Зовнішньополітичні зв’язки Івана Мазепи

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

Стор.

Вступ	3
Розділ I. Іван Мазепа та його державотворча діяльність
1.1. Коротка  автобіографія Івана Мазепи та  його діяльність до гетьманства
1.2. Політична діяльність гетьмана  І.Мазепи
1.3. Доброчинно-меценатська діяльність  Івана Мазепи
Розділ II. Зовнішньополітичні зв’язки Івана Мазепи
2.1. Відносини гетьмана з Петром І
2.2. Стосунки  з Карлом ХІІ
Висновки
Список використаної літератури

 

Вступ

 

Актуальність теми. В історії України особливе місце належить гетьману Іванові Мазепі (1687— 1709 рр.). Державний діяч і політик найвищого ґатунку, найвправніший дипломат тодішньої Європи, полководець і водночас поет, у поезії якого найсильнішими були патріотичні мотиви, уболівання за долю України. Різноманітна природна обдарованість поєднувалася в ньому з високою освіченістю.

Гетьман Іван Мазепа намагався зробити з України європейську державу, підняти й зміцнити значення й престиж гетьманської влади, яка за десятиріччя руїни зазнала страшної девальвації. Жодний із гетьманів не зробив так багато, як Мазепа для розвитку культури та духовності українського народу.

Роки його гетьманування припадають на царювання Петра І, роль якого в Росії останнім часом занадто ідеалізується. Ряд вчених при цьому ігнорує той факт, що Петро І свої реформи   здійснював   злочинними,  терористичними   методами.

Він пройшов вишкіл у німецькій пуританській церкві. Він власноручно закатував свого сина Олексія. Він зробив Росію, а разом з нею і український народ заложниками пройдисвітів і політичних авантюристів, починаючи з Меньшикова, цариці Анни, Бірона і кінчаючи Катериною II та її оточенням, які зробили Україну кріпосницькою.

От з таким  царем  довелося  мати  справу  І. Мазепі  і в його особі всій Україні.

Спроба цього гетьмана вирвати Україну з-під московського ярма, реалізувати велику ідею незалежної самостійної Української держави зазнала поразки. Але протягом трьох століть ця ідея жевріла в серцях найкращих синів і дочок українського народу.

Корені сучасної незалежної України повною мірою лежать у великій ідеї Мазепи.

Після проголошення 1991 року незалежності України розпочалася реінтерпретація І.Мазепи, пошуки об’єктивних критеріїв в трактуванні цієї трагічної постаті здобули новий імпульс.

Все це свідчить про актуальність теми даної курсової роботи.

Метою курсової роботи є дослідження історичної постаті І.Мазепи в контексті тогочасних подій.

Поставлена мета обумовлює такі завдання дослідження:

– вивчення автобіографії Івана Мазепи та його діяльності до гетьманства;

– дослідження політичної діяльності гетьмана І.Мазепи;

–  аналіз доброчинно-меценатської діяльності Івана Мазепи;

– характеристика відносин гетьмана з Петром І;

– дослідження стосунків з Карлом ХІІ.

Об’єктом дослідження є історична постать І.Мазепи, а предметом – особливості його державотворчої діяльності та зовнішньополітичних зв’язків.

Методи дослідження. Курсову роботу виконано на основі загальних наукових принципів – системності, об'єктивності, логічної послідовності, історизму, світоглядного плюралізму. З метою об'єктивного осмислення теми застосовувались порівняльний та описовий методи пізнання, метод історіографічного аналізу і синтезу, проблемно-хронологічний підхід.

Джерельну базу дослідження складають наукові, публіцистичні та мемуарні праці, документальні збірники з коментарем істориків, матеріали преси та листування. В роботі використано також періодичні видання та бібліографічні довідники.

 

Розділ I.

Іван Мазепа ТА його державотворча діяльність

 

1.1. Коротка автобіографія  Івана Мазепи та його діяльність  до гетьманства

 

Мазепа народився в Мазепинцях, на шляхетськім хуторі Київщини, неподалік Білої Церкви, що його надав польський король Зігмунд-Август у 1592 р. шляхтичеві Михайлові Мазепі-Колєдинському зі славного роду Курчів.

Батько Мазепи займав велику посаду в окрузі Білої Церкви; його мати походила із знаменитого українського роду Мокевських. Вони мали двоє дітей: доньку Олесю і сина Івана, майбутнього гетьмана.

Дитинство Мазепи припало на час невпинних боїв козаків із Польщею. Ще змалку мусив він навчитися їздити верхи, володіти шаблею та засвоїти всі ті військові вправи, які вабили нащадка козаків. А при цьому він не занедбував своєї освіти. Адже належав до інтелігентної родини, де наука була завжди в пошані.

Його мати Марія, що була жінкою освіченою, сміливою й свідомою патріоткою, мала великий вплив на нього. Мати відправила його на навчання до Києва, чиї тодішні школи славились на весь європейський Схід. Викладали там професори, що здобували освіту на Заході, а заснував їх київський митрополит Петро Могила, давній учень Єзуїтської Колегії “Ля Флеш”, звідки запозичив методи навчання.

