ПЛАН Вступ Розділ 1. Теоретико-методологічні
засади розвитку пізнавальних інтересів
як педагогічна проблема 1.1 Історико-педагогічний
аспект проблеми формування та розвитку
пізнавальних інтересів молодших школярів
1.2 Народознавство-шлях реалізації пріоритетів
національного виховання та розвитку
особистості 1.3 Поняття «пізнавальний
інтерес» , його структура 1.4 Рівні розвитку
пізнавальних інтересів молодших школярів
Розділ IІ. Теоретичні основи розвитку
пізнавальних інтересів учнів початкової
школи засобами народознавчого матеріалу
2.1 Проблема формування пізнавальних інтересів
молодших школярів засобами народознавчого
матеріалу в педагогічній літературі
2,2 Використання елементів народознаства
на уроках української мови в педагогічному
досвіді вчителів Розділ ІІI Дослідно-експериментальна
робота з розвитку пізнавальних інтересів
молодших школярів на уроках української
мови засобами народознавчого матеріалу
3.1 Педагогічні умови розвитку пізнавальних
інтересів засобами народознавчого матеріалу
3.2 Інрев*ювання вчителів:»Доцільність
та ефективність використання елементів
народознавств для розвитку пізнавального
інтересу молодших школярів»,його результати
3.3 Аналіз програм з української мови та
читання 3.4 Ефективні методи і прийоми
використання народознавчого матеріалу
для розвитку пізнавальних інтересів
молодших школярів Висновки Список використаної
літератури Додатки Вступ
Сучасні умови життя вимагають нового
науково-методологічного підходу до організації
в школі навчального процесу, який має
здійснюватися на принципах гармонізації
та гуманізації і бути спрямованим на
формування наукового світогляду школяра,
виховання активної життєвої позиції.
Треба навчати учня орієнтуватися в потоці
інформації, самостійно поповнювати свої
знання, виявляти творчий підхід до розв’язання
навчально-пізнавальних завдань. У Національній
доктрині розвитку освіти України у XXI
столітті зазначається: «Головна мета
української системи освіти — створити
умови для розвитку і самореалізації кожної
особистості як громадянина України, формувати
покоління, здатні навчатися впродовж
життя, створювати й розвивати цінності
громадянського суспільства» [4]. В умовах
особистісно орієнтованого підходу до
навчання й виховання актуальними завданнями
початкової школи є розвиток у дитини
всіх позитивних природних якостей, створення
умов для самовизначення та розкриття
неповторності кожного учня. Школа повинна
реалізувати насамперед творчий потенціал
дитини, забезпечити оволодіння учнями
досвідом пошукової діяльності в атмосфері
загального захоплення цікавою справою.
Розв’язання даного завдання потребує
від кожного учителя формування в учня
позитивної стійкої мотивації, яка б спонукала
його до наполегливої самостійної роботи.
Найважливішим мотивом пізнавальної діяльності
людини, який збуджує її до пошуку істини,
є пізнавальний інтерес, який визначають
як позитивне оцінне ставлення суб'єкта
до своєї діяльності, вибіркову спрямованість
людини на об'єкт і явища навколишньої
дійсності. Кожен учитель мріє про те,
щоб його учні виросли допитливими людьми,
«щоб у юному серці запалав вогник жадоби
пізнання»
3 Але як запалити цей
вогник? З цього приводу В.О. Сухомлинський
зазначав, що саме від учителя, залежить,
чи відчує дитина романтику, красу пізнання.
Розвиток у молодших школярів пізнавальних
інтересів є найважливішою умовою виховання
таких цінних якостей, як розвиток пізнавальних
здібностей; зміцнення умінь і навичок
самостійно засвоювати та осмислювати
навчальний матеріал; формування основних
інтелектуальних умінь.За певних умов
інтерес є засобом живого, захопливого
навчання, визначає інтенсивний і зосереджений
розвиток пізнавальної діяльності, переростає
в стійку рису характеру. Виховання у дітей
стійких пізнавальних інтересів, їх розвиток
завжди були актуальною проблемою, тому
що від того, як активно учні вивчають
навчальний матеріал, наскільки самостійно
проходить їхня діяльність на уроці, залежить
ефективність усієї роботи вчителя. Проблема
формування пізнавальної інтересу досліджувалась
такими видатними педагогами як А. Дістервег,
Я. Коменський, В.Сухомлинський. Розглядається
вона і у дослідженнях О.Жоржик, О.Савченко,
І. Шамової, Л.Шушори та інших вчених. У
працях Н. Бібік, І. Дубровіної, С. Журавель,
О.Киричук, Л. Нарочної, Л. Шелестової та
інших педагогів розглядаються методи
і засоби формування пізнавального інтересу
молодших школярів. У дослідженнях О. Біди,
І. Вікторенко, Н. Лисенко, М. Пазяк, Л. Різник,
В.Сидорчук, М. Стельмахович, Л. Шаповал
та ін. вчених одним із засобів формування
пізнавального інтересу в молодших школярів
розглядається усна народна творчість.
Українські народні твори мають чудову
властивість емоційно висвітлювати звичне
і буденне, виховувати любов до рідного
краю. 1.2Народознавство-шлях реалізації
пріоритетів національного виховання
та розитку особистості
4
. Національне виховання розглядається
на державному рівні як головний пріоритет
та органічна складова освіти (Закон України
«Про освіту»; «Про загальну середню освіту»,
Національна доктрина розвитку освіти,
Концепція виховання дітей та молоді в
національній системі освіти). Отримавши
соціальне замовлення на залучення дітей
до глибоких пластів національної культури
й духовності, загальноосвітня школа розв’язує
практичне завдання формування у вихованців
національних цінностей на особистісному
рівні, що вимагає безперервного створення
умов для розвитку національної свідомості
та самосвідомості особистості кожного
з них, починаючи з молодшого шкільного
віку. Великі можливості для внутрішнього
сприйняття цінностей національної культури
у ролі особистісних мають такі навчальні
предмети, як українська мова та народознавство.
Вивчення цих дисциплін здійснюється
у такий спосіб, що характерні ознаки й
елементи національної культури молодший
школяр засвоює як органічно притаманне,
природно властиве йому і його найближчому
оточенню. Дитяча пісня, гра, танець, поширені
в даній місцевості, прислів'я, приказки,
загадки, скоромовки стають надбанням
дитини на все життя, вони стають особистісно-ціннісними
для неї. Таким чином, маючи на меті розглянути
тему:» Розвиток пізнавальних інтересів
засобами народознавства» ,ми вдаємося
до гармонійного поєднання двох важливих
напрямків у діяльності вчителя: розвиток
пізнавальних інтересів і використання
елементів народознавства на уроках української
мови. У нашій роботі елементи народознавства-народознавчий
матеріал виступатимуть засобами для
розвитку пізнавальних інтересів молодших
школярів Актуальність проблеми, можливість
гармонійного поєднання двох напрямків
у діяльності вчитля і зумовила вибір
теми творчої роботи «Розвиток пізнавальних
інтересів засобами народознавчого матеріалу»
Мета роботи полягає:
5 · у розгляді
питання в науковій,методичній філософській,
педагогічній, психологічній, історичній
літературі, виявленні стану досліджуваної
проблеми · У створенні
моделі-поняття «ПІЗНАВАЛЬНИЙ ІНТЕРЕС»,
та його структури ,визначенні рівнів
його розвитку ·
У виявленні педагогічних умов розвитку
пізнавальних інтересів засобами народознавчого
матеріалу на уроках украінської мови
в початковій ланці ·
У загальному аналізі програм з української
мови та читання ·
У проведенні інтерв*ювання серед учителів
початкових класів та обробці його результатів
·
У виявленні ефективних методів та прийомів
икористання народознавчого матеріалу
для розвитку пізнавальних інтересів
молодших школярів Об’єктом дослідження
є – навчально-виховний процес у початковій
школі, пізнавальні здібності молодших
школярів Предмет дослідження –розвиток
пізнавальних інтересів учнів на уроках
української мови; засобами формування
виступатиме народознавчий матеріал.
Головним завданням роботи є обґрунтування
використання певних методів та прийомів
розвитку пізнавальних інтересів, ефективна
доцільність відбору народознавчого матеріалу
Гіпотеза дослідження: якщо цілеспрямовано,
систематично, методично виважено використовувати
елементи народознавства на уроках
української мови,то це сприятиме ефективному
формуванню та розитку
пізнавальних інтересів молодших школярів
і якісному оволодінню ними знаннями,
уміннями та навичками
6 . З метою реалізації поставлених завдань
застосовувались такі методи дослідження
:
· аналіз науково-методичої
та психолого-педагогічної літератури
· вивчення масового
педагогічного досвіду; ·
аналіз програм; ·
спостереження; ·
бесіда; · інтерв’ю
· порівняння,зіставлення,узагальнення
інформації · визначення
основних ідей і понять з проблеми
Методологічну основу дослідження становлять:
педагогічні та психологічні концепції
про діяльнісну, творчу сутність особистості,
комплексний підхід до вивчення закономірностей
та особливостей розвитку дитини, системний
підхід до педагогічних процесів і явищ.
