Перспективи приватного підприємництва в Україні

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….2

РОЗДІЛ1 СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ  І ВИДИ ПІДПИЄМНИЦТВА………..4

1.1 Суть і функції підприємництва……………………………………….4

1.2 Суб'єкти підприємницької  діяльності………………………………...7

1.3 Види підприємницької  діяльності…………………………………...13

РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ………………………………………………………………………….19

2.1 Етапи розвитку підприємництва  на території сучасної України…19

2.2 Труднощі і суперечності  періоду становлення вітчизняного  малого підприємництва………………………………………………………………….22

2.3. Основні напрямки оздоровлення підприємництва в Україні…….27

РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ  РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ……………………………………………..30

3.1 Проблеми розвитку підприємництва  в Україні……………………30

3.2. Причини, що впливають  на розвиток підприємництва…………..32

3.3. Розвиток підприємництва  в Україні………………………………..34

Висновок………………………………………………………………………….40

Список використаних джерел…………………………………………………..42

Додатки…………………………………………………………………………..44

 

 

 

 

ВСТУП

 

Підприємництво – це вільна ініціатива людей в господарській діяльності, це спосіб організації економічних  сил. Іншими словами, це випробуваний в  світовій практиці спосіб ефективної організації виробництва. Існування  підприємництва – обов'язкова умова  функціонування ринку.

Підприємництво – один з ключових елементів ринкових перетворень, перед необхідністю яких встала Україна  після проголошення незалежності і  процес його становлення в державі  дуже актуальний сьогодні.

Метою підприємницької активності є виробництво і пропозиція ринку  такого товару, на який є попит і  який приносить підприємцю прибуток. Прибуток — це надлишок доходів  над витратами, одержуваний в  результаті реалізації ухваленого підприємницького рішення по виробництву і поставці на ринок товару, відносно якого  підприємцем виявлений попит  споживача, що не задовольняється або  прихований.

Проте отримання прибутку властиве не тільки підприємницькою, але  і будь-якій іншій формі ділової  активності. В зв'язку з цим важливо  звернути увагу на виділення такої  економічної категорії, як підприємницький  прибуток, або підприємницький дохід. Доходи від інноваційної діяльності, тобто від введення нових методів  і прийомів організації виробництва, і складають підприємницький  дохід. Під підприємницьким доходом  слід розуміти перш за все додатковий дохід, дохід від управління, надлишок, одержуваний підприємцем завдяки  його природним якостям або особливому умінню аналізувати і по-новому комбінувати  чинники виробництва залежно  від зовнішніх умов. Розвиток підприємництва можливий лише за наявності необхідних суб'єктів такого роду діяльності. Ці суб'єкти і роблять можливим розвиток ринкових відносин (а не навпаки, як це бачиться багатьом в Україні). Поява суб'єктів підприємництва має на увазі наявність певної суспільної ситуації, коли ідеологічна, політична і соціально-економічна обстановка провокує підприємницький бум.

Здійснення підприємницької  діяльності на ефективному рівні, таким  чином, можливе лише за наявності  певної суспільної ситуації — підприємницького середовища, під якою розуміється  перш за все ринок, ринкова система  відносин, а також особиста свобода  підприємця, тобто його особиста незалежність, що дозволяє ухвалити правильне підприємницьке рішення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ1 СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ І ВИДИ ПІДПИЄМНИЦТВА

1.1 Суть  і функції підприємництва

 

Сучасна економічна теорія визначає підприємництво як ініціативну, самостійну господарську діяльність людей, направлену на отримання прибутка за допомогою організації і використовування ресурсів в цілях виробництва і реалізації товару.

З одного боку, підприємництво виступає як особливий вид господарської  діяльності, в основі якої лежить ряд  умов і вимог (свобода у виборі напрямів і методів діяльності, самостійність  в ухваленні рішень, відповідальність за ухвалювані рішення, орієнтація на досягнення комерційного успіху).

З другого боку, підприємництво - це визначені стиль і тип поведінки, складники якого - ініціатива, пошук нетрадиційних рішень, масштабність і ризик, ділова хватка.

З третьою, підприємництво - це особлива функція: забезпечення розвитку і вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки, створення інноваційної сфери [3].

