Корекція професійних деформацій

 

План

Вступ

1. Вивчення професійних деформацій.

 2. Рівні професійної деформації.

3. Корекція професійних деформацій.

Висновки

Список використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Бути вчителем завжди нелегко, не лише у наші скрутні часи. Професія вимагає крім спеціальних знань ще й багато здоров'я, терпіння, розважливості, гумору. Вчительська професія - професія публічна. Бути постійно серед людей, спілкуватися, впливати, час від часу опиняючись у несподіваних, стресових ситуаціях, що вимагають негайного реагування, зовсім нелегко. Необхідно постійно якось вгамовувати дитячі конфлікти, нейтралізувати образи, притлумлювати бурхливі пристрасті, пом'якшувати батьківські претензії, розв'язувати непорозуміння. Треба щось робити із собою, щоб не приносити із школи додому роздратування, пригніченість, хронічну втому. Необхідно якось серйозніше ставитися до власного здоров'я, щоб постійне напруження не впливало таким руйнівним чином на серцево-судинну систему, не відбивалося у психосоматичних захворюваннях шлунку й печінки, нирок і легенів. Адже існують різні психологічні способи релаксації, зняття стресового стану, відновлення працездатності.

Хто не іронізував з приводу  вчительської обов'язковості, зосередженості, сконцентрованості, яких буває трохи  забагато у повсякденному житті? Хто не помічав у вчителя зі стажем особливого, досить жорсткого, директивного стилю спілкування, деяких не дуже приємних для його оточення звичок, рис характеру? Більшості  немолодих вчителів постійно хочеться все навколо контролювати, всіх виховувати, за все відповідати, все поліпшувати. Вони самі від цього втомлюються  і втомлюють всіх навколо себе. Бажано навчитися допомагати собі у  подоланні професійних деформацій, що накопичуються з роками. Кожному  вчителю конче потрібно десь брати  сили для самовідновлення, для встановлення внутрішньої рівноваги, підвищення віри у себе. Абсолютно необхідно  якось підтримувати у собі творчій  погляд на своїх учнів, бажання по-новому викладати, по-новому виховувати. Здавалось  би, цьому має допомогти наука  психологія, яку всі вчителі вивчали  колись у вузі. Але, нажаль, академічні психологічні курси й досі побудовані таким чином, що практичних вмінь  вони дають вкрай замало. Особливо коли йдеться не про учнів, а про  самих вчителів, у яких теж є  свої індивідуально-типологічні, характерологічні, статеві та вікові особливості. Про вчителів, які теж переживають життєві кризи, у яких теж виникають проблемні життєві ситуації, які теж інколи не можуть розв'язати свої сімейні конфлікти. Якщо учню допомагають і вчителі, і батьки, і шкільні психологи, то вчителю ніхто не допоможе крім нього самого. Щоб упорядкувати, гармонізувати своє нелегке життя, вчитель записується на якісь курси, шукає літературу, радиться з колегами.  
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Вивчення професійних деформацій

У психолого-педагогічній науці є  чимало досліджень, що свідчать про  позитивний вплив професійної діяльності на особистість (Є. Борисова, В. Дружинін, В. Орел, Ю. Поваренков, А. Рукавішніков, В. Щадріков, Л. Урванцев та ін.). Позитивний вплив професії на особистість учителя  проявляється у формуванні професійної  самосвідомості, педагогічної спрямованості, педагогічного мислення, у розвитку професійно важливих якостей, в оволодінні педагогічним досвідом .

Проте вплив професії на особистість  може виражатися не тільки в покращенні адаптованості особистості до вимог  професії, але і в деяких негативних проявах особистості, таких як різке  загострення особистісних якостей, «огрубіння» і перенесення назовні  стереотипів поведінки, мислення, спілкування, що призводить до ускладнення у взаємодії  з іншими людьми і робить її поведінку  неадекватною обстановці. На неминучість  негативного впливу професії на здоров'я  вчителя вказував І. Щербо: «У школі  склався штамп: професійний розвиток фахівця сприймається нами тільки як ріст, удосконалення, тобто зі знаком плюс. Але вектор цього процесу  має і зворотний відлік - до негативних значень і руйнування, деформації».