Теоретичний фундамент дослідження становлять
положення і висновки, які стосуються:
теорії діяльності, розвитку особистості,
психічного розвитку дитини (Б. Ананьєв,
Дж. Брунер, Л. Венгер, Л. Виготський, П.
Гальперін, О.Запорожець, Г. Костюк, О.Леонтьєв,
М. Піддяков, К. Платонов, С. Рубінштейн,
Н. Тализіна та ін.); питань формування
та розвитку навчально-пізнавальної діяльності,
активності та самостійності школярів
(Л. Арістова, Н. Бібік, Л. Божович, Н. Гавриш,
В. Давидов, М. Данилов, Д. Ельконін, Б. Єсипов,
І. Лернер, В. Лозова, О. Матюшкін, М. Махмутов,
В. Паламарчук, О. Савченко, Т. Шамова, Г.
Щукіна та ін.). [8]
7 Організація дослідження. Дослідження
здійснювалося у три етапи: пошуковий,
основний або експериментальний та формувальну
частину, Експериментальна база дослідження.
Дослідно-експериментальна робота проводилась
на базі Селидівської ЗОШ I –III ступенів
№2 Загалом дослідженням було охоплено
8 учителів початкової ланки.
Практичне значення одержаних результатів
дослідження. Основні положення, результати
та висновки творчої роботи можуть використовуватися
для організації навчального процесу
в початковій школі, оновлення змісту
засідань методичних об*єднань вчителів
початкових класів та ПДС учителів загальноосвітніх
шкіл Структура роботи. Дослідження складається
зі вступу, трьох розділів, висновків,
списку використаної літератури
8
Розділ 1. Теоретико-методологічні засади
розвитку пізнавальних здібностей як
педагогічна проблема 1.1 Історико-педагогічний
аспект проблеми формування та розвитку
пізнавальних інтересів Важливим
стимулом пізнавальної активності суб'єкта
є пізнавальний інтерес, який виступає
у вигляді цілеспрямованої пізнавальної
діяльності особистості. Діяльність –
це свідома активність, що виявляється
в системі дій, спрямованих на досягнення
поставленої мети. Для педагогіки проблема
діяльності є важливою умовою формування
особистості. Дослідники виділяють такі
якості діяльності, як цілеспрямованість,
предметність, усвідомленість, перетворюючий
характер (Юдін Е.Г., Швирьов В.С., Кристотур'ян
М.Г., Буєва Л.П., Леонтьєв О.М., Зінченко
В.П.). [8, 134] У процесі наукового дослідження
було розкрито природу інтересу, пізнавального
інтересу, їх суть, структуру, провідні
характеристики, специфіку, взаємозв'язки
з окремими компонентами навчального
процесу. Інтерес розглядається як вибіркове
емоційно-пізнавальне ставлення особистості
до предметів, явищ, подій навколишньої
дійсності, а також до відповідних видів
людської діяльності. Маючи складну психологічну
структуру, інтерес не зводиться до окремого
конкретного психічного процесу, а є певною
формою зв'язку між потребами особи та
засобами їх задоволення. За своєю природою
інтерес не є вродженою властивістю особистості,
він виникає не сам по собі, а обумовлений
впливом на людину навколишньої дійсності,
тобто носить соціальний характер. Різноманітність
предметного світу, в якому живе людина,
викликає у неї різні інтереси, розвиток
і формування яких відбувається в процесі
різних видів діяльності: ігрової, навчальної,
трудової, громадської. Інтереси різняться
змістом, широтою, стійкістю, силою і дієвістю.
Цінність пізнавального інтересу для
розвитку особистості полягає в тому,
9 що пізнавальна діяльність в даній
предметній області, під впливом інтересу
до неї, активізує психічні процеси особистості,
надає їй глибоке інтелектуальне задоволення,
яке сприяє емоційному підйому, призводить
до того, що пізнавальний інтерес починає
виступати як важливий мотив активності
особистості, її пізнавальної діяльності.
Пізнавальний інтерес, або пізнавальні
здібності, являє собою сплав важливих
для розвитку особистості психічних процесів,
основним елементом яких є вольове зусилля
(Ушинський К.Д., Ананьєв Б.Г., Добринін
М.Ф.). [8, 136] Отже, пізнавальні здібності
виступають як вибіркова спрямованість
особистості до області пізнання, її предметної
сторони і самого процесу оволодіння знаннями.
Пізнавальний інтерес — не будь-який інтерес
до об'єкта пізнання, це інтерес, пов'язаний
з ядром пізнавальної діяльності. Формування
пізнавальних здібностей на різних етапах
вікового розвитку має свої особливості.
Так, у молодшому шкільному віці вони характеризуються
досить виявленим емоційним відношенням,
обумовлені зовнішніми факторами, не завжди
локалізовані, що залежить від навчального
досвіду учнів, розвитку процесів мислення.
Вже в підлітковому віці пізнавальний
інтерес визначається самим змістом знань,
прагненням до дорослості, самостійності;
інтерес носить пошуковий характер, з
тенденцією пошуку більш глибоких, ширших
знань. [11, 173] Процес формування пізнавальних
інтересів тісно пов'язаний з розвитком
навчальних умінь і навичок. Уміння, необхідні
для вирішення пізнавальних завдань, отримали
назву пізнавальних умінь. Без оволодіння
школярем такими уміннями його інтерес
не проникає вглиб, він залишається поверховим.
Наявність відпрацьованих пізнавальних
умінь збагачує процес накопичення знань,
які дають можливість учню самостійно
виконати пізнавальну роботу, що підвищує
його можливості пізнання, додає віри
в свої сили, створює умови для самоствердження
особистості й для розвитку пізнавальних
здібностей.
10 Досліджуючи фактори, які впливають
на розвиток пізнавальних здібностей
учнів, Огородников І.Т., Підкасистий П.І.,
Половнікова Н.О. підкреслюють значення
самостійного поповнення знань; Алексюк
А.М., Лернер І.Я., Махмутов М.І. — творчого
використання принципів і методів навчання;
Занков Л.В., Данилов М.О., Скаткін М.Н., Онищук
В.О. — зміст навчання і таких форм оволодіння
знаннями в позаурочний час, як читацькі
конференції, шкільні олімпіади, конкурси,
під впливом яких пізнавальні здібності
учнів стають більш глибокими і дійовими.
[3, 186] Під час досліджень вченими були
виявлені деякі закономірності у формуванні
пізнавальних здібностей школярів, а саме:
виявлена також стимуляція пізнавальних
здібностей, яка йде від змісту матеріалу
(Щукіна Г.І.) [12], [13], [14], [15]; з'ясовані особливості
впливу предметів гуманітарного циклу
на формування пізнавальних здібностейв
учнів (Роботова А.С.) [8]; об'єктивні джерела
впливу на інтереси учнів предметів фізико-математичного
циклу (Савіна Ф.К.) [8], формування пізнавального
інтересу в процесі вивчення біологічних
дисциплін (Максимова В.М.), роль групової
роботи на уроках історії у розвитку пізнавальних
інтересів (Бабанов К.О.), взаємозв'язок
пізнавальної активності та ефективності
навчання історії в старших класах (Дайрі
Н.Г.), визначені теоретичні основи навчання
і проблема виховання пізнавальної активності
та самостійності учнів (Данилов М.О., Кірсанов
О.О.), критерії рівнів пізнавальної самостійності
учнів (Лернер І.Я), умови розвитку пізнавальних
інтересів школярів у початкових класах
(Савченко О.Я.). [8], [1] Пізнавальний інтерес
має три основні рівні розвитку: 1) безпосередній
інтерес до нових фактів та явищ, пов'язаних
з інформацією, яку учні дістають на уроці
(елементарний рівень); 2) інтерес до пізнання
істотних властивостей предметів і явищ;
3) інтерес до причинно-наслідкових зв'язків,
до виявлення закономірностей та встановлення
загальних принципів, що стосуються різного
роду явищ.
11 На основі узагальнення інформації про
три основні рівні розвитку пізнавального
інтересу можна виділити такі прояви інтересу:
споглядальний, споглядально-дійовий,
пізнавальний, пізнавально-творчий, теоретичний,
конструктивно-творчий. Виходячи з цього,
рівень розвитку пізнавального інтересу
або здібностей особистості оцінюється
за показниками: 1) предметом не цікавиться;
2) цікавиться теоретичними питаннями,
виявленням суті виучуваних явищ, причинними
залежностями й закономірностями; 3) виявляє
до предмета високий інтерес, пов'язаний
з глибокими знаннями й уміннями застосовувати
ці знання під час виконання теоретичних
і практичних завдань. [2, 187]
1.3 Поняття «пізнавальний інтерес», його
структура Пізнавальний інтерес розглядається
як джерело самостійного здобуття знань;
він підвищує інтенсивність розумової
роботи, мобілізує увагу, знімає втому
та сприяє підвищенню якості засвоюваних
знань, їх розширенню і поглибленню (Архипов
А.І., Бауман Д.Е., Беляєва Н.А., Бондаревський
В.Б., Дайрі Н.Г., Морозов М.Ф., Морозова Н.Г.
