Основи сімейного права України

Одеський навчально-виховний комплекс

№90 ім. О.С. Пушкіна

 

 

 

 

 

 

Реферат

З правознавства

На тему :

«Основи сімейного права України»

 

 

 

 

Виконала:                                                          Учениця 10-Б класу

                                                                            Агаркова Т.Ю.

Вчитель:                                                                       Оганісян І.В.

 

 

 

 

М.Одеса

2013

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

1.Вступ. 

2.Принципи  сімейного права. 

3. Нормативна правова база сімейного  права. 

4.Структура  сімейного права. 

5.Порядок  укладання шлюбу.

6. Порядок припинення шлюбу.

7. Особисті немайнові права та  обов'язки подружжя. Майнові правовідносини  подружжя.

 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Вступ

Сімейне право - це сукупність правових норм, які регулюють та охороняють особисті й пов'язані з ними майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу й належності до сім'ї. Тобто це право регулює відносини між подружжям щодо порядку складання шлюбу, особистих і майнових відносин між батьками й дітьми, іншими родичами, а також регулює та охороняє відносини усиновлення, опіки й піклування тощо.

2.Принципи сімейного  права.

Законодавством України передбачені  такі принципи сімейного права:

1) рівноправність громадян у сімейних відносинах;

2) рівноправність чоловіка і жінки у сімейних відносинах;

3) одношлюбство (моногамія);

4) свобода і добровільність вступу  до шлюбу;

5) свобода в розірванні шлюбу;

6) державна турбота про материнство  і дитинство, охорона їх інтересів,  заохочення материнства;

7) взаємна турбота членів сім'ї один про одного. Регулювання сімейних відносин здійснюється з метою:

1) зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб;

2) утвердження почуття обов'язку  перед батьками, дітьми та іншими  членами сім'ї;

3) побудови сімейних відносин на  паритетних засадах, на почуттях  взаємної любові та поваги, взаємодопомоги  і підтримки;

4) забезпечення кожної дитини сімейним  вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

3. Нормативна правова  база сімейного права.

Джерелами сімейного права є Конституція, Сімейний кодекс та інші нормативно-правові  акти України. Частиною національного  сімейного законодавства є міжнародні договори, згода на обов'язковість  яких надана Верховною Радою України. Основним нормативно-правовим актом  у цій галузі є Сімейний кодекс України (далі - СК України), який був прийнятий 10 січня 2002 року і набрав чинності 1 січня 2004 року. Сімейний кодекс надзвичайно важливий законодавчий акт. У суспільстві немає людини, якої б не торкнулися його норми. Сімейний кодекс - це той закон, який надійно захищає новонароджене дитя, забезпечує людині можливість реалізації природних прав на шлюб, на сім'ю, на материнство та батьківство, на особисте виховання своїх дітей, на спільне проживання з ними, а також сприяє виконанню сім'єю різноманітних соціальних функцій.

4.Структура сімейного  права.

CK України складається з 7 розділів, 292 статей і має таку структуру: 

Розділ І. «Загальні положення» визначає поняття сім'ї, регулювання у сімейних відносин, здійснення сімейних прав і виконання сімейних обов'язків, захист сімейних прав та інтересів;

Розділ II. «Шлюб. Права та обов'язки подружжя» визначає умови і порядок укладання шлюбу, особисті немайнові права і обов'язки подружжя, право власності подружжя, права і обов'язки подружжя зі взаємного утримання, шлюбний договір, порядок припинення шлюбу;

Розділ III. «Права та обов'язки матері, батька і дитини» передбачає підстави виникнення прав і обов'язків батьків і дітей, особисті немайнові права батьків і дітей, права батьків і дітей на майно, обов'язки батьків і дітей із взаємного утримання (аліментні обов'язки);

Розділ IV. «Влаштування дітей, позбавлених  батьківського піклування» визначає порядок усиновлення, порядок встановлення опіки і піклування, права й обов'язки опікунів і піклувальників, патронат над дітьми;

Розділ V. «Права та обов'язки інших  членів сім'ї та родичів» визначає особисті немайнові права й обов'язки інших членів сім'ї та родичів, обов'язки по утриманню інших членів сім'ї та родичів;

Розділ VI. «Застосування Сімейного кодексу України до іноземців та осіб без громадянства. Застосування законів іноземних держав та міжнародних договорів в Україні» визначає порядок укладання і розірвання шлюбів громадян України з іноземцями й іноземців в Україні, порядок міжнародного усиновлення;

Розділ VII. «Прикінцеві положення» визначає, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, а також про припинення чинності Кодексу про шлюб та сім'ю 1969 року й інших законів, які суперечать СК України.