У науковій літературі немає єдиного  підходу до розуміння суті професійних  деформацій, чіткого розмежування професійних  дисгармоній, деформацій і деструкцій особистості педагога. Досліджень у  цьому напрямі недостатньо. Останнім часом появляється багато робіт, що стосуються проблеми «професійного  вигорання» вчителя.

Аналіз проблеми гармонії і дисгармонії  особистості свідчить, що цілісного  вчення про це немає і його розробка потребує зусиль представників найрізноманітніших галузей науки. Із психологічної  точки зору, розвиток особистості  передбачає наявність як гармонійних, так і дисгармонійних фаз. Імовірність  появи дисгармоній, вважає Т. Титаренко, є завжди високою. Особистісна дисгармонія  визначається авторкою як «непатологічне відхилення в розвитку особистості, що виникає під впливом непрямих обставин, кризових ситуацій, деструктивних конфліктів». Дисгармонійні психічні стани, спричинені переважно зовнішніми обставинами (ситуаціями стресу, фрустрації, міжособистісного конфлікту) відбиваються, в основному, на локальному самопочутті педагога й істотно не впливають на педагогічне спілкування і продуктивність педагогічної діяльності в цілому. Особистісні дисгармонії як відбиток індивідуальних історій життя за підвищеної емоційно-розумової напруженості спричиняють відносно стійкі утруднення педагогічного спілкування, істотно знижують продуктивність педагогічної праці, погіршують стан професійного здоров'я .

Комунікативні утруднення професійної  діяльності, деструктивна взаємодія, педагогічні  конфлікти розглядаються науковцями (М. Андрос, Л. Анциферова, А. Добрович, Л. Мітіна, В. Павленко, А. Реан, В. Чорнобровкін, В. Чорнобровкіна) як специфічні проблеми педагогічної праці, що є умовами  для виявлення і розвитку дисгармонійних станів особистості педагогів.

Спеціальні дослідження закономірностей  розвитку особистісних дисгармоній  свідчать про можливості їх усунення. Наявність настанови на певні  психологічні зміни - необхідна умова  подолання дисгармоній. Особистісна  гармонія неможлива «без задоволеності  від якомога повнішого розкриття  власних сутнісних сил, від бачення перспектив подальшого руху вперед». Тому педагог повинен знати особливості своєї особистості, професійної діяльності, специфіку професійного розвитку і становлення, прагнути до змін, що попередить багато негативних наслідків, допоможе зберегти професійне здоров'я і довголіття.

Е. Зеєр зазначає, що розвиток - це знахідки і втрати, а значить, становлення  фахівця, професіонала - не тільки вдосконалення, але і руйнування, деструкції. Професійні деструкції цей учений розглядає  як: порушення засвоєних способів діяльності; руйнування сформованих  професійних якостей; появу стереотипів  професійної поведінки і психологічних  бар'єрів при освоєнні нових професійних  технологій, нової спеціальності; зміну  структури особистості при переході від однієї стадії професійного становлення  до іншої. І. Щербо вважає, що «професійні  деструкції - це зміни психологічної  структури особистості, що склалася в процесі професійної діяльності. Її прояви знижують якість праці, спричинюють соціальний дискомфорт, як в оточення, так і в самої людини, дезадаптують її в колись рідному середовищі» .