та ін.). [7], [8] Розвитку пізнавальних інтересів
учнів, як психолого-педагогічній проблемі,
присвятили свої праці Алексюк А.М., Бабанський
Ю.К., Бондаревський В.Б., Данилов М.А., Лернер
І.Я., Махмутов М.І., Онищук В.А., Підкасистий
П.І., Скаткін М.Н., Трайтак Д.І., Щукіна Г.І.,
Костюк Г.С., Крутецький В.А., Менчинська
Н.А., Морозова Н.Г., Мясищев В.Н., Пономарьов
А.Я., Рубінштейн С.Л., Ельконін Д.Б., Якобсон
П.М., Голант Е.А., Короткова М.В., Вагін А.А.
та інші педагоги та психологи. [7], [8] Не
викликає сумніву доцільність використання
пізнавальних завдань для формування
та розвитку пізнавальних здібностей
та інтересів дітей молодшого шкільного
віку.
12 Загалом, теоретичний аналіз поняття
"пізнавальних здібностей”, дозволяє
визначити, що пізнавальні (когнітивні)
здібності особистості виявляють себе
у здатності людини до пізнавальної діяльності,
до продуктивного вирішення пізнавальних
завдань, які виступають умовою їх успішного
виконання. Таким чином, пізнавальні здібності
є одними із провідних і базових здібностей
людини. Пізнавальні (когнітивні) здібності
деякі вчені відносять до інтелектуальних,
а з урахуванням особливостей, структури
і вікових особливостей їх проявів – до
загальних (Г.С. Костюк, В.О. Моляко, М.О.
Холодна, В.М. Дружинін, О.К. Тихомиров та
ін.); структуру пізнавальних здібностей
розглядали в аспекті вивчення інтелекту,
загальної научуваності, креативності
(В.М. Дружинін); деякі вчені до пізнавальних
здібностей відносять сенсорні здібності
(сприйняття предметів та їхніх зовнішніх
властивостей) та інтелектуальні, що забезпечують
продуктивне оволодіння й оперування
знаннями, знаковими системами (Л.О. Венгер).
[10, 242] Основою розвитку пізнавальних здібностей
дітей вважається розвиток пізнавальних
процесів, серед яких виділяється уява,
пам'ять та мислення (С.І. Волкова, Н.М. Столярова
та ін.). [2, 242] Узагальнюючи позиції ряду
авторів визначено, що пізнавальні здібності
доцільно розглядати як інтегровані базові
здібності дитини, що містять такі складові:
рівень інтелектуального розвитку (мисленнєвої,
мнемічної, перцептивної складової); рівень
загальної научуваності дитини; пізнавальну
активність як системний поведінковий
прояв пізнавальних здібностей, що має
прояв у допитливості, зацікавленості
дитини; рівень креативної здатності дитини
до пошуковості й схильність до успішного
розв’язання творчих завдань. Особливе
місце у дітей молодшого шкільного віку,
за результатами узагальненого аналізу
літературних джерел, займають пізнавальні
здібності, для яких характерним є власне
висока загальна
13 активність, схильність
до розумового напруження незвичайна
за ступенем виразності, уміння легко
оперувати логічними операціями – систематизацією,
класифікацією, узагальненням, творчі
прояви у виконанні різноманітних завдань,
прагнення успіху. Такий підвищений потяг
до розумового навантаження, підсилена
потреба до пізнавальної діяльності дитини
розглядаються більшістю фахівців як
загальний чинник і передумова розвитку
високого рівня пізнавальних здібностей.
Суттєвою при цьому є роль і місце психолого-педагогічних,
насамперед, ігрових умов та розвитку
творчо-ігрового потенціалу дитини молодшого
шкільного віку. [11, 173] Найважливіша область
загального феномена інтересу — пізнавальний
інтерес. Його предметом є найбільш значна
властивість людини: пізнавати навколишній
світ не тільки з метою біологічного й
соціального орієнтування в реальному
світі, але в самому істотному відношенні
людини до світу — в прагненні проникати
в його різноманіття, відбивати у свідомості
сутнісні сторони, причинно-наслідкові
зв'язки, закономірності, суперечливість.У
той же час пізнавальний інтерес, будучи
включеним в пізнавальну діяльність, найтіснішим
чином сполучений з формуванням різноманітних
особистісних відносин: виборчим відношенням
до тієї або іншої галузі науки, пізнавальної
діяльності, участю в них, спілкуванням
з співучасниками пізнання. Саме на цій
основі — пізнання предметного світу
й відношення до нього, науковим істинам
— формується світорозуміння, світогляд,
світовідчуття, активному характеру яких
сприяє пізнавальний інтерес.Більше того,
пізнавальний інтерес, активізуючи всі
психічні процеси людини, на високому
рівні свого розвитку спонукає особистість
до постійного пошуку перетворення дійсності
за допомогою діяльності (зміни, ускладнення
її цілей, виділення в предметному середовищі
актуальних і значимих сторін для їхньої
реалізації, відшукання інших необхідних
способів, привнесення в них творчого
початку).Особливістю пізнавального інтересу
є його здатність збагачувати й активізувати
процес не тільки пізнавальної, але й будь-якої
13діяльності людини, оскільки пізнавальний
початок є в кожній з них. В роботі людина,
використовуючи предмети, матеріали, інструменти,
способи, має потребу в пізнанні їхніх
властивостей, у вивченні наукових основ
сучасного виробництва, в осмисленні раціоналізаторських
процесів, у знанні технології того або
іншого виробництва. Будь-який вид людської
діяльності містить у собі пізнавальний
початок, пошукові творчі процеси, які
сприяють перетворенню дійсності. Будь-яку
діяльність людина, одухотворена пізнавальним
інтересом, робить з більшою пристрастю,
більш ефективно. [13, 54]Пізнавальний інтерес
— найважливіше утворення особистості,
що складається в процесі життєдіяльності
людини, формується в соціальних умовах
її існування й жодним чином не є іманентно
властивою людині від народження.Значення
пізнавального інтересу в житті конкретних
особистостей важко переоцінити. Інтерес
виступає як найенергійніший активатор,
стимулятор діяльності, реальних предметних,
навчальних, творчих дій і життєдіяльності
в цілому. Особливу значимість пізнавальної
інтерес має в шкільні роки, коли навчання
стає фундаментальною основою життя, коли
до системостворюючого пізнання дитини,
підлітка, юнака притягнуті спеціальні
установи й педагогічно підготовлені
кадри.Опираючись на величезний досвід
минулого, на спеціальні дослідження й
практику сучасного досвіду, можна говорити
про умови, дотримання яких сприяє формуванню,
розвитку й зміцненню пізнавальних здібностей
учнів, у тому числі й молодших школярів:Перша
умова —максимальна опора на активну
розумову діяльність учнів. Головним ґрунтом
для розвитку пізнавальних сил і можливостей
учнів, як і для розвитку справді пізнавальних
здібностей, є ситуації рішення пізнавальних
завдань, ситуації активного пошуку, здогадів,
міркування, ситуації розумової напруги,
ситуації суперечливості суджень, зіткнень
14 різних позицій, у яких необхідно розібратися
самому, прийняти рішення, зайняти певну
точку зору.Друга умова, яка забезпечує
формування пізнавальних здібностей та
інтересів і особистості в цілому, полягає
в тому, щоб вести навчальний процес на
оптимальному рівні розвитку учнів. Дослідження,
які перевіряють ефект дедуктивного шляху
в пізнавальному процесі (Л.С. Виготський,
О.І Янцов), також показали, що індуктивний
шлях, що вважався класичним, не може повністю
відповідати оптимальному розвитку учнів.
Шлях узагальнень, відшукання закономірностей,
яким підкоряються видимі явища й процеси,
— це шлях, який в висвітленні безлічі
запитів і розділів науки сприяє більш
високому рівню навчання й засвоєння,
тому що опирається на максимальний рівень
розвитку школяра. [13, 56]Саме ця умова й
забезпечує зміцнення й поглиблення пізнавального
інтересу на основі того, що навчання систематично
й оптимально вдосконалює діяльність
пізнання, її способів, її вмінь. У реальному
процесі навчання вчителеві доводиться
мати справу з тим, щоб постійно навчати
учнів безлічі вмінь і навичок. При всій
розмаїтості предметних умінь виділяються
загальні, котрими навчання може керуватися
поза залежністю від змісту навчання,
такі, наприклад, як уміння читати книгу
(працювати із книгою), аналізувати і узагальнювати,
уміння систематизувати навчальний матеріал,
виділяти єдине, основне, логічно будувати
відповідь, приводити докази і т.д. Ці узагальнені
вміння засновані на комплексі емоційних
регулярних процесів. Вони й становлять
ті способи пізнавальної діяльності, які
дозволяють легко, мобільно, у різних умовах
користуватися знаннями й за рахунок колишніх
здобувати нові. Операційна сторона не
в меншій мірі, ніж змістовна, сполучена
з мотиваційною. Саме з неї, з активних
дій, з оперування знаннями надходять
імпульси, що зміцнюють пізнавальні здібності
і інтерес. Спритність, здогад, тямовитість,
умілість розкривається в цьому оперуванні
з усією повнотою,14 і, чим повніше вони
розкриваються, тим у більшій мірі одержує
школяр емоційне задоволення від своєї
діяльності.Пізнавальні здібності учня
не можуть розвиватися й міцніти, якщо
операційна сторона навчання залишається
постійною. У ній обов'язково потрібний
поступальний рух. Тільки тоді учень, оцінюючи
свої зрослі можливості й сили, усвідомить,
що тепер він по-іншому, по-новому, кращому,
легше, скоріше діє в навчальній обстановці.
