Зовнішньополітичне та культурно-гуманітарне співробітництво між Україною та Канадою за часів незалежності

 

 

Житомирський державний університет імені Івана Франка

Кафедра історії України

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з історії України

на тему: Зовнішньополітичне та культурно-гуманітарне співробітництво між Україною та Канадою за часів незалежності

 

 

Студентки ІІІ курсу 33 групи

Напряму підготовки: історія України

Спеціальності: історія* 

Ейнуллаєвої Л. Н.

                                         Керівник: Рафальська ___

(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

 

Національна шкала ________________   

Кількість балів: __________Оцінка:  ECTS ___

 

Члени комісії     ______________________________________

                                                                                      (підпис)                        (прізвище та ініціали)

________________________________________

(підпис)                        (прізвище та ініціали)

________________________________________

(підпис)                         (прізвище та ініціали

 

 

 

 

Житомир – 2015 рік

ЗМІСТ

 

ВСТУП.................................................................................................................  
РОЗДІЛ І. ОГЛЯД ІСТОРІОГРАФІЇ.................................................................

РОЗДІЛ ІІ. КАНАДСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ВІДНОСИНИ 1990-2000 РОКИ.....................................................................................................................

2.1 Економічні стосунки................................................................................

2.2 Гуманітарна співпраця.............................................................................

РОЗДІЛ ІІІ. УКРАЇНСЬКО-КАНАДСЬКІ ВІДНОСИНИ 2001-2015 РОКИ

3.1 Технічно-наукова співпраця................................................................... 
3.2 Допомога у розвитку державності та демократії України..............................................................................................................  
3.3 Перспективи співпраці............................................................................................................

ВИСНОВКИ...........................................................................................................

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ....................................................

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП  

Актуальність дослідження. 

    За останні шість років стратегічно-важливими проголошено відносини України з такими країнами світу: Азербайджаном, Аргентиною, Білоруссю, Болгарією, Угорщиною, Грузією, Німеччиною, Ізраїлем, Канадою, Китаєм, Молдовою, Польщею, Румунією, Словаччиною, США, Туреччиною, Узбекистаном і Фінляндією. І на сьогодні Україна підтримує з ними дружні стосунки.  
       Проведений аналіз експертами УЦЕПД дає можливість стверджувати, що в ключових для України сферах (економічній, політичній, енергетичній і військовій) за важливими показниками співробітництва є двосторонні відносини лише з такими чотирьма державами - США, Росією Німеччиною та Польщею. З ними Україна наближаються до рівня партнерства стратегічного. З іншими 15 країнами зі списку наведенного вище вони не вийшли за рамки контактів пересічних партнерів. Варто замислитися над питанням: чи завжди обгрунтовано та зважено використовується такий інструмент міжнародної політики як стратегічне партнерство.  
     Ще до отримання Україною незалежності в Києві було розташоване Консульство Канади; наш тодішній Генеральний Консул Нестор Гайовський вручив Президенту Кравчуку 2 грудня 1991 року повідомлення про визнання Канадою незалежної України – (першою західною державою) – відразу ж після завершення українського референдуму.  
      З того часу значно посилилась дипломатична присутність Канади в столиці України, включаючи і представництва п'яти канадських міністерств: національної оборони закордонних справ, міністерства громадянства та імміграції Канади, Канадської агенції міжнародного розвитку і міжнародної торгівлі. На додаток до програм цих міністерств, Посольство надає підтримку іншим міністерствам (федеральним), провінційним урядам та муніципальній владі міст.

     Канада завжди розвивала активні відносини з Україною та безпосередньо з українцями і підтримувала Україну як незалежну державу. За останні роки двосторонні стосунки сповільнили свій розвиток у зв’язку з негативними тенденціями у розвитку української демократії та громадського життя.

    У науковому плані актуальною є проблема еволюції зовнішньополітичних відносин України та Канади, а також визначення спроблем цих відносин і їх суперечностей.

Об’єкт дослідження – зовнішньополітичні відносини Украіни та Канади.

