Сутність лідерства

ПОЛТАВСЬКА  ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ

 

Кафедра менеджменту

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

з дисципліни «Менеджмент»

 

на тему:_________________________________________________

_____________________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

Студента _____ курсу ______ групи

напряму підготовки «_________________»

____________________________________

(прізвище та ініціали)

Керівник  старший  викладач Лєщина О.Г.

 

Кількість балів: __________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Полтава – 2013 рік

 

Зміст

 

Вступ

 

Лідерство – це мистецтво, вінець управлінської діяльності. Його значимість в існуванні організацій та їх управлінні дуже вагома та суттєва.

На сьогодні існує багато різних компаній, організацій та установ, які функціонують в різних сферах економіки, але чи всі вони є процвітаючими, прибутковими та мають сталий дохід. Одностайно відповідь: ні .Одні організації досягають успіху і інтегрують, виходячи на світовий ринок, чи розширюють сферу діяльності тим самим збільшуючи свій капітал, але ж є компанії та організації в занепаді чи ще гірше:  на грані банкрутства. На мою думку головна причина криється в ефективному та динамичному керівництві, в талановитих та вмілих робітниках та правильно обраному стилю керівництва.

Проблеми лідерства  являються ключевими для досягнення організаційної ефективності. З однієї сторони, лідерство розглядається  як наявність певного набору якостей, які притаманні тим, хто успішно спричиняє вплив на інших, з іншої , лідерство – це процес несилового впливу у напрямку досягнення організацією своїх цілей. Для того, щоб складна організація ефективно виконувала свої задачі необхідно забезпечити виконання всіх функцій управління. Лідерство – являється тим видом діяльності, який пронизує всю систему управління. Неможливо ефективно виконувати функції планування, організації, мотивації і контролю, якщо немає ефективного керівництва і лідерів, здатних заохочувати інших працівників, позитивно впливати на них і вести за собою, тим самим досягаючи благоприємних кінцевих результатів.

В своїй роботі я хочу висвітлити сутність лідерства на основі наявних теорій підходів, стилів лідерства  та узагальнити весь матеріал в цілях повного опанування цією темою.

 

1. Природа та визначення поняття лідерства

 

Організації, які достигають успіху, відрізняються від протилежних  їм головним чином тим, що мають більш  динамічне та ефективне керівництво. Під керівництвом, з точки зору власника, розуміється чи то індивід (керівник), чи то група (керівний склад), або процес, який володіє індивідуальними особливостями способу управління організацією. До слів керівник, керівництво часто відносять такі поняття і явища як лідер та лідерство. В деяких випадках ці слова є синонімами, але це не зовсім так. Спробуємо розібратися в природі виникнення лідерства та дати більш чітке визначення цього поняття.

Природа лідерства може бути краще зрозуміла, якщо порівняти  її власно з управлінням. Бути менеджером і бути лідером в організації – це не одне й те ж. Менеджер в своєму впливі на роботу підлеглих і побудові стосунків з ними перш за все використовує і покладається на посадову основу влади. Лідерство ж, як специфічний тип стосунків управління, базується більш на процесі соціального діяння, а точніше взаємодії в організації. Цей процес є набагато складним, який потребує високого рівня взаємозалежності її учасників. На відміну від власно управління лідерство передбачає наявність в організації послідовників, а не підлеглих. Відповідно відносини “начальник - підлеглий”, притаманні традиційному погляду на управління, заміняються відносинами “лідер – послідовник”.

Не зважаючи на те, що керівництво – суттєвий компонент  ефективного управління, ефективні  лідери не завжди є одночасно і ефективними управлінцями. Про ефективність лідера можливо судити по тому, в якій мірі він чи вона впливають на інших. Іноді ефективне лідерство може і заважати формальній організації.

 Наприклад, впливовий  неформальний лідер може зробити так, що трудовий колектив почне обмежувати випуск продукції чи виробляти товари та послуги низької якості. Якщо взяти за інший приклад директора заводу, то за посадою він є менеджером. Посада відкриває йому дорогу до лідерства. Процес впливу на людей з позиції посади, яку він займає, називається формальним лідерством. Однак, в своєму впливі на людей директор не може покладатися тільки на посаду, яку він займає. Наглядно це становиться очевидним, коли виясняється, що один із заступників, який має менш формальної влади, користується більшим успіхом в управлінні стресовими й конфліктними ситуаціями, а також при вирішенні життєво важливих для підприємства проблем. Бути менеджером ще не означає  автоматично вважатися лідером в організації, тому що лідерству в значній мірі притаманна неформальна основа. Можна займати першу посаду, але не бути в ній лідером. Тому можна сказати, що нове управлінське мислення потребує, щоб керівництво людьми здійснювали не формальні начальники, а лідери, які користуються в колективі неформальним авторитетом.

