Сутність і розвиток стратегічного управління

 

Розділ 1. Сутність і розвиток стратегічного управління.

У травні 1971 р. у (США) було проведено розширену конференцію з питань стратегічного управління, де в 14 розгорнених доповідях було підбито підсумки розвитку стратегічного підходу в управлінні західними та східними компаніями, а також визначено основні напрямки розвитку стратегічного управління [6].

1973-й рік вважається  початком регулярного теоретичного дослідження та практичного впровадження стратегічного управління. Відтоді цей напрямок у теорії та практиці управління продовжує розвиватися, дослідження в цій галузі провадяться в усьому світі, більшість процвітаючих організацій досягли своїх результатів завдяки впровадженню системи стратегічного управління.

Так, більшість корпорацій США та Західної Європи мають кваліфікований персонал, що пройшов спеціальну підготовку зі стратегічного управління. З цього часу відбувся розподіл між поточним та стратегічним управлінням, почали закладатися основи його розвитку.

Будь-який тип  управління базується на відповідній концепції. Концепція управління — це система ідей, принципів, уявлень, що зумовлюють мету функціонування організації, механізми взаємодії суб’єкта та об’єкта управління, характер відносин між окремими ланками його внутрішньої структури, а також про необхідний ступінь урахування впливу зовнішнього середовища на розвиток підприємства [6].

Вихідною ідеєю, що відображає сутність концепції стратегічного  управління, є ідея необхідності врахування взаємозв’язку та взаємовпливу зовнішнього та внутрішнього середовища при визначенні цілей підприємства; стратегії в цьому випадку виступають як інструменти досягнення цілей, а для реалізації стратегій необхідно, щоб усе підприємство функціонувало у стратегічному режимі.

Визначення  стратегічною управління.

Шсндсл  і Хаттен	Стратегічне управління - процес визначення і встановлення зв'язку між фірмою та її оточенням, що складається з реалізації обраних цілей і досягнення бажаного рівня стосунків з оточенням через розподіл ресурсів, що дозволяє ефективно і результативно функціонувати фірмі та її підрозділам
Хіггенс	Стратегічне управління - процес управління з метою  здійснення місії фірми через  управління взаємодією фірми з її оточенням
Пірс  і Робін- сон	Стратегічне управління - набір рішень і дій  по формулюванню і виконанню опрацьованих для досягнення цілей фірми
М. Тулснков	Стратегія - це встановлена на достатньо тривалий період сукупність норм, орієнтирів, напрямів, сфер, засобів і правил діяльності, що забезпечують зростання і високу конкурентоспроможність організації, які зміцнюють позиції на ринку, підвищують здатність до виживання в конкретній ситуації

.(Скібіцький)

 Стратегічне  управління — це реалізація концепції, в якій поєднуються цільовий та інтегральний підходи до діяльності підприємства, що дає змогу встановлювати цілі розвитку, порівнювати їх з наявними можливостями (потенціалом) підприємства та приводити їх у відповідність за рахунок розробки та реалізації системи стратегії [10].

 Концепція  стратегічного управління лежить в основі стратегічного мислення і знаходить вираз у певних характерних рисах її застосування:

1. Базується  на певному поєднанні теорії: системному, ситуаційному та цільовому підходах до діяльності підприємства, що трактується як відкрита соціально-економічна система. Використання тільки однієї із зазначених засад не дає змоги досягти потрібних результатів — розвитку підприємства у довгостроковій перспективі.

2. Орієнтує на  вивчення умов, в яких функціонує  підприємство. Це дозволяє створювати  адекватні цим умовам системи стратегічного управління, що будуть відрізнятись одна від одної залежно від особливостей підприємства та характеристик зовнішнього середовища [8].

3. Концентрує  увагу на необхідності збору  та застосуванні баз стратегічної  інформації. Аналіз, інтерпретація та застосування інформації для прийняття стратегічних рішень дає змогу визначити зміст та послідовність дій щодо змін на підприємстві завдяки зменшенню невизначеності ситуації. 4. Дозволяє прогнозувати наслідки рішень, що приймаються, впливаючи на ситуацію шляхом відповідного розподілу ресурсів, встановлення ефективних зв’язків та формування стратегічної поведінки персоналу.

5. Передбачає  застосування певних інструментів  та методів розвитку підприємств  (цілей, «дерева цілей», стратегій,  «стратегічного набору», стратегічних планів, проектів і програм, стратегічного планування та контролю тощо). Наведені характеристики не вичерпують сутність концепції стратегічного управління, але дають змогу визначити найбільш суттєві складові, що й будуть розглянуті далі [5].