Предмет дослідження – еволюція зовнішньополітичних стосунків між Україною та Канадою.

Мета – показати еволюцію зовнішньополічного та культурно-гуманітарного співробітництва країн України та Канади.  
Завдання дослідження:  
1. Розкрити стосунки України та Канади у період 1991-1996 років.

2. Охарактеризувати українсько-канадські відносини початку ХХІ століття.

3. Визначити перпективи співправці  України та Канади.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. СТОСУНКИ УКРАЇНИ І КАНАДИ У 1992-1996 РОКАХ  
   Історія XX століття суперечлива і складна. Вона чітко продемонструвала, що  становлення, як процес, незалежних національних держав на теренах колишніх могутніх імперій, їх просування на світову арену як повноправних суб'єктів міжнародних відносин, можливі лише за сприяння (політичного і економічного) провідних країн світу.  
   Незважаючи на одноголосну солідарність з положенням про право націй на самовизначення Статуту ООН, великі держави у разі порушення певного питання все ж формують своє ставлення до його вирішення, і орієнтуюються вони виключно на власні національні інтереси. Звідси ми можемо говорити і про ставлення до таких небажаних національно-визвольних змагань, що формується у формулу «... це внутрішня справа даної держави...» [2, с. 34]  
До дезінтеграційного процесу в СРСР   Захід був неготовий. Під каталізуючою дією заколоту, що відомий як «ГКЧП» (19-21 серпня 1991 p.), перейшов в ланцюгову реакцію прийняття актів про державну незалежність республіками СРСР.  
   Позачергова сесія Верховної Ради України 24 серпня 1991 р. прийняла історичний «Акт проголошення незалежності України». Процес розпаду Радянського Союзу, прагнення України до самостійності, до побудови суверенної національної держави були насторожено сприйняті світовою громадськістю, яка все ще вірила в тимчасовий характер цього явища, s можливість повернення України під крило Росії.  
   12 вересня 1992 р. був прийнятий Закон України «Про правонаступництво України». Україна логічно стала спадкоємницею третього в світі за потужністю ракетно-ядерного арсеналу [2, с. 34]. В цих подіях США вбачали загрозу своїм національним інтересам. Прогнозовані політологами конфлікти на пострадянському просторі розглядалися США як небезпечні, у зв'язку з можливістю використання ядерної зброї як знаряддя досягнення політичних цілей. Виходячи з цього, США та інші держави підтримували виключно Росію як правонаступницю СРСР і домінанта в даному регіоні. Щодо України, то в цілому велася політика несприйняття. Але в особі Канади Україна знайшла підтримку і розуміння, вірного друга і союзника.  
   Під час перебування делегації Верховної Ради України на чолі з тодішнім її Головою Л.Кравчуком з офіційним візитом у Канаді 22 вересня 1991 р. на рівні міністрів закордонних справ було підписано Декларацію про відносини між Україною і Канадою. Г.Удовенко, перебуваючи на посаді представника України в 00Н, 2 березня 1992 р. в своїй промові на одному з українсько-канадських форумів з питань зовнішньої політики так оцінив цю подію: «Я складаю подяку канадському урядові, канадцям українського походження за ініціативу запрошення свого часу з офіційним візитом Голови Верховної Ради Л.Кравчука, що було тоді надзвичайно важливо, оскільки ніхто не хотів визнавати нашу державу, її вибір стати незалежною, Ми справді дуже вдячні Канаді за допомогу у проламуванні паркану недовіри навколо України» [2, с. 35].  
   2 грудня 1991р. Канада першою із західних держав визнала незалежність України і повідомила про бажання розвивати з нею повноцінні двосторонні відносини [2, с. 35]  
   25 грудня 1991р. Прем'єр-міністр Канади Б.Малруні у зверненні до Президента України Л.Кравчука повідомив його про бажання Канади встановити дипломатичні відносини з Україною. 27 січня 1992 р. під час візиту міністра закордонних справ Канади Б. Макдугал до Києва було підписано спільну декларацію про встановлення дипломатичних відносин між Україною і Канадою. У декларації говорилось, що мільйонна діаспора канадців українського походження завжди мріяла про незалежну Україну і глибоко, зацікавлена у розвитку канадсько-українських відносин [2, с. 35].  
   Важливе значення української діаспори в Канаді як вирішального фактора, що визначає специфіку українсько-канадських взаємин, підкреслив міністр закордонних справ Андре Уеллет, що 31 березня 1994 р. підписав угоду про особливе партнерство між Україною і Канадою «...У нас з Україною особливі стосунки, враховуючи насамперед той чинник, що досить велика кількість, значний відсоток українців мешкають у Канаді» [12, с. 184].  
   Українська громада є однією з найбільш потужних і організованих у Канаді. Українці відіграють помітну роль у політичному житті Канади: ще в 1907 р. був обраний 1-й війт українець, у 1913р. - 1-й член законодавчої палати, у 1925 р, - 1-й член федерального парламенту в Оттаві, Українці обиралися мерами Едмонтона та Вінніпега. Близько 100 наших земляків обирались до провінційних законодавчих органів, майже 30 були членами федерального парламенту, 5 - сенаторами, 10 з них призначалися міністрами. Тимчасовим повіреним у справах Канади в Україні був Гайовський, а генерал-губернатором Канади й нині є Раймон (Роман) Гнатишин - обидва урядовці українського походження. Таким чином українці становлять значну політичну силу у владних структурах Канади.  
   Проголошення державної незалежності України надало відчутний поштовх відродженню національного життя українців у Канаді.  
   У Декларації про державний суверенітет України записано, що українська держава піклується українцями, які проживають за її межами. Реальний механізм такої турботи мають створити міждержавні угоди. Україна і Канада діють у цьому напрямку, усвідомлюючи взаємну потребу в такому співробітництві. Канаді потенційно невигідна асиміляція українців, канадських громадян, особливо франкомовна. Найвпливовіші громади Канади, франкомовна і англомовна, визначають федеральний устрій Канади, У прихильників єдності держави є невелика перевага над сепаратистськи налаштованими франко-канадцями, тому збереження української громади як етнічно-культурної окремішності, що завжди відзначалася консервативністю поглядів і лояльністю до держави, є одним з чинників збереження непорушним існуючого політичного статус-кво у Канаді.  
   Економічна криза, труднощі на шляху політичного становлення України як держави; зумовили активізацію її контактів з Канадою, пов'язаних з питаннями конкретної допомоги нашій країні.  
   7 липня 1992р. відбувся візит міністра промисловості, науки і технологій Канади М. Вілсона, у ході якого було підписано Декларацію про економічне співробітництво між Україною і Канадою. 28 вересня 1992 р. у Нью-Йорку міністри закордонних справ підписали Меморандум про взаємопорозуміння щодо консультацій між урядом Канади і урядом України. Але ці зустрічі не привели до реального пожвавлення співробітництва через невизначеність ситуації в Україні у 1992 - на початку 1994 pp [12, с. 187].  
   Велике значення для молодої української держави мав офіційний візит генерал-губернатора Канади Р.-Дж. Ґнатишина до України 28 вересня - 1 жовтня 1992 р. Це був перший візит урядовця такого високого рангу західної держави. Цей крок Канади засвідчив визнання нею України повноцінною державою й був значною підтримкою політичного іміджу Києва в світі.  
