Населення і працересурсний потенціал

 

Зміст

Вступ           3

Розділ1:Загальні відомості про регіон      4

1.1 Економіко-географічне положення      4

1.2 Адміністративно-територіальний устрій     4

1.3 Історія господарського освоєння території     6

Розділ2:Природно-ресурсний потенціал      10

2.1 Аналіз геоморфологічних умов господарювання    10

2.2 Мінерально-сировинні ресурси       10

2.3 Кліматичні умови та агрокліматичні ресурси    11

2.4 Земельні ресурси         12

2.5 Водні ресурси         13

2.6 Біологічні ресурси         15

2.7 Лісові ресурси         17

2.8 Рекреаційні ресурси        18

Розділ3:Населення і працересурсний потенціал     20

3.1 Динаміка чисельності населення      20

3.2 Структура розселення        21

3.3 Міграційна ситуація        21

3.4 Демографічна ситуація        21

3.5 Мовно-етнічний склад населення      24

3.6 Релігійний склад населення       25

3.7 Освітньо-професійна структура населення     27

 

Вступ

Розміщення продуктивних сил (РПС) – галузь економічної науки, що вивчає специфічні, просторові аспекти вияву економічних законів. Об’єктом вивчення є продуктивні сили.

Продуктивні сили – це система суб’єктивних (людина) і речових (засобів виробництва) елементів, що виражають активне ставлення людей до природи. У процесі праці освоюються природні ресурси, відтворюються умови існування людей, відбувається соціальний розвиток. Наука про розміщення продуктивних сил вивчає територіальну організацію виробництва, яка обіймає не просто розташування виробництва, але й елемент управління.

На розвиток продуктивних сил найбільший вплив справляють загальні економічні закони: економії часу, суспільного поділу праці, концентрації виробництва, комплексного розвитку виробництва, пропорційного розвитку виробництва.

Розглянувши природно-ресурсний та праце ресурсний потенціал,структуру населення та географічне положення Одеської області, ми зможемо оцінити ефективність розміщення її продуктивних сил, виділити основні здобутки та проблеми данного питання.

 

  

Розділ 1.

Загальні відомості про регіон

1.1.Економіко-географічне  положення

Одеська область розташована на крайньому південному заході України та межує з Вінницькою, Кіровоградською, Миколаївською областями, а також з Республікою Молдова та Румунією.

Головна особливість економіко-географічного розташування області – її приморське та прикордонне положення. Широкий вихід до Азовсько-Чорноморського басейну та до великих річкових магістралей – Дунаю, Дністра, Дону, Дніпра визначає її великі переваги та транспортні можливості. Ефективні водні шляхи (морські та річкові) дозволяють розширяти економічні зв'язки області зі Східною та Центральною Європою (по р. Дунай). Порт Одеса та інші порти області розташовані у вузлі інтенсивних морських та річкових транспортних міжнародних зв'язків, що визначає її значний транспортно-транзитний потенціал.

Область займає територію Північно-Західного Причорномор'я від гирла річки Дунай до Тілігульського лиману (морське узбережжя в межах області простягається на 300 км), а від моря на північ – на 200-250 км. Загальна площа території області складає 33,3 тис. кв.км (5,5% території України), що майже відповідає розмірам території Республіки Молдова (33,4 тис. кв.км).

1.2.Адісративно-територіальний  устрій

Одеська область розташована на крайньому південному заході України та межує з Вінницькою, Кіровоградською, Миколаївською областями, а також з Республікою Молдова та Румунією.

Головна особливість економіко-географічного розташування області – її приморське та прикордонне положення. Широкий вихід до Азовсько-Чорноморського басейну та до великих річкових магістралей – Дунаю, Дністра, Дону, Дніпра визначає її великі переваги та транспортні можливості. Ефективні водні шляхи (морські та річкові) дозволяють розширяти економічні зв'язки області зі Східною та Центральною Європою (по р. Дунай). Порт Одеса та інші порти області розташовані у вузлі інтенсивних морських та річкових транспортних міжнародних зв'язків, що визначає її значний транспортно-транзитний потенціал.

