Етапи впровадження стратегії подолання бідності та підвищення рівня життя як головної державної суспільної послуги

 

 

Зміст

 

Вступ

 

Перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки виявився набагато складнішим, ніж це уявлялося на початку соціально-економічних перетворень. Сьогодні цілком очевидно, що, незважаючи на приблизно рівні стартові можливості, країни колишньої соціалістичної системи виявилися в дуже неоднаковому економічному становищі. Високомонополізована одержавлена економіка багатьох з цих країн, у тому числі України, виявилася слабко чутливою до ринкових принципів організації господарської діяльності. Останнім часом приходить розуміння того, що істотну роль у виникненні цих розбіжностей відіграють інституціональні особливості кожної країни, дослідженню яких приділялося недостатньо уваги.

При цьому держава, покликана проводити активну і сильну конкурентну політику, сама виявилась нездатною до рішучих кроків щодо подолання перешкод для нормального розгортання ринкових принципів. У результаті вантаж невирішених проблем постійно накопичується, ставлячи під загрозу саме існування деяких галузей економіки. До їхнього числа відноситься насамперед, сфера послуг суспільного сектора економіки, яка представлена галузями життєзабезпечення, що знаходяться в державній власності і є переважно природними монополіями (електроенергеика, залізничний транспорт, житлово-коммунальне господарство тощо). Відсутність нормального відтворювального, і насамперед, інвестиційного, процесу в цій сфері протягом тривалого часу (у тому числі і через хронічні неплатежі населення і підприємств за послуги підприємств цієї сфери), поставило її не просто на межу виживання, але і створило постійно зростаючу загрозу техногенних катастроф. У цій ситуації подальше зволікання з реформуванням даної сфери стає не тільки нетерпимим, але й небезпечним. Разом з тим, саме в цій сфері особливо важливим є наукове обґрунтування тих чи інших реформаторських заходів, тому що ціна помилок у проведенні реформування даної сфери багаторазово зростає.

1. Етапи впровадження стратегії подолання бідності та підвищення рівня життя як головної державної суспільної послуги

 

Останніми роками соціально-економічна ситуація в Україні докорінно змінила життя населення. Перебудова економічних відносин в умовах спаду виробництва, інфляції, зміни форм власності призвела до різкого зниження рівня життя населення, зменшення його платоспроможності, розшарування суспільства за рівнем доходів, зростання безробіття [4, с.208].

За 1990 - 2010 роки валовий внутрішній продукт скоротився майже на 60 відсотків, обсяги виробництва промислової продукції – на 48,9, сільського господарства – на 51,5 відсотка. Реальна заробітна плата зменшилась у 3,8, а реальна пенсія – в 4 рази.

У 2010 році при відчутних темпах зростання цілої низки макроекономічних та галузевих показників розвитку (валовий внутрішній продукт зріс на 6 відсотків, промислове виробництво – на 12,9, валова продукція сільського господарства – на 9,2 відсотка), підвищенні економічної активності населення помітного відновлення втрачених внаслідок кризи доходів ще не відбулося. Зберігається тенденція до дальшого розшарування населення за рівнем доходів і збільшення масштабів бідності.

Істотно змінилися величина та структура доходів і витрат населення. У структурі грошових доходів питома вага заробітної плати зменшилась.

Основні доходи сім'ї отримують із традиційних джерел, зокрема це заробітна плата, яка становить 40,1 відсотка сукупного і 56,9 відсотка грошового доходу, та надходження від особистого підсобного господарства (20,2 відсотка сукупного доходу). Вагомою є частка пенсій (12,8 відсотка сукупного та 18,2 відсотка грошового доходу).

Підвищення цін у попередні роки призвело до погіршення структури та якості споживання населення. Реальна заробітна плата залишається на рівні, що не забезпечує обсягів споживання матеріальних благ, достатніх для відновлення фізичної та інтелектуальної здатності до праці.

Про зростання масштабів бідності свідчать дані про розподіл кількості працівників за розмірами нарахованої їм заробітної плати, які відпрацювали 50 і більше відсотків робочого часу, встановленого за станом на грудень 2010 року. Місячну заробітну плату нижчу від мінімальної отримували 22,3 відсотка працівників у галузях економіки, нижчу від прожиткового мінімуму – 70 відсотків працівників. Залишаються низькими розміри пенсій, допомоги та соціальних виплат [7, с.57].