У цьому постійному ускладненні навчальної
роботи, в оволодінні усе більш складними
й більш досконалими вміннями, які дозволяють
вирішувати більш важкі завдання пізнання,
складається суть розвиваючого навчання,
що неухильно зміцнює пізнавальні сили,
здібності, інтерес і прагнення школяра.
[6, 56]Емоційна атмосфера навчання, позитивний
емоційний тонус навчального процесу
— третя важлива умова. Благополучна емоційна
атмосфера навчання сполучена з двома
головними джерелами розвитку школяра:
з діяльністю й спілкуванням, які народжують
багатозначні відносини й створюють тонус
особистого настрою учня.Створення сприятливої
емоційної атмосфери пізнавальної діяльності
учнів — найважливіша умова формування
пізнавальних здібностей й розвитку особистості
учня в навчальному процесі. Це умова зв'язує
весь комплекс функцій навчання — освітньої,
розвиваючої, виховної й такої, яка робить
безпосередній і опосередкований вплив
на здібності та інтерес. З нього випливає
й четверта важлива умова, що забезпечує
сприятливий вплив на формування пізнавальних
здібностей та інтерес і на особистість
в цілому — сприятливе спілкування в навчальному
процесі.Навчання являє собою складний
процес спілкування вчителя з учнями,
учнів між собою. Вплив спілкування важко
виміряти, але можна бачити в реальній
дійсності. Спілкування учнів один з одним
і із учителем створює різноманітну гаму
відносин, опосередкований вплив яких
дуже важливий.Прагнення до спілкування
з товаришами, із учителем саме по собі
може бути сильним мотивом навчання й
у той же час сприяти
15зміцненню пізнавального інтересу. Саме
завдяки відносинам, які складаються в
навчальному процесі й у спілкуванні,
і може бути створена сприятлива атмосфера
навчання, формування пізнавальних інтересів
і особистості учня. [6, 57] 1.3 Рівні розвитку
пізнавальних інтересів молодших школярів
У класних колективах як молодших школярів,
так і старших підлітків на розвиток їхніх
здібностей та інтересів впливає не стільки
вік, скільки індивідуальність школяра,
обумовлена його життєдіяльністю, придбаним
досвідом різноманітної предметної діяльності,
спілкуванням, впливом сімейних умов,
засобами масових комунікацій і т.д. У
школярів того самого класу пізнавальні
здібності і інтереси можуть мати різний
рівень свого розвитку й різний характер
проявів, обумовлених різним досвідом,
особливими шляхами індивідуального розвитку.
Елементарним рівнем пізнавальних здібностей
можна вважати відкритий, безпосередній
інтерес до нових фактів, до цікавих явищ,
які фігурують в інформації, яку одержують
учні на уроці. Більш високим рівнем розвитку
пізнавальних здібностей є інтерес до
пізнання істотних властивостей предметів
або явищ, що становлять більш глибоку
й часто невидиму їхню внутрішню суть.
Цей рівень вимагає пошуку, здогаду, активного
оперування наявними знаннями, придбаними
способами. На цьому рівні пізнавальні
здібності часто пов'язані з рішенням
завдань прикладного характеру, у яких
школяра цікавить не стільки принцип дії,
скільки механізм, за допомогою якого
вона відбувається. На цьому рівні пізнавальні
здібності уже не перебувають на поверхні
окремих фактів, але ще не проникають настільки
в пізнання, щоб виявити закономірності.
Цей рівень, мабуть, можна назвати стадією
описовості, у якій фіксація зовнішніх
ознак і істотних властивостей досліджуваного
перебуває на рівних початках. [6, 57]
16Ще більш високий рівень пізнавальних
здібностей становить інтерес школяра
до причинно-наслідкових зв'язків, до виявлення
закономірностей, до встановлення загальних
ознак явищ, що діють у різних умовах. Цей
рівень буває сполучений з елементами
дослідницької творчої діяльності, із
придбанням нових і вдосконалюванням
колишніх способів навчання.Зазначені
рівні пізнавальних здібностей досить
загально вимальовують тенденції їх розвитку.
У реальному процесі шлях, що проробляється
пізнавальними здібностями, характеризується
більш тонкими й складними взаємопереходами,
у яких одна стадія як би проникає в іншу,
одна виростає з іншої, одна супроводжує
іншу. Але при всьому цьому в кожний даний
момент учитель все-таки може бачити, на
якому рівні розвитку інтересу до знань
перебуває школяр: на рівні фактів і репродуктивної
діяльності, на рівні виділення істотних
зв'язків і прагнення до пошукової діяльності,
часто пов'язаною з її прикладним характером,
або на рівні розкриття істотних закономірностей
і глибоких причинно-наслідкових зв'язків.
Репродуктивно-фактологічний, описово-пошуковий
і творчий характер пізнавальної діяльності
спричиняють собою й рівень пізнавальних
здібностей школяра. Головний параметр
рівнів пізнавального інтересу — спрямованість
його до об'єктів пізнання (фактів, процесів,
закономірностей) супроводжується такими
параметрами, як стійкість, локалізованість
усвідомленість. [5, 20]Параметр стійкості
багато чого відкриває нам у пізнавальних
здібностях школяра. Пізнавальний інтерес
може бути ситуативним, обмежений окремими
яскравими спалахами, як відповідь на
якусь особливо емоційну ситуацію навчання
(ефектний дослід, вражаюча розповідь,
цікавий фільм). Такий інтерес може швидко
охолонути, зникнути разом з ситуацією,
яка його породила. Він вимагає постійного
підкріплення ззовні, нашарування нових
і нових виняткових вражень. У структурі
особистості він не залишає особливого
сліду, тому що інтерес її увесь час побуджується
зовнішніми засобами, сам школяр залишається
до пізнання нейтральним.
17Інтерес до навчання може бути відносно
стійкий і пов'язаний з певним колом предметом,
завдань. Цей рівень стійкості пізнавального
інтересу або пізнавальних здібностей
характерний для більшості підлітків,
у яких мотив пізнавального інтересу як
внутрішній побудник їхнього навчання
ще не настільки сильний, щоб не мати потребу
в зовнішній стимуляції, яка йде від засобів
навчального процесу. У цих випадках дуже
важливо розглянути тенденцію його стійкості:
чи переважають в учня внутрішні спонукання
інтересу, або ж він потребує зовнішніх
стимулів. [5, 21]Нарешті, пізнавальні здібності
та інтерес школяра можуть бути досить
стійкими. Тоді внутрішня мотивація в
навчанні буде переважати й учень може
вчитися із задоволенням навіть всупереч
несприятливим зовнішнім стимулам. Цей
рівень стійкості пізнавального інтересу
являє собою вже нероздільне ціле з потребою
в пізнанні, коли учень не просто хоче
учитися, а не може не вчитися. Міцні пізнавальні
здібності та інтерес супроводжують розвиток
далеко не кожного школяра. Локалізація
пізнавальних здібностей та інтересів
може бути також дуже різною. Значна частина
учнів має дуже неясну, аморфну локалізацію.
У них найчастіше й можна виявити ситуативний
інтерес. При зовнішній стимуляції інтерес
до навчання у цих школярів проявляється,
але буває нестійкий і обов'язково вимагає
спонукань ззовні. [5, 21]У значної частини
підлітків пізнавальний інтерес має широку
локалізацію. Для цих учнів більшою мірою,
чим для учнів з аморфними інтересами,
характерні внутрішні спонукання, відкритість
інтересу до багатьох областей знань.
Вони активно шукають знання, витягають
їх з різних джерел і за межами уроку. У
процесі навчання важливо поглиблювати
знання таких учнів, постійно переводити
їх на більше високий рівень пізнання.Нарешті,
відому групу школярів кожного класу становлять
учні з чітко локалізованими, вираженими,
домінуючими пізнавальними інтересами.
Стрижневі, домінуючі інтереси лежать
в основі схильностей,
17здатностей учнів, визначають майбутню
професію й тому представляють собою велику
цінність для особистості.У комплексі
даних про пізнавальні здібності дуже
істотним є і їх усвідомленість. Усвідомлення
мотиву завжди сполучене з його більш
сильним впливом на діяльність. Неусвідомлений
мотив теж діє, але підспудно, ним важче
управляти. [9, 201]Теоретичний аналіз і практика
навчання показують, що найбільш сприятливі
для навчального процесу широкі інтереси
учнів з вираженою домінантою.Якщо ми
визнаємо, що пізнавальні здібності та
інтерес — значні фактори навчання, які
визначають мотив навчальної діяльності
школяра, то дуже важливо знати їх прояви,
ознаки, по яким можна судити про наявність
їх в учнів, про те, які сторони, прийоми
навчання викликають інтерес, які залишають
його нейтральним, а які зовсім гасять
інтерес до навчання. Проявом інтересу
учнів у навчальному процесі є їх інтелектуальна
активність, про яку можна судити по багатьом
діям.Запитання учня, звернені до вчителя,
найбільш знаменують пізнавальний інтерес.