 

Рис.1.1

1.3.Історія господарського  освоєння території

Територія Північно-Західного Причорномор'я почала заселятися та поступово освоюватися з давнини – щонайменше 100 тисяч років тому. Про це свідчать сліди стоянок кінця раннього палеоліту, знайдені у селі Іллінці.

Повне заселення території відбулося в епоху мезоліту і неоліту, у зв'язку з подальшим удосконаленням знарядь праці та першими спробами переходу від колекціонерства в відтворення – землеробство і скотарство. На Дністрі знайшли залишки поселень i пізніших періодів.

У II-III тис.Північно-Західне Причорномор'я заселяли так звані усатівські племена,назва яких пішла від села Усатово,що під Одесою. У I столітті нашої ери над грецькими містами Причорномор'я встановилася влада Римської імперії,але їх панування було не довгим. У III столітті тут оселилися готи, яких у IV столітті витіснили гуни. У XII в. район Північного Причорномор'я потрапляє у підпорядкування Золотої орди,Придністровське Правобережжя кілька днів входить до складу Галицького князівства, потім потрапляє під владу Молдавії, а території розташовані на Лівобережжі, на кілька днів захоплено зміцнілим Литовським князівством. У другій половині XV ст. значна частина території Північного Причорномор'я потрапляє у залежність від Туреччини. 

Корінні зміни у заселенні і більше інтенсивному господарському освоєнні Причорномор'я настали наприкінці XVIII – початку ХІХ ст. Після закінчення російсько-турецьких війн 1787-1781 рр. і 1806-1812 рр. більшість Одещини увійшла до складу Російської імперії .

У першій половині XIX століття ці землі були слабко заселені, що сприяло нестачі робочої сили. Мешканці розводили овець,розвивали зернове господарство. Активно розвивалася торгівля. Загалом територія виконувала транзитну функцію – саме через неї реалізувався експорт українського хліба. Це сприяло розвитку причорноморських міст.

Завдяки своєму унікальному економіко-географічному становищу, Одеса швидко стає однією з основних вузлів зовнішньоторговельних зв'язків Росії з країнами Європи - й Близького Сходу, і перетворюється на головний український порт з вивезення хліба. Вже у середині ХІХ ст. за обсягом вантажообігу обганяє Петербург. Винятково важливим чинником, що сприяв господарському освоєнню і заселенню краю, стало будівництво біля нинішньої Одеської області залізниць (1865 – Одеса – Балта). Збільшилася чисельність населення.

Можна сміливо сказати, що у ХІХ ст. заселення Приморської зони майже зовсім завершилося. Протягом ХХ ст. мережа поселень переважно видозмінювалася за допомогою появи нових поселень (міські, такі як Теплодар, Іллічівськ, Південний).

У 1930-ті роки в Одесі організовуються чи реконструюються підприємства підйомно-транспортного і сільськогосподарського машинобудування, енергетики, хімії, паливно-енергетичного комплексу, залізничного транспорту.

З 1918 року південно-західна частина Приморської зони лежить у складі боярської Румунії. Це негативно позначилося на промисловості, що у цей період переживала занепад. Більшість металообробних підприємств із Аккермана, Ізмаїла та інших міст були переведені у глибинні райони Румунії. На третину скоротилося виробництво на підприємствах із переробки сільськогосподарської продукції.

Вигідне географічне розташування Причорномор'я, через порти якого проходила значна частина експортно-імпортних операцій, зумовило прискорення розвитку морського флоту, призвело до значного розширення будівництва нових портів: Одеський порт реконструювали і розширили; наприкінці 1950-х років на Сухому лимані, неподалік Одеси, почалося будівництво Іллічівського порту, згодом, тут було споруджено поромну переправу, що пов'язало Іллічівськ з болгарським портом Варною; наприкінці 1970-х років почав функціонувати порт Південний.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ2

Природно-ресурсний потенціал регіону

2.1.Аналіз геоморфологічних  умов господарювання

Велика частина території Одеської області відноситься до Причорноморської низовини, поступово знижується до Чорного моря.

