Українська письменниця-шістдесятниця Лі́на Васи́лівна Косте́нко

Лі́на Васи́лівна Косте́нко (* 19 березня 1930, Ржищів, Київська область) — українська письменниця-шістдесятниця, поетеса. МатиОксани Пахльовської. Народилась у родині вчителів.У 1936 році родина перебралась із Ржищева до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу.Після закінчення середньої школи навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році.Лауреат Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), премії Петрарки (1994).У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторкапоетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах«Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним з лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році[1].Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.