Біографія Петра Могили

План

1. Українська православна церква в житті України в першій половині XVII ст.
2. Митрополит Петро Могила.
3. Діяльність Петра Могили.
4. Внесок Києво-Могилянської академії в культурно-освітній розвиток українського нероду.
5. Заповіт Петра Могили.

Вступ.

 Життя київського митрополита Петра Могили для багатьох людей ще й сьогодні є неабиякою загадкою. Складною і суперечливою була доля цього визначного церковного та культурного діяча, що полишив неабиякий слід в історії Украіни. Про Могилу написано багато праць у нас і за кордоном. Його діяльність, як правило, аналізується в трьох аспектах: громадсько-політичному, культурному та релігійному.

     Час, у який жив  і діяв Петро Могила, був часом  крутого історичного повороту  в долі українського народу, зв'язанного  з національно-визвольним рухом і підготовкою культурно-історичних умов для соціальних та просвітницьких реформ. Він був громадянином у широкому розумінні цього слова. Незважаючи на свою високу церковну посаду (все ж таки митрополит), Петро Могила не замикався у мурах монастиря, а розумів церкву, як один із засобів політичної й ідеологічної боротьби. З одного боку, як представник легального табору, своєю діяльністю він давав простір для розвитку національно-визвольного руху в Україні, а з другого – використовував усі свої легальні можливості і зв'язки з Річчю Посполитою для поліпшення долі українського народу. Це була складна діпломатична гра, багато кому незрозуміла, можливо, й зараз.

     З іменем Петра  Могили пов'язане розгортання  системи вищої і середньої  освіти в Україні та Росії, яка не просто копіювала західноєвропейські школи, але й могла конкурувати з ними. Він був фундатором і творцем першого в усій Східній Європі вищого навчального закладу – Києво-Могилянської Колегії, що стала попередницею Української Академії та Київського Університету.

     Однією з важливих  сторін його діяльності була  організація і розвиток книговидавничої  справи. Він надав роботі Лаврської  друкарні такого розмаху й  гуманістичного змісту, якого не  знала досі історія книгодрукування  в Україні. Одним з перших він почав вводити книгодрукування книжною українською мовою того часу, значно підняв престиж і авторитет слов'янських видань.

     Меценат українського  мистецтва. письменник і публіцист,  він залишив близько 20 творів  церковно-теологічного, полемічного, просвітницького, філософського та моралізаторського характеру. Зокрема, йому належить розробка і обгрунтування обрядів, характерних для життя українського суспільства того часу,скажімр, ритуалу вінчання.

     Мабуть, Українська православна церква за всю свою історію не знала постаті більш знатнішої і колоритнішої, ніж митрополит Петро Могила.

Після прийняття Берестейської  унії в 1506 р. православна церква була поставлена у надзвичайно складні  умови. Православні ієрархи замінювалися уніатськими, у монастирів відбиралися маєтності, а самі вони перетворювалися на уніатські. Православні купці, ремісники та шляхтичі обмежувалися у правах.

Проти Берестейської  церковної унії виступили православне  духовенство, частина православної шляхти, магнат Констянтин Острозький і просте населення. Якщо шляхта і просте духовенство діяли переважно шляхом скарг, прохань, відстоювань своїх прав на сеймиках, то прості віруючі вдавалися до активного опору покатоличенню.

Прикметними рисами життя України  після прийняття унії стали брак єдності, втрата національної еліти, релігійне протистояння. Берестейська унія погіршили становище православної церкви, але вірною їй залишилась білшість українського і білоруського населення. Ця обставина спричинила розгортання боротьби з відновлення прав утискуваної церкви. Доцієї боротьби прилучилися всі верстви українського суспільства, а очолили її братства. Члени братств домагалися визнання православної церкви через сейм. Унаслідок сеймової боротьби польський уряд врався до деяких поступок православним. Так, 1605 р. їм було повернуто Києво-Печерський монастир, архімандритом якого став Єлисей плетенецький.

Діяльністю православних братств  опікувалися запорожці. Вони підтримували братчиків та рпавославну церкву не тільки коштами, а й військовою силою. За підтримки козацтва в 1615 р. було засновано Богоявленське братство, а вступ до нього Петра Конашевича-Сагайдачного з усіма Військом Запорозьким засвідчив, що козацтво взало православну віру під свій захист і опіку. Саме за сприяння запорожців 1620 р. вдалося поновити православну іїрархію. Але це не припинило церковної боротьби, яка поступово переростала на визвольну, що загрожувало існуванню польсько-шляхетської влади в Україні. Під тиском конфесійно-визвольного руху польський король Владислав у 1632 р. затвердив “Статті для заспокоєння руського народу”, які офіційно визнавали існування православної церкви, їй поверталася частина захопленого майна,поряд з уніатськими дозволялися православні єпархії. При цьому польський уряд мав широкі можливості на обрання православних митрополитів. Одні з них виявилися угодовцями й не залишили політичного сліду в історії православ’я. Інші сприяли розвитку української національної культури й православної віри. Серед них найпомітніше місце займав Києво-Печерський архімандрит, аз 1632 р. митрополит київський і галицький Петро Могила.