Підприємництво- це особливий вид економічної активності (під якою ми розуміємо доцільну діяльність, направлену на отримання прибутку), що заснована на самостійній ініціативі, відповідальності і інноваційній підприємницькій ідеї.

Економічна активність є  формою участі індивіда в суспільному  виробництві і спосіб отримання  фінансових коштів для забезпечення життєдіяльності його самого і членів його сім'ї. Такою формою участі індивіда в суспільному виробництві є один суспільний функціональний обов’язок або їх комбінація, коли він виступає в якості: - власника яких-небудь об'єктів, нерухомості і т.д., що приносять йому постійний і гарантований дохід (власник підприємства або будинку, що здається в оренду, і т.д.);

- найманого робітника, що продає свою робочу силу (токар на заводі, вчитель в школі і т.д.);

- індивідуального виробника ("вільний художник", що живе на доходи від реалізації своїх творів, або водій, що використовує автомобіль як таксі і живучий на доходи від такої діяльності, і т.д.);

- державного або муніципального службовця;

- менеджера (керівник чужим підприємством);

- пенсіонера (пасивна форма участі в суспільному виробництві як наслідок минулої активності);

- чи учня студента (як підготовчий етап до участі в майбутнім суспільному виробництві в який-небудь конкретній формі);

- безробітного (яка вимушена форма неучасті або припинення участі в суспільному виробництві);

Підприємництво характеризується обов'язковою наявністю інноваційного  моменту, — будь то виробництво нового товару, зміна профілю або діяльності підстава нового підприємства.

Нова система управління виробництвом, якістю, упровадження нових  методів організації або виробництва  нових технологій — це теж інноваційні моменти [8].

Існують наступні функції  підприємництва, які зображено на рис. 1.1.

 

Рис. 1.1 Функції підприємництва

 

Функції підприємництва:

1. Ресурсна функція. Вона  реалізується в мобілізації капіталу, трудових, матеріальних, інформаційних  і інших ресурсів для їх  продуктивного використання. Націленість  підприємця на динамічну ефективність  вимушує його до постійного  пошуку додаткових ресурсів. Безліч  потенційних ресурсів суспільства  були б невостребувані, не займайся підприємці їх мобілізацією.

2. Організаторська функція.  Мобілізовані ресурси можуть  принести користь їх власнику, підприємцю і суспільству в  цілому лише в тому випадку,  якщо вони належним чином використовуватимуться.  Тому підприємець бере на себе  функцію організації виробництва,  збуту, дослідження ринку, наукових  розробок і т.п.

3. Творча функція. Підприємець  постійно націлений на пошук  нових рішень. Прагнення максимізувати  прибуток або інший результат,  що визнається за підприємця  як мета своєї діяльності, не  дає йому задовольнятися положенням, що склалося. Він постійно шукає,  як поліпшити свою справу. Появою  безлічі оригінальних науково-технічних,  економічних і організаційних  рішень людство зобов'язане творчій  функції підприємництва.

 

1.2 Суб'єкти підприємницької діяльності

 

Основним суб'єктом підприємницької  активності виступає підприємець. Проте  підприємець не єдиний суб'єкт, у  будь-якому випадку він вимушений  взаємодіяти із споживачем як основним його контрагентом, а також з державою, що в різних ситуаціях може виступати  як помічник або супротивник. І споживач і держава також відносяться  до категорії суб'єктів підприємницької  активності, як і найманий робітник (якщо, звичайно, підприємець працює не поодинці), і партнери по бізнесу (якщо виробництво не носить ізольованого від суспільних зв'язків характеру). Схема їх взаємодії приведена  на рис 1.2

Рис. 1.2 Суб'єкти підприємницької діяльності

 

У взаємостосунках підприємця і споживача підприємець відноситься  до категорії активного суб'єкта, а споживачу властива, в першу  чергу пасивна роль. При аналізі  сторони цих взаємостосунків  споживач виконує роль індикатора підприємницького процесу. Це зрозуміло, тому все те, що складає предмет діяльності підприємця, має право на реалізацію тільки у  разі позитивної експертної оцінки споживача. Така оцінка здійснюється споживачем і виступає як готовність останнього придбати той або інший товар. Підприємець, при плануванні і організації своєї діяльності жодним чином не може ігнорувати настрій, бажання, інтереси, очікування, оцінки споживача.

