Кримінальна відповідальність за зґвалтування

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ 

«ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

 

Кафедра

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з кримінального права

на тему: «Кримінальна відповідальність за зґвалтування»

 

 

 

Студентки 3 курсу 18 групи Інституту підготовки кадрів для органів юстиції Рибки В.Г. Керівник:  ___________________ _____________________________

 

 

 

 

 

Національна шкала __________________ Кількість балів: ______Оцінка: ECTS ___ ____________  ______________________ ____________  ______________________

 

            Оцінка:

 

             Члени комісії

 

 

 

 

м. Харків – 2013 рік

 

План

Вступ

1.Об’єкт та об’єктивна  сторона звалтування.

2.Суб’єктивна сторона  зґвалтування.

3.Суб’єкт злочину.

4.Кваліфікуючі ознаки  зґвалтування.

Висновок

Список використаної літратури

 

Вступ.

 

Кожна людина незалежно від  статі, має право на особисту недоторканість, повагу до її гідності, вільний розвиток своєї особистості (ст.ст. 23, 28, 29 КУ). Особливістю злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, є посягання на рівне право жінки чи чоловіка, які досягли віку статевої зрілості, бути вільними у вирішенні питань щодо власних статевих стосунків. Особи, які не досягли віку статевої зрілості, визнаються статево недоторканими і це виключає правомірність статевих зносин з ними, в тому числі таких, що мають місце за взаємною згодою.

Актуальність теми. Зґвалтування належить до найбільш небезпечних злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Небезпечність його визначається тим, що воно може потягнути за собою тяжкі наслідки, шкідливо впливає на психіку і здоров'я потерпілої особи, нерідко призводить до розірвання шлюбу, сприяє розповсюдженню розпусти, знижує культурний рівень суспільства. На проблему викорінення насильства, в тому числі у сфері статевих відносин, звертають увагу міжнародні організації. Питома вага зґвалтувань в структурі української злочинності відносно невелика, але загальна кількість зґвалтувань досить значна (близько 1000 в рік) і ступінь їх небезпечності високий.

Існують досить серйозні проблеми кримінально-правової кваліфікації зґвалтування і в правозастосовній практиці. Воно поєднується з вчиненням інших  статевих злочинів, а також таких  злочинів як умисне і необережне вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості. Спостерігається різноманітність позицій як серед науковців, так і у судовій практиці щодо кваліфікації цих видів (різновидів) злочинів.

Питання кримінальної відповідальності за зґвалтування та інші статеві злочини  висвітлювали радянські, російські  та українські науковці, зокрема, Ю.В. Александров, Л.А. Андрєєва, М.І. Бажанов, С.В. Бородін, Л.В. Дорош, П.С. Матишевський, В.О. Навроцький, А.В. Наумов та інші.

Практичне значення одержаних  результатів. Викладені в роботі положення можуть бути використані: у науково-дослідницькій діяльності - для подальшого вивчення питань, пов'язаних з кримінальною відповідальністю за зґвалтування та інші статеві злочини; у правозастосовній діяльності - у  слідчій та судовій практиці; у навчальному процесі - для підготовки підручників, навчальних та навчально-методичних посібників, а також при викладанні навчальної дисципліни "Кримінальне право України. Особлива частина".

Метою даної роботи є характеристика об’єкту згвалтування,об’єктивної  сторони,суб’єктивної  сторони зґвалтування,суб’єкту злочину та кваліфікуючих ознак зґвалтування.

 

Об’єкт та об’єктивна сторона зґвалтування.

В науці кримінального  права існують різноманітні точки  зору з приводу того, що ж розуміти під об'єктом статевих злочинів, в тому числі і насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім  способом. Так, Красіков Ю. А., Беляєв Н. А., Орехов В. В., аналізуючи раніше діючий склад насильницького мужолозтва, вважали, що об'єктом даного злочину є нормальний устрій статевих зносин, а також  особа, як додатковий об'єкт, розуміючи  під нормальним устроєм статевих зносин статеві контакти, по-перше, які вчинюються за добровільною змовою, по-друге, між різностатевими партнерами, які досягли статевої зрілості, по-третє, не допускали збочених дій по відношенню до неповнолітні [5]