У північній частині області розташовані відроги Подільської височини(висота до 268 м), порізані глибокими балками та ярами. Зі сходу і південного сходу омивається Чорним морем, на березі якого – численні лимани. У межиріччі Дністра і Прута, уздовж кордону з Молдавією (на Ю-З) висота досягає 232 м. Характерна значна густота і глибина розчленування поверхні яружно-балочною мережею, глибина врізу долин місцями досягає 120 м. У адміністративному підпорядкуванні знаходиться острів Зміїний.

2.2.Мінерально-Сировинні  ресурси

Мінерально-сировинна база області майже на 80 % складається із сировини для виробництва будівельних матеріалів. Найбільш важливими видами є: цементна сировина, керамзитова сировина, камінь будівельний, вапняк для опіку, піски.

Найбільше розповсюдження мають тверді нерудні корисні копалини місцевого значення: піски, суглинки, гравій, галька, граніти, які використовуються як будівельні матеріали чи сировина для їх виробництва.

За даними Причорноморського ДРГП на території області налічується 145 родовищ корисних копалин, що застосовуються у будівництві та знаходяться на Державному балансі родовищ корисних копалин, з яких розробляються лише 45 родовищ.

З інших корисних копалин виявлені чи попередньо розвідані нафта, природний газ, залізна руда, фосфорити, кольорові метали, золото, кам’яне та буре вугілля, лікувальні грязі та ін. Але на сьогодні багато з них непривабливі для промислової розробки (невелика кількість запасів, дорогі пошукові роботи).

Видобування корисних копалин загальнодержавного значення, наприклад, нафти та газу, знаходиться фактично на стадії дослідницько-промислових розробок через брак коштів та малий дебіт продуктивних нафтогазоносних пластів.

Сьогодні на предмет виявлення нафтогазоносних родовищ більш активно вивчається шельф Чорного моря (значно дешевша вартість пошукових робіт).

Значний резерв розвитку оздоровчо-рекреаційного комплексу на території області являють собою родовища мінеральних грязей, які незважаючи на достатній ступінь їх вивченості, освоюються в дуже обмежених розмірах.

2.3.Кліматичні умови  та агрокліматичні ресурси

Клімат Одещини помірно континентальний зі спекотним сухим літом, м'якою малосніжною нестійкою зимою. Середньорічна температура коливається від 8, 20С на півночі до 10,80С на півдні. Відповідно взимку вона складає - 5,00С, а влітку + 20,00С Пересічна температура січня змінюється в межах області від - 5,00на півночі до - 1,80на південному заході, липня відповідно-від + 21,00до 22,90. Безморозний період триває 130-150 днів на півночі, 166 - 208 - на півдні. Період активної вегетації (з середньодобовими температурами понад 100) становить 170-190 днів. Сума активних температур - головний показник ресурсів тепла для сільського господарства, коливається від 25000(на півночі) до 34000 (на південному заході області).

За кліматичними особливостями Одеську область можна розділити на три частини: північну, центральну і південну. В даній роботі розглядається південна частина Одеської області, що є дуже посушливою, помірно жаркою агрокліматичною зоною.

При зниженні значення гідротермічного коефіцієнта нижче 1,0 погодні умови періоду вегетації посушливі. В цих умовах головними ризиками є посуха та пожежа. Небезпечними також є зливи з градом при дуже низької імовірності вимерзання. За основними характеристиками мікрокліматичні особливості:

Гідротермічний коефіцієнт - 0,8

Погода вегетації - Посушлива

Імовірність ризиків: посуха - 35%, пожежа - 30%, град - 15%, зливи - 15%, заморозок - 5%.

2.4.Земельні ресурси

Земельні ресурси Одеської області (3331,3 тис. гектарів) характеризуються надзвичайно високим рівнем освоєння.

Найбільшою є питома вага земель сільськогосподарського призначення – 2661,8 тис. гектарів (79,9 відсотка), з них рілля – 2068,6 тис. гектарів. У структурі земель сільськогосподарські угіддя займають 77,9 відсотків, у тому числі рілля – 62,1 відсотків.

Землі житлової та громадської забудови займають 64,7 тис. гектарів.

