Адаптация военнослужащих в армии

 

 

ПЛАН

 

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

І.     ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ   АДАПТАЦІЇ МОЛОДИХ СОЛДАТ……………………………………….5

1. Психологічна характеристика несення військової служби……….....5
2. Сутність та особливості соціально-психологічної

адаптації призовників………………………………………………...10

ІІ. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЕФЕКТИВНОГО ПОДОЛАННЯ ПЕРЕШКОД АДАПТАЦІЙНОГО ПЕРІОДУ…………………………..16

2.1.Теоретична модель психологічного супроводу процесу адаптації……………………………………………………………….16

2.2.Методи вдосконалення військовослужбовцями психологічної готовності до несення військової служби…………………………...22

2.3. Основні напрямки  роботи командира підрозділу  в адаптаційному процесі військовослужбовців………………………………………...27

 

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..35

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….37

 

ВСТУП

Актуальність. Суттєве скорочення чисельності армії, негативний вплив на боєздатність Збройних Сил, нестабільність суспільно-державних і політичних цінностей вимагають адекватних компенсуючих зусиль по підтримці високої ефективності бойової готовності особового складу. Удосконалення індивідуальної виховної роботи з кожним воїном, розробка шляхів підвищення ефективності морально-політичної, бойової та психологічної підготовки, зміцнення військової дисципліни неможливі без серйозної роботи в період адаптації молодих солдатів до умов несення ними військової служби.

Найважливішим періодом у військовій службі є адаптаційний, у якому відбувається перебудова внутрішнього світу особистості, пристосування його життя і побуту до вимог військової середовища. Від того, наскільки успішно пройде цей період, буде залежати і подальше протікання служби.

Безпосередньо пряма участь у цьому процесі відведена заступнику командира роти з виховної роботи, який повинен, вміло використовуючи психологічні та педагогічні знання, прийоми, методи роботи, направляти процес соціально-психологічної адаптації військовослужбовця в потрібне русло. На даний час, більшість призовників не відповідають високим критеріям фізичного, психічного і соціального розвитку, що дозволяють безболісно адаптуватися в нових умовах. Знання і правильний облік психологічних особливостей адаптації молодих солдатів сприяє підвищенню їхньої навчальної, службової та громадської активності, зміцнення військової дисципліни, прогнозуванню їх поведінки і діяльності, згуртуванню та розвитку колективів в загальновійськових підрозділах. Однак слабке володіння офіцерами методиками і практичними вміннями в процесі адаптації, використання дуже обмеженого вибору виховних впливів, перешкоджає досягненню даної мети.

У зв'язку з цим на офіцера підрозділу покладається завдання пошуку оптимальних шляхів здійснення процесу адаптації з урахуванням вихідних якостей, можливостей власне особистості та шляхів розвитку цих якостей. І тому, обрану тему можна вважати актуальною і значимою.

Історіографія.  Сучасне уявлення про адаптацію грунтується на роботах І. П. Павлова, І.М. Сєченова, П.К. Анохіна, Г. Сельє та ін. Також проблеми адаптації особистості досліджувалися в роботах Б.М. Ананьєва, Н.Б. Блінова, У військовій педагогіці радянського періоду, проблема адаптації військовослужбовців досліджувалася такими вченими, як Єгоров Л.Г [14] в науковому дослідженні «Становление личности воина социалистического типа как социальный процесс», Дьяченко М.І. [13] «Психологічний аналіз бойової діяльності радянських воїнів», Кабель С. та ін. У сучасній військовій педагогіці найбільш повно питання адаптації розглядається в працях          А.Г. Маклакова [10], А.А. Александрова, А.В. Барабанщикова [4],              Ж.Г. Сенокосова [33] В.Я. Слєпова та інших відомих вчених.

Об'єкт дослідження: адаптаційний процес військовослужбовців.

Предмет дослідження: механізми, умови та напрямки адаптації військовослужбовців до умов несення служби в ЗСУ.

Мета дослідження: дослідити закономірності протікання процесу адаптації військовослужбовців у сучасних умовах та розробити рекомендації щодо вдосконалення діяльності з соціальної адаптації солдатів.

Відповідно до поставленої мети, виникає потреба розв’язання основних завдань дослідження:

1. Охарактеризувати на  основі теоретичного аналізу  загальні закономірності адаптаційного  процесу особистості до військової  служби.

2. Вивчити вплив особистісних  особливостей військовослужбовців  на ефективність адаптації.

3. Розробити методичні  рекомендації для офіцерів - вихователів  з ​​метою врахування психологічних  адаптаційних механізмів у професійній  діяльності.