Питання виражає прагнення осягти ще неясне,
глибше проникнути в предмет свого інтересу.
Інертні, байдужі до навчання учні не задають
питань, їх інтелект не тривожать невирішені
питання.Іншим показником інтелектуальної
активності є прагнення учнів по власному
спонуканню брати участь у діяльності,
в обговореннях піднятих на уроці питань,
у доповненнях, виправленнях відповідей
товаришів, у бажанні висловити свою точку
зору.Виразним показником інтелектуальної
активності, що супроводжує інтерес школярів,
є їх активне оперування набутим багажем
знань і вмінь. Пізнавальний інтерес не
уживається зі штампом і шаблоном, тому
залучення набутих знань до різних ситуацій
і завданням свідчить про їхню гнучкість,
їх вільне використання й може сприяти
прагненню глибоко проникнути в пізнання.
18Ще один дуже коштовний для інтересу
показник інтелектуальної активності
школяра — прагнення поділитися з товаришами,
учителем новою інформацією, почерпнутою
з різних джерел за межами навчання. Таким
чином, перший і самий основний параметр
показників пізнавальних здібностей і
інтересу, що може виявити вчитель без
достатніх зусиль — це інтелектуальна
активність школяра, у якій, як у фокусі,
збираються всі її прояви в пізнавальному
інтересі.Іншим параметром показників,
за якими учитель може судити про наявність
пізнавального інтересу учнів, є емоційно
благополучне тло пізнавальної діяльності
учня. Емоційні прояви учнів служать досить
ясними показниками для вчителя. Ці прояви
часто настільки тонкі й невловимі, що
тільки по ним одним скласти враження
про рівень розвитку пізнавальних здібностей
буває важко. Лише в сукупності з іншими
параметрами вони можуть створити повну
картину інтересів та здібностей учнів.
Параметром показників пізнавальних здібностей
учнів є регулятивні процеси, які у взаємодії
з емоційним настроєм, виражені в особливостях
протікання пізнавальної діяльності учнів.
Насамперед вони проявляються в зосередженості
уваги й слабкої відволікаємості. [9, 203]Досить
ясним показником пізнавальних здібностей
є поводження учня при утрудненнях. Стійкі
і досить глибокі здібності зазвичай сполучені
із прагненням перебороти труднощі, спробувати
різні шляхи для вирішення складного завдання.
У природних умовах навчального процесу
учитель виразно бачить ці полярні групи
учнів, з яких одна робить безліч спроб,
відшукує різні підходи й способи рішення,
інша або відсуває від себе зошит і відключається
від навчального завдання, або пробує
механічно списати завдання в сусіда або
з дошки. Регулятивні механізми пізнавальної
діяльності школяра дуже відчутно сповіщають
про інтерес до знань і по прагненню до
завершеності навчальних дій. Інтерес
завжди пов'язаний з заглибленістю у діяльність,
з відходом у діяльність, незважаючи на
сторонні подразники. Лише
18завершивши 1розпочату роботу, школяр
реагує на них. Той же процес діяльності,
який не залучає учня, скоріше зв'язаний
з стимулами зовнішнього порядку (не одержати
поганої оцінки, не поставити себе в незручне
становище перед учителем, перед товаришами).
Справді пізнавальний результат його
не настільки хвилює, як учня з вираженим
інтересом до навчання. Показові щодо
цього реакцій учнів на дзвінок з уроку.
Для один дзвінок є нейтральним подразником,
і вони продовжують роботу, намагаючись
довести її до кінця, завершити благополучним
результатом, інші моментально демобілізуються,
перестають слухати, залишають незакінченим
розпочате завдання, закривають книги
й першими вибігають на перерву. Втім,
реакція на дзвінок також чудовий показник
цікавого й нецікавого уроку.Розпізнавання
пізнавальних здібностей можливо не тільки
в сфері навчальної діяльності, але й за
її межами, тому що школяр керується пізнавальним
інтересом не тільки на уроках. Навпаки,
його вільна діяльність у ще більшій мірі
розкриває нам і характер, і глибину, і
локалізацію, і усвідомлення пізнавального
інтересу. У вільному виборі, віддаючи
перевагу певній області знань, діяльності,
колу читання, заняттям у часи дозвілля,
школяр розкриває й свої інтереси, і свої
потенційні можливості, і всі накопичені
ним в навчанні й трансформовані в бажаній
роботі способи пізнавальної й практичної
діяльності. [7, 32]Вільний вибір діяльності
в часи дозвілля, перевага тих або інших
занять у вільний від уроків час — найважливіший
показник інтересів і схильностей учнів.
Це досить серйозна соціальна, не тільки
педагогічна проблема, від вірного рішення
якої залежить не тільки розвиток інтересів
людини, але і її активна позиція в житті.РОЗДІЛ.
II.Теоретичні осови розвитку пізнавальних
інтересів учнів початкової ланки
засобами народознавчого матеріалу
2.1 Проблема формування пізнавальних інтересів
молодших школярів засобами народознавчого
матеріалу в педагогічній літературі
19 Аналіз наукової літератури засвідчує,
що включення дітей молодших класів у
процес шкільного навчання та забезпечення
ефективної організації їхньої навчально-пізнавальної
діяльності потребує, передусім, ретельного
врахування психофізіологічних особливостей
учнів цього віку. Труднощі, яких діти
зазнають у школі, пов’язані здебільшого
з недостатнім рівнем сформованості в
них довільного управління пізнавальними
процесами. Навчання дітей молодшого
шкільного віку не може здійснюватися
без застосування різних видів і форм
дитячої гри, розваг, без опори на широке
коло емоційно-позитивних вражень учнів
під час виконання навчальних завдань.
Однак лише та навчально-пізнавальна діяльність,
яка є для учня цікавою, привабливою і
в той же час насиченою посильними труднощами,
а за результатами достатньо успішною,
сприяє формуванню в дитини молодшого
шкільного віку потреби й мотивів навчання,
розвитку розумових і творчих здібностей,
вміння докладати вольові зусилля (Ш. Амонашвілі,
Н. Бібік, Н. Зубалій, С. Коробко, В. Котирло,
О. Проскура, О. Савченко, Н. Скрипченко).
[5, 24] В процесі навчання дітей молодшого
шкільного віку доцільним є застосування
пізнавальних завдань, під час виконання
яких учні зазнають пізнавальні утруднення,
а вчитель чітко "дозує” міру труднощів,
гнучко керує процесом навчально-пізнавальної
діяльності, допомагає досягти успіху.
Аналіз психолого-педагогічної літератури
(Г. Балл, Н. Бібік, Л. Гоженко, С. Гончаренко,
Н. Гродська, М. Данилов, Н. Дметерко, Г.
Костюк, І. Лернер, В. Онищук, Н. Підгорна,
О.Проскура, О.Савченко, Е. Сильнова, І.
Трубавіна, Т. Шамова) свідчить, що під
пізнавальними розуміються такі завдання
(задачі), які допомагають набути нових
знань про об’єкт, спосіб діяльності;
до того ж для отримання результату учням
необхідно перетворювати наявні дані,
виконуючи цілу низку розумових і практичних
операцій в певній їх послідовності. Пізнавальне
завдання (задача) характеризується тим,
що воно не дає учневі повний обсяг
19 готової інформації, а стимулює пошук
нових знань, сприяє розвитку його пізнавальних
здібностей. [6, 57] Важливою особливістю
пізнавальних завдань є те, що вони одночасно
виступають і метою, і стимулом, і ядром
пізнавальної діяльності школяра З метою
визначення основних тенденцій використання
елементів народознавства для розвитку
пізнавальних інтересів учнів початкових
класів, ми проаналізували масовий педагогічний
досвід. Загальновідомо, що педагогічний
досвід – це сукупність знань, умінь і
навичок, здобутих у процесі практичної
навчально-виховної роботи. Педагогічний
досвід виростає з-поміж маси позитивного,
має діалектичну природу, і забезпечує
високу результативність на основі сумлінного
виконання відповідних обов’язків. З-поміж
різних видів педагогічного досвіду нас
цікавив масовий досвід з проблеми, який
є характерний для основної маси вчителів
початкових класів. Так, вчителі початкових
класів Самайлик Г.М. (місто Полтава) та
Шульга А.В. (місто Переяслав – Хмельницький)
майстерно використовують на уроках української
мови народні звичаї, традиції, обряди
та символіку. Вчителі переконані, дітей
треба навчити не просто споглядати, а
й бачити навколишнє, помічати поруч дивне
й загадкове, приховане, використовуючи
при цьому народний календар. Беручи активну
участь у підготовці та відзначенні свят,
звичаїв і обрядів народного календар,
учні проймаються глибокими патріотичними
почуттями,
життєстверджуючим оптимізмом, почуттям
господаря рідної землі. При цьому вони
успішно оволодівають трудовими уміннями
і навичками, народною мораллю, естетикою,
побутовою культурою, нормами поведінки.
