Інститут комерційної таємниці

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 25 Апреля 2013 в 23:39, курсовая работа

Краткое описание

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є дослідження розвитку інституту комерційної таємниці у зарубіжному та вітчизняному законодавстві.
Для досягнення зазначеної мети вирішувались наступні завдання:
- окреслити історичні аспекти розвиток інституту захисту комерційної таємниці;
- показати захист комерційної таємниці в законодавстві іноземних країн;
- визначити сутність комерційної таємниці в російському законодавстві;
- розкрити значення комерційної таємниці в доктрині англосаксонських правових систем;
- з`ясувати поняття та ознаки комерційної таємниці у національному законодавстві України;
- охарактеризувати суб'єкти права інтелектуальної власності на комерційну таємницю;
- показати виникнення та припинення прав на комерційну таємницю.

Вложенные файлы: 1 файл

Інститут комерційної таємниці.doc

— 225.00 Кб (Скачать файл)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність  теми дослідження. Сьогодні, в Україні посилюється практичний інтерес до комерційної таємниці та інших, пов’язаних з нею понять, як одного з ефективних заходів інформаційної безпеки. З’являється нагальна потреба врегулювання комерційних відносин, оскільки недосконале законодавство тягне за собою деструкцію діяльності будь-якої економічної ланки, порушення інтересів громадян, підприємців, виробників, держави, недобросовісну конкуренцію тощо. І тут з’являються життєво важливі для господарюючих суб’єктів інститути – комерційна і банківська таємниця. Тривалий час ставлення держави до таких видів таємниці було негативним і ґрунтувалося на уявленні про них як про інструмент приховування частини прибутку від оподаткування. Лише останнім часом комерційна і банківська таємниця знайшли відображення в чинному законодавстві, науковій літературі та засобах масової інформації.

Комерційна таємниця виконує важливу функцію в  забезпеченні конкурентоздатної діяльності. Тому правовласник, безумовно, має право на захист її від неправомірного використання. Але не зважаючи на високу і безупинно зростаючу значимість цього об’єкта інтелектуальної власності, відсутня його пряма правова охорона.

Сьогодні існує проблема недостатньої правової захищеності інститутів комерційної і банківської таємниці, яка загрожує як підприємствам, установам, банкам, так й економічній та інформаційній безпеці держави. Необхідною передумовою ефективного правового захисту комерційної і банківської таємниці від протиправних посягань є виявлення і усунення юридичних недоліків, що вимагає проведення глибокого комплексного дослідження суспільних відносин суб’єктів господарювання, а також прийняття відповідних нормативно-правових актів.

 

 

Тема: «Інститут комерційної таємниці».

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є дослідження розвитку інституту комерційної таємниці у зарубіжному та вітчизняному законодавстві.

Для досягнення зазначеної мети  вирішувались наступні завдання:

- окреслити історичні  аспекти розвиток інституту захисту комерційної таємниці; 

-  показати захист комерційної таємниці в законодавстві іноземних країн; 

- визначити сутність  комерційної таємниці в російському законодавстві; 

-  розкрити значення  комерційної таємниці в доктрині англосаксонських правових систем; 

- з`ясувати поняття та ознаки комерційної таємниці у національному законодавстві України; 

 - охарактеризувати суб'єкти права інтелектуальної власності на комерційну таємницю; 

-  показати виникнення та припинення прав на комерційну таємницю.

Об’єкт дослідження – комерційна таємниця.

Предметом дослідження  є розвиток інституту комерційної таємниці.

Методи дослідження:  історико-правовий метод; порівняльно-правовий метод; діалектико-матеріалістичний метод; системний метод.

Аналіз правового регулювання комерційної таємниці змусив звернутись до праць із загальної теорії права, фінансового, цивільного, підприємницького та інших галузей права. Велике значення для дослідження правової природи інституту комерційної таємниці мають праці таких вчених в галузі банківського права, як М.М. Агаркова, Ю.А. Вайденгаммер, А.В. Венедиктова, І.С. Гуревича, А.М. Екмаляна, Л.Г. Єфімової, Є.Б. Краманова, Є.О. Суханова, А.О. Селіванова, М.Г. Скарженовського, Г.А. Тосуняна, Р.О. Халфіна, С.Д. Ципкіна та інших.

Розділ І. Загальна характеристика розвитку інституту комерційної таємниці

1.1. Історичні аспекти розвитку інституту захисту комерційної таємниці

 

Комерційна таємниця є одним з найдавніших способів охорони результатів інтелектуальної діяльності. Давні майстри зберігали секрети своєї професійної діяльності задовго до виникнення перших правових засобів охорони виключних прав. Ці секрети передавались з покоління у покоління, від батька сина, від майстра рабу. Ймовірно, першим захистом таких секретів виступала загальна влада, яку мав батько над своїм сином, а господар над рабом. Правова охорона комерційній інформації надавалася ще в Давньому Римі, де законом передбачався подвійний штраф за примушення рабів розкривати секрети своїх господарів [24, с. 101].