   У Посланні Президентові України з нагоди 2-ї річниці незалежності України генерал-губернатор Р.-Дж.Гнатишин зазначив, що поїздка до країни його предків продемонструвала особливі відносини між Канадою та Україною.  
   17 грудня 1993 р. виступаючи перед українськими урядовцями і канадськими діловими колами в Монреалі, міністр закордонних справ Канади Андре Уеллет оголосив про намір Канади будувати з Україною відносини особливого партнерства. Канадські діячі наголошували на стратегічному положенні України в новій геополітичній ситуації східноєвропейського регіону.  
   Збереження Україною частини ядерного арсеналу СРСР викликало хвилю нерозуміння і обурення світової громадськості та політичний і економічний тис країн Заходу щодо нашої держави, зокрема їй було відмовлено в кредитах на структурну перебудову економіки. Захід вимагав відмови України від ядерної зброї, не сприймаючи її пояснень щодо неоднозначності ситуації з «ядерним» статусом України. Політична спекуляція ядерною зброєю у внутрішньополітичній боротьбі в Україні та зусилля російської дипломатії, спрямовані на створення в очах світової громадськості образу України - ядерного шантажиста, сприяли розгортанню недоброзичливої щодо України пропагандистської кампанії.  
   В. Будкін у статті „Політика та ідеологія в зовнішньо-економічній стратегії нових незалежних держав” пише, що заморожування економічної допомоги Україні з боку країн МАТО було пов'язане із затримкою ратифікації Верховною Радою угод СТАРТ-1 та ДНЯЗ. (Президент Б.Клінтон, за свідченням зарубіжної преси, у квітні 1993р. навіть відмовився прийняти тодішнього Прем'єра України Л.Кучму, який планував вирішувати в Америці насамперед питання економічного співробітництва) [8, с. 215]. Події свідчили про посилення політичної ізоляції України. У цей критичний момент саме Канада простягнула руку допомоги, Міністр закордонних справ України 1 квітня 1994р. так схарактеризував політичну підтримку канадського уряду: «Ми вдячні Канаді за підтримку, яку вона надає нашій державі на міжнародних форумах. Без перебільшення можна сказати, що підтримка Канади у ході засідань Ради міністрів закордонних справ НБСЄ в Римі та Ради Північно-Атлантичного співробітництва в Брюсселі була вирішальною для зриву спроби міжнародної ізоляції України» [8, с. 217].  
   Канада, надавши в критичний момент Україні допомогу, продемонструвала себе вірним другом і союзником нашої держави на міжнародній арені. Канаді незалежна Україна потрібна як стратегічний партнер, який, подолавши кризові явища, безсумнівно, відіграватиме помітну роль в європейських економічних і військово-політичних структурах, а Канада матиме союзника, через якого зможе ширше представляти свої інтереси в Європі.  
   Для української дипломатії 1994р, був успішним. Це рік зближення України з Заходом, рік припинення конфронтації у питанні української ядерної зброї. Важливу посередницьку роль у цьому процесі відіграла канадська держава. Офіційне порозуміння, скріплене Тристоронньою угодою, підписаною Росією, Україною та США 14 січня, відкрило Києву шляхи для глибокого політичного, економічного та військового співробітництва з Заходом, що в свою чергу дозволило Україні впевненіше регулювати і свої часом напружені відносини з Москвою.  
  Тристороння угода остаточно дозволила Канаді позбутися пут, що заважали їй іти по шляху тісного співробітництва з Україною, бо певною мірою Канада мусила діяти у фарватері зовнішньої політики США, які обмежували надання економічної допомоги Україні до вирішення "ядерного» питання.