Педагог Шульга А.М на уроках читання використовує
тексти про пору року. На першому такому
уроці вчитель ознайомлює дітей із
20 народним звичаєм зустрічати
весну величальними піснями – веснянками
(гаївками, ягілками, маївками). Після розповіді
про зустріч весни на Україні, вчитель
пропонує дітям провести зиму і зустріти
весну. Тут же на уроці й опудало, яке зробили
з соломи хлопці, зодягли його в старе
лахміття як символ зими. Потім діти виходять
на подвір’я: дівчатка водять хоровід,
хлопчики за шкалою спалюють опудало –
ознаку того, що весна остаточно перемогла
зиму, а потім розсівають довкола попіл.
Вчитель початкових класів Салюлілик
Г.М. на уроках української мови щомісяця
ознайомлює учнів з усіма святами, які
тісно пов’язані із діяльністю людей,
народними повір’ями. Ці народні традиції-
найкращий матеріал для розвитку мовлення,
для пошукової роботи дітей, їх активності,
зацікавленості на уроці. Всі уроки мови
тісно пов’язані з народною творчістю,
традиціями фольклором ,спрямовані на
засвоєння навчальної інформації Отже,
аналіз масового педагогічного досвіду
з проблеми дає підстави стверджувати,
що педагоги початкової ланки освіти використовують
українські народні традиції у вихованні
учнів. Однак, цей матеріал використовується
ще не достатньо через значний педагогічний
потенціал, який закладений у ньому.
. Вивчення масового педагогічного досвіду
дає підстави стверджувати, що ця робота
здійснюється вчителем початкових класів
в різних напрямках: на уроках,
факультативах, у роботі гуртків, у процесі
суспільно корисної праці, під час проведення
різноманітних позакласних виховних заходів.
21П Розділ III Дослідно-експериментальна
робота 3.1 Педагогічні умови розвитку
пізнавальних інтересів засобами народознавчого
матеріалу З’ясування педагогічних умов
означеної проблеми не стало предметом
спеціального вивчення, хоча напрацювання
вчених в даному аспекті окреслюють чіткі
орієнтири щодо нашого дослідницького
задуму. Зокрема, Щукіна Г.І. підкреслює,
що умови, які забезпечують ефективність
навчально-виховного процесу стосовно
діяльності вчителя і діяльності учня
повинні бути синхронними, щодо спрямованості
на результат. В. Андрєєв визначає поняття
«педагогічні умови» як обставину процесу
навчання, яка є результатом цілеспрямованого
відбору, конструювання і застосування
елементів змісту, методів, прийомів, а
також організаційних форм навчання для
досягнення певної дидактичної мети [8
] О. Федорова вважає, що педагогічною умовою
називається сукупність об’єктивних
можливостей змісту навчання, методів,
організаційних форм, яка забезпечує успішне
розв’язання поставленого завдання [8
] При виділенні педагогічних умов ефективного
використання народознавчого матеріалу
для розвитку пізнавальних інтересів,
ми враховували сутність моделі «пізнавальний
інтерес»та педагогічний потенціал матеріалів
про традиції ,звичаї,уявлення народу
Зупинимося на характеристиці цих педагогічних
умов. 1. Зв'язок розвиту пізнавальних
інтересів молодших школярів засобами
народознавства із життям. Ця умова передбачає
використання у всій роботі регіональних
традицій, звичаїв та обрядів. Опору на
краєзнавчий матеріал; широке ознайомлення
молодших школярів з повсякденним
22
життям, діяльність українського народу,
календарно-побутовою обрядовістю, народними
знаннями, сімейним та
громадським побутом, промислами та ремеслами,
усною народною творчістю. Зауважимо,
що планувати цю роботу повинен принцип
регіональності. Етнізація дитини випадає
на дошкільний та молодший шкільний вік,
з участі дитини у сімейних звичаях та
обрядах, із народної пісні, причетності
до народної творчості. У цьому віці формується
культ рідного дому, сім’ї, рідного міста
чи села, що є основою щодо подальшого
усвідомлення дитини себе як частини нації.
2.Врахування вікових та індивідуальних
особливостей дітей під час добору народознавчого
матеріалу Вчителеві початкових класів
необхідно знати закономірності вікового
розвитку не тільки для того, щоб до них
пристосовуватись, а головне, щоб учити
і виховувати у досліджуваному напрямку
з найбільшим ефектом. Видатний український
педагог Г.Ващенко звернув увагу на те,
що високий темп розвитку учнів початкових
класів вимагає якнайширшого залучення
їх до активної навчальної та громадської
діяльності Особливості розвитку пізнавальних
інтересів учнів початкових класів зумовлені
відчутним впливом ряду визначних факторів:
1) якісно новим способом життя
та діяльності; 2) змістом навчальних
планів, програм і підручників для 1 –
4 класів; 3) незаперечним авторитетом
першого вчителя; 4) сильним впливом
родинного гнізда. У молодшому шкільному
віці суттєво змінюється становище дитини
серед навколишніх людей і характер її
занять. Відбуваються кардинальні зміни
всього її життя і стосунків. Провідною
діяльністю стає учіння, міняється режим
праці та відпочинку, з’являються нові
обов’язки.
Період 6 – 11 років характеризується дальшим
розвитком розумової працездатності хлопчиків
та дівчаток, загострюється пам'ять. Їм
23 властиві пластичність психіки, допитливість,
щирість і безпосередність; чуйність і
довірливість; товариськість, підвищена
сприятливість до виховних впливів, щира
емоційність, нестійкість уваги, ситуативність
поведінки, швидка втомлюваність, захоплення
ігровою діяльністю, потяг до самостійності
Виходячи із нашого дослідження, у вихованні
молодших школярів великої уваги потребує
формування їхнього характеру: навичок
поведінки, витривалості, чуйності, доброти,
милосердя, вміння долати труднощі, вироблення
цілеспрямованості й стійкості уваги,
організованості, хазяйновитості. У цьому
руслі не менш важливе значення маж вироблення
духовно моральних і вольових рис: патріотизму,
працьовитості, відповідальності, національної
свідомості, рішучості, охайності, дисциплінованості,
згуртованості, чесності, скромності,
поваги і терпимості., Зауважимо, що вчитель
повинен добре знати індивідуальні відмінності
у школярів, психіку кожного учня і враховувати
їх особливості у роботі. 3.Емоційність
пізнання Відомо, позитивні за своїм змістом
переживання учителя і учнів сприяють
підвищенню ефективності роботи на уроці.
Негативні ж емоції гальмують діяльність..
Важливо викликати в учнів засобами народознавства
почуття подиву, що надасть процесу виховання
жвавості, пристрасності, захопленості
молодшим школярам здебільшого бракує
досвіду емоційного співпереживання від
спілкування з природою. В цьому аспекті
важливо правильно спланувати і провести
екскурсію, спостереження. Вплив позитивних
емоцій дає молодшим школярам переживання
почуття краси. Дітям цього віку доступні
естетичні переживання від побаченого,
почутого, від краси взаємин, від гарно
оздобленої речі. Тому треба насичувати
виховний процес замилуванням красою,
щоб
пам'ять, мислення уява учнів збагачувалась
яскравими образами, які западають у душу,
активізують мислення і мовлення.
24 Слід мати на увазі і той факт, що українські
народні звичаї та обряди є цікавими, насиченими,
глибоко моральними і глибоко беруть за
душу кожну людину. Важливий образний
виклад змісту заходу, мовлення вчителя,
його зовнішній вигляд- це, засоби, які
повинні привертати увагу дитини. 4. Комплексний
підхід до використання українських народних
традицій у розвитку пізнавальних інтересів
молодших школярів. Ця умова реалізується
через зміст і педагогічний потенціал
національних традицій. Науковий фонд
з проблеми дав можливість нам класифікувати
національні традиції як з точки зору
сезонності, так і з точки зору змістового
наповнення. Кожна національна традиція
переслідує певну мету, має конкретну
сутність, тому у виховному процесі ці
традиції слід використовувати в комплексі,
крім того, в єдності слід підбирати методи,
прийоми, засоби та форми розвитку пізнавальних
інтересів на засадах українських народних
традицій. .5Доступність народознавчого
матеріалу Педагогіка народного календаря
характеризується різномаїттям національних
традицій, які відображають життя, побут,
харчування, господарювання, родинні стосунки,
народні знання українців. Цілком логічно,
що не всі вони є доступними і розрахованими
на дітей. Тому при виборі національних
традицій щодо використання їх у навчально-виховному
процесі початкової школи слід дотримуватись
критерію доступності, тобто зрозумілості,
посильності, відповідно до віку і рівня
розвитку школяра. Отже, сукупність запропонованих
педагогічних умов, на наш погляд, є необхідною
і достатньою, оскільки виділена із сутності
проблеми та вікових особливостей молодших
школярів.
