Болонський процес в Україні

Вступ

1. Я вважаю, що тема Болонського процесу актуальна сьогодні, причому не тільки для України, але й для більшості країн Європи. Болонський процес започаткований 19 червня 1999 року представниками 29 країн. Він втілює стратегічний напрямок розвитку Європи з метою створення загальноєвропейського простору вищої освіти.
2. Мета моєї роботи – розглянути головні принципи, проблеми та перспективи Болонського процесу, визначити, наскільки вища освіта України відповідає його вимогам.
3. На мою думку, сучасні студенти повинні знати загальні положення Болонського процесу, тому що реформування вищої освіти стосується, перш за все, саме них як майбутніх спеціалістів. Їх рівень залежить від якості освіти, яку вони отримують в контексті реформування освітньої системи.
4. Серед використаної літератури – «Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна-Болонья-Саламанка-Прага-Берлін)», його упорядники: Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В.Д. Метою цього видання є ознайомлення українського освітнього співтовариства з основними документами, прийнятими в рамках Болонського процесу. Знання цих документів дозволяє українським вищим навчальним закладам оцінювати свої можливості вжиття окремих заходів, спрямованих на упорядкування структур і дій, прийнятих європейським освітнім співтовариством.

У монографії Л.Л. Товажнянського «Болонський процес: цикли, ступені, кредити» подано аналіз основних офіційних документів Болонського процесу стосовно ступенів і циклів вищої освіти, а також системи кредитів ECTS.

 Основна частина

  Інтеграційний процес у науці й освіті має дві складові: формування співдружності провідних європейських університетів під егідою документа, названого Великою Хартією університетів, та об’єднання національних систем освіти і науки в європейський простір з єдиними вимогами, критеріями і стандартами.

  Болонський процес – це процес структурного реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах Європи. З самого початку Болонський процес був покликаний збільшити конкурентоспроможність і привабливість європейської вищої освіти, сприяти мобільності студентів, полегшити працевлаштування за рахунок введення системи, що дозволяє легко визначити рівень підготовки та ступінь випускників. Ще однією важливою метою, яка була поставлена з самого початку, є забезпечення високої якості навчального процесу. У процесі множинних зустрічей міністрів освіти були розроблені основні положення єдиного освітнього процесу. Поділ учнів на студентів і аспірантів було запропоновано замінити кваліфікаційними ступенями з акцентом на результатах навчання.

 Для досягнення цього було запропоновано прийняти зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій; ввести в своїй основі двоступеневу структуру вищої освіти; використати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS – European Community Course Credit Transfer System), яку ще називають системою кредитних заліків тощо; ввести уніфіковані і взаємно визнані на європейському просторі додатки до диплома; напрацьовувати, підтримувати й розвивати європейські стандарти якості із застосуванням порівняльних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки відповідно до вимог ENQA.

  На всіх етапах Болонського процесу було проголошено, що цей процес добровільний; багатоваріантний; поступовий; такий, що ґрунтується на цінностях європейської освіти й культури.

Але не слід ідеалізувати Болонський процес. Він нерівномірний, суперечливий, складний. Як приєднання до цього процесу, так і неприєднання мають свої переваги та ризики. Втім, з урахуванням  усіх «за» і «проти» для країн, які прагнуть до економічного і суспільного  розвитку, як і, зрештою, до вступу в  Європейський Союз, альтернативи Болонському  процесові немає.

У багатьох відносинах, Болонський процес став революційним у сфері  європейської вищої освіти. Його початок  можна віднести ще до середини 1970-х  років, коли Радою міністрів Європейського  союзу була прийнята резолюція про  першу програму співробітництва  у сфері освіти. Потім чотири з  міністрів освіти, що брали участь у святкуванні 800-річчя паризького університету Сорбона в 1998 році, зійшлися думками про те, що сегментація європейської вищої освіти в Європі заважає розвитку науки та освіти. Ними була підписана Сорбонська декларація. Рішення брати участь у добровільному процесі створення Європейського простору вищої освіти (ЄПВО) було оформлено через рік у Болоньї представниками 29 країн (Болонська декларація, 1999). Це була унікальна угода, тому що сьогодні процес включає в себе 47 країн-учасниць. Офіційною датою початку процесу прийнято вважати 19 червня 1999 року, коли було підписано Болонську угоду. Болонський процес відкритий для приєднання інших країн.