Об'єктом статевих злочинів, скоєних  по відношенню до повнолітніх осіб, ряд авторів (Жижилєнко А. А.,Мендельсон Г. А.) називають їх статеву недоторканість, обумовлюючи статеву недоторканість як свободу розпоряджатись своєю  статевою сферою на власний розсуд, тобто можливість вступати в статеві  зносини лише за згодою партнера. Подібне  розуміння статевої недоторканості майже зовсім стикається з поняттям статевої свободи як об'єкта скоєння  насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом з  повнолітніми особами, яке розглядається  також іншими вченими (Андрєєва Л. А., Франкель Е. П., Александров Ю. В., Бородін  С. В., Шишов О. Ф. Та інші), тобто спірним  являється лише питання про терміни.

Між представниками другої, найбільш кількісної групи, маються розбіжності  відносно тлумачення терміна “статева свобода”. Так, Сущенко Ю.К. визначає статеву свободу як можливість людини допускати чи не допускати задоволення  статевого відчуття по відношенню до своєї особистості. Цієї ж позиції дотримується Гаухман Л.Д. Бліндер Б.А. зазначає, що статева свобода - поняття, котре характеризується негативним змістом. Це свобода від насильства, проте не є свободою у виборі засобів задоволення статевої пристрасті [4].

І в теорії, і на практиці визнано  положення, згідно з яким безпорадність  потерпілих може бути психічною та фізичною. При психічній безпорадності потерпілий (потерпіла) не розуміє характеру дій, які з нею (ним) скоюються. Подібний стан може пояснюватись психічною хворобою, малолітнім віком ( у випадку, якщо дитина не розуміла характеру скоюваних з нею дій), безпритомнім станом. Такі особи не являються носіями статевої свободи та не можуть вирішувати самостійно питання стосовно задоволення або незадоволення чужої статевої пристрасті. При фізичній безпорадності особа усвідомлює характер, скоюваних з нею дій, передбачає усі можливі наслідки, проте не може чинити опір. Фізична безпорадність може обумовлюватись хворобливим станом (окрім психічної хвороби), фізичними вадами, віковим критерієм (похила або малолітня (у випадку, якщо дитина усвідомлювала, скоюване з нею саме як сексуальні дії)) тощо. Однак дану категорії не можна позбавляти права статевої свободи, крім малолітніх, оскільки навіть розуміючи характер дійсності, неповнолітні (малолітні) ще не здатні до самовизначення в статевій сфері. Якщо людина психічно здорова, то чому вона сама не в праві вирішувати питання про вступ у сексуальні відносини з іншою особою або щодо задоволення статевої пристрасті неприроднім способом.? Так, вона не здатна захистити своє рішення про вступ або ж не вступ в статевий акт взагалі або іншим способом, якому віддає перевагу, проте право на прийняття такого рішення у нього є. І саме це право вирішувати питання в сфері сексуальних відносин являється статевою свободою.

Тому посягання на статеву недоторканість при скоєнні насильницького мужолозтва, лесбіянства або інших способів насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, скоєних  по відношенню до повнолітніх чоловіка або жінки, може мати місце лише у  випадку психічної безпорадності  потерпілої (потерпілого).

Проте, оскільки статева свобода  та статева недоторканість - поняття  соціальні, безпосереднім об'єктом  насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, скоєних по відношенню до повнолітніх чоловіка або жінки, необхідно вважати соціальні відносини, які гарантують статеву свободу цих осіб, а при скоєнні таких дій з використанням психічної безпорадності потерпілого (потерпілої) - статеву недоторканість останніх.

Неоднозначно вирішується в  кримінальному праві питання  про об'єкт насильницького задоволення  статевої пристрасті неприроднім способом, скоєних по відношенню до неповнолітніх  та малолітніх. Так, Натансон В. вважав, що об'єктом аналізованих злочинів необхідно визнати осіб, які не досягли віку статевої зрілості. Правда тут скоріше йде мова безпосередньо про потерпілих від злочинів осіб, які не досягли статевої зрілості, а не про об'єкт самого злочину [5].