Петро Могила народився 21 грудня 1596 р. в сім’ї молдавського господаря  Симеона й Угорської князівни Маргарети. Рід Могил був давній і шанований у Молдові. На той  час, коли 21 грудня 1596 р. у молдовського господаря Сімеона Могили й семиградської княжни Маргарет народився син, якого нарекли Петром, рід цей потрапив у велику скруту. Сімеон загинув у жорстокій боротьбі за владу, і княжна разом з сином мусила покинути Молдову й перебратися до Польщі, де була прийнята родичаим-князями Стефаном Потоцьким, Самуїлом Корецьким та Михайлом Вишневецьким. Всі троє були одружені на дочках діда Петра Могили-Ієремії, господаря Молдови.

Сімейство Могил дотримувалося  православ’я і тісні зв’язки з Львівським братством, постійно допомагало йому коштами, послугами у будівництві. І коли після залишення Молдови постало питання, де вчитися Петрові, відповідь була готова:у Львівській братській школі. До речі, саме уцей час у Львівській єзуїтській колегії навчався інший майбутній діяч України – Зіновій (Богдан) хмельницький. Може, тоді вони й познайомилися, бо у наступні часи ставилися один до одного з повагою і розумінням.

Ректором школи був на той  час Іван Борецький. І, може, саме тому Київська митрополія має завдячувати тим, що Петро Могила пов’язав свою долю саме з нею.

Дальшу освіту Могила здобував у європейських університетах, потім навчався “лицарському мистецтву  й шляхетним справам” при дворі коронного канцлера і гетьмана Станіслава Жолковського, який був опікуном. Він був з ним і сумно знаменитій Церорській битві влітку 1620 р., під час якої загинув Жолковський і в якій, між іншим, загинув батько Богдана Хмельницького Михайло, а сам Богдан потрапив у полон. Тож знову перетнулися шляхи Хмельницького й Могили.

Невдача при Церорі не охолодила  Могилу, і через рік він знову  стикається з турками й татарами ід Хотином. Завдяки запорозьким  козакам, яких очолював Петро Сагайдачний, турки потерпіли у цій боротьбі поразку.

Після смерті свого опікуна С. Жолковського Могила задумав переселитися з Бельського воєводства і у зв’язку з цим звертає увагу на Київську область. Він починає часто відвідувати Київ, де у той час митрополичу кафедру займав його друг , а може й наставник Іван Борецький, і купляє в околицях міста помістя. Часті стосунки з Борецьким не полишаються без впливу на релігійні погояди Могили, який почав брати діяльну участь у справах віри. Ця учасмть скоро досягає величезних розмірів внаслідок послідуючій за цим суттєві зміни у долі молдовського воєводства Розуміємо вступ його на києво-печерську архімандрію. Після смерті 21 березня 1627 р. печерського архімандрита Захарія Копистянського на цю посаду виявився ряд претендентів.

Посвячення Петра Могили відбулося  у грудні 1627 р. У цей час йому виповнилося тридцять років, і в такому віці обрання на таку високу церковну посаду здійснювалося чи не вперше. Очевидно, у цьому необхідно вбачати ряд обставин: підтримка Борецького і впливових шляхетських сімей, які сповідували православну віру, його попереднє іночество, яке позитивно вплинуло на лаврську братію.

Петро Могила згуртовує довкола  освічених людей, утворює гурток. Це дало поштовх до утворення на території Киво-Печерської лаври 1631 р. школи.

Викладаня у лаврській школі  велося латинською та польською мовами, і створювалася вона за зразком польських шкіл вищого типу – колегій.

Та щойно розпочалося навчання, як виникли нові ускладнення. Київське братство, козацтво підняли питання про об’єднання Київської братської школи  та лаврської,оскільки остання була більш авторитетнішою,ніж братська.