Сучасне розуміння комерційної таємниці почало розвиватись в Англії під час промислової революції. У США перше задокументоване судове рішення стосовно комерційної таємниці датується 1837 роком.

У Російській Імперії уперше правові  норми, спрямовані на захист т.зв. промислової таємниці, були прийняті ще в період царування Олександра ІІ. Збереження «промислової таємниці» розглядалось як дієвий засіб захисту підприємців від недобросовісної конкуренції. Поняття комерційної таємниці припинило існування з прийняттям радянською владою у 1917 році Декрету «Про робітничий контроль» [24, с. 101].

У радянський період діяло правило  про обов'язковість найширшого та безоплатного поширення кожного досягнення, отриманого на окремому підприємстві, про «обмін досвідом» на адміністративній основі. Ще в 1930 році XVI з'їзд ВКП(б) передбачив необхідність боротьби із секретністю. Хоча очевидно, що подібна відкритість обмежувалась сферою цивільної продукції, а таємниця існувала і захищалась адміністративними заходами, хоча й не мала характеру правової категорії.

Повернення інституту  захисту комерційної таємниці до вітчизняного законодавства відбулось лише наприкінці існування радянської державності. Уперше захист комерційної таємниці був визнаний у Законі СРСР «Про підприємства в СРСР» (№1529-I від 04.06.90), у якому містилася спеціальна стаття, якою визначався термін «комерційна таємниця підприємства» та загальні риси правового її режиму. Під комерційною таємницею підприємства розумілись «пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства відомості, що не є державними таємницями, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам» [24, с. 102]. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту мали визначатися керівником підприємства.

Види діяльності підприємств, відомості про які не можуть становити  комерційної таємниці, визначалися Радою Міністрів СРСР «з метою запобігання приховуванню підприємством відомостей про забруднення навколишнього середовища та іншу негативну діяльність, яка може завдати шкоди суспільству». Відповідальність за розголошення відомостей, які становлять комерційну таємницю підприємства, і за порушення порядку охорони таких відомостей встановлювалась іншими законодавчими актами СРСР. Крім того, у 1991 році було прийнято Основи цивільного законодавства Союзу РСР і республік. Стаття 151 Основ була спеціально присвячена «секретам виробництва» та встановлювала загальні ознаки цієї категорії, умови надання правового захисту та окремі особливості правового режиму. Включення цієї норми відбулось на виконання міжнародного зобов'язання, взятого на себе СРСР в Угоді про торгові відносини між СРСР та США від 01.06.1990. В Основах було закріплено умови, за яких володілець інформації, яка складала секрет виробництва (ноу-хау), набував права захисту від її незаконного використання третіми особами. Ці умови були запозичені із згаданої Угоди. У свою чергу, відповідне положення Угоди фактично дублювало визначення «комерційної таємниці» із Уніфікованого Закону про комерційну таємницю США [24, с. 103].

Ці положення були перенесені й у відповідне законодавство  тоді ще Української РСР – Закон УРСР «Про підприємства в Українській РСР» (№887-XII від 27.03.1991) та Основи цивільного законодавства УРСР. Так, у Законі «Про підприємства в Українській РСР» (стаття 30) (з жовтня 1992 року – Закон України «Про підприємства в Україні») було дослівно відтворено положення аналогічного Закону СРСР (лише із заміною Ради Міністрів СРСР на Кабінет Міністрів України). Також з'явилася норма (стаття 32) про відповідальність службових осіб організацій та органів, що проводять перевірку підприємства, за розголошення комерційної таємниці підприємства. Закон України «Про підприємства в Україні», у тому числі його положення щодо комерційної таємниці, діяли до 1 січня 2004 року, коли набув чинності Господарський кодекс України.

Сьогодні в Україні, як і в інших країнах світу, в процесі підприємницької діяльності, при створенні нових технологій, в результаті інтелектуальної праці, виникають насичені найрізноманітнішими відомостями інформаційні об’єкти, що мають комерційну цінність. Це можуть бути методики робіт, перспективні технічні рішення, результати маркетингових досліджень тощо, націлені на досягнення підприємницького успіху.

Інформація стала першоосновою життя сучасного суспільства, предметом  та продуктом його діяльності, а процес створення, накопичення, збереження, передачі та обробки, в свою чергу, стимулював прогрес в галузі знарядь її виробництва, що включає електронно-обчислювальну техніку, засоби телекомунікації та системи зв’язку. У зв’язку з новими інформаційними досягненнями, державні кордони практично стають прозорими для обігу інформації. При цьому, чим більше зазначена галузь залучається в комерційний обіг, тим більше виникає потреба в захисті інтересів власників комерційної таємниці. Зрозуміло, що комп’ютерні технології – не єдина загроза комерційній таємниці. За підрахунками американських фахівців, втрата 20% інформації, що становить комерційну таємницю, веде до розорення фірми (організації) протягом місяця в 60 випадках із 10023 [24, с. 104].