3.2Інтерв*ювання вчителів,його результати
З метою визначення стану використання
елементів народознавства в якості
прийомів розвитку пізнавальних інтересів
учнів початкових
25 класів, нами було проведене інтерв*ювання
вчителів Селидівської загальноосвітньої
школи І-ІІІ ступенів №2 Провідними методами
дослідження виступали: - вивчення
масового педагогічного досвіду; -
аналіз навчальної літератури; -
спостереження; - бесіда; -
інтерв’ю; Такий підхід давав нам можливість
прогнозувати відтворення реальної ситуації
щодо визначеного аспекту дослідження.
Насамперед нас цікавило питання, наскільки
вчителі використовують національні традиції
для розвитку пізнавальних здібностей
учнів початкових класів та який потенціал
на майбутнє вбачають у цій діяльності
Задля цього нами була розроблена система
роботи, що дозволила з’ясувати коло цікавлячих
нас запитань. Нами було опитано 8 вчителів
початкових класів зазначеного навчального
закладу. З матеріалів інтерв’ювання
випливає, що 4 з них стверджують доцільність
використання елементів народознавства
для підтримання пізнавального інтересу
на уроці, тому оптимально використовують
їх,; 2 вчителів вважають, що доцільно, але
тільки фрагментарно використовувати
народознавчий матеріал через відсутність
інформації; 2 педагогів не вважають пріоритетним
використання народних традицій для
розвитку пізнавальних інтересів молодших
школярів, тому. \s
26 рідко використовують
його у своїй педагогічній практиці
Крім того нам вдалося з’ясувати причини,
що утруднюють даний процес. Серед них
поверхнева обізнаність самих вчителів
з народознавчим матеріалом, незнання
і невдале застосування основних педагогічних
умов використання народних традицій
у вихованні учнів початкових класів,
невміння поєднати ці матеріали із загальнонавчальним.
Цілком логічно, що наступним кроком нашої
експериментальної роботи був аналіз
чинних для початкової школи програм.
3.3Аналіз програм з української мови та
читання Ознайомившись з програмою з читання,
ми вкажемо теми, які цікавлять нас в аспекті
досліджуваної проблеми. Це – усна народна
творчість. Малі фольклорні жанри: народні
дитячі пісеньки, ігри, забави, лічильки,
загадки, скоромовки, приказки, притчі,
прислів’я, народні усмішки, казки, легенди,
байки, народні пісні. Важливе місце приділяємо
народним казкам про тварин, персонажам
цих казок, їх вдачі. Народні соціально
– побутові казки, які вивчають діти, відображають
народний побут, події із життя українського
народу, його традиції. Аналізуючи програму
з української мови, слід зазачити : її
соціокультурна змістова лінія передбачає
розширення уявлень учнів про культуру
українського народу,її особливості в
різних регіонах України,у різних етносів,які
населяють Україну .Цю роботу пропонується
реалізовувати за допомогою дібраних
текстів,використання тематичних груп
слів,стійких виразів,тлумачення значень
фразеологізмів, прислів*їв, приказок;
написання творчих робіт з використанням
етнографічних елементів змісту. Навіть
мовленнєва змістова лінія програми надає
можливість добору текстів, ситуацій народознавчого
спрямування.
27 Пізнавальний інтерес та пізнавальні
здібності значною мірою підвищують мотивацію
дитини до навчальної діяльності. У наш
час існує безліч різноманітних технологій
і методик ведення розвиваючих занять
із молодшими школярами. Дитина стає
зацікавленою стороною в розвитку своїх
здатностей, тому що вже зараз вона може
спробувати свої сили в різних областях
дорослої діяльності. Програма побудована
таким чином, що надає можливість учням
тренувати різні види своїх пізнавальних
здатностей неодноразово Одним з достоїнств
програми є те, що вона має широкий адаптаційний
спектр у роботі з учнями 1-4 класів. Наявність
основного каркаса в програмі дозволяє
вчителю наповнювати заняття вмістом
із завдань, що відповідають вимогам конкретної
групи учнів. 3.4Ефективні методи і прийоми
розвитку пізнавального інтересу засобами
народознавства Загальна середня
освіта має забезпечити умови для інтелектуального,
соціального, морального і фізичного розвитку
учнів, виховання громадянина-патріота,
а в стратегічному плані закласти базис
для формування демократичного суспільства,
яке визнає освіченість, вихованість культуру
найвищою цінністю, незамінними чинниками
стабільного, при скороченого розвитку
України. У вихованні кожної дитини неабияка
роль належить народознавству. Народна
творчість – це глибинна спадщина культури,
яку склав колективний розум безіменних
талантів. Мета цих уроків – прищепити
учням любов до рідного краю, поглибити
знання українських традицій, тобто залучити
людей до культури свого народу.
Усвідомленню знань сприяє змістовність
дидактичного матеріалу, його емоційність,
яскравість. Для цього краще за все добирати
малі жанри усної народної творчості:
прислів’я, приказки, загадки, скоромовки,
забавлянки. Завдяки образності, афористичності,
глибокому змісту творів
28 народної творчості, їх високій
мудрості вони з давніх-давен були улюбленими
в народі і бережливо передавалися з покоління
в покоління. Як писаний моральний кодекс,
як самобутність самого життя – таке значення
мали жанри у формуванні характерів і
почуттів молодого покоління. Завдяки
цьому виду народної творчості учні дістають
уявлення про багатство мови, розвивають
своє образне мислення, естетичні почуття,
що в комплексі сприяє розвитку розумових
здібностей дітей, формуванню особистості
школяра. Тож почесна місія вчителя –
передати вихованцям неосяжне море народних
думок, спогадів, мрій, сподівань, голос
далеких предків, розкрити багату поетичну
душу великого українського народу, його
минулу, сучасну й майбутню славу. У фольклорних
формах К.Д.Ушинський бачив «кращий засіб
привести дитину до живого джерела народної
мови». Педагог надавав народній творчості
великого значення не лише тому, що це
вимога дидактики, а більшою мірою з виховного
погляду, оскільки в ній відображається
життя народу, його сподівання, побут,
звичаї, вади. Він визначав, що з народної
творчості закладаються основи світогляду
дитини. Це і джерело пізнання, й засіб,
що посилює уявлення дітей про дійсність,
поглиблює їхні переживання.
Постійне використання малих поетичних
жанрів фольклору не лише сприяє всебічному
вихованню дітей, збагаченню їхньої мови
зразками народної мудрості, формуванню
грамотності,а й пожвавленню на уроці,
що дозволяє зробити цікавим навчальний
процес. Вчитися легко, коли вчитися цікаво.
Я завжди дотримуюсь цього принципу. У
Програмі «Україна 21століття» урокам
народознавства приділяється велика увага.
Часто уроки проходять у шкільному музеї
народознавства. Екскурсоводи (учні старших
класів) або я сама знайомлять учнів з
обладнанням давньої української хатини,
традиційним посудом наших пращурів. Такі
уроки дітям дуже подобаються, запам’ятовуються
29 надовго. Після екскурсій пропоную дітям
зробити малюнки на тему: «Давня українська
хата», «Одяг моїх предків», «Рушник –
хатній оберіг». Велику зацікавленість
діти проявляють до уроку-подорожі
у минуле «Звідки прийшло моє прізвище?».
На цьому уроці розповідаю учням про те,
як запорізькі козаки імена давали, як
і чому поміркувати, як виникло їхнє прізвище.
Так діти роблять висновки, що прізвище
Гончар, Швецов, Шевченко, Олійник утворилися
від назви ремесла, яким займалися люди;
Гармаш, Гетьманова, Казаченко, Запорожець
виникли у часи Гетьманщини, в Запорозькій
Січі. Від назв птахів, тварин, на яких
була схожа людина поведінкою, вдачею,
зовнішністю, виникли прізвища Крутиков,
Дрозд, Волков, Соколов і т.ін. А Бондаренко
Олена розповіла, що її прізвище виникло
від назви села Бондарівна, де народився
її батько. Так прізвище носять багато
односельців, тому що їхні предки були
бондарями (виготовляли діжки). Засвоєння,
зберігання і розвиток традицій і звичаїв
українців є важливим засобом зміцнення
національної свідомості. У народі побутує
повір’я: той хто забув звичаї своїх
батьків, карається людьми і Богом. Знання
своєї сім’ї охоплює походження батька
і матері, їхнє соціальне становище, місце
і роль у сімейній ієрархії, родинні зв’язки.
З цією метою уже з учнями 1 класу починаємо
збирати фото найстарших членів родини:
прапрадідусів, прапрабабусь, прадіду
сів, прабабусь, дідусів, бабусь. Діти не
лише приносять фотографії, але й вчаться
розповідати про членів своїх родин (їх
ім’я, по батькові, скільки років прожили,
чим займалися). Весь зібраний фотоматеріал
кожний учень оформлює в альбом «Моя родина».
Це яскравий альбом з візерунками, малюнками,
справжній витвір мистецтва! На уроці
народознавства кожний учень захищає
свій альбом. Такі уроки учням дуже подобаються.
Робота з альбомами продовжується протягом
4 років навчання дітей у початкових класах.