Сімейний  кодекс не має зворотньої сили. Це означає, що він не може поширюватися на відносини, які виникли до моменту, коли він набрав чинності.

На  відміну від цивільних, учасником (суб'єктом) сімейних відносин може бути лише людина, яка у сімейних відносинах має свій додатковий статус - дружини, чоловіка, матері, батька, дитини тощо. Називати людей, які є учасниками сімейних відносин, фізичними особами не прийнято. Юридичні особи у сімейних відносинах участі не беруть.

Жоден із учасників сімейних відносин не наділений щодо другого функціями  влади, навіть батьки щодо своїх дітей.

Учасниками  сімейних відносин є подружжя, тобто  особи, шлюб між якими зареєстрований відповідно до закону, а також родичі прямій лінії споріднення (які походять один від одного) та побічній (боковій) лінії споріднення (які мають спільного предка).

Слід  зазначити, що СК Украйни не регулює  сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком і племінницею, племінником та між іншими родичами за походженням. Сімейні відносини можуть виникати із факту свояцтва, породженого шлюбом. Так у відносинах свояцтва перебуває дружина та родичі чоловіка, чоловік та родичі дружини. З-поміж відносин, заснованих на свояцтві, СК України регулює лише відносини між мачухою, вітчимом та пасинком, падчеркою. Відносини з тещею, тестем, свекрухою, свекром та невісткою, зятем, іншими свояками чинне законодавство не регулює. Перебування цих осіб у відносинах свояцтва ні на що не впливає, а отже не має правового значення.

Сімейні відносини можуть бути врегульовані також за домовленістю (договором) між  їх учасниками, який має бути укладений  у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства.

Як  відомо суспільство виросло із сім'ї. Ч.З ст.16 Загальної декларації прав людини, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року називає сім'ю природним та основним осередком суспільства. Таке ж положення міститься у ст.23 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у ст.10 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 року.

За  статистичними даними в Україні  понад 13 мільйонів сімей. З такою кількістю не може змагатися жоден з інших відомих суспільству осередків. Сім'я виконує важливу соціальну функцію, яку ніхто, крім неї, виконати не може, а саме народження і виховання людини.

Відповідно  до ст. 3 СК України, сім'я є первинним і основним осередком суспільства. її складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Тобто поняття сім'ї дається через формулювання її ознак. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина також належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Сім'я  створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам українського суспільства. Отже, в Україні одностатеві пари не вважаються сім'єю тому, що це суперечить моральним засадам суспільства.

Права члена сім'ї має і одинока особа. Особа, яка досягла шлюбного віку, мас право на створення сім'ї. Разом з тим, сім'ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку.

Особа може бути примусово ізольована від  сім'ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї.

Права, що набуває особа у сім'ї, тобто  сімейні права не можуть бути передані іншій особі. Якщо дитина або особа, яка обмежена у дієздатності, не може самостійно здійснювати свої права, то ці права здійснюють батьки чи піклувальники. Сімейні обов'язки не можуть бути перекладені на іншу особу.

Кожен учасник сімейних відносин, який досяг  чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права чи інтересу, а також до органу опіки та піклування.

5. Порядок укладення  шлюбу. 

