Взаємозвязок музики та хореографії як засіб формування професійних якостей педагога-хореогра

                       Міністерство освіти і науки  України, молоді та спорту

Хмельницька гуманітарно-педагогічна  академія

Кафедра теорії та методики мистецтв

 

                       

 

 

ЧЕРНЯК  ЗОРЯНА ВОЛОДИМИРІВНА

 

                             

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК  МУЗИКИ  ТА  ХОРЕОГРАФІЇ

ЯК  ЗАСІБ  ФОРМУВАННЯ  ПРОФЕСІЙНИХ  ЯКОСТЕЙ

ПЕДАГОГА-ХОРЕОГРАФА

 

Курсова робота

 

на здобуття ІІ освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр” за

спеціальністю 6.020202 “Хореографія”

                                                           

                                                               

                                                            

 

 Керівник: Матущак Галина Геннадіївна,

                                                       викладач кафедри теорії та методики

         мистецтв

 

 

 

 

Хмельницький - 2011

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ  1. ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ЯКОСТЕЙ ХОРЕОГРАФА ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА……………………………………………………………9

1.1. Теоретичні засади професійних якостей хореографа……………………….9

1.2. Умови формування професійних  якостей у вищих навчальних

закладах…………………………………………………………………………………..19

РОЗДІЛ 2.  ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МУЗИКИ ТА ХОРЕОГРАФІЇ……………..…26

2.1. Музичний супровід уроків народно-сценічного та українського танців…26

2.2.  Музичне оформлення  уроків класичного танцю………………..……… ..36

2.3. Робота педагога-хореографа  з концертмейстером…………………………40

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….46

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………...……………50

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                         

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  теми. Сьогодні однією з актуальних проблем освіти є духовний розвиток особистості. Зміни, що відбуваються в соціально-економічній, політичній та культурній сферах України, актуалізують проблему всебічного гармонійного розвитку дитини. У її вирішенні суттєве місце належить питанням, пов’язаним із залученням підростаючого покоління до естетичного досвіду людства, освоєння й використання естетичних цінностей, активної художньо-творчої діяльності. Саме тому важливого значення набуває процес естетичного виховання дітей і молоді.

 У сучасній системі освіти важливе місце займає мистецтво, яке є невід’ємною частиною людської діяльності. Залучення до різних видів мистецтв розвиває емоційно-моральну, духовну культуру підростаючого покоління, пробуджує в нього здатність бачити, цінувати і створювати красу в житті та мистецтві.

Хореографія є водночас мистецтвом танцю, поєднаним із музикою. Танець – це мелодійний і ритмічний рух людського тіла, що, підсилений музичними тональностями та ритмом, розкриває характер людських взаємин, їх відчуття, темперамент та певні аспекти взаємин із світом. В танці емоційний стан людини виражається не тільки в голосі, але і в жестикуляції, характері рухів (хода людини може бути стрімка, радісна, сумна, грайлива). Рухи людини в повсякденному житті і в праці завжди так чи інакше емоційно інтоновані, виразні і підпорядковані певному ритму. Історично танець споріднений із певними ритуальними діями, а в подальшому він століттями шліфував і узагальнював виразні людські рухи, і в результаті виникла ціла система символічних рухів, своєрідна художньо виразна мова пластики людського тіла. Танець як правило яскраво національний, він в узагальненій формі виражає характер, темперамент народу, провідні форми його життєдіяльності.

Музично-хореографічна  форма – це втілення певного ідейно-емоційного змісту хореографічними засобами, притаманними тому чи іншому народові, хореографічному різновиду, історичній епосі. Це єдність, сукупність усіх хореографічно-пластичних елементів, засобів, прийомів, що використовуються як матеріал для відтворення образно-тематичного емоційного змісту. Серед рух, пантоміма, жест, міміка; далі – темпоритм, динаміка, темброва забарвленість, – усе це не тільки власне музичне, але стосується й хореографії.

Складність  й багатозначність світу мистецтва  визначається інтенсифікацією взаємозв’язків між його різноманітними видами. Підготовка фахівців у галузі хореографічного мистецтва в сучасних умовах суспільного й мистецького розвитку потребує систематичного та послідовного оновлення засобів оптимізації професійного навчання і виховання, розробки нових, відповідних реаліям, підходів. Одним з таких підходів є оволодіння майбутніми балетмейстерами основами синтезу музичного та хореографічного мистецтв у широкому полі світу мистецтва.