 Стратегічне управління — це процес, за допомогою якого менеджери здійснюють довгострокове керівництво організацією, визначають специфічні цілі діяльності, розроблюють стратегії для досягнення цих цілей, враховуючи всі релевантні (найсуттєвіші) зовнішні та внутрішні умови, а також забезпечують виконання розроблених відповідних планів, постійно розвиваючись і змінюючись.

 Існує багато  описів послідовності проходження  окремих етапів стратегічного  управління (деякі досить детальні, інші — дуже узагальнені), однак з тим, що треба визначити місію (сферу діяльності), проаналізувати зовнішнє та внутрішнє середовище, сформулювати цілі та стратегії їхнього досягнення, розробити й виконати стратегічні плани, проекти та програми, — погоджуються всі. [3].

 На практиці  процес стратегічного управління не має таких точних, розділених між собою етапів: порушується послідовність, оскільки більшість робіт виконується одночасно, спостерігається повернення до вже «пройдених» етапів для уточнення; межа між окремими видами робіт є дещо розмитою (наприклад, це твердження є дуже актуальним для етапів встановлення цілей та визначення стратегій їхнього досягнення).

З іншого боку, стратегічне управління, що являє  собою комплексний інноваційний процес, не може відбуватись ізольовано від того, що відбувається на підприємстві: кризові ситуації, конфлікти або, навпаки, прориви в ту чи іншу сферу знань і діяльності. Стратегічне управління не може розглядатися як робота винятково менеджерів вищого рівня управління Стратегічне управління — багатоплановий, формально-поведінковий управлінський процес, який допомагає формулювати та виконувати ефективні стратегії, що сприяють балансуванню відносин між організацією, включаючи її окремі частини, та зовнішнім середовищем, а також досягненню встановлених цілей.

Стратегічне управління можно розглядати як динамічну сукупність п’яти взаємозв’язаних процесів. Ці процеси логічно витікають один із одного

Отже, розглянемо більш детально п’ять елементів, складових стратегічного управління [11].

Розділ 2. Аналіз середовища.

Аналіз середовища зазвичай вважається початковим процесом стратегічного управління, оскільки він забезпечує як базу для визначення місії і цілей фірми, так і для вироблення стратегії поведінки, дозволяючій фірмі здійснити свою місію і досягти своїх цілей [5].

Однією з ключових ролей будь-якого управління є підтримка балансу у взаємодії організації з середовищем. Кожна організація залучена в три процеси:

- отримання  ресурсів із зовнішнього середовища (вхід);

- перетворення  ресурсів на продукт (перетворення);

- передача продукту  в зовнішнє середовище (вихід)[5].

Управління  покликане забезпечувати баланс входу і виходу. Як тільки в організації  порушується цей баланс, вона встає  на шлях умирания- Сучасний ринок різко  посилив значення процесу виходу в підтримці цього балансу. Це якраз і знаходить віддзеркалення в тому, що в структурі стратегічного управління першим блоком є блок аналізу середовища.

Аналіз середовища - це незвична для вітчизняних підприємств  та організацій діяльність, якою в  Україні почали займатись недавно.

Усі сучасні  автори розрізняють:

• зовнішнє середовище (або середовище непрямого впливу);

• проміжне або безпосереднє середовище;

• внутрішнє середовище організації.

Зовнішнє середовище - це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість організації і на які організація не може впливати взагалі або має незначний вплив.

Проміжне середовище - це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість організації  і на які вона може впливати через  встановлення ефективних комунікацій. [5].

Внутрішнє середовище організації - це сукупність факторів, які формують її довгострокову прибутковість  організації і перебувають під  безпосереднім контролем керівників та персоналу організації [4].

 Внутрішнє  середовище організації аналізується по наступних напрямах: маркетинг, фінанси і облік, виробництво, персонал, організація управління. При аналізі зовнішнього оточення досліджуються економічні, політичні, соціальні, міжнародні чинники, а також чинники конкуренції.

При цьому зовнішнє оточення ділять на два компоненти: безпосереднє оточення (середовище прямої дії) і макрооточення (середовище непрямої дії). Метою стратегічного аналізу служить виявлення погроз і можливостей зовнішнього середовища, а також сильних і слабких сторін організації (це так званий SWOT -анализ). [4].