Професійні деформації Е. Зеєр розглядає  як деструктивні зміни особистості  в процесі виконання діяльності. А. Маркова називає тенденції професійних деструкцій: дезінтеграція професійного розвитку, розпад професійної свідомості; спотворення професійного розвитку, поява негативних рис, відхилень від соціальних та індивідуальних норм професійного розвитку; низька професійна мобільність, невміння пристосуватися до нових умов праці і дезадаптація; послаблення наявних професійних даних, професійних здібностей, професійного мислення; відставання, сповільнення професійного розвитку порівняно з віковими і соціальними нормами; неузгодженість окремих ланок професійного розвитку, одна сфера «забігає вперед, інша відстає»; поява професійних деформацій особистості (наприклад, емоційне виснаження, вигорання, збиткова професійна позиція); професійні хвороби чи втрата працездатності .

Професійну деформацію вчені трактують  порізному: як різновид професійного захворювання (Е. Зеєр); як порушення структури  особистості, звуження кола інтересів  та потреб до винятково професійних (О. Рубін); як вплив професійної діяльності на формування в особистості стійких  зразків поведінки та мислення (Г. Грановська); як відхилення від певного  соціального орієнтира, норми, професійної  вимоги, які спричинені професійною  роботою, що призводять до стійких змін у поведінці і діяльності (С. Геллерштейн, О. Рукавішніков); як зміни, що порушують  цілісність особистості, знижують рівень адаптації і ефективність професійного функціонування (М. Смирнов); як негативний вплив професії на психологічні характеристики людини, що утруднює її поведінку в  повсякденному непрофесійному житті (С. Геллерштейн); як свого роду компенсацію, що проявляється тільки у фахівців, які не володіють достатнім рівнем професійних здібностей і відсутністю  творчого моменту в роботі (Є. Борисова); як різке загострення якостей  особистості фахівця, перенесення  назовні професійних стереотипів  поведінки, мислення, спілкування, які призводять до ускладнення стосунків з іншими людьми, роблять його поведінку неадекватною обстановці (Л. Корнєєва); як наслідок професійного стресу (О. Марковець); як дисгармонізацію особистості вчителя, спричинену педагогічною діяльністю (В. Бойко, О. Юрченко).

Серед чинників, що визначають схильність до деформації, науковці виділяють  внутрішні індивідуальні особливості  особистості фахівця (зрілість особистості  або інфантильність, багатство або  бідність життєвого досвіду, здатність  або нездатність піддавати аналізу  хід подій життя) та зовнішні: емоційна напруга, висока інтенсивність праці, хронічний дефіцит часу, відсутність  необхідної свободи у процесі  вироблення та прийняття рішень, стреси, що спричинені умовами та результатами праці (надто високий або низький  рівень відповідальності, придушення ініціативи, невикористання досвіду, кваліфікації фахівця тощо), наявність конфліктних  ситуацій, неадекватні винагороди за виконану роботу, неадекватна підтримка  з боку керівників, постійно і невиправдано часті ротації, зміни, переміщення.

Професійна деформація у педагогічній діяльності може мати досить складну  динаміку проявів і стосуватися  різних сторін психіки: мотиваційної, когнітивної, сфери особистісних якостей. Її результатом можуть бути специфічні установки і уявлення, поява певних рис особистості.

Науковці називають професійні деформації, що найчастіше зустрічаються  в учителів: авторитарність, консерватизм, соціальне лицемірство, поведінковий трансфер, емоційна індиферентність, надконтроль, професійна агресія, рольовий експансіонізм, моралізування (Е. Зеєр, І. Щербо); зміна  міміки, мови вчителя, погіршення психічної  діяльності (зниження показників пам'яті, обсягу і концентрації уваги, гнучкості  і логічності мислення) (Р. Макаревич); повчальність, самовпевненість, прямолінійність, педагогічну впертість, зниження критичності  мислення, певний догматизм поглядів, відсутність комунікативної гнучкості, орієнтація на соціальне схвалення (М. Смирнов, В. Сонін); конформність і  готовність підкорятися твердим  інструкціям і правилам без вираженого прагнення до нововведень і сміливих пошуків (Л. Собчик); авторитарність і  домінантність (І. Зубкова, О. Юрченко); підвищена агресивність (О. Улибіна, А. Реан); неадекватна самооцінка (Н. Клюєва, Є.Рогов, В.Сонін, О.Юрченко) й ін.

