Особистість і умови її розвитку

 

ЗМІСТ

 

Вступ

Розділ І. Особистість  і умови її розвитку

1.1. Поняття особистості,  основні аспекти її формування

1.2. Розвиток особистості  як складне динамічне явище.

1.3. Вплив середовища  на формування особистості 

Розділ ІІ. Розвиток і  формування особистості як педагогічна проблема

2.1. Фактори формування  особистості

2.2. Основні напрями  всебічного розвитку особистості

Висновки 

Список використаних джерел

 

 

ВСТУП

Особистість – це конкретна, жива людина, яка, як член суспільства, перебуває в певних відношеннях з іншими людьми. Щоб стати особистістю, людина повинна досягти певного рівня психологічного розвитку і бути спроможною сприймати себе, як єдине ціле, відмінне від інших людей. Актуальність проблеми полягає в тому, що педагоги по-різному її розв'язують: одні вважають, що ніякі глибокі зміни в природжену основу особистості внести неможливо, згідно з іншими теоріями природні анатомо-фізіологічні задатки мають значення, а все залежить від впливу навколишнього світу. Багато педагогів вивчали дану проблему, вони вважали, що в процесі життя індивіда відбувається взаємодія його з навколишнім середовищем, яке впливає на нього. Але зовнішні обставини впливають на дитину через внутрішні умови, через ті якості, що в неї сформулювалися раніше. При цьому в організмі, що розвивається виникають суперечності між вимогами, які ставить життя і суспільство до особистості, і тим, чим воно вже володіє. Звідси прагнення людини до дальшого пізнання світу, до збагачення свого досвіду.

Особистісний розвиток людини відбувається протягом усього життя. Особистість є одним з тих феноменів, що рідко витлумачуються однаково двома різними авторами. Усі визначення особистості так чи інакше обумовлюються двома протилежними поглядами на її розвиток. З погляду одних, кожна особистість формується і розвивається відповідно до її вроджених якостей здібностей, а соціальне оточення при цьому грає дуже незначну роль.

Представники іншої точки зору цілком відкидають вроджені внутрішні  риси і здібності особистості, вважаючи, що особистість – це деякий продукт, цілком сформований ході соціального розвитку. Очевидно, що це різнобічні точки зору процесу формування особистості. Незважаючи на численні понятійні й інші розходження, що існують між ними майже всі психологічні теорії особистості єдині в одному: особистістю, стверджується в них, людина не народжується, а стає в процесі свого життя. Це фактично означає визнання того, що особистісні якості і властивості людини здобуваються не генетичним шляхом, а внаслідок розвитку, тобто вони формуються і розвиваються.

Формування особистості – це, як правило, початковий етап становлення  особистісних властивостей людини. Особистісний ріст обумовлений безліччю зовнішніх  і внутрішніх факторів. До зовнішнього  відносяться: приналежність індивідуума  до визначеної культури, соціально-економічному класу й унікального для кожного сімейному середовищу. З іншого боку, внутрішні детермінанти включають генетичні, біологічні і фізичні фактори.

Предметом дослідження є процес формування людської особистості під впливом біологічних факторів.

Мета роботи полягає в аналізі впливу цих факторів на розвиток  особистості.

Предмет дослідження – шляхи розвитку і формування особистості

Об’єкт дослідження - розвиток і формування особистості як педагогічна проблема.

Завдання курсової роботи - у ході теоретичного аналізу педагогічної, психологічної літератури по темі роботи спробувати з'ясувати, які ж фактори більш вагомо впливають на формування особистості.

Структура курсової роботи. Робота складається з вступу, двох розділів, висновку, списку використаної літератури.

 

Розділ 1. Особистість і умови її розвитку

1.1. Поняття особистості, основні аспекти її формування

Слово «особистість», як і багато інших психологічних  понять, широко використовуються в  повсякденному спілкуванні поряд  з іншими  термінами. Тому щоб відповісти на запитання: «Що таке особистість?», необхідно, насамперед, провести розмежування понять «людина», «особистість», «індивідуальність», «індивід».

Людина – з однієї сторони істота біологічна, тварина, наділена свідомістю, що володіє мовою, здатністю  трудитися;  з іншої сторони  людина – істота суспільна, їй необхідно спілкуватися і  взаємодіяти з іншими людьми.

Особистість – це та ж людина, але розглянута тільки як  суспільна істота. Говорячи про особистість, ми відволікаємося від біологічної природної її сторони. Не всяка людина є особистістю. Недарма ж, напевно, можна чути про одного що це «дійсно особистість!», а про іншого – «ні, це не особистість».

Індивідуальність – це особистість конкретної людини, як неповторне поєднання своєрідних психічних особливостей.

Індивід – одиничний представник людського роду, конкретний носій усіх соціальний і психологічних рис людства: розуму, волі, потреб і т.д. Поняття «індивід» у цьому випадку вживається в значенні «конкретна людина».  При такій постановці питання не фіксується які особливості дії різних біологічних факторів (вікових особливостей, темпераменту), так і різниця соціальних умов життєдіяльності людини. Індивід у даному випадку розглядається як відправний момент для формування особистості від вихідного стану для онто- і фейлогенеза людини, особистість – підсумок розвитку індивіда, найбільш повне втілення всіх людських якостей.

Одні вчені вважають, що психіка людини біологічно обумовлена, що всі сторони особистості є  уродженими. Наприклад: характер, здібності успадковуються як колір очей, волосся.

Інші учені вважають, що кожна людина завжди знаходиться  у визначених відносинах з іншими людьми. Ці суспільні відносини і  формують людську особистість, тобто  людина засвоює прийняті в даному суспільстві правила поведінки, звичаї, моральні норми.

Чи припустимо ігнорувати, не брати до уваги біологічну сутність людини? Ні, його біологічну, природну сутність ігнорувати не можна. Зрозуміло, що відповідають природні, біологічні особливості необхідні для психічного розвитку людини. Необхідні людський мозок і нервова система, щоб на цій основі стало можливе формування психічних особливостей людини.

Розвиваючись поза людським суспільством, істота, що володіє людським мозком, ніколи навіть не стане подобою особистості. Відомий випадок, коли в Індії в 1920 році були знайдені дві дівчинки, що жили у вовчій зграї, молодша швидко вмерла, а старша (її назвали Камалой), якій було 6-7 років, прожила більше 10 років. Преса повідомлялала ще про декілька подібних випадки: один хлопчик був виявлений знову в Інді і знову серед вовків і два хлопчика виявлені в Африці у зграї мавп. Очевидно, діти були викрадені тваринами, але залишені в живих. В усіх цих випадках спостерігалася та сама картина: діти не вміли ні стояти, ні ходити, але швидко пересувалися на четвереньках чи спритно лазили по деревах; не володіли мовою і не могли вимовляти членороздільні звуки; відмовлялися від людської їжі, харчувалися сирим  м'ясом, дикими рослинами, жуками ; воду хлебтали, зривали із себе одяг, кусалися, вили, спали на  підлозі.

Досвід соціальної ізоляції людського індивіда доводить те, що особистість розвивається не просто шляхом автоматичного розгортання  природних задатків. Вивчення сприйняття подібними індивідами себе як окремої  істоти в навколишньому світі показало, що вони не мають власного "Я", тому що в них цілком відсутнє уявлення про себе як про відособлену, окрему істоту в ряді інших подібних їм істот. Тим більше такі індивіди не можуть сприймати свою відмінність і подібність з іншими індивідами. У даному випадку людська істота не може вважатися особистістю.

У кожної народженої дитини є мозок, голосовий апарат, але  навчитися мислити і розмовляти вона може лише в суспільстві. Звичайно ж, безупинна єдність біологічних  і соціальних якостей показують, що людина – істота біологічна і соціальна.

 

1.2. Розвиток  особистості як складне динамічне  явище

Розвиток – складне  динамічне явище, яке спрямоване на збільшення фізичних та інтелектуальних  сил особистості, що дозволяють сформувати творчі здібності школяра, його активну громадську позицію. З розвитком пов’язаний процес формування.

Під формуванням особистості  розуміють ті якості та властивості, які виникають в результаті розвитку.

Взаємозв’язок цих процесів, а отже, і відповідних понять, полягає в тому, що розвиток і формування впливають на виховання особистості і формують ті якості, які необхідно.

Розвиток особистості  з педагогічної точкі зору включає  такі аспекти:

1. Навчально – пізнавальна  діяльність.

2. Розвиток творчих  здібностей (пререхід задатків в здібності).

3. Громадська діяльність  особистості (дитячі та молодіжні  організації, діяльність за власним  вибором і бажанням – шефство,  волонтерство, гуртки.).