Вивчення природи лідерства  в соціальних спільностях показує, що лідери, як правило, мають ряд  чітко виявлених якостей¹. По-перше, спосіб життя лідера передбачає тісне поєднання кар’єри і особистого життя.

По-друге, лідер ніколи не зупиняється у своєму розвитку. Здібності, честолюбність, талант, знання стимулюють лідера до подальшого розвитку і удосконалення їх.

По-третє, лідер знаходить  своє справжнє покликання у застосуванні успадкованих здібностей та набутих  навичок, розуму, знань, таланту як способу самореалізації саме у керівництві іншими людьми.

 

2. Лідерство і управління .  Лідер і менеджер.

 

Лідерство – це не управління. Управління концентрує увагу на тому, щоб люди робили речі правильно, а лідерство  – на тому, щоб люди робили правильні речі.

 Різниця між лідером  і менеджером проводиться по  багатьом позиціям (див. табл. 1). Ефективний  менеджер не обов‘язково являється  ефективним лідером, і навпаки.  Їх основні характеристики находяться  як би в різних вимірах. 

Лідер також являється  керівником, але характер його дій інший, ніж у звичайного менеджера. Він не керує, не командує, а веде за собою інших. Можна бути першою особою в організації, але не являтися фактично лідером, бо той повинен бути не  затверджен наказом, а психологічно визнан оточуючими як єдиний, хто здатний забезпечити задоволення їх потреб. Тому практично виділяють такі розбіжності між лідером і керівником¹:

Таблиця 1

 

КЕРІВНИК	ЛІДЕР
Адміністратор	Новатор
Доручає	Надихає
Працює за цілями інших	Працює за своїми цілями
План – основа дій	Бачення – основа дій
Спирається на систему	Спирається на людей
Використовує доводи	Використовує емоції
Контролює	Довіряє
Підтримує рух	Надає імпульс руху
Професіонал	Ентузіаст
Приймає рішення	Перетворює рішення
Робить справу правильно	Робить правильну справу
Той, кого шанують	Той, кого убожнюють

 

Виходячи із функціональних і психологічних відмінностей між  керівником і лідером, у групі  можуть виникнути такі ситуації, які  накладають свій відбиток на гармонізацію життя і діяльності групи.

Лідер і керівник -  різні особи, які не знаходять  спільних точок взаємодії. Ця ситуація не сприятиме успішній діяльності групи  і гармонізації міжособистісних  стосунків.

Лідер і керівник –  різні особи, які на основі  взаємоповаги і компромісів знаходять точки взаємодії. Така група може працювати успішно, і в ній пануватиме певний “дух” змагання і суперництва.

Лідер і керівник –  одна і та сама особа, В цьому випадку  група працюватиме як єдина команда, віддана своєму капітанові, тобто найефективніше з погляду діяльності і найбільш гармонійно з погляду людських стосунків.

Відмінності між статусом лідера і формального керівника  підрозділу впливають з особливостей ролі та функцій, виконуваних першим і другим. Керівник здійснює управління  на основі єдиноначального прийняття рішень і контролю за процесом праці підлеглих. Лідер право на прийняття рішень не узурпує за собою, а навпаки, надає кожному співробітнику. В результаті змінюється статус підлеглих. Якщо у керівника це певна група людей, якою він керує, виступаючи часто зовнішньою цілевстановлюючою силою, то у лідера колектив підрозділу перетворюється в команду, в якій її члени не відбувають повинність, а наповнені творчим поривом. Лідер є членом цієї команди, займаючи разом з тим особливе місце в ній. Він генерує ідеї, кристалізує власні задуми, відточуючи їх у контактах зі співробітниками, сприймає задуми членів команди як свої власні та допомагає у реалізації їх. Його основне завдання – не приймати рішення, а допомагати іншим членам команди в пошуку проблем, які потрібно вирішити, в формуванні цілей і завдань колективної діяльності. Відповідно і функція контролю за працею підлеглих замінюється на функцію її координації.