«Сорбонська декларація» була підписана в 1998 році міністрами чотирьох країн, а саме Франції, Німеччини, Великобританії та Італії. Мета декларації полягає у створенні спільних положень із стандартизації Європейського простору вищої освіти, де мобільність слід заохочувати як для студентів і випускників, так і для підвищення кваліфікації персоналу. Крім того, вона повинна була забезпечити відповідність кваліфікацій сучасним вимогам на ринку праці.

Цілі декларації були підтверджені в 1999 році, при підписанні Болонської декларації, в якій висловили свою готовність взяти на себе зобов’язання підвищити конкурентоспроможність європейського простору вищої освіти, підкреслюючи необхідність збереження незалежності і самостійності всіх вищих навчальних закладів. Всі положення Болонської декларації були встановлені як заходи добровільного процесу узгодження, а не як жорсткі юридичні зобов’язання.

Після прийняття Болонської декларації було створено офіційні структури, в основу яких покладено дві групи: «велику» і «малу робочу». До першої групи ввійшли представники від  кожної країни, що підписала декларацію. До другої, яку називають Керівним комітетом, увійшли: 1) делеговані члени  від держав, що головують у ЄС у період між зустрічами міністрів (Португалія, Фінляндія, Німеччина, Франція, Швеція, Чеська Республіка); 2) члени  Європейської Комісії; 3) делегати двох європейських організацій – Асоціації  європейських університетів і Конфедерації спілок ректорів ЄС.

На засідання обох груп запрошують членів різних неурядових організацій, які відображають інтереси університетських і студентських спільнот. Уже сьогодні до Болонського процесу залучено багато фізичних та юридичних осіб. Склад учасників постійно розширюється.

Існує три рівні організації  Болонського процесу: міжнародний, національний, інституційний.

Основним елементом міжнародного рівня є конференція міністрів  освіти, яка проводиться кожні  два роки, щоб оцінити прогрес  та встановити керівні принципи та пріоритети на черговий період.

На національному рівні  здебільшого задіяний уряд, ректори  університетів, студентські спілки, і навіть, у деяких випадках страхові агенції, роботодавці. Більшість країн-учасниць вже виконало свою функцію на цьому  рівні – змінило своє законодавство  у відповідності з цілями БП. В  залежності від країни та ступеня  розвитку її системи вищої освіти деякі вводять Європейську кредитно-трансферну систему.

На інституційному рівні  задіяні адміністрації закладів вищої освіти, їх факультети та відділення, студенти, викладацький склад. Пріоритети різняться в залежності від країни та закладу. Варто зазначити, що цей рівень найважливіший, адже, як виявиться пізніше, саме на ньому і виникають основні проблеми. Як в постановці завдань, так і в їх виконанні.

Тут вже кілька разів згадували  про ECTS, тому варто пояснити це поняття. Європейська кредитно-трансферна система (ECTS) – це система, яка створена для забезпечення єдиної міждержавної процедури виміру й порівняння результатів навчання студентів. Вона працює також для забезпечення мобільності студентів, спрощує розуміння і порівняння навчальних програм.

ECTS базується на тому принципі, що студент стаціонару за навчальний рік повинен отримати 60 кредитів. Саме поняття кредиту досить розмите. Фактично воно базується на певній кількості годин роботи. Кредити у даній системі можна отримати лише при успішному виконанні роботи, передбаченої навчальним планом. Але під успішним виконанням розуміється відвідування лекцій, семінарів, самостійних та індивідуальних занять, підготовки власних проектів, складання іспитів.

Оцінка за шкалою ECTS майже не відрізняється від добре відомої нам «п’ятибальної».

Фактично єдина відмінність  – це наявність двох двійок: «з правом перездачі» та «без права перездачі».