2. Рівні професійної деформації

Професійна деформація у педагогів  може проявлятися на двох рівнях:

1) загальнопедагогічні деформації, які характеризують подібні зміни  особистості у всіх, хто займається  педагогічною діяльністю. Наявність  таких деформацій робить учителів, що викладають різні предмети  в різних навчальних закладах, проповідують різні педагогічні  погляди, працюють із різним  темпераментом і характером, подібними  один на одного (авторитарними,  занадто повчальними, догматичними, надмірно самовпевненими і т.п.);

2) типологічні деформації, пов'язані  із поєднанням особистісних особливостей  із відповідними впливами професійної  діяльності. Зазвичай це спричиняє загостренню окремих рис особистості до рівня їх акцентуації.

Дещо інший підхід до проблеми типів  деформацій, що появляються в особистості  і діяльності педагогів, висловлює  Є. Рогов. Він виділяє чотири типи деформацій учителів: 1) загальнопедагогічні; 2) типологічні; 3) специфічні; 4) індивідуальні.

Загальнопедагогічні деформації відмічаються у всіх педагогів. Є. Рогов вважає, що це відбувається в результаті зближення  суб'єкта діяльності з її засобами. Типологічні деформації проявляються, коли особливості особистості розчиняються у відповідних компонентах педагогічної діяльності (наприклад, учителі-гуманітарії  відрізняються розкутістю, емоційністю, надмірною комунікабельністю, балакучістю  і т. п.) специфічні предметні деформації визначаються особливостями предмета, що викладається. Учитель математики більш стриманий у порівнянні з учителем літератури чи фізичної культури. Індивідуальні деформації проявляються через переважання  певних індивідуальних особливостей учителя. Наприклад, ними є підвищений рівень тривожності чи акцентуація характеру, надвідповідальність, суперчесність, гіперактивність, трудовий фанатизм, професійний  ентузіазм .

Сензитивним періодом для виникнення професійних деформацій є періоди  професійних криз, коли фахівець стикається з необхідністю вирішення особливо складних професійних ситуацій (Е. Зєєр, Л. Корнєєва). Певні зміни поведінки  в цих випадках є відповіддю на складність завдання. Вирішення складного  завдання сприяє тому, що ці поведінкові  реакції закріплюються, перетворюються в стереотипи, спричиняють загострення  певних особистісних рис (зниження емпатії, надзвичайно спрощений підхід до проблеми, категоричність суджень, авторитарність, повчальна манера спілкування, прагнення  все зводити до простих схем, узагальненість у сприйманні людей, пригнічене почуття  гумору). Іншим проявом негативного  впливу професії на особистість педагога є феномен «професійного вигорання». Теоретичні та емпіричні дослідження  вигорання широко представлені у  зарубіжній психології. Останнім часом  у вітчизняній науці з'являється  все більша кількість досліджень, які присвячені цій проблемі. У  багатьох роботах сучасних психологів і педагогів розглядаються сутнісні аспекти та фактори виникнення «професійного  вигорання» (М. Андерсен, Е. Аросон, Р. Барке, Х. Кюйнарпуу, М. Лейтер, К. Маслач, С. Максименко, Е. Махер, В. Орел, А. Пайнз, Б. Перлман, Ф. Сторлі, Т. Форманюк та ін.), питання  розробки психо-діагностичного інструментарію (В. Бойко, Н. Водоп'янова, Д. Грінберг, Т. Ронгінська, А. Рукавішніков, А. Серебрякова, О. Старченкова і ін.), пошуків  засобів профілактики та корекції зазначеного  феномену (О. Козлова, К. Кондо, О. Марковець, Н. Назарук, Д. Трунов та ін.).