4. Системне виховання  дітей в сім’ї. 

Рушійними силами розвитку є певні закономірності, які виражаються реалізацією функцій :

1. Навчальної.

2. Освітньої. 

3. Виховної.

4. Розвиваючої. 

В основі рушійних сил  лежать суперечності (процеси збудження  і гальмування, протирічча між можливостями і реальним навчанням та інші).

Одним з основних шляхів розвитку особистості є навчання в школі. Розвиток особистості школяра – це складний динамічний процес, який відбувається у часі і просторі і передбачає :

•    Формування високих інтелектуальних сил;

• Формування моралі на засадах позитивних загальнолюдських якостей;

• Підготовка до творчої  праці в суспільстві;

• Виконання функцій  громадянина незалежної держави;

• Виконання функцій  сім’янина.

 

1.3. Вплив середовища на формування особистості

Середовище — комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на людину і значною мірою впливають на її розвиток.

Середовище, що оточує людську  особистість, можна умовно поділити на природне (географічне), соціальне  і домашнє, кожне з яких відіграє певну роль у розвитку людини. Природне середовище, у тому числі клімат, різноманітні природні умови та ресурси, безсумнівно, впливає на спосіб життя людини і характер її трудової діяльності.

Соціальне середовище як сукупність суспільних і психологічних  умов, у яких людина живе і з якими  постійно стикається, позначається на її розвитку найбільшою мірою. Тому потенційні можливості навколишнього середовища слід уміло використовувати в процесі виховання.

«Головна справа виховання  якраз у тому й полягає, — вважав відомий психолог С. Рубінштейн, —  щоб тисячами ниток зв'язати людину з життям — так, щоб з усіх боків перед нею поставали завдання, для неї значущі, для неї привабливі, які вона вважає своїми, до вирішення яких вона залучається. Це важливо тому, що головне джерело всіх моральних негараздів, усіх відхилень у поведінці — це та душевна порожнеча, яка утворюється в людей, коли вони стають байдужими до життя, що їх оточує, відходять убік, відчувають себе в ньому сторонніми спостерігачами, готовими на все махнути рукою, — тоді все їм стає ні до чого».

Рубінштейн Сергій Леонідович (1889—1960) — видатний російський психолог і філософ. Основні праці присвячено проблемам психології, дослідженням пам'яті, сприймання, мовлення, мислення. Головна праця «Основи загальної психологи».

У середовищі людина соціалізується. Соціалізація — процес двобічний: з одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспільству й соціальним групам, до яких він належить, а з іншого — активно залучається до системи соціальних зв'язків і набуває соціального досвіду.

Всі теорії розвитку особистості  можна поділити на три групи згідно поєднання факторів розвитку.

• Представники біологічного напрямку рахують, що людина народжується з набором відповідних моральних  та етичних якостей, таких як :доброта, злість, чесність, брехливість, порядність, агресивність, жорстокість та інші. Представниками цієї течії є: М. Монтессорі, К. Лоренц, Е. Фромм, А. Чічерліх.

• Представники соціологічного напрямку вважають, що вирішальним  фактором у розвитку і формуванні особистості є середовище, а головним – вплив сім’ї. До них належали : Ж.-Ж. Руссо, К.-А. Гельвецій, Д. Дідро та інші.

• Представники теорії конвергенції дотримуються думки, що психічні процеси (відчуття, сприймання, мислення та інші) мають біологічну природу, а спрямованість інтереси, здібності формуються під впливом середовища. До них відносяться Д. Шаттлеворт, Піаже та інші.

Залежно від поглядів на роль спадковості чи середовища в розвитку особистості представники цих педагогічних теорій відводять  різну роль вихованню: від визнання його повного безсилля до активного втручання в поведінку особистості. Правильним вірогідно є те, що особистість треба виховувати з врахуванням біологічних факторів і впливу соціального середовища.

Мета соціалізації —  допомогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революцій: екологічній, енергетичній, інформаційній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозуміти своє покликання, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення в суспільстві. При цьому людина прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдосконалення.

Соціалізація залежить від багатьох чинників, які можна  звести до трьох груп: 1) макрочинники (суспільство, держава, планета, світ і  космос); 2) мезочинники (етнокультурні  умови і тип поселення, в яких живе і розвивається людина); 3) мікрочинники (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільні виховні установи, релігійні організації, товариства однолітків, засоби масової комунікації та інші інститути виховання).