Мазепа студіює три роки риторику та латину. Знав 8 мов.

Коли скінчив студії і вернувся до рідної хати, батько, що мріяв про велику кар’єру для свого сина, вислав його як пажа на двір польського короля Яна-Казимира. Молодець зумів швидко завоювати прихильність короля. Мазепа вже тоді вмів чарувати людей; аж до пізньої старості зберіг тайну привабливості; королі, князі, жіноцтво, вояки, козаки, а навіть духовні не вміли боронитися перед його дивною силою полонювати серця.

Новий польський король Ян-Казимир, був у близьких взаєминах із західною цивілізацією, підтримував з нею зв'язки з практичних оглядів. Мав звичку висилати щороку на чужину трьох талановитих молодців шляхетського походження, щоб вони покращували свою освіту. Мазепа також потрапив до цих вибранців. Він відвідав Німеччину, Францію та Італію, бажаючи так само, як пізніше Петро I, на все поглянути власним оком та все зрозуміти; врешті-решт почав знайомитися з політикою і повернувся з чужини як людина світового знання та поглядів.

У 1659 р. він знову при дворі Яна-Казимира ще у більших ласках, ніж коли-небудь. Тим часом події міжнародної політики надали зовсім інший напрям його бурхливій долі.

Шляхта не могла зректися своїх ілюзій, і між давніми противниками вибухнула нова війна. Цим разом Україна, що мусила наблизитися до молодої православної Москви, не мала щастя. Ян-Казимир опинився у скрутному становищі: Польща мала з усіх боків ворогів, на неї наступала Швеція, Бранденбург, Трансільванія, Москва та Україна, а навіть одна частина збунтованих польських магнатів звернулася проти неї. Ян-Казимир бачив уже свій кінець. Мазепа допомагав йому усіма силами. Король доручав йому кілька разів нелегкі дипломатичні місії в Україні, з якими він вдало впорався.

Але Мазепа був українцем, і польські магнати не могли йому вибачити ні його походження, ні його успіхів. Під час однієї із своїх подорожей Мазепа мав нагоду підтвердити королеві зрадницьку поведінку одного із шляхтичів, Пасека, але Ян Казимир, людина слабкої волі, не завагався, коли треба було жертвувати Мазепою, щоб задовольнити апетити своєї шляхти. Мазепа втратив становище.

Невдача нагадала Мазепі про рідний край. Він зрозумів, що Україна – це досить широке поле для його діяльності, для його могутнього темпераменту і для його мрій – спрагнених влади та володіння. Невдячність чужинця розбудила в його враженій душі патріотичні почуття, досі невиразні. У 1663 р. Мазепа входить у політичне життя України. Він був присланий до гетьмана Правобережної України (1663–1665 р.) П. Тетері, тільки що вибраному гетьманом, із клейнодами (знаками гетьманської відмінності) від короля. Зустріли його не занадто люб’язно, але в Польщу він більше не повернувся, залишився на Правобережжя, потім служив гетьманові України П. Дорошенко (1665–1676 р.) – був учасником ряду посольств. В 1674 р., під час поїздки в Крим, він потрапив у полон до запорожців, і кошової Запорізької Січі И. Сирко відправив його до гетьмана Самойловичеві. Там він навчав гетьманських дітей і їздив послом у Москву, після чого одержав чин генерального осавула.

Булава гетьмана Лівобережної України до рук Івана Мазепи потрапила в 1687 р., коли в результаті чергової антигетьманської змови генеральної старшини, інспірованої фаворитом тодішньої російської правительниці Софії князем Василем Голіциним, гетьмана Івана Самойловича не лише було позбавлено влади, а й заслано до Сибіру. Невдовзі й сам фаворит потрапив в опалу і попрямував слідами Самойловича. Втратила владу і Софія. Здавалося, за такого розкладу сил гетьманувати Мазепі залишилося також лічені дні. Однак у таких непевних умовах Івану Степановичу не лише вдалося втриматися при владі, а й істотно зміцнити власні позиції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Політична діяльність гетьмана  І.Мазепи

 

25 червня 1687 року, він мав тоді вже 50 років і  був людиною з величезним життєвим  та політичним досвідом у Глухові  був вибраний гетьманом військовий  осавул Іван Мазепа. По звичаю, при виборі і новий гетьман, і московський уряд підписували  мовби договори такі – що  кожна сторона зобов’язується  робити і чого робити не  сміє, (пункти “Коломацьких статей”). Був такий договір підписаний  і Мазепою, а зі сторони московського  уряду воєводою князем Василем  Голіциним. От головніші з тих  пунктів “Коломацьких статей”  – усіх їх 22.