У підприємця в умовах ринкової системи відносин немає іншого шляху  впливу на споживача, окрім як діяти  в унісон з його інтересами. Проте  така ситуація зовсім не означає, що підприємець  зобов'язаний діяти тільки в строгій  відповідності з вже виявленою  цікавістю споживача. Сам підприємець  може формувати попит споживача, створювати нові купівельні потреби. До цього саме і зводиться положення  про два способи організації  підприємницької активності: на основі виявленої цікавості споживача  або на основі "нав'язування" йому нового товару.

Таким чином, метою підприємця виступає необхідність “завоювувати”споживача, створити коло власних споживачів.

Основними засобами впливу підприємця на споживача виступають наступні чинники:

- новизна товару і його відповідність інтересу споживача;

- якість;

- ціна товару;

- ступінь універсальності товару;

- зовнішній вигляд і упаковка;

- позитивні відмітні характеристики товару від товарів інших виробників і можливість споживача ознайомитися з такими відмінностями;

- можливість скористатися послугами післяпродажного сервісу;

- відповідність загальноприйнятим або державним стандартам;

- престижність і привабливість реклами товару і т.д.

Висновок, який можна було б зробити з розглянутої проблеми, зводиться до наступного: якщо з  погляду суспільного виробництва  саме підприємець виступає в ролі активного суб'єкта, то з погляду  самого підприємницького процесу, його змісту і ефективності активну роль виконує споживач, і підприємець  не може ігнорувати цей факт.

Роль держави як суб'єкта підприємницького процесу може бути різною залежно від суспільних умов, ситуації, що складається у сфері  ділової активності, і тих цілей, які ставить перед собою держава. Роль держави як суб'єкта підприємницького процесу може бути різною залежно  від суспільних умов, ситуації, що складається  у сфері ділової активності, і  тих цілей, які ставить перед  собою держава [12].

Залежно від конкретної ситуації держава може бути:

- гальмом розвитку підприємництва, коли воно створює несприятливу обстановку для розвитку підприємництва або навіть забороняє його;

- стороннім спостерігачем, коли держава пряма не протидіє розвитку підприємництва, але в той же час і не сприяє цьому розвитку;

- прискорювачем підприємницького процесу, коли держава веде постійний і активний пошук заходів для залучення в підприємницький процес нових економічних агентів (нерідко така цілеспрямована діяльність держави викликає "вибух" підприємницької активності і приводить до буму підприємництва) [12].

Держава бере на себе освітні  функції, тобто функції по професійній  підготовці і вихованню підприємницьких  кадрів; підтримує у фінансовому  відношенні підприємців, що тільки вступили або вступаючих в сферу ділової активності; держава звичайно бере на себе функції створення для підприємців необхідної підприємницької інфраструктури; держава звичайно бере на себе функції створення для підприємців необхідної підприємницької інфраструктури.

Найманий робітник як реалізатор ідей підприємця також відноситься до групи суб'єктів підприємницького процесу. Саме від нього залежить ефективність і якість реалізації підприємницької ідеї.

Відомо, що кожному економічному суб'єкту властиві свої власні інтереси. Що стосується підприємця і найманого  робітника, то частина їх планів співпадає (чим вище прибуток, тим вище заробітна  платня), а частина носить полярно  протилежний характер (підприємець  не зацікавлений у високій оплаті праці, а найманий робітник зацікавлений). У таких випадках сторони вимушені йти на пошук компромісних варіантів, що, взагалі ж, і складає основу взаємостосунків цих двох суб'єктів  підприємницького процесу.

В рамках таких взаємостосунків  підприємець позначає для себе певні  проблеми в своїй повсякденній діяльності і намагається дозволити їх з  найбільшим ефектом.

В першу чергу, підбір кадрів потрібної спеціалізації і необхідного  рівня кваліфікації. Ця проблема розв'язується двома можливими шляхами:

- підготовка таких кадрів на власній інформаційній і фінансовій базі (але такий шлях не завжди ефективний із зрозумілих причин);

- залучення кадрів, зайнятих в інших підприємницьких або виробничих структурах, для чого потрібне створення для працівників кращих, привабливіших.

Іншою проблемою виступає необхідність залучення найманого  робітника в інтерес підприємницької  структури. При цьому розрізняють  дві форми: