Силуети Джорджа Вашингтона

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

        кафедра нової та новітньої історії зарубіжних країн

                                історичний факультет

 

 

 

 

                     Реферат на тему:

«Силуети Джорджа Вашингтона»

 

 

 

 

 

виконала студентка

 3 курсу 1 групи

Панько  Софія Сергіївна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                 Київ-2013

План

Вступ

1. Історіографія дослідження
2. Перші кроки у доросле життя
3. Джордж Вашингтон – господар Маунт-Вернону
4. На посаді президента США

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

Кінець XVIII століття – епоха великих суспільних переворотів як у Новому, так і в Старому Світі. Незадовго до початку Великої Французької революції вибухнула завзята боротьба між Англією і її північноамериканськими колоніями, які добивалися повної політичної незалежності.

Ця боротьба, вкрай важка  для американців і яка вимагала від них надзвичайно великих силових затрат, увінчалася перемогою колоній над могутньої метрополією і призвела до створення нової республіки – Північноамериканських Сполучених Штатів. Своїм успіхом американська революція зобов'язана в значній мірі своєму військовому вождю – Джорджу Вашингтону, який після закінчення боротьби з Англією став першим президентом новоспеченої республіки. Джордж Вашингтон – це одна із найоригінальніших і найсвітліших особистостей, які коли-небудь фігурували в історії; тому не дивно, що американці дотепер присвоюють своєму улюбленому національному героєві звання надлюдини, наділяють його, як Франкліна і Лінкольна, різноманітними чеснотами, не бачать в ньому ні недоліків, ні слабкостей.

Але Вашингтон-людина набагато цікавіше явище, ніж Вашингтон- напівбог. Безперечно, майбутній перший президент мав недоліки, проте водночас являв собою вкрай рідкісний приклад гармонійного поєднання кращих якостей людської природи. Такі люди скрізь, де б вони не з'являлися, поширюють навколо себе добро і світло, вони відрізняються потужним духом, завдяки якому спокійно ставляться до всіх примх життя; не замислюючись, пожертвують особистими благами заради торжества істини і справедливості, заради щастя своїх ближніх. Саме таким був Вашингтон. При всьому цьому він був ще й істинним американцем, носієм і виразником кращих прагнень, почуттів і думок своєї нації.

Він вірив всією душею  в непохитність демократичних принципів, що політична самостійність зробить  його співвітчизників щасливішими, створить для них більш гідне  життя, а тому всякі честолюбні задуми були йому чужі. Він був далекий від того, щоб зловживати своєю військовою владою так, як Кромвель чи Наполеон, хоча легко міг би піти по їхніх слідах; але зрада довіри народу здавалося йому святотатством.

Саме тому в нашому дослідженні ми вивчили ті аспекти життя Джорджа Вашингтона, що дозволять зобразити його не стільки військовим і політичним діячем, а Людиною з притаманними їй вподобаннями, захопленнями, стосунками з іншими людьми. Таке бачення зробить першого президента Америки живою, а не сірою, недоторканою постаттю в історії.

1. Історіографія дослідження

В сучасній українській та російській історіографії, на відміну від американської, постать Джорджа Вашингота розглянута і вивчена слабо. Саме з цієї причини нами розглянуто лише декілька доступних нам праць: книга М. Уімса «История жизни и смерти, деяний и добродетелей генерала Джорджа Вашингтона», нарис В. Чепинського «Джордж Вашингтон. Его жизнь, военная и общественная деятельность» (1898), біографічна праця М. Яковлєва  «Вашингтон» (1973) і дослідження В. Согріна «Основатели США: Исторические портреты» (1983).

Усі автори подають біографічні  відомості про першого президента, описують розвиток його кар’єри і  політичних поглядів, однак мають свої особливості.

Найцікавішою для нас  виявилася «История жизни и смерти, деяний и добродетелей генерала Джорджа Вашингтона», яку вперше побачив світ у 1800 році. Книга стала одним з перших американських бестселерів, переживши двадцять дев’ять перевидань впродовж двадцяти п’яти років, і зайняла місце поряд з Біблією майже на кожній фермі в США. І хоча вона стала джерелом більшості напівправд про Джорджа Вашингтона, одночасно їй вдалося підтвердити його статус «Батька Батьківщини». На момент смерті Дж. Вашингтона Уімс працював над його біографією вже півроку. Всезагальне горе у зв’язку зі смертю президента переконало автора, що народу Америки потрібна не збалансована політична біографія, а героїчний епос. Скромність Вашингтона як людини, його відмова вступити до якоїсь політичної партії, прийняття простого і скромного титулу «містер президент», відхилення пропозиції піти на третій термін – все це вимагало міфічного контексту, і невичерпна фантазія Уімса цілком і повністю його забезпечила. Тож читати і використовувати цей біографічний нарис слід обережно, відділяючи вигадку від правди.