Сучасне хореографічне  мистецтво висуває на перший план взаємодію максимальної кількості  компонентів образного мислення людини, форми і композиції, руху і світла, простору та динамічних моментів зміни. Саме танець, за висловом видатного майстра хореографічного мистецтва Ж.Ж. Новерра, є тим мистецтвом, яке, “…синтезуючи виражальні можливості музики, акторської гри, пластики, образотворчого та декоративного видів мистецтва, створює абсолютно нову художню реальність”. Тому у контексті хореографічної освіти залишається актуальною проблема пошуку інваріантних (універсальних) смислових структур та більш простих інваріантів-елементів, які здатні стати системоутворюючими у хореографічному синтезі, відображаючи взаємодію максимальної кількості компонентів художньої мови  різних мистецтв та образного мислення людини. Глибоке та цілісне знання об’єктивних інваріантних основ єдності специфічної виражальної природи музики і танцю сприятиме створенню оригінальної змістовності, вибагливої лексики й текстології, довершеного синтезу сценічних компонентів хореографічної творчості (розгляд інших сутнісних компонентів танцю – танцювального костюму та сценографії становить важливий, але інший ракурс дослідження) у фаховій діяльності балетмейстера. 

Численні прояви взаємодії музики і танцювального  мистецтва  розглядаються в науковій літературі в історичному (А. І. Іваницький, В.М. Холопова, Б. Л. Яворський та ін.), мистецтвознавчому (Р. Арнхейм, Б. Віппер, В. Медушевський та ін.) художньо-естетичному аспектах (О. В. Волкова, В. Зобов, А. М. Мостепаненко та ін.). Музикознавці фіксують здатність сукупності метричних та ритмічних рис в музиці відтворювати будь-які рухи – рівні, розмірені або нервові, невпорядковані, нерівномірні. Саме в мистецтві танцю, танцювальних музичних жанрах  відточувалися емоційно виразні рухи, створювалися динамічні стереотипи всіх можливих елементів руху (маса тіла, що рухається, інерція і темп руху, траєкторія у просторі, фізичний опір середовища, уповільнення і прискорення та ін.).

За класифікацією  А. Я. Зися  танцювальне мистецтво можна віднести до особливого типу художньої творчості, специфіка якого полягає в органічному поєднанні музики і танцю як необхідних компонентів для створення єдиного художнього цілого.

Саме визначення рівноправного значення музичного і хореографічного мистецтв у танцювальній діяльності та науково дослідженої  типології зовнішніх (тематичних) і внутрішніх взаємозв’язків між музичним та  хореографічним мистецтвами (генетичних, морфологічних, функціональних) диктує пошук нових педагогічних підходів до викладання циклу музичних дисциплін в галузі хореографічної освіти на основі синтезу музичного і хореографічного мистецтв, які епізодично розглядаються у контексті поліхудожнього виховання (О. Д. Бузова,               Г. М. Падалка, Б. П. Юсов та ін.).

Виходячи з  того, що хореографічне мистецтво  розгортається у просторі та часі, характер взаємовідносин музичного  та візуальних видів мистецтва в  хореографії є також важливим. Ритм у візуальних мистецтвах – це взаємодія ритмічних елементів – акцентів (фігура, кольорова пляма або пластична форма, що повторюється) і інтервалів (просторові проміжки, що відділяє ритмічні акценти один від одного). Акцент у чередуванні з інтервалом створюють ритмічний ряд. Характер ритму, який виникає у такому ряду, залежить від числа акцентів – від їх форми, положення, світла, кольору, величини.

В хореографічному  мистецтві єдність музичного  та танцювального компонентів зумовлюють не лише впорядковуючу, але й визначальну  роль музичних засобів виразності. Системно-семантичний підхід до вирішення проблеми синтезу музики й танцю полягає у виявленні та системному застосуванні в педагогічному процесі (викладання музичних дисциплін) універсальної організуючої смислової якості, що є здатною розвивати виражальні форми танцювального та музичного руху. Сучасні пошуки нової виразної – пластичної – художньої мови та розробка моделей її адекватного й комплексного пізнання саме і є наслідком динамізації в європейській та світовій культурі початку ХХІ ст. багатовекторних процесів інтеграції та синтезу мистецтв.

Хореографічне мистецтво володіє унікальною специфікою, що визначається наявністю компонентів  загального синтезу (музичне мистецтво  та його візуальний посередник  танець), які у своїй взаємодії здатні як залишати багатозначність твору-знаку, так і “опредмечувати” художній зміст, спираючись на загальну логіку художнього мислення. Але змістовно-смислове наповнення кожного окремого художнього твору є унікальним, долає типове, виходить за межі типового. Тому для адекватної характеристики синтетичних творів хореографічного мистецтва необхідно звернутися до аспектів, які, відштовхуючись від типово-узагальненого, пов’язані з музичним мисленням як різновидом мислення художнього.