Структура дослідження складається зі вступу, двох розділів, які в свою чергу поділяються на підпункти, висновків та списку використаної літератури. 
І. ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ МОЛОДИХ СОЛДАТ

 

1. Психологічна характеристика військової служби

Психологічна готовність до військової служби – це складна властивість особистості, рівень сформованості якої визначається ступенем розвитку всіх сфер людської психіки: мотиваційної, пізнавальної, емоційно-чуттєвої, вольової. Щоб сформувати психологічну готовність до військової служби, потрібно розвинути у себе такі три взаємопов'язані компоненти: соціально-психологічну готовність, загальну військово-професійну готовність, емоційно-вольову готовність.

Людина задовольняє свої життєві потреби через активну взаємодію з навколишнім середовищем. Основними видами людської діяльності є праця в її різних виявах і спілкування. Від них походять усі інші види діяльності: гра, навчання, військова служба, спорт.

Військова служба у Збройних Силах – це дуже важливий вид діяльності, покликаний гарантувати національну безпеку України. За своєю суттю вона є діяльністю військовослужбовців з певними обмеженнями: відсутність звичних умов життя, наявність певного дискомфорту, особлива регламентованість поведінки, чіткий розпорядок дня, звуження кола людей, з якими спілкується юнак, тощо.

Військова діяльність є складовою військової служби. За своїм змістом військова діяльність поділяється на два види: навчально-бойову та бойову. Бойова діяльність проходить в умовах військової сутички, бою, і її кінцевою метою є перемога над ворогом. Навчально-бойова діяльність готує військовослужбовців до можливих бойових дій і відбувається безпосередньо у військових частинах, навчальних військових підрозділах Збройних Сил України. Мета навчально-бойової діяльності – підготовка військових фахівців для різних видів і родів військ [4. c. 58].

Навчально-бойова діяльність у свою чергу поділяється на такі види: навчальна діяльність (заняття з військової, гуманітарної, спеціальної підготовки), бойова діяльність (бойове чергування, бойові стрільби, несення варто-вої служби тощо), повсякденна служба (внутрішній наряд, чергування в підрозділі та ін.); військові навчання, маневри, обслуговування бойової техніки, військового обладнання, зброї; різні види самодіяльності (спортивна, технічна, художня) та ін.

Звичайно, потрапивши в такі умови, молоді солдати долають неабиякі переживання, стрес і тугу за громадянським життям. Тому завданням перших двох тижнів перебування в таких умовах, як для керівного складу так і їх підлеглих, є підготовка юнаків до виконання вимог навчально-бойової діяльності, допомогти їм успішно адаптуватися до військової служби на початковому етапі [15. c. 79].

Військова діяльність, тобто строкова військова служба, порівняно з іншими видами соціальне значущої діяльності характеризується високою динамічністю: швидким темпом, великими фізичними і психічними навантаженнями, раптовими переходами з одного виду діяльності на інший, а також строгою регламентацією, чіткою організацією, суворою дисципліною (на основі вимог військових статутів, наказів), що обумовлено необхідністю підтримання високої боєготовності військ, а також внутрішнього порядку.

Діяльність воїнів проходить в різних умовах: просторових (у полі, за пультом управління бойової машини чи установки, в бліндажі), часових (удень, уночі, в будь-який час), географічних (у горах, в морі, на півдні, на півночі), кліматичних та ін. Тому, військова діяльність є більш напруженою, екстремальною порівняно з іншими видами діяльності, їй притаманні несподіваність, раптовість, незвичність, здатність руйнувати сформовані до призову стереотипи поведінки, створювати негативні психічні стани (тривожність, страх, афект, стрес, депресія). Усе це викликає у юнака суттєві зміни в організмі, а саме: зміни фізіологічні (у вегетативній нервовій системі — в диханні, кровообігу, частоті серцевих скорочень, тиску та ін.); зміни психічних процесів (уваги, сприймання, мислення, пам'яті, уяви, відхилення в емоційно-вольовій сфері особистості); зміни функціонального рівня практичної діяльності (результативності, успішності військової служби). Ці зміни певним чином взаємопов'язані і взаємообумовлють одна одну [26. c. 9].

Військова діяльність є колективною діяльністю людей, яким держава довірила зброю і техніку для забезпечення миру та спокою. І головним осередком майбутнього перебування солдат стає військовий колектив, через який формується майбутнє ставлення воїна до несення ним військової служби.

