Теоретические основы внедрения системы экологического менеджмента на предприятии

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Екологічний менеджмент. Характеристика інструментів екологічного менеджменту

 

Поняття «менеджмент» широко використовується стосовно різних соціально-економічних процесів, що відбуваються  на об’єктах господарської діяльності в сучасних ринкових умовах. Набули поширення спеціальні форми менеджменту, зорієнтовані на окремі функціональні сфери діяльності організацій і підприємств: фінансовий менеджмент, менеджмент персоналу, інноваційний менеджмент, менеджмент якості та ін. Поступово розвивається і екологічний менеджмент.

Екологічний менеджмент - це частина загальної системи управління, що охоплює організаційну структуру, діяльність щодо планування, розподілу відповідальності, практичну роботу, процедури, процеси й ресурси для розробки, впровадження, досягнення цілей, оцінки досягнутого в рамках реалізації екологічної політики.

Екологічний менеджмент — ініціативна й результативна діяльність економічних суб'єктів, спрямована на досягнення їхніх власних екологічних цілей, проектів та програм, розроблених на основі принципів екоефективності й екосправедливості. Екологічний менеджмент можна трактувати як екологічно безпечне управління виробництвом, за якого досягається оптимальне співвідношення між екологічними та економічними показниками.

Предметом екологічного менеджменту є природоохоронні й ресурсозберігаючі (екологічні) аспекти діяльності підприємства (організації), виробнича продукція та послуги.

Мета екологічного менеджменту – мінімізація негативного впливу господарської діяльності на навколишнє природне середовище, досягнення високого рівня екологічної безпеки на різних етапах виробництва й споживання товарів та послуг. 

Завдання екологічного менеджменту:

1. Обґрунтування екологічної політики та зобов’язань
2. Планування екологічної діяльності
3. Організація внутрішньої і зовнішньої природоохоронної та ресурсозберігаючої діяльності
4. Управління персоналом
5. Управління впливом господарської діяльності на навколишнє природне середовище та використання ресурсів
6. Проведення внутрішнього екологічного моніторингу та контролю
7. Аналіз та оцінка результатів економічної діяльності
8. Перегляд та вдосконалення системи екологічного менеджменту

Основні цілі й відповідні критерії їх досягнення в екологічному менеджменті пов'язані з процесами постійного поліпшення. Послідовне з року в рік поліпшення має досягатися в усіх екологічно значущих аспектах діяльності економічних суб'єктів. Подібне поліпшення в цілому неможливо імітувати чи фальсифікувати, що створює необхідну основу для оцінки екологічної спроможності економічних суб'єктів. Таким чином, ефективний екологічний менеджмент має забезпечити підприємству кредит довіри у відносинах з усіма заінтересованими в його діяльності сторонами. Саме в цьому полягає основна перевага екологічного менеджменту порівняно з традиційним формальним екологічним управлінням.

Екологічний менеджмент можна також трактувати як екологічно безпечне управління сучасним виробництвом, за якого досягається оптимальне співввідношення між екологічними та економічними показниками.

Принципи екологічного менеджменту:

• опора на економічне мотивування;

• своєчасність розв'язання проблем;

• відповідальність за екологічні наслідки, що виникають у результаті прийняття управлінських рішень будь-якого рівня;

• пріоритетність розв'язання екологічних проблем. Завдання екологічного менеджменту:

• налагодження екологічно безпечних виробничих процесів (таких, що передбачають відсутність забруднювальних речовин, ефективність ресурсоспоживання, низькі показники енергоємності тощо);

• забезпечення екологічного сумісництва всіх підрозділів підприємства;

• досягнення оптимальних еколого-економічних співвідношень (мінімальна собівартість чи максимальний обсяг випуску продукції за найменших збитків для навколишнього середовища);

• попередження негативної антропогенної дії на природу в процесі виробництва, споживання чи утилізації продукції, яка виготовляється;

• перетворення екологічних обмежень на нові можливості зростання виробничої діяльності (утилізація відходів, упровадження маловідходних технологій тощо);

• оновлення продукції відповідно до соціальної відповідальності перед споживачами та створення привабливого іміджу;