Проблема захисту комерційної  таємниці має багато аспектів, серед  яких найважливішими є визначення правового положення комерційної таємниці як соціального ресурсу, юридичне закріплення права на комерційну таємницю та створення правових гарантій реалізації цього права, регулювання відносин, які виникають в сфері обігу комерційної таємниці.

Закріплення комерційної  таємниці як об'єкта права інтелектуальної  власності є однією із новел ЦК України 2003 р. Необхідність правової охорони комерційної таємниці зумовлена потребами ринкової системи господарювання та забезпечення конкурентного середовища у підприємницькій діяльності. Володіючи певною інформацію технічного, технологічного, організаційного чи іншого характеру, суб'єкт підприємницької діяльності може досягати відповідних переваг перед конкурентами. За таких умов вказаний суб'єкт заінтересований у тому, щоб зробити цю інформацію недоступною для третіх осіб і в такий спосіб виключити можливість несанкціонованого її використання. Тому, на відміну від винаходів, права на які охороняються на основі їх державної реєстрації за допомогою патентів, правова охорона комерційної таємниці побудована на основі забезпечення секретності відповідної інформації.

Необхідно визнати, що в  країнах світу, де використовуються інформаційні об’єкти, які представляють комерційну цінність, немає єдиного підходу до визначення поняття такої інформації.

Застосовуються різні  визначення: «ділові секрети», «секрети виробництва» або «ноу-хау» (know how), «торгівельні секрети», «конфіденційна інформація», «комерційна таємниця» тощо [19, с. 85].

Саме термін «секрети виробництва» був закріплений у  ст. 151 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1991 р. Проектом ЦК України пропонувалося віднести до об'єктів інтелектуальної власності «нерозкріту інформацію, у тому числі секрети виробництва (ноу-хау)» Проте у прийнятому в остаточному варіанті ЦК України одержав закріплення термін «комерційна таємниця» [19, с. 85].

Слід звернути увагу  на те, що в окремих актах законодавства  України вживаються поняття, суміжні із комерційною таємницею: «ноу-хау» (ст. 1 Закону України від І8 вересня 1991 р. «Про інвестиційну діяльність»; ст. 1 Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій»), «конфіденційна інформація» (ст. 30 Закону України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію»). Відповідно, в літературі висловлені різні погляди на питання щодо співвідношення цих категорій [19, с. 86].

У нормативно-правових актах (як міжнародного характеру, так і в національних) використовуються різні терміни, а також різні обсяги режиму правової охорони інституту комерційної таємниці.

Необхідно зважати на досить невеликий досвід України  щодо захисту комерційної таємниці. В умовах планової соціалістичної економіки СРСР для комерційної таємниці – атрибута ринкових відносин – не існувало ані економічної, ані юридичної основи. Комерційна таємниця в колишньому СРСР замінювалась системою відомчої секретності. Тому важливим є вивчення досвіду компаній провідних країн світу, адаптація іноземного законодавства, що стосується захисту комерційної таємниці до українських реалій.

1.2. Захист комерційної таємниці в законодавстві іноземних країн

 

У розвинутих країнах  Європи охорона конфіденційної комерційної інформації має свою довгу історію, хоча підходи різняться залежно від країни. Найрозвинутішу систему охорони має Великобританія, що пов’язано з промисловою революцією та традицією прецедентного права. Саме з англійської системи бере початок відповідне законодавство США.

У Великобританії відсутній  законодавчий захист комерційної таємниці, відповідно, не існує легального визначення цієї таємниці. Натомість, правове регулювання цих відносин розвивалось упродовж останніх століть на основі судових прецедентів та отримало назву конфіденційного права (law of confidence) .

Отже, охорона комерційної  таємниці ґрунтується на концепції  «порушення довіри». У рішенні Seager v. Copydex LTD вона була сформульована наступним чином: «Право, що застосовується до цього випадку, не залежить від якоїсь угоди. Воно залежить від широкого принципу справедливості, що полягає в тому, що той, хто отримав інформацію конфіденційно не повинен недобросовісно здобувати з неї вигоду. Він не повинен використовувати її на шкоду тому, хто передав йому цю інформацію, якщо останній не дав своєї згоди» [12, с. 16]. Таким чином, керівним принципом є довіра між законним володільцем таємниці та отримувачем конфіденційної інформації.

Информация о работе Інститут комерційної таємниці