Наступні три роботи намагаються подати реальний портрет Дж. Вашинтона, розвінчують міфи і легенди про нього, стверджуючи, що він зовсім не бог, а звичайна людина, в якої «теж було дитинство і юність».

2. Перші кроки у доросле життя

Родословна Джорджа Вашингтона сягає корінням вельми давнього англійського дворянського роду, який згадується ще в XII ст. У 1657 р. його предки втекли від англійської революції в Новий Світ. До моменту реставрації Стюартів у 1660 р. вони вже міцно засіли у Віргінії і не схотіли скористатися вдалому для них розвитку подій в Англії, щоб повернутися на батьківщину. В рік народження майбутнього першого президента США сім’я Вашингтона входила в еліту найкрупнішої північноамериканської провінції¹.

11 лютого 1732 року в Мері й Августина Вашингтонів народився син. Вірогідно його назвали Джорджем на честь опікуна матері, яка була сиротою. Оскільки в 1752 році була проведена реформа календаря, усі дати зсунулися на 11 днів вперед і з того часу офіційною датою народження Джорджа вважається 22 лютого².

Дитинство і юність майбутній  президент провів у скромних умовах, отримав домашнє виховання, займався самоосвітою, через що його успіхи у  цій сфері виглядають скромно  в порівнянні з іншими політиками його часу. Він багато часу приділяв каліграфії, математиці, а особливо геометрії, кресленню. Але наполегливість у цих науках пояснюється тим, що в ранній юності він за необхідністю задумувався про шматок хліба і готував себе до почесної професії у Віргінії – землеміра. Пізніше Вашингтон все життя гостро відчував нестачу освіти, і його цілковита стриманість, у всякому випадку в товаристві, у роздумах про різноманітні високі матерії, найкраще пояснюється саме цим. В молодості він страждав від незнання французької мови, а в зрілі роки відхилив пропозицію відвідати Францію, пославшись на необхідність вести розмову через перекладача³.

Куди більше Дж. Вашингтону подобалось освоювати основи воєнного ремесла: цінність цієї професії визначалась постійними сутичками з індіанськими племенами. Військова кар’єра Вашингтона була стрімкою: до 23 років він вже мав звання полковника і був головнокомандуючим збройними силами Віргінії. Привілейоване становище сім’ї зіграло чималу роль у просуванні Джорджа Вашингтона ієрархічною драбиною.

Підприємницька жилка рано проявилася у Дж. Вашингтоні: в 16 років він почав заробляти гроші і скоро самостійно купив шматок землі розміром в 500 акрів. Успадкування сімейного помістя Маунт-Вернон (де сьогодні знаходиться  меморіальний музей Вашингтона) і весілля в 1759 р. з багатою вдовою Мартою Кастис збільшили його багатства. До початку війни за незалежність він платив податок вже з 12,5 тис. акрів земель у східній частині Віргінії і володів також 25 тис. акрів земель в західній частині цієї провінції⁴.

Оскільки в 11 років Вашингтон  втратив батька, його виховував зведений брат Лоуренс (від якого він успадкував маєток), однак певний час ним ще опікувалася мама. І як тільки Джордж вийшов на велику дорогу життя, вона не пробачила йому цього – для неї було важливим, аби син не хапав зірки з неба, а був хорошим і мудрим господарем на своїй землі. Стосунки між прославленим генералом і його мамою носили скандальний характер, через що сучасники замовчували її існування.

Мері дійсно ніколи не висловлювала ні найменшого вдоволення стосовно перемог, отриманих під керівництвом Вашингтона. Начебто в роки війни за незалежність США Мері була твердо впевнена, що її сина все одно впіймають і покарають. Проте водночас вона ніколи не втрачала можливості нагадати синові, що живе у страшній бідності, і постійно вимагала грошей. Джордж був щедрим, однак вимоги Мері все зростали, що ще більше поглибило конфлікт. Відомо, що мати ніколи не була в будинку сина після його шлюбу. А в 1789 р. Мері довго і тяжко помирала від раку на вісімдесят третьому році життя. Джордж тоді вже був президентом і на той момент перебував у Нью-Йорку. Мати заповіла йому чорношкірого раба, побутові дрібнички і клаптик землі, який Вашингтон так і не отримав⁵.