• створення "зеленого" іміджу в очах громадськості (вибір постачальників з урахуванням їхнього ставлення до навколишнього середовища, передбачуваність щодо ресурсів, які постачаються та ін.);

• стимулювання природоохоронних ініціатив, що вивільняють додаткові фінансові засоби внаслідок зниження витрат (за рахунок зменшення обсягів споживання енергії, природних ресурсів, ліквідації відходів) та зростання доходів (за рахунок продажу поліпшених чи дорожчих "зелених" товарів та створення принципово нової продукції).[15]

Основними інструментами екологічного менеджменту є:

- Екологічна експертиза  та оцінка впливу на навколишнє природне середовище;

- Екологічний аудит;

- Екологічний контроль;

- Екологічна сертифікація;

- Екологічний моніторинг;

- Екологічне маркування  і реклама

Екологічна експертиза - процедура встановлення відповідності наміченої господарської та іншої діяльності екологічним вимогам і визначення допустимості її здійснення. Будь-яка господарська діяльність, пов'язана з впливом на навколишню природу, допускається тільки за наявності договору на комплексне природокористування, що укладається між природо-користувачів і місцевими органами виконавчої влади. [12]

Екологічний аудит. Аудиторська діяльність (аудит) у класичному вираженні являє собою підприємницьку діяльність аудиторів (аудиторських фірм) по здійсненню позавідомчих перевірок бухгалтерського обліку, податкових декларацій і інших фінансових зобов'язань і вимог економічних суб'єктів, а також наданню інших аудиторських послуг.  
Аудитор (від лат. «auditor» – слухач, учень, послідовник) – особа, що перевіряє стан фінансово-господарської діяльності підприємства за визначений період. Аудитор відрізняється від ревізора па своєї сутності, по підходу до перевірки документації, по взаєминам із клієнтом, по висновках, зробленим за результатами перевірки і т. д. 

Екологічний аудит – експертиза й аналіз діяльності і звітності суб'єкта, що хазяює, уповноваженими на те юридичними (аудиторська організація) або фізичними (еколог-аудитор) особами з метою визначення їхньої відповідності діючому екологічному законодавству, екологічним нормативним актам, стандартам, сертифікатам, правилам, вимогам, постановам і розпорядженням державних і природоохоронних органів по забезпеченню екологічної безпеки, проведення консультацій і видача рекомендацій.  
          На думку авторів, що мають достатній досвід участі у впровадженні екологічного аудиту, екологічний аудит – це інструмент управління, який ґрунтується на системному підході та за допомогою якого оцінюється екологічна ефективність управління підприємством з метою збереження навколишнього природного середовища і підтримання його конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості за рахунок екологічно чистого виробництва.[1,2.]. 

У більш широкому філософському або світоглядному розумінні екологічний аудит – це засіб підвищення екологічної свідомості суб'єктів господарювання і громадськості, що у кінцевому підсумку забезпечує йому провідну роль в механізмі екологізації виробництва і суспільства загалом. 

Згідно із законом України «Про екологічний аудит» об’єктами екологічного аудиту можуть бути: 

- підприємства, установи  та організації, їх філіали та представництва, об’єднання або окремі виробництва, а також інші господарські об’єкти; 

- системи екологічного менеджменту; 

- інші об’єкти, передбачені законом. 

 Суб’єктами екологічного аудиту є замовники й виконавці екологічного аудиту.                      

Критерії екологічного аудиту – це вимоги нормативно-правових актів, методики, настанови, організаційні вимоги, керуючись якими, екологічний аудитор оцінює докази екологічного аудиту, проводить їх аналіз та готує висновки щодо об’єкта аудиту. 

Екологічний аудит може бути добровільним і обов’язковим, внутрішнім і зовнішнім. Здійснюється екологічний аудит фізичною або юридичною особою, яка має дозвіл на цей вид діяльності. 

Загальний план проведення екологічного аудиту включає три стадії: 

1. Попередня стадія: 

- планування сфери аудиту; 

- підбір кадрів для проведення аудиту; 

- аналіз особливостей галузі;  

- залучення персоналу. 