Станом на 1 січня 2010 року площа земель під об'єктами природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення становила 110,1 тис. гектарів або 3,3 відсотка від території області.

Площа земель оздоровчого призначення становила 1,2 тис. гектарів, а площа рекреаційного – 3,2 тис. гектарів.

Землі лісогосподарського призначення та ліси на інших категоріях земель займають 223,9 тис. гектарів або 6,7 відсотка території області. Це значно нижче розрахунково-оптимального показника (21-22 відсотки), який забезпечує збалансованість між лісовими ресурсами, обсягами лісокористування та екологічними вимогами.

Землі водного фонду займають 211,8 тис. гектарів або 6,3 відсотків території області, в тому числі природні водотоки (річки та струмки) – 15,4 тис. гектарів, озера та лимани – 168,1 тис. гектарів, ставки – 12,3 тис. гектарів, штучні водосховища – 7,7 тис. гектарів, болота – 72,1 тис. гектарів, штучні водостоки (канали, колектори, канави) – 8,3 тис. гектарів.

Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення займають 63,8 тис. гектарів. У більшості галузей економіки через недосконалість нормативів та низький рівень проектно-технічних рішень землі використовуються не раціонально.

На 1 січня поточного року 2,5 тис. гектарів земель віднесено до порушених (з них не використовуються у виробництві 1,6 тис. гектарів ).

Область має розгалужену мережу автомобільних доріг та одну з найпотужніших в Україні залізничну мережу. Землі транспорту в цілому займають 21,9 тис. гектарів.

Площа земель під твердими побутовими відходами складає біля 0,4 тис. гектарів, з яких більша частина не відповідають екологічним нормам. Крім того, багато лісів узбіч доріг, будівельних майданчиків перетворено на несанкціоновані сміттєзвалища.

2.5.Водні ресурси

На території області нараховується близько 1140 рік з притоками всіх порядків, понад 270 водойм місцевого значення (8 водосховищ, ставки та озера) та понад 790 водойм загальнодержавного значення (26 лиманів: Найбільшими з них є: Дністровський, Тілігульський, Аджаликський (Григорьївский), Великий Аджаликський (Дофінівський), Куяльницький, Хаджибейський, Сухий, Будакський, Бурнас, Шагани, Алібей, Малий Сасик. 
Остаточне формування лиманів відбулося в результаті голоценової трансгресії вод Чорноморського басейну в річкові долини і наступного відщеплення морських заток, що утворилися, від основної акваторії акумулятивними косами. Фізико-хімічні властивості лиманних вод, а також інші характеристики їхніх природних властивостей залежать від ступеня зв’язаності лиманів з морем, від величини стоку в них річкових вод і кількості принесених ними твердих наносів. Усі лимани мілководні, що сприяє активному перемішуванню вод; 
50 водосховищ: Основна кількість припадає на водойми, які мають об’єм від 1 до 100 млн.м3, з сумарною площею дзеркала 58799 га, та об’ємом води в них при НПУ 1966,68 млн.м3. П’ять водосховищ мають об’єм понад100 млн.м3 води. В їх числі опріснене водосховище Сасик; 
ставки та озера: Згідно інвентаризації водного фонду кількість ставків станом на 01.01.2007 року складає понад 940 загальною площею дзеркала води понад 12200 га. Переважна більшість ставків збудовано господарствами по спрощеній документації, а частіше – без неї, що призвело до перевищення зарегульованості річок. Біля половини ставків мають площу дзеркала біля одного гектара або менше та незначні глибини. Водостримуючі споруди представлені земляними греблями із земляними скидними каналами, у деяких випадках із трубчастими водовипусками. Більш 10% мілких ставків не мають скидних споруд та в період значних паводків вода прориває земляні греблі. Більшість ставків, на даний час, зазнають інтенсивного замулення і постійно втрачають корисну ємність, у деяких випадках – і своє призначення. Частина ставків потребує проведення оцінки впливу ставка на підтоплення прилеглих територій. Використовуються ставки, в основному, з метою рекреації, риборозведення, рідше – для вирощування водоплавних птахів).