Не втратила гостроти проблема безробіття, яка є одним із головних факторів поширення бідності. Особливо це стосується сімейного безробіття (коли безробітними є декілька членів сім'ї).

Потребують посиленої уваги питання працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, молоді та випускників навчальних закладів.

Головними причинами виникнення та поширення бідності є зменшення рівня зайнятості населення, зростання рівня безробіття, низький рівень оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованість із заробітної плати і соціальних виплат, що мають суто економічне підґрунтя, відсутність розвинутої системи страхування життєвих ризиків та адресної соціальної допомоги.

Така ситуація зумовила необхідність розроблення Стратегії подолання бідності (далі – Стратегія), основними принципами якої мають стати забезпечення економічного зростання, підвищення рівня продуктивної зайнятості населення та вжиття заходів щодо блокування найгостріших проявів бідності, реформування системи соціальної підтримки населення шляхом консолідації всіх соціальних програм і видів допомоги на основі оцінки сукупного доходу сім'ї, інтеграції осіб з обмеженими фізичними можливостями у суспільне життя.

Стратегія визначає основні напрями проведення політики подолання бідності шляхом:

– створення економічно-правових умов для збільшення доходів і зростання економічної активності працездатних громадян;

– підвищення ефективності соціальної підтримки найбільш уразливих груп населення шляхом реформування системи соціального захисту.

Політика подолання бідності має поєднуватися з політикою становлення середнього класу.

Очікується, що проведення соціальних реформ надасть змогу справедливо розподіляти економічні результати шляхом:

– забезпечення динамічного зростання рівня реальних доходів населення;

– створення умов для закріплення середнього класу.

Відбудеться істотне поліпшення матеріального становища більшості населення та всього комплексу соціальних показників, що характеризують якість життя людей.

Передбачається, що на період до 2015 року прогнозні показники бідності становитимуть (у відсотках).

	2010   рік	2011  рік	2012   рік	2013   рік	2014   рік	2015   рік
Рівень бідності	26,7	26,2	26	25,5	25	21,5
Рівень крайньої бідності	14,7	13	12	10	8	3
Глибина бідності	22,9	22,5	21,5	20,5	19	18

 

Стратегічні напрями подолання бідності.

Підвищення зайнятості населення та розвиток ринку праці.

Бідність не можна подолати лише шляхом підтримки нужденних. Потрібні комплексні підходи, орієнтовані як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви населення.

Необхідною передумовою подолання бідності є створення працездатним верствам населення умов для самостійного розв'язання проблем підвищення власного добробуту, що можливо лише в разі забезпечення продуктивної зайнятості, збалансування попиту і пропозиції на ринку праці, запобігання безробіттю [1, с.195].

На першому етапі передбачається зупинення скорочення зайнятості в усіх сферах економічної діяльності та стабілізація тривалості пошуку роботи.

Другий етап характеризуватиметься поступовим зниженням безробіття з одночасним збільшенням обсягів зайнятості.

Метою третього етапу визначено зростання сукупного попиту на робочу силу та забезпечення кількісної і якісної збалансованості робочих місць та робочої сили.

Державна політика зайнятості населення здійснюватиметься шляхом реалізації державної та регіональних програм зайнятості за такими основними напрямами:

– збереження наявних та створення нових високопродуктивних робочих місць;

– формування професійно-кваліфікаційного складу робочої сили відповідно до потреб ринку праці;

– забезпечення активної участі у міжнародному розподілі праці;

– створення умов для розвитку самозайнятості населення та підприємницької ініціативи, поширення вторинної зайнятості працездатного населення;

– створення правової основи соціально-трудових відносин на селі, що виникають внаслідок розпаювання та передачі землі у приватну власність;

– підтримка регіонів, у яких склалася критична ситуація на ринку праці, шляхом створення механізму сприяння розвитку колишніх депресивних територій;

– сприяння працевлаштуванню не конкурентоздатних на ринку праці верств населення (осіб з обмеженими фізичними можливостями, молоді, жінок, осіб, які звільняються з місць позбавлення волі або примусового лікування) і створення надійного економічного механізму забезпечення їх зайнятості;

– забезпечення роботою працездатних осіб із сімей з дітьми;

– розвиток громадських робіт, що оплачуються за рахунок бюджетів.

