого державними кордонами інституту вищої освіти.

 

 

У 1976 році відбулася презентація Програми дій. У 1992 році підписано Маастріхські договір, спрямований на формування єдиного загальноєвропейського освіти. У червні 1999 року з'явилася Болонська декларація, яка стала поворотним пунктом у розвитку вищої школи Європи у напрямі інтеграції.

 

Формування до 2010 року європейського освітнього простору підпорядковано наступним завданням:

 

• збільшити здатність випускників до працевлаштування;

 

• підвищити мобільність громадян;

 

• збільшити потенціал конкурентоспроможності освіти.

 

 

У вересні 2001 року відбулася Паризька міжнародна конференція за освітою. Її учасники (представлено 127 країн світу) звернули увагу на реформи, покликані поліпшити якість освіти в умовах глобалізації, культурного розмаїття, досягненням науково-технічного прогресу, пошуку нових підходів навчання за принципом «вчитися жити разом».

 

Глобалізаційні процеси, що відбуваються в сучасному світі, стають каталізатором трансформації традиційної системи освіти. Діяльність більшості освітніх установ перетворюється у міру розвитку інформаційних технологій. Відбувається формування єдиного освітнього простору та світового ринку освітніх послуг, обсяг якого за прогнозами до 2005 року складе 90 млрд. доларів.

 

Таким чином, головним завданням освіти в XXI столітті є застосування нових інформаційних технологій у поширенні знань. Ці технології дозволяють делокалізовані систему розповсюдження знань за допомогою технології дистанційної освіти, завдяки якій якісну освіту стає доступним для кожного мешканця Землі, незалежно від місця його проживання. Така освіта найбільш демократично, воно може бути адаптоване до рівня знань і запитів окремого студента. У зв'язку з цим багато країн звертаються до ідеї безперервного дистанційного навчання, в рамках якої базову освіту розглядається лише як підготовка до професійної кар'єри, яку людина робить все життя. В умовах інтенсифікації наукового знання, що становить основу глобальної економіки, навчання протягом усього життя має стати пріоритетним.

 

Глобалізація в галузі освіти передбачає інтеграцію та координацію національних освітніх систем. Тому особливої ​​важливості набуває проблема стратегічної орієнтації та інтеграції національних систем освіти. Національне освіта повинна прагнути до збереження кращих традицій і стандартів класичної освіти. При цьому необхідно впровадження інновацій у вітчизняну освіту. Реформування освітньої системи має бути орієнтоване на вироблення моделі, що враховує як вітчизняний досвід, так і кращі досягнення світової освітньої практики.

 

2. Основні напрямки в розвитку сучасної системи вищої освіти у світі

 

XXI століття - це епоха інформаційного суспільства, епоха технологічної культури. Формування глобального інформаційного суспільства виводить на перший план проблему поширення знання. Дистанційна освіта здійснює наближення знання до споживача, дозволяє пропонувати освітні послуги всім бажаючим, незважаючи на географічні, державні, тимчасові та інші фактори. Стратегічна мета дистанційної освіти - забезпечити громадянам право отримання освіти будь-якого рівня на місці їх проживання або професійної діяльності. Дана мета досягається в руслі світової тенденції мобільного поширення знань у вигляді обміну освітніми ресурсами.

 

За даними зарубіжних експертів у XXI столітті для кожного працюючого вища освіта стане мінімальним рівнем освіти. У світі має місце інтернаціоналізація освіти не тільки за змістом, але й за методиками навчання і організаційних форм. Освіта стає інструментом взаємопроникнення не тільки знань і технологій, але і капіталу, інструментом боротьби за ринок, вирішення геополітичних завдань. При цьому дистанційні технології, володіючи високим ступенем охоплення і дальнодії, відіграють основну роль. Наприклад, у США за програмами дистанційного навчання сьогодні навчається близько 1 млн. чоловік. Навчальні курси, що передаються по чотирьох освітнім каналах доступні по всій країні, а через супутник - іншим країнам світу. Програми електронної освіти розробляються більш ніж в 30 країнах. У Європі показовий приклад Національного університету дистанційної освіти в Іспанії, який відзначив свій 20-річний ювілей. Університет включає 58 навчальних центрів у країні і 9 - за кордоном (Бонн, Брюссель, Лондон, Женева, Париж та ін)

 

Останнім часом дистанційне навчання починає широко впроваджуватися в Росії, Казахстані, Україні та інших країнах СНД. Позитивним прикладом в області застосування новітніх інформаційних і телекомунікаційних технологій в освіті є Сучасна Гуманітарна Академія (більше 200 навчальних центрів у Росії, навчальні центри в країнах СНД - України, Казахстан, Білорусь, Молдова, Вірменія, Таджикистан, Киргизія, більше 145 тисяч студентів).

