Психологія педагогічних здібностей

 

 

МІНІСТЕРСТО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

Київський університет імені Бориса Грінченка

Педагогічний інститут

 

 

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ

з педагогічної психології

на тему:

«Психологія педагогічних здібностей»

 

 

 

 

Підготувала:

Студентка ІІІ курсу

групи ПОб-2-12-2 Од

Замишляк Ірина Василівна

 

Викладач:

Подофєй Світлана Олексіївна

 

 

 

 

 

Київ – 2013

ПЛАН

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Термін психологія здібностей застосовується до великого числа теорій, які поділяють розум на безліч окремих сил або здібностей. Ця ідея дуже стара і приваблива, до того ж вона прекрасно узгоджується з обивательським розумінням психології. Проблема здібностей є однією з найбільш складних і найменш розроблених в психології. Серйозний внесок у вивчення проблеми здібностей внесли вітчизняні вчені С.Л. Рубинштейн, Б.М. Теплов,            Н.С. Лейтес та інших.

Серед багатьох професій професія вчителя ні звичайна. Вчителі зайняті приготуванням нашого майбутнього, вони виховують тих, хто завтра змінить нинішнє покоління. Вони, як кажуть, працюють із "живим матеріалом", псування якого прирівнюється до майже катастрофи, оскільки втрачені ті року, направлених навчання.

Професія вчителя вимагає всебічних знань, безмежної душевної щедрості, мудрої любові про дітей. Тільки щодня з радістю віддаючи себе дітям, можна наблизити їх до науки, заохотити до праці, закласти непорушні моральні основи.

Діяльність вчителя - це щоразу вторгнення у внутрішній світ вічно мінливого, суперечливого, зростаючого людини. Треба завжди пам'ятати звідси, ніж поранити, не зламати незміцнілий паросток дитячої душі. Ніякими підручниками не можна замінити співдружність педагога з дітьми і не кожний стати учителем. Саме психологія розглядає педагогічні здібності, допомагає людині краще визначитися з вибором професії педагога.

Метою даного ІНДЗ є розгляд педагогічних здібностей, аналіз їхній структури та розвитку. Вчителя називають інженером людських душ, архітектором характеру, лікарем хвороб зростання, тренером інтелекту і пам'яті... Цей перелік можна продовжити. На цьому видно актуальність теми роботи, так як вчитель має неодмінно бути наділений педагогічними здібностями, розвивати їх і самовдосконалюватись у своїй професійній діяльності.

1. ІСТОРІЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ТЕОРІЇ ЗДІБНОСТЕЙ

Історія науково-психологічного вивчення здібностей відраховується від XIX століття з моменту початку досліджень англійського психолога Френсіса Гальтона (Galton Francis), який зробив оригінальну спробу аналізу біографій та родоводів видатних людей. У ході своєї роботи він прийшов до висновку про успадкування здібностей, що визначають високий рівень досягнень людини. Предмет дослідження був настільки цікавий для Ф. Гальтона, що він більш ніж три десятиліття наполегливо збирав дані про фізичних і розумових відмінностях між індивідами. Для цієї мети він організував у Лондоні антропометричних лабораторію, де за допомогою анкетування, експерименту і статистики проводив свої дослідження.

 Естафета вивчення  здібностей згодом була підхоплена  іншими психологами. Зокрема, Чарльзом  Едвардом Спірменом (Spearman Chales Edward), який був у XX столітті одним з найбільш впливових англійських психологів. Він став одним з перших учених, що здійснили емпіричне дослідження структури здібностей. Йому належить розробка «двофакторної теорії інтелекту», згідно якої в основі будь-якої інтелектуальної здатності лежить загальна інтелектуальна функція (g) і конкретна функція (s), що вимагається для виконання даного завдання. Ч. Спірмена, тяжіючи до прикладних досліджень, сконструював ряд тестів, за якими можна було оцінювати розумові здібності дітей, і розробив техніку факторного аналізу, що дозволяє виявляти і описувати структуру інтелектуальних здібностей.

 Модель структури  здібностей, запропонована Ч. Спірменом, ще за його життя стала предметом  критичного осмислення. Багато психологів вважали, що людський інтелект неможливо пояснити настільки просто, як це пропонував робити Ч. Спірмена. У такої точки зору знайшлися свої захисники і адепти. Одним з них був Луїс Леон Терстоун (Thurstone Louis Leon), що відстоював багатофакторну модель інтелекту. Він склав перелік первинних розумових здібностей і запропонував ряд різних варіантів тестів для їх вимірювання.