Ця робота цінна тим, що діти, вивчаючи
свій родовід, проймаються великою повагою
і любов’ю до тих своїх
30 далеких предків, яких навіть ніколи
не бачили. Я намагаюсь підкреслити, що
давнім українським звичаєм неодмінно
було знати про всіх родичів до 7-го коліна.
Разом з дітьми та їх батьками оформили
у класі міні-музей. Експонати – старовинні
речі, сімейні реліквії, які залишилися
у родинах від прародичів. Тут і рушники,
і серветки, і вишиванки, і глечики, і горщики,
й інший посуд. Але я ставлю перед собою
і дітьми завдання ширше – не тільки брати
до серця те, що прийшло у спадок, важливо
й самим творити! Так, до Різдвяних
свят з’явився сніп пшениці. Діти його
прикрасили й дізналися, що це не просто
сніп, а один з найголовніших атрибутів
Різдва – дідух. Так було зроблено солом’яне
опудало, яке спалювали на Масляну, тин.
А до Великодня музей поповнюється писанками,
виготовленими учнями. Це справжні витвори
мистецтва! Звичайно, перед цією виставкою
знайомлю учнів із традиціями та принципами
виготовлення крашанок та писанок. Найбільш
улюбленою формою прилучення дітей до
народного джерела є родинні свята. Вони
посідають особливе місце у навчально-виховному
процесі. Це ніби підбиття підсумків великої
роботи, яка проводиться заздалегідь.
Традиційними стали такі свята, як «Щедрий
вечір» та «Ой прилинь, прилинь, весна
красна». Готуючись до свят, діти вивчають
безліч колядок, щедрівок, посівальник
пісень, веснянок, гаївок, хороводів. До
цих свят обов’язково залучаються й батьки.
Вони готують дітям подарунки, якими обдаровують
після щедрування, колядування. А до свята
весни випікають коровай та справжніх
жайворонків з тіста. Крім цих свят, проводилось
свято «Мій рід, моя родина», «Хліб – усьому
голова», «Рідна мати моя», «Батьківщина
– то найкращий край». Дуже приємно на
родинних святах бачити не лише батьків,
а й дідусів, бабусь. Такі заходи сприяють
зміцненню сімейних стосунків, кращому
31 розумінню поколінь, збереженню
і відродженню тих традицій, які існували
багато-багато років на нашій Україні.
Таким чином, вивчаючи народні традиції,
діти починають цікавитися історичним
минулим українського народу. Відроджуеється
культура рідного народу, входять в життя
прадавні ігри дітей. Вивчення фольклору
допомагає розвинути творчі нахили учнів,
спонукає їх до пізнавальної активності,
є запорукою виховання любові до рідної
української землі. Виховання на народних
традиціях – основа патріотичного виховання
школярів. Висновки Проблема розвитку
пізнавальних здібностей не є новою і
широко розглянута у філософській, психолого-педагогічній
і
методичній літературі, де визначено
суть здібностей, природу пізнавального
інтересу, його структуру, шляхи формування
та етапи розвитку пізнавальних здібностей,
залежність від вікових особливостей.
Проблемі розвитку пізнавальних інтересів
елементами народознавства приділено
уваги недостатньо. Ми зробили один із
перших кроків на цьому шляху Пізнавальний
інтерес як мотив навчання та стійка риса
особистості є яскравим показником розумового
розвитку особистості. Пізнавальні здібності
учнів як особистісне утворення є достатньо
точним показником ефекту введення в процес
навчання всіх компонентів (категорій,
понять, підходів) дидактики як певної
системи, що скеровує практику навчального
процесу. За допомогою пізнавальних здібностей
чіткіше виявляється внутрішня сторона
навчального процесу (методи навчання,
урок, інші форми організації навчальної
діяльності), ефект взаємозумовлених діяльностей
учителя та учня, ефект освітньої, розвиваючої
та виховної функції навчання. Пізнавальні
здібності, як особистісне утворення є
тією зв'язковою ланкою між навчанням
і вихованням учнів, котре входить і в
32 спрямованість особистості, і в міжособистісні
відносини, і в формування поглядів і переконань
учнів. Пізнавальні здібності сприяють
загальній спрямованості діяльності школяра
і можуть відігравати значну роль у структурі
його особистості Проведене дослідження
показало, що використання елементів народознавства
правомірно розглядати в якості ефективного
шляху розвитку пізнавальних інтересів
молодших школярів У здійсненому дослідженні
було визначено стан проблеми в педагогічній
теорії та шкільній практиці, їх педагогічний
зміст,проведено дослідно-експериментальну
роботу з визначенням умов розвитку пізнавальних
інтересів засобами народознавства,проаналізовано
програми,проведене інтерв*ювання учителів.Було
визначено ефективні методи і прийоми
використання народознавчого матеріалу
для розвитку пізнавальних інтересів
молодших школярівУ.дослідженні визначено,
що основними педагогічними умовами, які
забезпечують ефективність розвитку пізнавальних
інтересів є: національних традицій - зв'язок
розвитку пізнавальних інтересів учнів
початкових класів і засобів народознавства
із життям; - врахування вікових та індивідуальних
особливостей дітей;
- емоційність виховання; - комплексний
підхід до використання елементів народознавства
для розвитку пізнавальних інтересів
молодших школярів; - доступність народознавчого
матеріалу. Ефективними методами і прийомами
використання народознавчого матеріалу
є: Результати теоретико-експериментального
дослідження дали можливість визначити
наступні методичні рекомендації:
33 комплексно використовувати елементи
народознавства,у чітко визначеній системІ,педагогічно
виважено та доцільно. Лише за таких умов
вони стануть засобами розвитку пізнавальних
інтересів учнів Дане дослідження не вичерпало
всіх аспектів розглянутої проблеми. Подальшому
вивченню підлягають аспекти дослідження
розвитку пізнавальних інтересів іншими
засобами. Крім того невичерпний потенціал
народознавчого матеріалу слід розглянути
в галузі виховання та розвитку особистості
молодшого школяра
34 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.
Бойко А.Н. От педагогической теории к
массовой школьной практике." Полтава,
1993. - 68 с. 2.
Бойко А.Н. Теория и методика формирования
воспитывающих отношений в общеобразовательной
школе. - К.: Вища школа. -1991.-237 с 3.Голуб Н.М.
Умови формування стійких пізнавальних
інтересів у дітей 6-річного віку // Матеріали
IV Міжнародної наук.-практ. конф. "Сучасні
проблеми гуманізації та гармонізації
управління”. – Харків: Українська Асоціація
"Жінки в науці та освіті”, ХНУ ім.В.Н.Каразіна
2003. – С.186–187; 4.Ігнатенко П.Р., Руденко
Ю.Д. Народознавство у школі. - К., 1990. -48
5.Кобаль В.І. Дидактичні умови розвитку
пізнавальних інтересів учнів // Теоретичні
питання культури, освіти та виховання:
Київський національний лінгвістичний
університет, збірник наукових праць.
Випуск 24. — К., 2003. - С.20-24; 6.Кобаль В.І. Проблеми
формування пізнавальних інтересів у
навчальній діяльності школярів // Вісник
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія.
Педагогіка. Випуск 6. — К., 1998. — С.56-58; 7.Морозова
Н.Г. Учителю о познавательном интересе.
— М.: Знание, серия Педагогика и психология,
1999; 8.Педагогика: Учебное пособие для студентов
педагогических учебных заведений /В.А.Сластенин,
И.Ф.Исаев, А.И.Мищенко, Е.Н.Шиянов. — 3-е
изд. — М.: Школа — Пресс, 2000; 9Пов’якель
Н.І., Улькіна Т.В. Ігрові психотехнології
в системі підготовки спеціалістів початкової
освіти до психологічної роботи з пізнавальними
здібностями дітей // Проблеми сучасної
педагогічної освіти. Серія: Педагогіка
і психологія. – Збірник статей. – Частина
1. – Випуск 3. – К.: Педагогічна преса, 2001.
– С. 201– 207; 10.Улькіна Т.В. До проблеми дослідження
проявів і психологічного змісту пізнавальних
здібностей у дітей дошкільного і молодшого
35 шкільного
віку // Психологія. Збірник наукових праць
НПУ імені М.П. Драгоманова. – Випуск 11.
– К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2000. –
С. 242 – 247; 11Улькіна Т.В. Особливості змісту
пізнавальних здібностей. Рання психодіагностика
та психологічна підтримка обдарованих
дітей з особливими потребами // Актуальні
проблеми виховання та навчання студентів
з особливими потребами. Збірник наукових
праць – К.: Університет "Україна”,
2002. – Випуск 1. – С. 173 –179; 12.Щукина Г.И.
Активизация познавательной деятельности
учащихся в учебном процессе. — М.: Просвещение,
1999; 13.Щукина Г.И. Проблема познавательного
интереса в педагогике. — М., 1991; 14. Щукина
Г.И. Познавательный интерес в учебной
деятельности школьника. — М., 1975; 15.Щукина
Г.И. Педагогические проблемы формирования
познавательных интересов учащихся. —
М.: Педагогика, 1998;