Військовий колектив – це соціальна група, головною метою діяльності якої є військовий захист, оборона держави. Специфічні особливості військового колективу полягають у тому, що, по-перше, його діяльність має високу суспільну значущість, яка забезпечує успішне функціонування інших колективів (трудових, навчальних, сімейних) і суспільства в цілому;             по-друге, ця діяльність детально регламентована і вимагає від воїнів чіткості, точності, узгодженості під час виконання наказів, розпоряджень; по-третє, стосунки між військовослужбовцями діляться на чітко обумовлені – службові, або офіційні (регламентуються статутами Збройних Сил України), та неслужбові, або неофіційні, емоційні (виникають між військовослужбовцями самі по собі, на основі симпатій, спільних інтересів, нахилів, а не з волі командирів, начальників).

З моменту утворення підрозділу молодих воїнів у ньому починається диференціація, тобто поділ колективу, внаслідок якого кожний юнак залежно від своїх здібностей, моральних якостей, рис характеру займає певне місце в структурі колективу, отримує в ньому певну соціальну роль. Критерії такого поділу різні. Проте у більшості військових колективів найчастіше це фізичні дані (сила, спритність, витривалість), моральні якості (товариськість, чесність, надійність), вольові риси (сміливість, рішучість), вміння спілкуватися, знаходити спільну мову з іншими. На основі цього встановлюються емоційні (неофіційні) стосунки в колективі. Найвищу сходинку соціального статусу у військовому підрозділі займає неофіційний лідер, найнижчу – той, кого не визнає, не сприймає колектив. Найчастіше останніми стають ті, хто слабо підготовлений до військової служби, не розвинений фізично, не засвоїв основ допризовної підготовки, має хворобливу уяву, не вміє спілкуватися, низько оцінює свої можливості.

Як  офіційні, так і неофіційні стосунки воїнів у військовому колективі існують не відокремлено, а паралельно, одночасно і певним чином впливають одні на інших. У колективі воїнів одного призову утворюються дещо менші за кількісним складом неофіційні групи (мікро групи). Спочатку вони складаються за принципом земляцтва і підтримуються розмовами про своє село (місто), місцеві події, спільних знайомих. Пізніше приводом до організації та реорганізації груп стають спільні інтереси, нахили, уподобання юнаків [22. c. 23-25].

Серед воїнів одного призову стосунки здебільшого складаються безконфліктно, спокійно, на основі статутних вимог. Значно складнішими є взаємини між воїнами різних періодів служби. Якраз між ними і виникають так звані нестатутні взаємовідносини. Вони характеризуються тим, що окремі воїни старших призовів («діди») виявляють у ставленні до молодших зневагу, зарозумілість, грубість, навіть жорстокість, трапляються випадки фізичного знущання, утисків, приниження гідності. Причин, що призводять до цього, є декілька. У першу чергу це негативні традиції, що склалися в тому чи іншому військовому колективі, де через байдужість, безповідальність окремих командирів створюється ситуація, коли за кожним періодом служби закріплюється певний, неофіційний соціальний статус: молодших і старших. Об'єктами переслідувань у старших воїнів стають воїни першого періоду служби, фізично й психологічно не готові до військової служби. І хоч більшість воїнів старших призовів сприймають факти нестатутних стосунків негативно, але через традиції, що склалися у колективі, змушені виконувати «роль», що їм відводиться. Нестатутні стосунки, крім того, є наслідком прояву вікових особливостей юнаків – бажання «старших» показати свою перевагу в знаннях, вміннях, а також прагнення компенсувати моральні та фізичні збитки, що їх вони зазнавали у перший період своєї служби. Частина фактів нестатутних стосунків у військовому колективі зумовлюється низькими моральними якостями окремих юнаків, їх навичками протиправної поведінки до призову в Збройні Сили. Іноді провокують воїнів старших періодів служби на нестатутні стосунки й самі новобранці: ті, у яких висока самооцінка не збігається з їхніми уміннями і знаннями, й ті, хто не прислуховується до порад старших, ігнорує їхній досвід у військовій справі. Слід визнати, що іноді нестатутним стосункам не надається належна оцінка командирами, начальниками, активом.

Отже, під час несення військової служби, а особливо молодими солдатами, які тільки прибули до військової частини, ними переживається сильний психологічний натиск, який здебільшого присутній увесь період адаптації. Тому головним аспектом в діяльності старших командирів та організації військової діяльності в перші два тижні є сприяння соціально-психологічної адаптації вчорашніх призовників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Сутність та особливості соціально-психологічної адаптації призовників.

Соціально-психологічна готовність до військової служби характеризується рівнем сформованості у юнака бажання служити в армії, інтересу до військової діяльності, ідеалів військової людини, почуття обов'язку, відповідальності перед суспільством, патріотизму, розуміння соціальної значимості та необхідності військової служби, потрібних воїну моральних якостей.