3. Джордж Вашингтон – господар Маунт-Вернону

У зв’язку зі своїми успіхами у військовій справі, Джордж продовжує  наполегливо займатися військовою тактикою, стратегією, вивчає фехтування, вправляється в стрільбі, читає твори на військову тематику. Проте згодом заняття довелося перервати, щоб супроводжувати давно вже хворого на чахотку брата Лоренса (який мав великий вплив на Вашингтона і заміняв йому батька) на острів Барбадос у Вест-Індії, куди його відправили лікарі. Лоренс нудився там і вирішив повернутися додому, але дорога так втомила його, що майже одразу після приїзду до Віргінії він раптово помирає. За заповітом батька у разі його смерті сімейний маєток Маунт-Вернон мав належати Джорджу. Згодом це угіддя стало улюбленим місцеперебуванням президента, де він знаходив спокій та відпочинок від праці і тривог суспільного життя⁶.

Тож Джордж вирішує покласти край своїм військовим захопленням. Після взяття форту Дюкен і перемоги над французами, він розпускає армію, бере шлюб (після першого нещасливого кохання у віці 15 років йому далося це доволі складно) і намагається щасливо зажити спокійним життям плантатора.

Уже на початку XIX ст. весілля Вашингтона з багатою вдовою Мартою Кастис входило в число легендарних звершень. Мабуть, це було найвеличніше свято в «Білому домі» (так називався маєток Марти): щаслива наречена нарешті знайшла справжнє кохання, а її діти – нового батька⁷.

Після весілля Вашингтон прожив з дружиною три місяці в її маєтку, звідки часто їздив у Вільямсбург для виконання свого політичного обов’язку, а саме для участі в засіданнях законодавчих зборів, куди його було обрано. А на четвертий місяць він переїхав до Маунт-Вернону.

Шлюб з Мартою дав Джорджу не тільки величезні прибутки – жінка створила Вашингтону сім’ю, якої в нього по суті ніколи не було. Джорджу ще не минуло тридцять років, а він був необмеженим правителем маленької імперії, на вершині якої знаходилась його сім’я. Саме тому Вашингтон старався бути джентльменом до останнього ґудзика на наймоднішому одязі⁸.

Будинок в Маунт-Верноні було значно розширено, оскільки сім’я прославилась своєю гостинністю, далеко перевищивши норми прийому гостей. З 1768 по 1775 р., в Маунт-Верноні побувало більше 2000 гостей. Багато з них затримувались на день, два, а то й на тиждень.

Господарі жили на широку ногу – тримали двадцять осіб прислуги. Виїжджали з дому з великими почестями. Марта мала екіпаж, запряжений четвіркою відбірних коней. Вашингтон супроводжував дружину верхи.

Велика пристрасть Вашингтона – полювання – викликала у нього невичерпний інтерес до розведення коней. Він утримував першокласну конюшню, а псарня Маунт-Вернона слугував предметом заздрості сусідів. Жоден бій півнів в окрузі не проходив, щоб на ньому не бачили Джорджа, – молодий плантатор був азартним. Інакшим Вашингтона бачили і на перегонах.

Захоплювали Вашингтона і карти. За карточним столом він був готовий зустріти ранок. Завжди стриманий, він давав волю пристрастям в карточній грі, хоча ніколи не робив крупних ставок. Та сама пристрасть, яка тягнула Вашингтона до карт, захоплювала його і на танцях. Доволі зрілою людиною він любив безкінечно танцювати, знаходячи навіть подібність танців з війною⁹.

Дж. Вашингтон був небайдужим до алкоголю, але обмежувався однією-двома бокалами вина або вірджинського тодді. Зате він любив пригощати друзів. В Маунт-Верноні, як і в будь-якому будинку плантатора, спиртне лилося річкою. Інколи неочікувано з шумом і криком ввалювалася п’яна компанія. Джордж і Марта радісно вітали всіх, навіть буйних.

Існує дві паралельні думки  щодо ставлення Вашингтона до віри. Одні (У, Ч) приписують йому глибоку віру в бога, обов’язкові відвідини церкви у неділю¹⁰, інші (Яковлєв) – навпаки стверджують, що він навряд був віруючим, адже збереглися свідчення про його неохоче прийняття обрядів, рідкісні висловлювання щодо релігії і навіть відсутність згадок бога на смертному одрі. Як було насправді, однозначної відповіді немає, проте всі погоджуються на тому, що в релігії Вашингтон цінував її практичне значення – цивілізаційний вплив на колоніальне суспільство. Серед друзів і сотні людей, з якими він листувався, не було жодного священика. Релігійне віросповідання в його очах не мало особливого значення¹¹.