Поняття особистих немайнових відносин не зв'язаних з майновими

 

                                                  ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..3

Поняття особистих немайнових відносин не зв'язаних з майновими…….4

Поняття та цивільно-правовий захист честі і гідності, ділової  репутації громадян і організацій…………………………………………………………6

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...17

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………....18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   ВСТУП

На початку третього тисячоліття  феномен людської честі, гідності та ділової репутації став наріжним каменем у всіх гуманітарних науках і найбільшою мірою у правознавстві. У правовій доктрині честь, гідність та репутація виступають основою  невід'ємних прав і свобод людини, правової системи, державності в цілому.

Фізична особа може бути власником, підприємцем, продукувати  матеріальні та нематеріальні блага  лише в тому разі, якщо матиме сприятливі умови для життя у буквальному, фізичному розумінні цього слова  і для життя у загальному вимірі як можливості вільного прояву і розвитку своєї особистості, забезпечення поваги до особи та її захищеності.

Сучасний етап зумовлений становленням та розвитком в Україні ринкової економіки, демократичних відносин, що ґрунтуються на захисті прав людини, основою яких є пріоритет загальнолюдських цінностей. Справжній прогрес неможливий без належного забезпечення прав і свобод людини. У зв'язку з цим вирішальне значення у сфері захисту прав людини набуває повага до честі, гідності, ділової репутації фізичної особи, захисту цих важливих прав та відшкодування шкоди за їх порушення. Проблема правового захисту честі та гідності особи багато в чому актуальна і тим, що в умовах української демократії гостро відчувається зіткнення свободи слова і права на захист цих благ, насамперед громадян. Багато в чому це пов'язано з бурхливим розвитком засобів комунікацій.

 

 

 

 

 

Поняття особистих  немайнових відносин не зв'язаних з  майновими.

Цивільне законодавство  відповідно до ст. 1 цивільного кодексу  України , що регулює майнові і зв'язані з ними особисті немайнові відносини, а також інші особисті немайнові відносини у випадках спеціально передбачених законодавством. Особисті немайнові відносини регулюються цивільним правом лише у винятковому випадку. Сьогодні духовні якості індивідів набувають вирішального значення, підвищується цінність духовної основи.

Особистим немайновим відносинам, незалежно від їхнього зв'язку з майновими, притаманні такі ознаки:

а) утворення у духовній сфері життя суспільства і  не мають майнового економічного змісту. У них відсутній безпосередній  зв'язок з майновими відносинами, тобто вони не мають фактичного чи правового зв'язку;

б) мають особистий характер, оскільки складаються з приводу особливої категорії об'єктів немайнових благ (честі, гідності, імені, ділової репутації, особистої недоторканості та інше), які неможливо відокремити від конкретної особи;

в) мають абсолютний характер.

Відповідно до ознак цих відносин їх можна визначити як безпосередньо не зв'язані з майновими відносинами, що виникають з приводу невіддільних від конкретної особи немайнових благ, з яких здійснюється індивідуалізація особистості.

Особисті немайнові відносини  регулюються різними підрозділами цивільного права. Відносини зв'язані з майновими регулюються авторським, патентним та іншими правовими інститутами. У процесі цивільно-правового регулювання особистості немайнові відносини набувають правової форми. Правові зв'язки складаються між суб'єктами з приводу духовних благ, що належать особистості.

Змістом особистих абсолютних правовідносин є суб'єктивні особисті права на ім'я, честь, гідність, ділову репутацію, таємницю особистого життя, інші особисті права. Цим правом зумовлена обов'язкова відповідальність інших осіб поважати (не порушувати) ці права.

Особисте немайнове право - це суб'єктивне право, яке надає у правомочній особі юридично забезпечену можливість вимагати від оточуючих утримуватися від будь-яких дій, що заважають вірно оцінювати її індивідуальні особливості. Чинне цивільне законодавство містить незначну кількість правових норм, що регулюють особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими. В ньому ще немає єдиної системи особистих немайнових прав, хоч у доктрині цивільного права є багато підходів до їхньої класифікації.

Невіддільність особистих  благ від їх носія, створення положення, при якому розпорядчі угоди з  приводу особистих прав неможливі. До того часу, поки особисті права не порушені правовий характер відносин, пов'язаних з їх здійсненням, не виявляється. Цим і пояснюється, що говорять про охорону особистих немайнових прав, правове регулювання особистих немайнових відносин. Захист особистих прав повинен полягати у наданні потерпілому права вимагати: визнання за ним особистого права, якщо останнє порушене; припинення дій, що порушують закон; вчинення дій, спрямованих на усунення наслідків порушення, що забезпечує поновлення порушеного права.