Оскільки мистецтво  танцю поєднане з музикою, хореографічний образ будується на музичній образності. Образ в хореографічному творі – це узагальнення через характерність тексту до конкретної типовості. Істинність хореографічного образу ґрунтується на гармонічному поєднанні мистецтв у хореографічному синтезі, які підкоряються правді взаємовідносин у конкретних сценічних ситуаціях та формують художньо-переконливий результат. М. Фокін писав: “Надзвичайно тонко відчуваю стиль і характер музичного твору, надаю великого значення процесу спільної роботи з композитором. Для цього потрібне взаєморозуміння, щоб один надихав іншого своєю фантазією, тоді світ пластичного бачення і світ звукових образів поєднуються в єдине ціле”.

Таким чином, розгляд  особливостей синтезу музики і танцю дозволяє майбутньому балетмейстеру професійно моделювати всі компоненти хореографічного образу та відображати у своїй педагогічній діяльності різні моделі поєднання цих компонентів: музики; хореографічної композиції (ритм, симетрія, асиметрія, рівновага, контраст, малюнок танцю, чистота ліній, нюанси та ін.); техніки виконання (координація, пластика, виразні рухи: якість рухів, ритмічність, музикальність.); зовнішнього вигляду (сценографія та імідж – костюм, зачіска, макіяж відповідно жанру та стилю); артистичності (психофізіологічний стан, суб’єктивно-ціннісний рівень, зовнішньо-експресивний рівень); цілісного сприйняття образу глядачем.

Використання  в хореографічній діяльності різних видів мистецтв сприяє вихованню  моральної, емоційно-інтелектуальної  сфер особистості, що визначає подальшу насиченість її життя, в результаті чого вона навчається нестандартно мислити, почувати, співпереживати, бути більш емоційною, а значить більш чуйною. 
 Музичний ритм організовує рухи, дозує їх у розподіленні часу, простору й сили, полегшує роботу м’язів, вносить емоційне забарвлення. Рухи під музику стають не тільки логічно послідовними, але й свідомими, осмисленими і виразними тобто художньо цінними. 

Разом з тим  актуальність порушеної проблеми, недостатність  її теоретичної розробки та практичного впровадження зумовили вибір теми дослідження “Взаємозв’язок музики та хореографії  як засіб формування професійних якостей педагога-хореографа”.

Об’єкт дослідження – процес формування професійних якостей педагога-хореографа.  
 Предмет дослідження – взаємозв’язок музики та хореографії  як засіб формування професійних якостей педагога-хореографа.

Мета  дослідження : розкрити  взаємозв’язок  музики та хореографії  як засобу формування професійних  якостей педагога-хореографа.

Відповідно до предмета і мети було визначено такі завдання дослідження:

1. Визначити теоретичні засади майстерності хореографа в педагогічній діяльності.

2. Визначити умови формування професійних якостей майбутніх учителів хореографії  у вищих навчальних закладах.

3. Охарактеризувати музичне оформлення уроків народного та класичного танців.

4. Дослідити напрямки роботи педагога-хореографа з концертмейстером.

Методи  дослідження:  аналіз, синтез, порівняння, узагальнення.

Структура дослідження: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (42 найменування). Загальний обсяг роботи  51  сторінка, основна її частина займає  37  сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.

ФОРМУВАННЯ  ПРОФЕСІЙНИХ ЯКОСТЕЙ ХОРЕОГРАФА ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1. Теоретичні  засади професійних якостей хореографа

У психолого-педагогічній теорії та практиці сьогодення феномен  педагогічної майстерності знайшов  вже достатньо глибоке осмислення. Кожен майстер педагогічної справи у своїй спадщині, на певному етапі діяльності, підходив до цього питання, осмислюючи його глибину як результат своєї праці. Тому факт визначення педагогічної майстерності як значимого компоненту професійної діяльності в класичній педагогічній парадигмі є незаперечним. Найчастіше педагогічна майстерність хореографа означає високий рівень розвитку педагогічної діяльності, володіння педагогічною технологією, але у той же час виражає і особистість педагога у цілому, його досвід, громадянську та професійну позицію.

Рішення даної  проблеми стає можливим лише за умови  підготовки майбутніх фахівців, орієнтованих не тільки на передачу мистецтвознавчих знань, розвиток виконавських умінь  і навичок, але й встановленні нових цінностей, моделювання й прогнозування художньо-педагогічного процесу з урахуванням закономірностей розвитку й саморозвитку його суб’єктів.