 

Відмінними рисами навчального процесу є гнучкість, адаптивність, модульність, економічна ефективність, орієнтація на споживача, опора на передові комунікаційні та інформаційні технології.

 

Прийнято вважати, що освіта, заснована на інформаційних технологіях, представляє собою третю глобальну революцію в розвитку людства: перша пов'язана з появою писемності, друга - з винаходом книгодрукування.

 

Нові інформаційні технології в освіті мають суттєві переваги. Дані технології сприяють ліквідації відставання периферійних районів держав від столичних та інших університетських центрів в контексті вільного доступу до освіти, інформації та культурних досягнень людської цивілізації.

 

Вони створюють умови для розвитку світового освітнього простору, експорту та імпорту освіти, об'єднання світового інтелектуального, творчого, інформаційного та науково-педагогічного потенціалів.

 

Освітні інновації успішно впливають на вирішення комплексу соціально-економічних проблем, насамперед, на викорінення безробіття, злочинності і т.д.

 

Сучасні засоби телекомунікацій дозволяють розробити ефективні навчальні технології, підвищують якість і доступність освіти.

 

Для подальшого розвитку інформаційних освітніх технологій необхідно вирішити такі стратегічні проблеми:

 

• систематизації, тобто повинна бути єдина стратегічна політика в галузі освітнього процесу;

 

• комплексності (спільне використання психолого-педагогічного, навчально-методичного та організаційного забезпечення інформаційних освітніх технологій);

 

• комунікацій (необхідно підняти рівень телекомунікаційних технологій при забезпеченні їх необхідним фінансуванням);

 

• стандартизації (існуючі інформаційні освітні системи якісно відрізняються один від одного за моделями, технологіями, формами організації);

 

• нормативно-правове забезпечення.

 

 

Вирішення вищезазначених проблем призведе до різкого підвищення якості освіти.

 

Сьогодні, національна освітня система зазнає серйозні трансформації. Йде пошук шляхів перетворень у цій сфері діяльності у світлі Болонського процесу. Прагнення адаптуватися до світових стандартів освіту викликає необхідність першочергового вирішення таких ключових питань, як визначення місця ВУЗу в сучасному світі і зміна змісту вищої освіти, а отже і пов'язаної з цим модернізації освітніх структур, вдосконалення методики викладання, впровадження новітніх технологій в освітній процес та інших

 

Серйозні трансформації в житті суспільства і держави торкнулися і сфери вищої освіти. Ставши самостійною і незалежною сферою діяльності, вища освіта прагне адаптуватися до нових умов, орієнтуючись на світові стандарти освіти. Проте пошук шляхів намітилися перетворень у цій сфері діяльності не повинно означати сліпе слідування світовим стандартам. Видається за доцільне, використовувати позитивні аспекти світової системи освіти, не зраджуючи забуттю власні освітні традиції.

 

Серед ключових питань розвитку системи вищої освіти слід назвати такі як:

 

• Визначення місця університету в сучасному світі

 

• Зміна змісту вищої освіти.

 

 

Сьогодні вже очевидно, що класичні університети переживають критичний стан, викликане, перш за все, процесами глобалізації та інформатизації, масштабної практикою узкофункціонального освіти. Світ, у якому виникли класичні університети, відходить у минуле, отже, вони повинні адаптуватися до нових якостей, але як і раніше залишатися науковим освітньо-виховним центром, що готує висококваліфікованих фахівців, які вміють перспективно мислити і бути відповідальними за майбутнє. І не випадково, прийнята в Болоньї, Велика Хартія європейських університетів, відводить цього ВУЗу центральне місце в суспільстві. ВНЗ має бути, поряд з модернізацією університетської освіти, виконувати головну роль у масштабних і конструктивних інтеграційних процесах в науково-освітній та культурній сферах.

 

Не можна ігнорувати той факт, що, як і в інших сферах діяльності, в освітній сфері склався свій ринок послуг, якому, як і будь-якому ринку, притаманне суперництво і конкуренція. Сьогодні потрібні нові підходи до організації роботи ВНЗ, гнучке управління, бачення перспектив. В умовах ринковою економіки, забезпечення конкурентної переваги досягається з використанням такого інструменту, як стратегічне планування, яке передбачає розробку комплексу організаційних заходів, орієнтованих на можливі зміни, насамперед, внутрішніх і зовнішніх умов роботи в майбутньому, на визначення місця кожного ВНЗ в нестандартних умовах ринку освітніх послуг. Цей процес заснований на всебічному аналізі, як вже сформованих, так і прогнозованих тенденцій функціонування освітніх структур, з урахуванням таких важливих трансформацій, як:

 

• зміна умов та порядку прийому до ВНЗ;

 

• перехід на якісно нові моделі освіти;

 

• можливість скорочення системи вищої освіти внаслідок насувається демографічної кризи;

 

• зростаюча конкуренція на ринку освітніх послуг.