3. Стилі лідерства

 

Нині лідерство як складний соціально-психологічний процес групового розвитку диференціюється за різними ознаками:

1. За змістом діяльності: лідер-натхненник, що пропонує програму поведінки; лідер-виконавець, що забезпечує виконання вже прийнятої програми; лідер, який одночасно є і натхненником, і організатором.
2. За характером діяльності: універсальний, що постійно проявляє свої якості лідера; ситуаційний – якості лідера проявляються лише в певних, специфічних ситуаціях.
3. За стилем лідерства: авторитарний, демократичний, ліберальний.

Як у вітчизняній, так  і у зарубіжній найбільш поширеною  є класифікація лідерства за стилем. Перед тим, як перейти до розкриття  стилів лідерства ми би хотіли з‘ясувати  і вже напевне визначити, що ми розуміємо під словом “стиль”, “стиль керівництва, лідерства”. Це допоможе глибше вникнути в суть цього явища.

Під словом “стиль” розуміють  ту особливість, яка часто не має  певного кількісного виміру і  сприймається нами інтуїтивно як щось, що відрізняє один об‘єкт від іншого. Стиль - поняття багатозначне. Кажуть: стиль епохи, архітектурний стиль, стиль художника, стиль одягу, стиль життя, стиль лідерства. В соціальній психології під стилем мається на увазі цілісна відносно стійка система способів діяльності, що забезпечує ефективне виконання суб‘єктом своїх функцій.²

Якщо розглядати стиль  з точки зору менеджменту, то стиль управління – це гнучка поведінка керівника щодо співробітників, яка змінюється в часі залежно від ситуації і виявляється в способах виконання управлінських робіт підпорядкованим керівнику управлінським апаратом.¹ Ці два підходи мають щось спільне в своєму  розумінні і обгрунтовуються з однієї позиції, але застосовуються в різних сферах, тому набувають інші напрямки і деякі відмінності.

Стилі можна зобразити схематично, де по традиційній класифікації стиль може бути авторитарним або автократичним (це одна крайність) та ліберальним (це друга крайність) і середній стиль між ними – демократичний.

 

Таблиця 2

 

Основні стилі  керівництва

 

Автократичний    Ліберальний

Демократичний

 

 

Стилі лідерства

         

Джерело: Мескон М. Х., Альберт М., Основы менеджмента: Пер с

англ. – М.: “Дело”, 1992. –стр.492

 

 

При авторитарному (диктаторському) стилі лідер володіє достатньою владою, щоб нав‘язувати свою волю підлеглим і без коливань проводити в життя прийняті рішення, використовуючи адміністративні методи впливу на підлеглих. Тобто авторитарному стилю притаманна висока концентрація влади в руках керівника, причому він одноосібно розв‘язує всі питання управління виробництвом, не враховуючи думки про це підлеглих, часто втручається в дії керівників нижчого ступеню, зв‘язує їх ініціативу. При цьому стилі управління лідер користується серед підлеглих головним чином формальним авторитетом. Тому авторитарний стиль керівництва не може вважатися оптимальним, він повинен знаходити обмежене застосування лише при деяких обставинах, які вимагають швидких і категоричних рішень. Дуглас МакГрегор, відомий в області лідерства, назвав передумови авторитарного керівника по відношенню до працівників теорією “Х”¹. Згідно з теорією “Х”:

Люди не люблять працювати  і вже при любій нагоді уникають її.

Люди намагаються уникнути відповідальності, обирая, щоб ними керували.

Більш за все люди хочуть захищеності.

Щоб змусити людей  працювати, необхідно використати  примус, контроль та погрозу покарання.

На основі таких припущень, автократ як можна більше  централізує  повноваження, структурує роботу підлеглих  і навіть не дає їм волі в прийнятті  рішень. Автократ також повно керує  всією роботою в межах його компетенції і, щоб забезпечити виконання роботи, може  спричиняти психологічний тиск.

Демократичний стиль характеризується високим ступенем делегування повноважень. Підлеглі беруть активну участь у прийнятті рішень і користуються широкою свободою у виконанні завдань. Як правило, рішення приймається тільки після виявлення думки підлеглих, лідер охоче ділиться з ними владою, надає можливість проявити ініціативу, розвивати свої здібності. За таких умов лідер користується не тільки службовим, але і високим авторитетом у підлеглих, панує дух співробітництва і розвиваються управлінські навички у  підлеглих.