Менеджер розуміє  під внутрішнім середовищем те середовище, яке він

повністю може контролювати, тобто свою фірму. Тоді як усе, що

знаходиться за її межами - це середовище, яке може бути ворожим

нейтральною або сприятливою безвідносно від його, менеджера

бажання - тобто вона є  зовнішнім, непідвладним йому середовищем.

Макросередовище (зовнішнє мікрооточення ) включає усе  зацікавлені в діяльності фірми  сторони (окрім самої фірми). Найчастіше для аналізу цього середовища використовується метод "5 сил" Майкла Портера(9) рис.25

У будь-якому  бізнесі завжди є присутній безліч зацікавлених осіб, і це не лише ваша фірма постачальники, конкуренти і  споживачі. Аналіз їх очікувань дозволяє виявити ті чинники і напрями  розвитку, які без цього часто забуваються або ігноруються. Між тим, вони мають величезне значення для будь-якої фірми, оскільки ігнорування хоч би одній групи стейкхолдеров може привести фірму до краху. На мал. 26 представлені основні стейкхолдеры і їх очікування. [3].

[4].

Зацікавлені сторони  і їх очікування

            Зовнішнє середовище (зовнішнє макрооточення С.) включає усі сили, які можуть вплинути на існування і добробут фірми. ьЦі сили зазвичай аналізуються за допомогою методу PEST(STEP) - аналізу, який розглядає вплив політичних(P), економічних(E), соціальних(S) і технологічних (T) чинників [3].

Аналіз середовища в  стратегічному управлінні направлений  на виявлення загроз та можливостей, які можуть виникнути у зовнішньому  середовищі по відношенню до організації , також сильних і слабких сторін якими володіє організація.

Застосовуваний  для аналізу середовища метод SWOT-є  досить широко визнаним підходом, що дозволяє провести спільне вивчення зовнішнього  і внутрішнього середовища. SWOT - абревіатура, складена з перших букв англійських слів:

(S) Strengths – сили,сильні сторони організації

(W) Weaknesses –слабкі сторни організації

(O) Opportunities – можливості організації у зовнішньому середовищі

(T) Threats- загрози зовнішнього середовища для організації.

Використовуючи SWOT аналіз вдається установити лінії зв’язку між силою і слабкістю, які присутні організації і зовнішніми загрозами і можливостями  [3].

Другим аспектом SWOT аналіза являється зовнішнє середовище з точки зору її впливу на організацію. При проведенні аналізу виявляються ринкові можливості компанії. Вони забезпечують найкращу перспективу для довгострокового підвищення прибутку.

 

 

 

 

 

Розділ 3.Процес визначення місії і цілей організації.

Визначення місії і цілей організації, що розглядається як один з процесів стратегічного управління, складається з трьох підпроцесів, кожен з яких вимагає великої і виключно  відповідальної роботи.

Перший підпроцес полягає у формуванні  місії фірми, яка в концентрованій формі виражає сенс існування фірми, її призначення. Місія надає організації оригінальність, наповнює роботу людей особливим сенсом. Далі йде підпроцес визначення довгострокових цілей. І завершується ця частина стратегічного управління підпроцесом  встановлення короткострокових цілей. Формування місії і встановлення цілей фірми призводять до того, що стає ясним для чого функціонує фірма і до чого вона прагне [5].

Перед розробкою програмних документів менеджери повинні конкретизувати місію організації (описати її сьогодення). Місія організації - констатація філософії і призначення організації, рекламний слоган, що відбиває зміст діяльності організації.

Основні групи осіб, чиї  інтереси мають бути враховані при  визначенні місії : власники, співробітники, покупці продукту/послуги, ділові партнери, місцеве співтовариство, суспільство в цілому [5].

Споживачі - це нові власники бренду. Правильно сформульована  місія означає нову перспективу  в бізнесі, яка здатна змінити  життя споживачів. Ми назвали цей  підхід "Бізнес не як зазвичай", запозичивши  відому фразу у покійної Аниты Роддик, засновниці The Body Shop.

За правильною місією завжди ховається вражаюча історія. Значить, повідомляючи місію споживачам, ми одночасно розповідаємо історію, що зачіпає серця людей. Щоб незвичайна ідея, включена у формулювання місії, виробила помітну дію, вона має бути прийнята вашим основним ринком. Іншими словами, для втілення місії потрібна участь споживачів. Отже, вам доведеться розширити повноваження своїх клієнтів.