 

 

 

 

 

Поняття та цивільно-правовий захист честі і гідності, ділової  репутації громадян і організацій.

Честь і гідність - важливі  духовні нематеріальні блага, втілені  у самій особистості (громадянина  або організації). Вони визначають добре  ім"я людини та позитивну репутацію організації. Право на честь і гідність громадянина є конституційним. У межах охорони правовідносин здійснюється правове регулювання відповідно до ст. 7 ЦК України, яка так і називається "Захист честі і гідності та ділової репутації". Законодавство не роз'яснює термінів "честь" і "гідність".

Честь у науці цивільного права визначається, як певна соціальна  оцінка особистості, що формується у  процесі суспільного життя, діяльності і спілкування людей та організацій з таких об'єктивних показників, як вчинки, погляди та інші явища суспільного життя. Умовно можна визначити, що честь - це морально-політична поведінка особи в даному суспільстві.

Гідність - це певна самооцінка особистості своїх ділових, моральних  та інших соціальних якостей, оскільки вона гарантується на її соціальній оцінці, то і честь, і гідність розглядаються  у зв'язку між собою. Якщо людина адекватно оцінює свою поведінку, то вона є завжди гідною людиною.

Ділова репутація - це певний імідж особи.

Змістом права громадян і  організацій на честь і гідність є їхня юридично забезпечена можливість вимагати від оточуючих осіб утримання  від будь-яких дій, які порочать їх честь і гідність. В цьому випадку  посягання полягає в розповсюдженні відомостей, які принижують честь, гідність, ділову репутацію громадянина або організації в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загально визнаних правил співжиття та принципів людської моралі. Цивільне право здатне регулювати особисті немайнові відносини до моменту їхнього порушення. Вказані відносини формуються і розвиваються у нормальному (непорушному) стані, коли поведінка інших суб'єктів відповідає вимогам закону. Громадяни та організації повинні наділятися не просто правом на захист честі і гідності, а правом на честь і гідність. Це пояснюється тим, що неможливо встановити санкцію, якщо не визначено права і обов'язки, які ця санкція охороняє чи забезпечує дотримання. Регулювання будь-яких суспільних відносин означає і їх правову охорону. Право на захист - це лише одна з правомочностей суб'єктивного цивільного права. Закон надає потерпілому можливість захищати свою честь і гідність шляхом пред'явлення цивільного позову. Це буде позов про визнання й заборону. В цьому випадку позивач просить про поширених відомостей такими, що не відповідають дійсності та про заборону дальшого поширення цих відомостей, а також про те, щоб зобов'язати порушника виконати певні дії для спростування відомостей, що порочать честь і гідність. Такий позов може бути пред'явлений у суді в тих випадках, коли немає підстав для притягання порушника до кримінальної відповідальності (вигадки порушуються ненавмисно). Але і в тих випадках, коли є склад злочину і (наклепник) порушник притягнений до кримінальної відповідальності, потерпілий може пред'явити цивільний позов у кримінальній справі й вимагати його реабілітації. Захист трудової честі гарантується нормами трудового права, зокрема шляхом скасування незаконного формування звільнення чи незаконних дисциплінарних стягнень та інше.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦК України громадянин або організація  вправі вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності  або неправильно, які порочать їх честь, гідність чи ділову репутацію  або завдають шкоди інтересам, якщо той, хто порушив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності.

При розгляді цивільної справи, порушеної у порядку ст. 7 ЦК України повинно бути з'ясовані поширені відомості, про спростування яких подано позов, що гноблять честь, гідність або ділову репутацію громадянина або організації, а також встановлено чи відповідають вони дійсності. Під поширенням відомостей слід розуміти опублікування їх у пресі, передачу по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової інформації, викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, а також у іншій формі невизначеному колу осіб або хоча б одній людині. Форма поширення відомостей може бути будь-яка, закон її не регламентує. Суттєвим є лише факт поширення вказаних відомостей. Поширення відомостей є також вивішування (демонстрація) у громадських місцях плакатів, лозунгів, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою гноблять честь, гідність або ділову репутацію громадянина чи організації. Але повідомлення таких відомостей лише особі, якої вони стосуються, не вважається їх поширенням. Остання має право ставити питання про притягнення винного до кримінальної відповідальності за образу та наклеп, якщо для цього є підстави або подати заяву до товариського суду. Вимоги про спростування названих відомостей можуть бути заявлені у суді незалежно від того, коли їх було поширено, оскільки їх не стосується позовна давність, за винятком позовів до органів масової інформації.

