Програма «Гроші» (1+1) ¾ зразок якісної аналітики в українському медіапросторі

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………............... 3

РОЗДІЛ 1. Поняття аналітики....…………..…...................................... 6

1. Особливостi подання аналiтичних матеріалів на телебаченні... 6
2. Зародження української телевізійної аналітики..........................14

РОЗДІЛ 2. Програма «Гроші» (1+1) ¾ зразок якісної аналітики в українському медіапросторі..............................................................18

ВИСНОВКИ…………………………………...………………...….......29

 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ....….....…..…...…....... 31

 

 

ВСТУП

В епоху інформаційного суспільства все більше уваги науковці приділяють вивченню нових типів мас-медіа, що з’явились зовсім недавно. А саме інтернет-видання. Вони виступають як альтернатива всім ЗМІ, що формувались впродовж не одного десятиліття, а то й століття: друковані видання (газети, журнали, бюлетні, альманахи), радіо, телебачення. Проте скільки б не говорили про всеохопність інтернет-журналістики, поки що вона не лідирує серед інших ЗМІ за багатьма критеріями.

Першість у цій «гонці» все-таки вже більше трьох десятків років дістається телебаченню. І, незважаючи на всі прогнози футуристів, воно лідируватиме, на наш погляд, ще не одне десятиліття.

Отже, телебачення є найбільш дієвим засобом впливу на маси: формування їх світоглядних позицій, громадської думки, нав’язування стереотипів та правил і норм поведінки, пропагування цінностей тощо.

Актуальність дослідження. Люди вірять тому, що говорять і показують їм з блакитного екрану: «Телебачення є достовірним, оскільки, побачивши на власні очі подію на екрані, ми можемо самостійно аналізувати її та робити висновки» [24, с. 3]. Проте, інколи просто подивитись на хід події ¾ це буквально нічого. Все частіше й частіше події є наслідком, відлунням того, що трапилось раніше. Зазвичай, варто вміти зіставляти аналогії, шукати причинно-наслідкові зв’язки, прогнозувати наслідки явища та робити висновки про його суспільну користь, чи шкоду. Але, зазвичай, рідко хто бажає сам «складати пазли», навіть, якщо й має хист та відповідні знання. Тому журналісти повинні допомогти аудиторії і пояснити події, явища, з’ясувати причину проблем, визначити, на чиєму боці правда і т.д. Саме це і є основним завданням аналітичної журналістики, що має право на існування не лише на шпальтах аналітичних тижневиків, а й в телевізійному просторі.

Аналітика на телебаченні є потужним засобом впливу та пропаганди. Тому вона стала цікавою темою для досліджень таких вчених як  Г. Кузнєцов, Н. Вакурова, В. Ворошилов, В. Саппак, В. Здоровега, Ю. Кашавцева, В. Цвік, О. Довженко, В. Саруханов, В. Аграновський, Л. Москвин, на працях яких і базується дослідження.

Сьогодні телебачення працює за принципом: попит породжує пропозицію. Тому люди мають те, що хочуть. А якщо проаналізувати сучасну ефірну сітку мовлення, то запити в населення не такі вже й високі. Це підтверджує телевізійний критик і журналіст Володимир Саппак у передмові до своєї книги «Телебачення і ми» [24]. Він пише, що «...телебачення сьогодні (книга видана 1988-го року ¾ ред.) дає нам душевну пасивність і відчуження, моральну безвідповідальність... він (телевізор ¾ ред.) робить це якнайприємніше для нас, розважаючи, приваблюючи, робить з невтомною наполегливістю щоденно...» [24, с. 6].

Об’єктом дослідження є періодичний телевізійний спецпроект журналістських розслідувань телеканалу «1+1» ¾ програма «Гроші».

Предметом дослідження є аналітична журналістика, перш за все її специфіка на телебаченні.

Мета дослідження простежити умови розвитку та функціонування аналітичної журналістики в українському телевізійному просторі.

Для досягнення мети в процесі дослідження були поставлені такі завдання:

• проаналізувати шлях розвитку аналітичного телебачення та виявити еволюційні зміни, спричинені такими факторами: технічним, інтелектуальним, історичним, культурним, соціальним тощо;

• дослідити різні підходи щодо жанрової специфіки подання в ефір аналітичних програм;
• визначити рівень заангажованості та залежності журналістів-аналітиків від роботодавця, власника, чи «спонсора»;
• проаналізувати тематику, методику підготовки та професіоналізм журналістів програми «Гроші»;
• дослідити матеріали спецпроекту «Гроші» (1+1).

 

Методи дослідження: Аналіз, порівняння, спостереження.

Структура роботи: курсова робота складається з вступу, двох розділів з підрозділами, висновків і списку використаної літератури.

Загальний обсяг роботи ¾ 31 сторінка. Список використаних джерел налічує 29 позицій.

 

РОЗДІЛ 1. Поняття аналітики

1. Особливості подання аналітичних матеріалів на телебаченні

Аналітика  на телебаченні ¾ досить суперечливе та ще не цілком  вивчене питання. Це питання досліджували багато вітчизняних і не тільки науковців, зокрема В. Акапов, Н. Вакурова, Г. Кузнєцов, В. Саппак, Ю. Кашавцева, В. Цвік, О. Довженко, Н. Цибакова, В. Саруханов, Р. Мертон, В. Аграновський, Л. Москвин.

Побутує думка, що пресова аналітика є «царицею»  в ЗМІ, проте це зовсім не так. Адже пресова аналітика ¾ не є зброєю ураження масової свідомості, так як телевізійна. Телебачення завжди було цікавим: людина приходить додому, вмикає телевізор, шукає щось для себе та забуває про нудне життя, сірі будні і проблеми. Перед її очима увесь світ. «Телевізійна культура» ¾ таким терміном йменують все те, що транслюють в ефірі. Проте чи справді це все можна узагальнити та назвати словом «культура»? Люди, котрі розуміються в мистецтві та шукають шляхів досягнення естетичної насолоди ходять в музеї, театри, відвідують вернісажі та виставки, а не вмикають телевізор для того, щоб переглянути репортаж у вечірньому випуску з вернісажу, чи виставки. Про це ще півстоліття тому говорив німецький філософ та соціолог Теодор Адорно: «Індивід шукає в телевізійному видовищі не вічних істин, не приводу для розвитку аналітичних здібностей, не глибоких художніх вражень... Пересічний глядач бачить в екранних злочинах захоплююче видовище, що позбавляє його від буденних хвилювань» [2, с. 49].

В теорії і практиці світового та вітчизняного журналістикознавства було чимало спроб пояснити феномен та специфіку телебачення, класифікувати жанри телевізійної аналітики. Головними критеріями класифікацій для вчених стали структура, характер інформації, досвід пресової аналітики, вплив на аудиторію інформації тощо.

Наведемо кілька зразків таких спроб. Російський режисер-постановник та професор Санкт-Петербурзького університету кіно та телебачення  Валерій Саруханов говорить:  «Характер та структуру аналітичних програм на телебаченні прості: новина + емоційна оцінка + думка незалежного  експерта або групи експертів, котрі фактично завжди «працюють» для підтвердження думки ведучого» [25, с. 84].

Один із засновників школи структурно-функціонального аналізу американський соціолог  Роберт Кінг Мертон визначив (емпіричним методом) уявлення про інформацію, з якою працюють тележурналісти-аналітики. Він виділяє такі види інформації:

• аналітична інформація ¾ судження, в основі яких логічні принципи та визначення;
• синтетична інформація ¾ судження, істинність, чи хибність яких не може бути виявлена лише на основі загальноприйнятих правил, а потребує звертання до різнобічних фактів та випадків з життя;
• інформація апріорі (a priori) ¾ початкова інформація , що існує вже до виникнення аргументованого факту.

В роботі з цими видами інформації тележурналіст використовує (за Мертоном) такі методи:

• дайджест ¾ короткий калейдоскопічний виклад інформації;
• індукція ¾ мислення від загального до конкретного;
• дедукція ¾ мислення від конкретного до загального;
• техніка призупиненого мислення ¾ метод комплексного моделювання  інформаційної ситуації та прогноз її розвитку [6, c. 55].

Сьогодні, глядач не цінує якісних документальних та аналітичних програм, звичайно, є винятки. Адже за словами Аграновського: «...аналітика уступає позиції інформаційному поспіхові та дешевому компроматові» [1, c. 143].

 Жанри телевізійної аналітики перейняли майже все від преси. Проте є свої особливості та нюанси. Перш за все, варто нагадати, що таке «жанр». «Жанр ¾ історична категорія. При цьому історизм тут проявляється не тільки у відборі і закріпленні його якостей (стійких ознак). Жанри взаємодіють між собою та утворюють системи. Системи жанрів можуть слугувати своєрідним індикатором епохи. Наприклад, за часів обмеження інформаційних свобод на перше місце виходять аналітичні жанри. І навпаки, інформаційна насиченість, «правління» репортажу демонструють пору свободи слова» [9]. Отже, до телевізійних аналітичних жанрів, на думку Н.Вакурової та Л. Москвина варто зарахувати такі: коментар, огляд, бесіда, дискусія, ток-шоу, прес-конференція, кореспонденція («програма»). 

Огляд на телебаченні. Оглядач ¾ це штатний працівник, що у переліку журналістських професій на телебаченні є наступним після репортера та коментатора. Присутність такої посади в колективі журналістів-телевізійників свідчить про те, що сам жанр огляду є стабільним та популярним в ефірі.

У підручнику «Типологія жанрів сучасної екранної продукції» [6] зазначено, що огляд ¾ один із традиційних, стійких жанрів аналітичної публіцистики. Його основні ознаки:

• оглядач розглядає факти в їх взаємодії, розкриває існуючі між ними причинно-наслідкові зв'язки, відшукує в одиничному загальне і навпаки;
• огляд відрізняється широтою дослідження матеріалу на відміну від коментаря, в центрі якого може бути одиничний факт або подія;
• матеріал огляду нерідко обмежений хронологічними рамками.

Щоб огляд був цілком логічним та завершеним працівники телевізійної сфери використовують чимало технічних прийомів монтажу. Наприклад, найелементарніший з них ¾ використання архівного відео, коли тема огляду потребує екскурсу в історію для проведення паралелей тощо.

Розрізняють два види огляду:

• Загальний огляд ( огляд всіх подій певний відрізок часу);
• Тематичний (обмежений певною сферою конкретної проблематики ¾ спорт, мода, економіка, політика тощо) [3].

Все частіше на телеекранах стали з’являтись не лише огляди у формі монологу, але й огляди-діалоги. В останньому різновиді оглядач разом зі своїм компетентним співрозмовником обговорюють, дискутують та ведуть полеміку з приводу певної суспільно значущої події. Такий досвід проведення телевізійних оглядів нагадує жанр бесіди. В українському телевізійному медіапросторі просторі можна натрапити на огляд преси, зазвичай, таке практикують на телеканалі ICTV наприкінці програми «Факти», що виходить кілька разів на день.

 «Бесіда ¾ це специфічний телевізійний жанр аналітичної публіцистики, що має діалогічний характер викладу» [9, с. 87]. Такий жанр використовують ледь не у всіх телевізійних програмах. Зазвичай транслюють бесіди, що порушують теми зі сфер політики, економіки, соціального захисту, культури тощо.

Нерідко бесіда може перерости в дискусію. Автор такої програми повинен «подбати» про наявність конфлікту, зіткнення різних точок зору, розвиток думки, що, зазвичай, рухається за продуманим сценарієм. Ефект таких бесід на телебаченні ¾ очевидний:  висока ефективність, дієвість, рейтинг, популярність та вплив на аудиторію. Зазначені ефекти діятимуть ще ефективніше, якщо автор (ведучий) наприкінці програми зробить «неупереджений» висновок, при цьому використавши всі найбільш переконливі аргументи, що лунали впродовж програми; зазначить всю важливість проблеми, про яку йшлося; повідає глядачам цікаві енциклопедичні і не тільки факти, що стосуються теми бесіди. В українському телевізійному просторі бесіди веде Дмитро Гордон на «Першому національному» , також зустрічається цей жанр на телеканалі ТВі: « Музика для дорослих», «Homo Sapiens».

Дискусія ¾ жанр, що «створений» для телебачення. Адже він демонструє процес живої полеміки. Під час дискусії можна прослідкувати за думкою: її народженням, розвитком, рухом до мети, – і все це може споглядати аудиторія. Зіткнення різних думок підключає саму аудиторію до процесу дискусії, змушує глядачів думати, активно дискутувати з доповідачами в студії, лежачи на дивані: «... мозкова активність людини вмикається та перемагає пасивність, яка характерна для сприйняття готових істин. Це і говорить про високий пізнавальний потенціал жанру» [19, с. 43].

Тема дискусії має бути зрозуміло, цікавою та актуальною. Проблема, що буде поставлена, повинна мати кілька способів вирішення, щоб у кінці програми кожен зміг визначитись, якої думки йому дотримуватись. Основне правило для ведучого дискусії ¾ збалансовано давати висловлюватись і «правим», і «лівим». Висловлювання опонентів не повинні ображати чиєїсь гідності, засуджувати тощо. На телеканалі ТВі  такий жанр представлено програмою «Сьогодні. Про головне».