25 березня - 1 квітня 1994р. відбувся офіційний візит А. Уеллета до України, в ході якого були підписані Спільна Декларація про особливе партнерство між Україною і Канадою та низка угод, що мали створити правово-договірну базу для економічної співпраці між нашими країнами. Канада надавала допомогу для вирішення певних соціальних і екологічних проблем, демонтажа ядерної зброї та підтримки ядерної безпеки в Україні.  
   Оттава також взяла на себе зобов'язання підтримувати Україну в МВФ та організації економічного співробітництва і розвитку й допомогти їй приєднатись до ГАТТ. Андре Уеллет наголосив, що питання підтримки України міжнародною спільнотою мають розглядатися «великою сімкою в Неаполі за сприяння Канади» [2, с. 35].  
   Україна та Канада виступили за розвиток економічних відносин, які грунтуються на засадах рівності, недискримінації та взаємної вигоди. Це створювало певні передумови для подолання Україною бар'єрів економічного протекціонізму та дискримінаційних правових норм, запроваджених країнами Заходу ще у часи «холодної війни» для можливих країн-конкурентів, й дозволило розпочати складний процес входження в світову ринкову економічну систему.  
   Канада надала технічну і фінансову допомогу уряду України в програмі запровадження національної грошової одиниці - гривні. Це свідчить про високий ступінь довіри України до Канади, яка взяла на себе цю важливу справу, а це є одним з елементів політики «особливого партнерства.» 
    «Особливе партнерство» у військовій сфері мало проходити на основі програми НАТО «Партнерство заради миру». Відповідно було домовлено і про співпрацю в галузі превентивної дипломатії в рамках діяльності ООН. 
   Під час загострення кримської проблеми МЗС Канади 7 червня 1994 р. розповсюдило текст листа міністра закордонних справ Канади Андре Уеллета міністрові закордонних справ України. Від імені уряду Канади висловлювалася підтримка незалежності України, її суверенітету і територіальної цілісності, Уряд Канади, наголошувалося в листі, неодноразово підкреслював свою прихильність до України: «стабільна і безпечна Україна є суттєвою складовою частиною Європейської стабільності і ключовим фактором світової безпеки». Активна позиція Оттави стосовно кримського питання змусила Росію запевнити її, що ця справа є виключною прерогативою України.  
  Економічна криза та спад виробництва в Україні зумовили те, що саме економічні проблеми стали головним змістом візиту Президента України Л.Кучми до Канади 23-27 травня 1994р. У ході візиту було підписано Угоду про дружбу і співробітництво17 та ряд угод, що заклали підвалини в галузі двосторонніх військових зв'язків, Угоду про економічне співробітництво та про сприяння і захист інвестицій». Ці документи заклали політичне підгрунття для довгострокового і конструктивного партнерства на двосторонній і багатосторонній основі.  
   16 листопада 1994 р. Україна приєдналася до ДНЯЗ, що підтвердило її статус відповідального члена світового співробітництва.  
    Становлення і зміцнення України як політично суверенної та економічно сильної держави є одним з істотних факторів збереження миру та стабільності як на європейському континенті, так і світі в цілому. Ці реалії при активному сприянні канадської дипломатії поступово почали усвідомлювати в світі.  
   На спеціальному пленарному засіданні 49 сесії Генеральної Асамблеї 00Н 21 листопада 1994р. Президент України Л.Кучма сказав; «Я не можу не наголосити на тому, що у Вінніпезі вперше в історії розвинуті держави світу разом з провідними міжнародними фінансовими установами зібрались разом для обговорення проблем розвитку окремої країни і можливості подання допомоги не в загальному контексті, а на спеціальному форумі» [6, с. 238].  
    Саме Канада ініціювала конференцію «Партнерство заради економічних перетворень в Україні» за участю представників країн «великої сімки» та міжнародних фінансових установ у жовтні 1994 р. у Вінніпезі. Саме Канада, яка головувала на самміті країн «великої сімки» в Галіфаксі (червень 1995 р,}, підтримала ініціативи щодо надання допомоги Україні на підтримку економічних реформ. За сприяння Канади результативно завершилися переговори між урядом України та урядами країн «великої сімки» й Комісію Європейського Союзу щодо виведення з експлуатації Чорнобильскої АЕС й було укладено відповідний Меморандум про взаєморозуміння.  
    Це було реальною, практичною допомогою з боку Канади Україні, відповіддю на заклик Президента України з високої трибуни Генеральної Асамблеї 00Н 21 листопада 1994 p. в якому наголошувалося на необхідності модернізацій всього енергетичного комплексу України, здійснити яку без широкої міжнародної підтримки самій Україні «не під силу».  
    4-8 липня 1995 р. у столиці Канади Оттаві проходила четверта сесія Парламентської Асамблеї ОБСЄ. Канадська сторона підтримала українську парламентську делегацію щодо її позиції у питанні створення ефективної всеохоплюючої системи загальноєвропейської безпеки. Вона активно сприяла прагненню України налагодити систему регіональної безпеки з огляду на деструктивну політику Росії в Східній Європі і поглиблення зв'язків НАТО і України.  
   23-25 жовтня 1996 р. відбувся офіційний візит в Україну міністра закордонних справ Канади Л.Лойда Ексворсі, який запропонував ряд програм фінансової допомоги, спрямованих на підвищення рівня ядерної безпеки і забезпечення знедолених дітей. Тоді було прийнято рішення про відкриття Почесного консульства Канади у Львові. Щодо військово-політичного співробітництва пан Лойд Ексворсі підкреслив: «Ми приділяємо особливу увагу стосункам Канади і України в питаннях безпеки і надаємо великого значення взаємовідносинам України і НАТО. Канада й надалі працюватиме в цьому напрямку.  
    Становлення незалежної України відбувається украй важко. Буксування процесу реформ перешкоджає нашій державі повноцінно розвиватися й увійти у світовий економічний простір. Але безсумнівною є першорядна роль Канади у підтримці України, адже сама Канада активно сприяла тому, щоб економічно слабка Україна не була відсунута на периферію світових суспільно-політичних та економічних процесів.