Збільшення доходів від трудової діяльності [1, с.196].

На першому етапі реалізації Стратегії пріоритетним напрямом має бути збільшення рівня заробітної плати - основного джерела доходів населення та забезпечення випереджального зростання номінальної заробітної плати порівняно з ростом споживчих цін.

Дії другого етапу спрямовуватимуться на підвищення платоспроможності населення шляхом невпинного зниження кількості та питомої ваги працівників, які отримують заробітну плату, меншу за прожитковий мінімум, поступового наближення інших основних соціальних стандартів та гарантій (пенсій, допомоги) до прожиткового мінімуму.

Третій етап передбачає забезпечення динамічного зростання рівня реальної заробітної плати та інших доходів від трудової діяльності, підвищення купівельної спроможності населення, закріплення середнього класу, що здійснюватиметься шляхом:

– посилення мотивацій до продуктивної праці, запровадження погодинної системи оплати праці із застосуванням мінімального розміру погодинної заробітної плати;

– встановлення економічно та соціально обґрунтованих рівнів мінімальної заробітної плати з поетапним наближенням її розміру до прожиткового мінімуму;

– забезпечення своєчасної виплати заробітної плати та недопущення виникнення заборгованості з її виплати;

– розвитку соціального партнерства і договірного регулювання трудових відносин у сфері оплати праці, вдосконалення процедури укладання колективних договорів і угод та контролю за їх виконанням;

– приведення системи організації оплати праці в сільськогосподарському виробництві у відповідність із новими умовами господарювання;

– поступової відмови від оплати праці натурою;

– легалізації всіх трудових доходів громадян шляхом зменшення оподаткування фонду оплати праці та заміни системи оподаткування доходів громадян на таку, що стимулює їх зростання [6, c.31].

У стислі строки необхідно розробити і прийняти закони та інші нормативно-правові акти, які визначали б механізми, що гарантують індексацію заробітної плати, пенсій, стипендій, інших соціальних і страхових виплат, відшкодування і збереження заощаджень громадян у банках. Для цього має бути створено механізми, що стимулюють заінтересованість громадян в отриманні доходів (передусім заробітної плати) через банки, а також прийнято нормативно-правові документи щодо страхування банківських вкладів населення.

Соціальне страхування як спосіб захисту особи від втрат доходу.

Окремим стратегічним напрямом подолання бідності є запровадження страхових принципів соціального захисту працівників, що убереже їх від ризику потрапити до категорії бідних.

Система загальнообов'язкового державного соціального страхування має бути спрямована на посилення соціального захисту працівників і членів їх сімей від імовірної бідності внаслідок неможливості отримувати доход у разі втрати роботи або працездатності через хворобу, нещасний випадок, каліцтво, старість чи смерть годувальника. З цією метою необхідно запровадити:

– систему пенсійного страхування, що гарантуватиме значно більший рівень пенсійного забезпечення майбутнім пенсіонерам і даватиме змогу збільшувати надалі розмір пенсії;

– систему медичного страхування, що сприятиме підвищенню якості медичного обслуговування населення та забезпеченню гарантованого рівня надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги у визначеному законодавством обсязі [8, с.381].

На першому етапі реалізації Стратегії має бути забезпечено реформування діючої солідарної пенсійної системи (системи поточних виплат), її збалансованість і сталість, що надасть змогу підтримувати купівельну спроможність нинішніх пенсіонерів; регулярно індексувати пенсії з урахуванням індексу цін і зростання середнього розміру заробітної плати; створення добровільної системи недержавного пенсійного забезпечення, основу якої становитимуть недержавні пенсійні фонди; створення системи державного регулювання та контролю у сфері пенсійного страхування. Для цього потрібно невідкладно прийняти Закони України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення», вжити заходів, спрямованих на посилення платіжної дисципліни із збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, завершення автоматизації персоніфікованого обліку та створення єдиної бази даних застрахованих осіб, зміцнення технічного та кадрового резерву Пенсійного фонду України.