У ст.21 СК України вперше дається законодавче поняття шлюбу, у якому лаконічно сформульовані основні ознаки шлюбу. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

При цьому слово „сімейний" засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а не спрямований на її створення, а слово „союз" підкреслює законодавче визнання теорії договірної природи шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. У шлюбі можуть бути лише жінка та чоловік, тобто особи різної статі. У деяких державах (наприклад, Бельгія, Голландія) сексуальні меншини добилися внесення зміни до законодавства, внаслідок чого шлюб може бути зареєстрований між особами однієї статі. Обґрунтування потреби такого нововведення необхідністю дотримання прав людини засвідчує, що ідею прав людини можна іноді возвеличити до абсурду. Наявність такого „шлюбу" суперечить не тільки християнській моралі та канонам інших релігійних вірувань, а й моральним засадам нашого суспільства.

Необхідною  ознакою шлюбу є його реєстрація державним органом реєстрації актів  цивільного стану, тому що без такої  реєстрації шлюбу як правової категорії  немає. Так званий „цивільний шлюб" - це побутова категорія, яка віддзеркалює наявність лише однієї ознаки шлюбу - сімейного союзу жінки та чоловіка, які у цьому союзі мають статус сім'ї, але не мають статусу подружжя.

Таким чином, не зареєстроване офіційними органами держави проживання жінки  і чоловіка однією родиною не створює  шлюб і не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Релігійний обряд укладення шлюбу не заборонено, але він не має правового значення. Це означає, що релігійний обряд шлюбу є особистою справою жінки та чоловіка і не створює прав та обов'язків подружжя. Особи, які після вінчання спільно проживають без реєстрації шлюбу, також мають статус сім'ї, але не мають правового статусу подружжя.

Умовами складання шлюбу є:

1) досягнення особами на день  реєстрації шлюбу шлюбного віку. Законодавець з урахуванням статевої зрілості, завершення фізичного розвитку організму, стану психічного, розумового, морального та соціального розвитку людини шлюбний вік для жінки встановив у сімнадцять, а для чоловіка — у вісімнадцять років. Встановлення різного шлюбного віку для жінки та чоловіка не є відступленням від конституційного принципу рівностей статей, а є результатом нетотожності жіночого та чоловічого організмів, тих фізіологічних процесів, які відбуваються в них.

Досягнення  шлюбного віку є юридичним фактом, який породжує у особи право на шлюб. Ст.23 СК України встановлює можливість вступу до шлюбу особи, яка досягла 14 років. їй може бути надано право на шлюб за рішенням суду, якщо було встановлено, що це відповідає її інтересам. Заява про надання права на шлюб має розглядатися судом за правилами окремого провадження. Про подання такої заяви суд має повідомити батьків або піклувальника, при цьому їх заперечення не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви. Якщо шлюбного віку не досягай і він, і вона, то кожному з них належить подати до суду окремі заяви. Суд може об'єднати ці дві справи в одне провадження.

Обмеження щодо максимального віку для укладення  шлюбу законодавство не встановлює. Також не має значення і значна різниця у віці осіб, які укладають шлюб;

2) взаємна вільна згода осіб, які одружуються. Термін „вільна згода" охоплює не лише волю до шлюбу з певною особою, а й знання про неї як про особу, яка також діє вільно, не с одруженою, не є родичем, досягла шлюбного віку та має відповідний стан здоров'я.

Сімейний  кодекс забороняє примушення до шлюбу  в будь-якій формі насильства (фізичного  чи психологічного), а також погроз зі сторони батьків та інших осіб. Необхідно зазначити, що закон не передбачає відповідальності того, хто примушував іншу особу до шлюбу. Правовою реакцією на укладення шлюбу під примусом може бути визнання цього шлюбу недійсним (ст.40 СК України).

Навіть  за наявністю вищезазначених умов шлюб не може бути укладений, якщо є до того юридичні перешкоди, а саме:

1) перебування в іншому, нерозірваному  шлюбі: жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі, тобто вони мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу. Сімейний кодекс не лімітує кількості шлюбів, в яких протягом життя може бути людина, але закон проти полігамного шлюбу з кількома жінками одночасно, навіть для мусульман, які проживають на території України. Тому, що це суперечило б ст.24 Конституції, за якою громадяни України є рівними перед законом, не може бути ні для кого привілеїв чи обмежень за ознаками релігійних переконань та етнічного походження;