РОЗДІЛ ІІ. КАНАДСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ВІДНОСИНИ НА ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТТЯ  

       Перемога сил демократії в Україні відкрила нові перспективи для розширення канадсько-українських відносин. Генерал-губернатор Адрієнн Кларксон стала єдиною Главою держави з поза меж регіону, яка була присутньою на інавгурації Президента Ющенка 23 січня; крім того вже відбулася двостороння зустріч між Прем'єр-Міністром Мартіном і Президентом Ющенком - перша офіційна двостороння зустріч між канадським Прем'єр-Міністром і українським Президентом за чотири роки.

   Історія демократії  ніколи не завершується, і в України довгий шлях попереду. Канада продемонструвала своє бажання залишатися залученою до підтримки демократії та верховенства права в Україні та повнішої інтеграції України в трансатлантичний політичний, економічний простір і систему безпеки. Існують великі перспективи для подальшого зростання канадсько-українських відносин.

   "Визнання Канадою  незалежності України та невдовзі  прийняте рішення про встановлення  дипломатичних відносин стали  для України історичними подіями, оскільки вони без перебільшення відкрили нашій державі шлях до світового співтовариства.”, зазначається в посланні Президента України Леоніда Кучми адресованому Генерал-губернатору Канади Адрієн Кларксон з нагоди десятої річниці встановлення дипломатичних відносин між двома країнами, яке оприлюднив Посол України в Канаді Юрій Щербак 30 січня 2005 р. на "Українському вечорі”, що проходив в Національному архіві Канади за ініціативи Посольства України в Канаді [6, с. 266].

   Ця непересічна  подія викликала широкий розголос  в політичному та суспільно-громадському житті Канади. У центральному залі Національного архіву зібралось біля 400 гостей, серед яких члени Парламенту, відомі політики, представники дипломатичного корпусу, акредитованого в Канаді, журналісти, члени української громади. Увазі гостей було запропоновано виставку, яка відображає десятилітню історію українсько-канадських дипломатичних відносин, а також унікальні документи з історії УНР, перегляд документального фільму про Україну, її економічний, науковий та творчий доробок, традиції і обряди. Учасники урочистостей мали змогу ознайомитись з українським пісенним і танцювальним мистецтвом. На завершення було організовано прийняття.

   Виступаючи перед  поважною аудиторією Посол Юрій  Щербак акцентував увагу присутніх  на тому, як гордо і упевнено пройшла Україна нелегкий шлях випробувань та викликів за десять років, що минули. У своїй промові він торкнувся історії розвитку двосторонніх українсько-канадських відносин, економічного, наукового та гуманітарного співробітництва між двома країнами, необхідності активізації двосторонньої співпраці у всіх сферах, важливої ролі української громади Канади в суспільно-політичному житті обох країн.