Приблизний опис оцінок «(табл.1)»

                                                                                               «Таблиця 1»

                                  Приблизний опис оцінок

Захопивши всі знання про  Болонський процес, тепер варто подивитись на те, як відбувається модернізація вищої освіти в Україні.

Проголошення України  незалежною державою призвело до руйнування централізованих зв’язків та викликало  необхідність переходу до ринкової економіки. Побудова розвинутої держави європейського  рівня вимагає підвищення рівня  самосвідомості та загальної освіти у громадян. Тому сьогодні перед  суспільством постало питання належного  виховання молодого покоління. Основний тягар вирішення проблеми ліг на заклади освіти, зокрема, на вищі учбові заклади. З їх стін повинна виходити зріла, свідома молодь, яка розуміє своє місце в країні, яка хоче зайняти належну позицію у світовому співтоваристві. Молоді люди повинні бути готові до праці і життя в нових умовах господарювання, професійної орієнтації та зовнішніх обставин, які значно відрізняються від умов, в яких жили та виховувались їх батьки.

В наш час Україна має  можливості і об’єктивну потребу  інтегруватись в європейський освітній простір. Формування єдиного освітнього європейського простору сприятиме розробці єдиних стандартів освіти, узгодженню нормативно-правової бази країн у сфері освіти, вдосконаленню управлінської структури освітнього комплексу на рівні країни і регіонів на основі залучення досвіду інших країн, розвитку міжнародного ринку освітніх послуг, який у перспективі для України може стати значним джерелом валютних надходжень, а також людському розвитку в Україні, оскільки це розширить можливості для громадян здобути освіту, пройти освітню практику поза межами нашої держави і використати зарубіжний досвід на користь розвитку України.

У 1998 році у м. Болоньї  європейськими міністрами освіти була підписана спільна декларація про  єдині засади розбудови системи  вищої освіти у Європі.

Щоб Україна приєдналася  до Болонського процесу, треба було провести серйозні реформи в галузі освіти. Українська вища освіта та європейська  багато в чому відрізняються один від одного.

До цього можна додати, що Україна, рішеннями Верховної Ради та президента В.Ющенка особисто, оголосила про свій намір вступити до Європейського Союзу і вважає цей вибір найбільш правильним і остаточним. У нашій країні вже багато зроблено для приведення у відповідність до європейських норм законодавства, розпочато серйозні перебудові процеси в усіх сферах. Дуже важливим кроком наближення до європейських стандартів стало реформування комплексу вищої освіти в Україні, але існує забагато «за» і «проти», адже мають місце різні погляди на сучасний стан та суттєві зміни в освітньому комплексі нашої країни. Велика кількість викладачів та студентів вважають, що освіта в Україні не потребує реформування. З цією думкою неможливо не погодитися, адже наша освіта не гірша, а подекуди навіть краща, ніж закордоном, вона просто зовсім інша.

Наведемо як приклад такі дані: вищі навчальні заклади Радянського  Союзу навіть у найкращі часи приймали лише 10-15% випускників середньої школи, і в цьому була запорука високої якості колишньої радянської освіти. Сьогодні вищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників, тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту. Ось чому якість освіти катастрофічно впала.

Престиж освіти, високої  кваліфікації в Європі традиційно дуже високий. Там знають і розуміють, що здолати освіту здатна не кожна  людина. Вищу освіту спроможний здобути  заледве один з десяти тих, хто  навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському та докторському рівнях) доходить не більше 10-15% випускників бакалаврату. У Європі завершують середню освіту на високому рівні лише ті, хто має намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15% до 25% усіх учнів середніх шкіл.

Нині в Україні налічується 1006 вищих навчальних закладів, здатних  прийняти 700 тис. випускників середніх шкіл. За прогнозами європейських фахівців, Україні достатньо мати 40-50 вищих навчальних закладів. Але навіть для такої кількості ВНЗ Україна, за твердженням європейських експертів, не має сьогодні достатнього кадрового потенціалу.

За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий  рівень підготовки. Приймаючи фахівця, фірма впевнена, що він підготовлений  на належному рівні. Гарантія цього  – високе реноме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином і фірма матиме до нього  претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг  серйозно постраждає.