Базові моделі комунікації

Базові моделі комунікації  

 Проблемам  становлення і розвитку комунікаційних процесів присвячено чимало фундаментальних праць всесвітньо відомих факівців, таких як: Г. Лассвел (автор однієї з перших комунікаційних моделей(базової)),Р. Бредок (доповнив модель Лассвела двома компонентами - умови, в яких проходить комунікація та мета, якої прагне комунікатор), К. Шеннон та В. Вівер (особливу увагу приділяють змісту повідомлення на початку та наприкінці комунікаційного процесу), В. Шрам та Ч. Осгуд (одні з перших дослідників, які доповнили комунікаційні моделі зворотнім зв'язком), Дж. Гербнер (акцентує увагу на можливості змінення повідомлення в процесі проходження через комунікаційні канали), також комунікаційні моделі досліджувались Т. Ньюкомбом, Б. Уестлі, М. Макліном, М. Дефлюєром, Д. Бердо, Г. Малецке та ін. 

 Комунікаційні процеси,я кі відбуваються сьогодні в інформаційному середовищі вказують на те, що з моменту їх вивчення комунікаційні моделі постійно вдосконалюються, відбуваються певні трансформації комунікаційних повідомлень; до основних елементів комунікаційних процесів поступово додають все нові складові, які є більш пріорітетними, наприклад, ключовим елементом, крім зворотного зв'язку, виділяють і так званих "лідерів думок", "пропонентів" тощо. Інформаційне середовище є постійним об'єктом уваги різних суб'єктів, будь-якої зацікавленої сторони. 

 Існує багато теоретичних моделей комунікації, і всі вони зробили внесок у практичний розвиток таких комунікацій.  

 Так, комунікацію на рівні особи відтворює трансактивна модель К. Барклунда (1970). 

 Складовими цієї моделі є:

• особа (комунікант);
• повідомлення;
• процеси кодування-декодування;
• 4 типи сигналів: сигнали суспільного рівня, особистого рівня і 2 типи поведінкових сигналів (вербальні і неверальні).

 

  Сигнали суспільного рівня - це вплив на особу різних чинників навколишнього середовища й техногенної цивілізації; особистого рівня - міжособистісні, взаємодія між людьми, які входять до комунікативного простору; сигнали поведінкового рівня - це реакція особи, зумовлена впливом на неї сигналів суспільного та особистого рівнів. Усі групи сигналів перебувають у постійній взаємодії. 

 Сучасна теорія комунікацій створила та ускладнила колишні моделі, переходячи від лінійних до нелінійних, а від них  - до об'ємних (спіральних, мозаїчних тощо). 

 Лінійну модель комунікації запропонував 1942 року Г. Лассвел, 1949 року її вдосконалили К. Шеннон і В. Вівер. 

 Модель  Г. Лассвела має такий вигляд:

 

 У цій моделі комунікатор - людина, від якої виходить звернення. Автор стверджував, що для комунікатора головним є переконаність, ясність намірів, симпатичність та стиль комунікації. Звернення - це послання у вигляді тексту, але воно може бути звуковим, видовищним, навіть мати запах, тобто звернення може набирати будь-якої форми. Засоби комунікації - це засоби масової інформації, які давно відомі (радіо, телебачення, газети, журнали), так і порівняно нові (факс, Internet тощо). Одержувач - це людина, до якої спрямовано звернення. 

 Модель  Шеннона-Вівера передбачає вплив різних перешкод, так званих джерел шуму. 

 Ця модель має такий вигляд:

 

 Автори вважали, що в звичайному оточенні люди бувають неуважні. Їм можуть заважати якість звуки, вони можуть просто недочути, що було сказано і т.д. 

 К.  Шеннон виокремив 3 рівня комунікації:

• технічний;
• семантичний;
• рівень ефективності;

 

  Технічні проблеми пов'язані з точністю передачі інформації від відправника до отримувача. Семантичні проблеми - з інтерпритацією повідомлення отримувача порівняно з тим значенням, яке було відправлене відправником. Проблема ефективності відбиває успішність, з якою вдається змінити поведінку у зв'язку з повідомленням, що було передане.  

 Порівняно з іншими моделями, новим у моделі Шеннона-Вівера є складова "джерело шуму". 

 У  1963 р. Г. Малецке ще більше ускладнив модель Лассвела. Він увів поняття іміджу комунікатора таіміджу одержувача і розглядав їхній взаємовплив, а також вплив одержувача на канали комунікації та на саме звернення. Він виділив у галузі зворотних зв'язків поняття "тиск та примус", розглядаючи тиск на комунікатора з боку змісту повідомлення та засобів інформації, а останніх, у свою чергу, - також і на одержувача повідомлення.  

 Він відокремлював 3 рівні аналізу тиску та примусу для одержувача: 

• соціальне оточення,
• належність до цільової аудиторії,
• самоімідж, 

а для  комунікатора запровадив додатково ще 2 рівні: 

• характер вприву засобів інформації,
• суть команд комунікатора.

 

  Так, на думку Малецке, людина схильна не сприймати інформацію, яка не відповідає її внутрішнім цінностям, або людина у якої занижена самооцінка більш піддається переконанню, тобто образ комунікатора, його особистісні характеристики і соціальне середовище мають великий вплив на ефект комунікації.  

 До об'ємних моделей належать моделі Т. Ньоюкомба (1953 р.) та С. Бейкера (1968 р.). 

 Модель  Ньюкомба в загальному вигляді створює 3 взаємопов'язані точкові об'єкти. До них належать: комунікатор, адресат та об'єкт, про який ідеться. Коли комунікатор та адресат ставляться один до одного позитивно, то так само вони ставитимуться і до об'єкта. Це збалансований трикутник. У разі, коли існує загальне негативне ставлення до об'єкта, тобто незбалансований варіант, потрібно знайти засоби для зміни такого ставлення. 

 Графічно ця модель виглядає так:

 

 Модель  комунікації Бейкера - це куб, який складається з маленьких кубиків (на зразок кубіка-рубіка).Чотири грані куба відповідають: джерелу, одержувачу, самому зверненню і каналу комунікації. 

 У  1963 р. Ф. Денс запропонував спіральну модель комунікації, оскільки, на його думку, лінійні та циркулярні моделі комунікації мають загальний недолік - вони використовують комунікативний цикл, тоді як спіральна модель розвитку дає геометричні докази того, що комунікації просуваються вперед, повторюючи пройдені шляхи розвитку на новому рівні. 

 Цікавою є модель "інформаційних воротарів", яка опрацьовувалась кількома дослідниками протягом 20 років. Вони розробили теорію про особливий різновид людей, які стають отримувачами та інтерпретаторами новин (інформації) для своєї малої групи. Кожне повідомлення, на думку цих дослідників, проходить крізь численні ворота, одні з яких відкриті, інші - майже зачинено. Основною проблемою цієї моделі є визначення авторитарних осіб ("воротарів"). 

 Графічно ця модель виглядає так:

 

 Досвід, який накопичено в різних галузях складає потужну основу всіх комунікаційних процесів. Крім того, як видно з вищенаведеного, ми можемо розглядати комунікаційні процеси як міжособистісні (які відбуваються між комунікатором і реципієнтом) і масові (які проходять між комунікатором і за допомогою різних каналів поширення інформації адресуються широкій аудиторії). Переважна більшість моделей орієнтована на масову аудиторію.