Провівши широкий комплекс психометричних досліджень, Л. Терстоун виявив не один загальний, як у Ч. Спірмена, фактор інтелекту, а ідентифікував дванадцять абсолютно незалежних факторів здібностей. Відкриття Л. Терстоуна викликала жваву дискусію серед науковців і послужило каталізатором для проведення подальших досліджень людських здібностей.

 Наступний великий  крок у розкритті феномена здібностей судилося зробити Джою П. Гілфорду (Guilford Joy P.). Д. Гілфорд відмовився від факторного аналізу як засобу вивчення структури здібностей і сконструював модель, згідно з якою кожна здатність має три головні якості: «зміст», «операції», «продукти». «Зміст» як якість спроможності визначається типом пред'являється матеріалу: графічне, символічне, семантичне, поведінкове. «Операції» характеризують найбільш загальні розумові дії, які використовуються при вирішенні завдань. «Продукти», за Д. Гілфорда, характеризують результати вирішення проблеми. Модель Д. Гілфорда, при всій своїй штучності і ваговитості, стала цінним магічними інструментом для складання психологічної карти інтелектуальних здібностей людини.

 На процес  дослідження здібностей, складний і суперечливий, істотним чином вплинули розробки Роберта Д. Стернберга (Sternberg Robert J.), що припадають на другу половину XX століття. Його теорія здібностей носить назву «тріархіческой». Відповідно до цієї теорії інтелект виступає в якості психічного самоврядування зборами механізмів, структур змістів, які дозволяють індивідууму здійснювати взаємодію з самим собою, оточуючими і зовнішнім середовищем.

 Дослідження  феномену здібностей у вітчизняній  психології здійснювалися переважно  на фундаменті діяльнісної теорії. Значний внесок у розробку загальної теорії здібностей вніс вітчизняний науковець Борис Михайлович Тепле. Він був переконаний, що здібності не можуть існувати інакше, як у постійному процесі розвитку, а та здатність, яка не використовується людиною в практичній діяльності, з часом втрачається.

Міркуючи про природу здібностей, Б.М. Тєплов незмінно підкреслював, що успішність виконання конкретної діяльності залежить не від однієї, а від поєднання різних здібностей. В основі здібностей лежать задатки, за відсутності яких неможливий розвиток здібностей. Важливим відкриттям Б.М. Теплова стали його Докази того, що дефіцит одних здібностей може бути заповнений за рахунок розвитку інших. Ефект компенсації (одних здібностей іншими, встановлений і описаний вітчизняним ученим, найістотнішим чином вплинув на розробки в галузі педагогічної психології, психології праці, педагогіки.

 До дослідження  здібностей, кожен у свій час, зверталися Л.С. Виготський, Б.Г. Ананьєв, С.Л. Рубінштейн, В.Д. Шадріков, В.М. Дружинін, М.А. Холодна та багато інших відомі вітчизняні психологи. Завдяки їх дослідницьким зусиллям у вітчизняній психології склався ряд стійких класифікацій здібностей людини. У цих класифікаціях в якості основних представлені природні (природні), біологічно обумовлені здібності і специфічні здібності, що мають історичне та культурне походження.

 

2. ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ПЕДАГОГІЧНИХ ЗДІБНОСТЕЙ

Майже у всі підручники психології увійшло визначення здібностей, дане Б.М.  Тепловим і пізніше майже повністю прийняте Н.С. Лейтес. Здібності вони визначають як індивідуальні властивості особистості, які є умовою успішного виконання одного або декількох видів діяльності.

 Б.М. Теплов особливу  увагу приділяв включенню трьох  обов'язкових ознак здібностей: під здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють однієї людини від іншого; здібностями називають не усякі взагалі індивідуальні особливості, а лише такі, які мають відношення до успішності виконання будь-якої діяльності або багатьох видів діяльності ; поняття «здатність» не зводиться до тих знань, навичок чи умінь, які вже вироблені в даної людини.

 І ще два  положення відстоював Б.М. Теплов: «природженими можуть бути лише  анатомо-фізіологічні особливості, тобто задатки, які лежать в основі розвитку здібностей, самі ж здібності завжди є результатом розвитку », здатності« створюються »в діяльності. «Не в тому річ, - пише він, - що здібності виявляються в діяльності, а в тому, що вони створюються в цій діяльності».

 У зв'язку  з цим здібності не зводяться до наявних в індивіда знань, умінь, навичок. Вони виявляються у швидкості, глибині і міцності оволодіння способами і прийомами діяльності.