Неповнолітні та малолітні  особи не мають статевої свободи. По своїм психофізичним якостям вони ще не підготовлені до вступу в статеве життя без істотної шкоди для свого здоров’я. Тому більшість авторів (Александров Ю.В., Андрєєва Л.А., Кондрашова Т.В. та інші) об’єктом статевих злочинів проти неповнолітніх вважають їх нормальний статевий розвиток. Він включає: нормальний фізичний розвиток статевої системи; формування моральних поглядів в сфері статевих та інших сексуальних відносин; умови, створені суспільством, в котрих проходить цей розвиток та формування. Дійсно, однією з важливих вимог, які пред’являються соціумом  до виникнення сексуальних відносин є підготовленість людини до виконання статевих функцій та, у зв’язку з цим, покладених на ньому соціальних обов’язків. Тому, посягання на нормальний статевий розвиток неповнолітніх та малолітніх завжди повинні розглядатись, як злочинні. Але і це ще не все. Єлемісов Г.Б. підсумовуючи всі положення, вважає, що в цих злочинах об’єктом виступають і статева недоторканість і нормальний статевий розвиток неповнолітніх та малолітніх. [6]

Із врахуванням деяких зауважень, остання думка вважається найбільш вірною, так як правильний сексуальний розвиток малолітніх неможливий без статевої недоторканості, котра  слугує його гарантією.

Деякі автори (Бєляєв Н.А., Орєхов В.В., Нікулін С.Н.) вважають, що зґвалтування (а у зв’язку з подібністю складів  і насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом) являється  двооб’єктним злочином, тобто одночасно  посягає на два різних об’єкта, котрі  охороняються кримінальним законом. На думку Гаухмана Л.Д., двооб’єктні злочини характеризуються наступними особливостями:   

“ - спрямованістю посягання  на два різних об’єкта, одним з  яких являються суспільні відносини, які забезпечують такі блага особи, як життя, здоров’я або тілесна недоторканість;

• здійсненням конкретного посягання шляхом застосування фізичного насильства або погрози;
• умисним характером злочину”.[7]

 

Як випливає з тексту ст. 152 ККУ, у законі йдеться про потерпілу  особу, тобто він визнає зґвалтуванням  не лише насильницькі статеві зносини  чоловіка з жінкою, а й такі самі зносини жінки з чоловіком. У першому випадку фізичним виконавцем злочину є чоловік, а потерпілою -- жінка, у другому, навпаки, виконавець -- жінка (жінки), а потерпілий -- чоловік.

Статева свобода означае право  жiнки самостiйно i вiльно обирати час, мiсце та партнера (партнерiв) для природних статевих зносин. Статева недоторканнiсть передбачае абсолютну заборону для кожного чоловiка вступати в природнi статевi зносини з особою жiночоi статi всупереч ii дiйсноi волi або не беручи до уваги таку волю.

В ст.152 ККУ передбаченно що потерпілою особою від зґвалтування може бути як жінка так і чоловік, порівнянно з попереднім кодексом, в якому  конкретно не зазначалося хто  може бути потерпілим, а взявши до уваги  той факт, що зазначалися слова  «малолітня, неповнолітня, потерпіла» можна було зробити висновок що особою яка зазнала зґвалтування може бути лише жінка. І дуже добре, що в наступному виданні кодексу, це помилкове уявлення було усуненно. Також це розкривается у змісті пункту 1 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини» від 30.05.2008 № 5 а саме 1. За змістом статті 152 Кримінального кодексу України зґвалтуванням слід розуміти природні статеві зносини між особами різної статі всупереч або з ігноруванням волі потерпілої особи із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. [12]

Так, на думку Палубінского В.Н., “жертва злочину” – поняття  суто віктимологічне, котре і необхідно  використовувати при вивченні особи, яка постраждала від злочину, а “потерпілий (потерпіла)” –  поняття кримінально-процесуальне (або цивільно-процесуальне, в залежності від наслідків шкоди), котре не може співпадати з поняттям “жертва  злочину”, і тому рівнозначне їх використання при вивченні особи, яка  постраждала від злочину навряд чи може бути визнано правильним[8]

Під жертвою насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, постраждалою або потерпілою особою від цих дій розуміється кожна фізична особа, котрій даним злочином завдана фізична, майнова або моральна шкода, незалежно від того, чи винесена відповідна постанова про визнання такої особи потерпілою.

Об’єктивна сторона зґвалтування за ст.152 КК полягає у статевих зносинах із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.