Тому, щоб не зникло братське училище, наприкінці 1631 р. 32 братчики Київського богоявленського братства склали акт, у якому Могила називався старшим братом, блюстилем і пожиттєвим опікуном братства. Прохання братства підтримав і новий митрополит Ісайя Копинський. А 12 березня 1632 р. до П. Могили звернувся гетьман реєстрових козаків Іван Кулага-Петражицький з “Листом військовим”, у якому також просив об’єднати школи, обіцяючи зі свого боку їх “твердо захищати, охороняти й за них до самої смерті стояти”. Вирішили об’єднати школи в одну, яка спочатку називалась Лаврська школа (потім колегія),а через кілька років Києво–Печерська колегія,пізніше,ще за життя Петра отримала назву на його честь – Києво-Могилянська колегія. Викладання у Лаврській школі велося латинською та польською мовами, і створювалась вона за зразком польських шкіл вищого типу – колегій. Всього в ній навчалося понад 100 учнів.     З наукового погляду колегія ділилася на дві конгрегації: висша і низшу. Низша конгрегація в свою чергу ділилася на шість класів:  ф а р а  або а н а л ь о г і я,  де вчили одночасно читати й писати тьома мовами: слов'янською й грецькою;  і н ф і м а  -  клас початкових відомостей; за ним клас  г р а м а т и к и  і клас  с и н т а к с и м и: в обох класах навчали граматичних правил трьох мов - слов'янської, латинської і грецької, пояснювали й перекладали всякі твори, робили мовні практичні вправи, вивчали катихізис, арифметику, музику й нотний спів. Далі – слідував клас  п о е з і ї,  де викладали поетику і писали всякі можливі вправи у віршованні, як українською, так і латинською. За поетикою слідував клас  р и т о р и к и,  де учні вчилися складати промови. Висша конгрегація складалася з двох класів:  ф і л о с о ф і ї,  яку викладали після Аристотеля, приладженого до викладання у західних латинських провідних книжках, і поділялася на три частини: логику, фізику (теоретичне толковання явищ природи) і метафізику. У цьому класі навчали також геометрії та астрономії. Другим найвищим класом було б о г о с л о в і є.  Його вивчали після системи Томи Аквіната. В цьому ж класі викладали гомілетику й учні тренувалися в написанні проповідей.

     Усі науки,  за виключенням слов'янської граматики  й катихізису, викладалися латинською  мовою. Учнів примушували не тільки писати, але й раз-у-раз говорити цією мовою, навіть поза колегією: на вулиці, вдома. В цих цілях для учнів низшої конгрегауії були видумані довгі листи, вложені в покровець. Хто сказав що-небудь не по латинськи, тому давали цей лист, вписували туди ім'я учня, що провінився. Учень носив сей лист, доки не міг віддати його кому-небудь іншому, хто говорив не по латинськи.

Культурна й освітня  діяльність Петра Могили не обмежувалась лише турботою про Київську колегію. Саме за його участю були відкриті колегії у Вінниці, Кременці, Гощі. Багато зусиль доклав він і до розвитку книговидавничої справи в Україні.

12 березня 1633 року Владислав  затвердив митрополитом Петра  Могилу і видав йому “привілей”  на це. При цьому король відзначив, що добре знає Могилу, “коли той був ще у “світському званні” і коли “на очах його воював проти головного ворога Польщі Османа, царя турецького”. Королівською грамотою Могилі віддавалася Києво-Софіївська церква, утримувалася за ним і Києво-Печерська архімандрія, доручався нагляд за Пустинно-Микільським монастирем. Невдовзі було отримане благословіння й патріарха константинопольського, причому патріарх надавав новому митрополиту звання “екзарха святого константинопольського трону”.

Після наставлення митрополитом Петро Могила з новою силою розгорнув сподвижництво як у галузі церковній, так і освітній, будівничій, книгодрукування. Могила постановив, щоб у майботньому богослужебні книги не давалися в печать без перегляду й порівняння з грецькими першотворами і без його благословення. Він займався їх переглядом сам особисто. Тому що він виявив у них неправильності і суперечності. У 1646 р. Був написаний відомий “Требник” – подрібний збірник богослужень, довго служив провідною книгою цілій Росії і відомий під назвою “Требника Петра Могили”. В “Требнику” Могила не обмежився тільки викладом молитв і обрядів, а ще додав до нього пояснення й повчання, як поступати в різних ситуаціях, так що цей “Требник” служив не тільки провидною книжкою для відправи служб, але щей мав значення научної книги для духовенства. Ціль книги виражена у вступі, де сказано: “Книга ця печатається не тільки для того, щоб священники в своїх приходах кожного дня, іменно ж у неділю й дні свят, читали й пояснювали його своїм прихожанам, але також, щоб світські люди грамотні вчилися таким способом християнської науки, щоб родителі вчили своїх дітей, а володарі підвласних собі людей, а токож щоб у школах усі вчителі веліли своїм ученикам вчити цю книжку напам'ять”. Це була велика книга, більше 7,5 кг,  з червоними заставками.