 Зазначені положення  лягли в основу всіх експериментальних  досліджень здібностей - музичних (Б. М. Теплов), математичних (В. А. Крутецький), образотворчих (В. І. Киреенко), педагогічних (Н. Д. Левітов, Є. М. Гоноболін ).

 Н.Д. Левитів  під педагогічними здібностями  розумів ряд якостей, що мають  відношення до різних сторін  особистості вчителя, що є умовами успішного виконання педагогічної діяльності. А саме:

1) здатності до  передачі дітям знань в короткій  і цікавій формі;

2) здатність розуміти  учнів, що базується на спостережливості;

3) самостійний і  творчий склад мислення;

4) винахідливість або швидка і точна орієнтування;

5) організаторські  здібності, необхідні як для забезпечення  системи роботи самого вчителя, так і для створення гарного  учнівського колективу.

У найбільш узагальненому вигляді педагогічні здібності були представлені В.А. Крутецким, який і дав їм відповідні загальні визначення:

1) Дидактичні здібності - здатності передавати учням  навчальний матеріал, роблячи його  доступним для дітей, підносити  їм матеріал або проблему ясно  і зрозуміло, викликати інтерес  до предмета, - порушувати у учнів активну самостійну думку. 

2) Академічні здібності - здібності до відповідної області  наук (математики, фізики, біології, літератури  і т.д.).

3) Перцептивні здібності - здатності проникати у внутрішній  світ учня, вихованця, психологічна спостережливість, пов'язана з тонким розумінням особистості учня і його тимчасових психічних станів.

4) Мовні здібності - здатності ясно і чітко висловлювати  свої думки, почуття за допомогою  мови, а також міміки і пантоміміки.

5) Організаторські  здібності - це, по-перше, здатності організувати учнівський колектив, згуртувати його, надихнути на вирішення важливих завдань і, по-друге, здібності правильно організувати свою власну роботу.

6) Авторитарні здібності - здатність безпосереднього емоційно-вольового впливу на учнів і вміння на цій основі добиватися у них авторитету

7) Комунікативні  здібності - здібності до спілкування  з дітьми, вміння знайти правильний  підхід до учнів, встановити з  ними доцільні з педагогічної  точки зору взаємини, наявність педагогічного такту.

8) Педагогічна уява (або прогностичні здібності) - це  здатність, що виражається в передбаченні  наслідків своїх дій, у виховному  проектуванні особистості учнів.

9) Здатність до  розподілу уваги одночасно між  декількома видами діяльності має особливе значення для роботи вчителя. Здатний, досвідчений вчитель уважно стежить за змістом і формою викладу матеріалу, за розгортанням свій думки (або думки учня), в той же час тримає в полі уваги всіх учнів, чуйно реагує на ознаки втоми, неуважність, нерозуміння, зауважує всі випадки порушення дисципліни і , нарешті, стежить за власною поведінкою (позою, мімікою і пантомімікою, ходою).

Педагогічні здібності реалізуються на перцептивно - рефлексивному і проективному рівнях.

Педагогічні здібності характеризують розумові та емоційно-вольові якості особистості, які є взаємопов'язаними й утворюють єдине ціле. Вони передбачають високий рівень розвитку загальних (спостережливості, мислення, уяви) та спеціальних здібностей.

3. КЛАСИФІКАЦІЯ ЗДІБНОСТЕЙ

Існує дуже багато здібностей. У науці відомі спроби їх класифікації. У більшості цих класифікацій розрізняють в першу чергу природні, або природні, здатності (в основі своїй біологічно обумовлені) і специфічно людські здібності, мають суспільно-історичне походження.

 Під природними  здібностями розуміють ті, які  є загальними для людини і  тварин, особливо вищих. Наприклад, такими елементарними здібностями  є сприйняття, пам'ять, здатність  до елементарної комунікації. Мислення  з певної точки зору також  можна розглядати як здатність, яка характерна не тільки для людини, але і для вищих тварин. Дані здібності безпосередньо пов'язані з вродженими задатками. Однак задатки людини і задатки тварини - це не одне і те ж. У людини на базі цих задатків формуються здібності. Це відбувається при наявності елементарного життєвого досвіду, через механізми навчання і т. і. У процесі розвитку людини дані біологічні здібності сприяють формуванню цілого ряду інших, специфічно людських здібностей.

 Ці специфічно  людські здібності прийнято розділяти на загальні та спеціальні вищі інтелектуальні здібності. У свою чергу, можуть підрозділятися на теоретичні і практичні, навчальні та творчі, предметні і міжособистісні та ін.