 

2. Стадія аудиту: 

-перевірка звітності; 

-дослідження політики  компанії; 

-аналіз напрямів менеджменту; 

-вибіркове опитування  персоналу; 

-технічне інспектування 

3.Заключна стадія: 

-оцінка результатів; -підготовка звіту; 

-створення плану дій. 

Схема проведення екологічного аудиту стандартизується за міжнародною серією стандартів ISO 19011. 

Детальну характеристику структури еко-аудиту на рівні підприємства можна побачити на рис. 1.1

 
 

Рис.1.1 – Структура екологічного аудиту на підприємстві

 

Проведення екологічного аудиту на міжнародному рівні регулюється такими нормативними документами:

1. Постановою з екологічного менеджменту та аудиту (ЕМАS) для промислових підприємств, прийнятою у 1993 р. Європейською Комісією для країн-членів ЄС. У 2001 р. прийнято нову версію ЕМАS – Постанови, в якій вимоги до побудови систем екологічного менеджменту (СЕМ) гармонізовані з вимогами 150 14001. 

2. Міжнародними стандартами з екологічному менеджменту серії 1S0 14001. зокрема настановами шодо здійснення екологічного аудиту (1S0 14010. 14011. 14012). прийнятими у 1997 р. 

3. Міжнародним стандартом 1S0 19011, під назвою «Керівництво з аудиту систем управління якістю і/або систем управління навколишнім середовищем», прийнятим у 2002 р. Ного введенням було відмінено дію таких стандартів з екологічного аудиту як: 18014010:1996, 1S014011:1996, 1S0 14012:1996. [3,4.]

Екологічний контроль - забезпечення дотримання екологічного законодавства, його норм (нормативів) і правил, а також виконання планів і заходів з охорони навколишнього середовища всіма організаціями - підприємствами, установами, державними органами, посадовими особами та громадянами, незалежно від правового статусу, форм власності та підпорядкованості.

Федеральний Закон «Про охорону навколишнього середовища» встановлює державний, відомчий, виробничий і громадський екологічний контроль. Він може бути інформаційним , попереджувальним і каральним. Закон визначив обов'язки і права контролюючих органів.

На підприємствах та організаціях природо-облаштування в залежності від масштабу їх діяльності повинні створюватися природоохоронні структурні підрозділи: відділи, служби, лабораторії, інспекції або інспектори.

Громадський екологічний контроль здійснюється профспілковими організаціями, громадськими екологічними об'єднаннями, рухами, партіями, трудовими колективами та громадянами в рамках своїх законних прав.

Екологічна сертифікація - це перевірка відповідності об'єкта сертифікації пред'явленим екологічним вимогам. Екологічну сертифікацію проводять з тією ж метою, що й екологічну експертизу. Об'єктами сертифікації є: технологічні процеси; продукція підприємства; відходи виробництва і споживання; об'єкти навколишнього середовища; екологічні послуги.

Моніто́ринг довкі́лля, екомоніто́ринг (рос. мониторинг окружающей среды, англ. environmental monitoring, нім. Monitoring n der Umwelt (der Umgebung)) — комплексна науково-інформаційна система регламентованих періодичних безперервних, довгострокових спостережень, оцінки і прогнозу змін стану природного середовища з метою виявлення негативних змін і вироблення рекомендацій з їх усунення або ослаблення.

Моніторинг як багатоцільова інформаційна система включає:

- біоекологічний моніторинг, що вивчає природне середовище з точки зору його впливу на стан здоров'я людей;

- геосистемний, або природно-господарський моніторинг, що вивчає зміни геосистем (у тому числі природних), з яких складається навколишнє середовище (геомоніторинг);

- біосферний моніторинг, що забезпечує спостереження, контроль і прогноз можливих змін природного середовища в глобальному масштабі (біомоніторинг),

-  моніторинг геологічного середовища (літомоніторинг).

Основними завданнями екологічного моніторингу є:

- організація єдиної державної системи контролю за складовими природного середовища;

-  налагодження автоматизованої системи збору, обробки, узагальнення і зберігання інформації про кількість і стан природних ресурсів (банк даних);