Пункт 1. “Щоб український народ мав усі свої права і свободи, про які договорено було ще при Богдані Хмельницькім”. На се московське правительство дало згоду, бо що ж? В такій ширині усе можна признати на папері, але в життю можна з того нічого не дати —так московське правительство і робило: на бомазі признавало всі права, а в дійсності не давало ніяких .

Пункт 6. «Щоб гетьман був обраний вільними голосами». “А безъ челобитья и безъ Указу Великихъ Государей гетмана не обирать”... От тобі й свобода виборів.

Пункт 7. “Щоб гетьманові вільно було писати до чужих монархів і від них листи відбирати”, але “ни съ которими государи такихъ ссылокъ чинить не велъно для того, что отъ того чиняться въ Малоросійськихъ городъхъ миогіе ссоры”. У сім же пункті заборонялося українцям вести торговлю з Кримом: – “остерегат того накръпко, чтоб изъ малороссійскихъ городовъ въ Крымъ съ торгами и со всякою живностью не ъздили и лошадей въ Крымъ не продавали”. Се вже лапка й на економічну сторону життя України.

Пункт 8. Щоб військо московське не ставало у козаків постоєм, «и мужиками и измънниками ихъ не называли».

Пункт 14. В нім говориться от про що. Наші торгові люди їздили з торгом і до Московщини, між іншим продавали тютюн і горілку. Але ж царі московські – то одвічні шинкарі, і цар заявив, що від тога торгу українських купців “кабацькимъ сбарамъ чинитца поруха и недоборъ’. Так от цар вимагав, аби гетьман “подъ жестокимъ наказаньемъ” заборонив українським купцям торгувати в Московщині. Що ж гетьманові робити? Мусив згоджуватись.

Але найцікавіший то є пункт 19-й. Річ у тім, щб для плати війську московські царі робили в Сєвську спеціальні “чехи” – мабуть, щось не краще отих наших теперішніх марок та бонів. Але на Україні народ тих “чехів” не хотів приймати, бо то ж було сміття. Так от цар і вимагав, аби гетьман звелів ті “чехи” приймати. “А есть-ли бъ кто гаротивенъ учинился – и тъмъ чинить смертная казнь”... Московська розправа коротка: не захотів московського п’ятака прийнять – голову геть.(пункт)

Таким чином було зостережено, що Україна не сміє порушувати вічний мир з Польшою і повинна підтримувати добросусідські стосунки з Кримом. Знову заборонено Україні мати дипломатичні стосунки з іншими державами. Крім залог та воєводів, що були в Києві, Чернігові, Ніжені, Переяславі та Острі, московська залога мала стати в гетьманський резиденції – Батурині – для постійного контролю над гетьманським урядом. Заборонялось “голосов испущать”, що “Малороссийский край гетманского регименту”, а тільки казати, що він належить до единої держави з Великоросійським краєм. Тому мусить бути вільний перехід з Москви на Україну. Гетьман і старшина повинні дбати про зміцнення зв’язків між двома народами.

Але все ж таки гетьман опікувався розвитком економіки, промислами, мануфактурним виробництвом. Під проводом його уряду старшина й козаки розвивали промисловість України. Тільки в Стародубському полку в часи Мазепи існувало дванадцять буд для випалювання поташу, а на Чернігівщині одинадцять гут виробляли скло, діяло дванадцять паперових фабрик. По всій Гетьманщині поширилося керамічне виробництво, а ткацтво набуло характеру організованого фабричного виробництва полотна, сукна, шовку, козацьких пасів, плахт, килимів. Водяні млини, що були джерелом дешевої енергії, обслуговували паперні, гути, валюші-ступи для биття сукна, керамічні майстерні, лісопильні заводи.

І. Мазепа, будучи полоненим, зумів знайти прихильність козацтва та врешті-решт стати гетьманом, мудрим гетьманом та відвести козацьку державу на новий рівень.

 

 

 

1.3. Доброчинно-меценатська діяльність  Івана Мазепи

 

Вагомий внесок в духовно-культурну спадщину вніс гетьман Іван Мазепа.

У своїй меценатській діяльності значну увагу приділив Києво-Могилянській академії. У грамотах він підкреслював значення київської школи для навчання в ній дітей малоросійських.

Своїми універсалами Мазепа підтвердив усі надбання Братського монастиря й подарував від себе 17 дворів на Подолі та села Більмачівку (1692), Виповзів і Лутаву (1693). Крім того, він щороку давав на стипендії студентам 1000 золотих, “всякому з малоросійських дітей хотя чому вчитись”, поповнював бібліотеку “різними манускриптами”.

І. Мазепа усвідомлював необхідність підготовки освічених, культурних діячів, свідомої національної інтелігенції, піклувався про освіту й культуру в Україні, підтримував найтісніші зв'язки з Київською академією. Він також дбав і про розбудову Академії, яка за його гетьманування досягла високого піднесення й здобула визнання в міжнародному культурному світі. Саме за його правління Київський колегіум одержав високий статус академії (1701), чимало молодих людей вирушило у західноєвропейські університети.