Відомості, які порочать честь і гідність, повинні мати такі ознаки:

а) містити інформацію щодо конкретних фактів поведінки певної особи або конкретних обставин її життя;

б) містити загальну оцінку поведінки особи або конкретних обставин такої поведінки;

в) стосуватися певної сфери  життя чи діяльності громадянина  або організації (професійна діяльність, інтимна сфера та інше).

В порядку нагляду, передбаченому  ст. 7 ЦК України, не можуть розглядатися позови про спростування відомостей, які містяться у вироках та інших судових рішеннях, постановах слідчих та інших відповідних органів для оскарження яких законом встановлено інший порядок.

Відповідно до ст. 42 Закону "Про радіо і телебачення" від 21.12.1993 року особа, в якої беруть інтерв'ю або особа, яка надала інформацію для телерадіоорганізації, має право вимагати у письмовій формі перегляду чи прослуховування готового матеріалу з передачі. А також ст. 43 цього ж Закону передбачає, що телерадіоорганізація зобов'язана надавати громадянам чи організаціям (їх представникам), інтересам яких заподіяно шкоди розповсюдженою інформацією, можливість відповіді, спростуванні чи власного тлумачення обставин справи. В разі розповсюдження і радіопередачі даних, які принижують честь і гідність громадян або не відповідають дійсності, вони повинні бути на прохання зацікавлених осіб в місячний строк спростовані телерадіоорганізацією, яка розповсюдила ці відомості. Зміст і час спростування визначається за угодою зацікавлених осіб.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 5 цивільно-процесуального кодексу кожен має право вимагати в судовому порядку спростування недостовірної інформації, що порочить честь і гідність членів його сім"ї, це положення закріплено також в  ч. 4 ст. 32 Конституції України.

Відповідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 цивільно-процесуального кодексу  України позов спростування відомостей, що гноблять честь і гідність, може бути пред"явлено особою, про яку поширені такі відомості, а також близькими родичами цієї особи, коли відомості прямо чи посередньо їх порочать. Заінтересована особа має право на судовий захист у зазначеному порядку також у разі поширення таких відомостей щодо члена її родини або іншого родича, який помер.

Позов про спростування відомостей, які порочать честь і гідність неповнолітньої особи або особи, визнаної недієздатною, може бути пред"явлено законним представником, який не є членом їх сім"ї (батьками, усиновителями, опікунами, піклувальниками), а також прокурором у порядку ст. 118 ЦПК України. У випадку поширення відомостей, що принижують репутацію організації, остання, якщо вона є юридичною особою, має право звернутися до суду з вимогами про їх спростування, незалежно від того, якою особою (фізичною чи юридичною) поширено ці відомості. Правомочними суб'єктами даних правовідносин, а у багатьох випадках і позивачами у суді у справі по захисту честі і гідності виступає громадянин або організація - юридична особа, відносно яких були поширені неправдиві відомості, які порочать їх честь і гідність. Якщо ці відомості поширені щодо неповнолітнього або осіб, визнаних судом недієздатними, позов про захист їхньої честі і гідності мають право вчинити батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники або прокурор. На практиці трапляються випадки, коли громадяни домагаються у суді спростування відомостей, поширених не щодо нього, а щодо члена його родини. Якщо ці відомості торкаються його інтересів, то кожна заінтересована особа має право звертатися до суду за захистом. Заінтересована особа має право на судовий захист честі і гідності й у разі, коли відомості, які поширені порочать померлого члена сім"ї чи іншого родича. У цьому випадку так само предметом захисту є інтерес близьких до померлого осіб, якими можуть бути не тільки родичі, а й заінтересовані особи (спадкоємці, співавтори) або прокурор.

Зобов'язаними суб'єктами (або відповідачами даних правовідносин) може бути фізична або юридична особа, яка поширила відомості, що гноблять позивача. Якщо такі відомості поширені у пресі, або іншими засобами масової інформації (по радіо, телебаченню), як відповідачі притягуються автор та відповідний орган масової інформації (редакція, агенство, інший орган, що здійснив випуск інформації), і має право відповідно до ч. 2 ст. 7 ЦК України, покласти на них обов'язки спростувати відомості, визнані такими, що не відповідають дійсності і порочать позивача.