Фототерапія та аромотерапія, як методи профілактики стресових станів у машиністів локомотивних бригад

25

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ I. Специфіка роботи машиністів локомотивних бригад…………………..8

1.1             Роль індивідуальних психофізіологічних відмінностей в успішності операторської діяльності……………………………………………………………..9

1.2           Роль основних властивостей нервової системи………………………………10

1.3           Значення психічних процесів…………………………………………………..11

1.4           Емоційна стійкість……………………………………………………………...13

1.5             Фізіолого-гігієнічні особливості умов професійної діяльності машиністів локомотивів……………………………………………………………………………15

1.6           Шум та вібрація як фактори професійної діяльності………………………...15

1.7           Психофізіологічні фактори професійної діяльності. Функціональні стани...17

     1.7.1. Нервово-емоційна напруга…………………………………………………19

     1.7.2. Монотонія…………………………………………………………………..21

     1.7.3. Втома………………………………………………………………………...23

1.8. Визначення професійно важливих психофізіологічних якостей машиністів...25

1.9. Професійна надійність на залізничному транспорті…………………………...27

Висновок до першого розділу………………………………………………………..31

РОЗДІЛ 2. СТРЕС НА ЗАЛІЗНИЧНОМУ ТРАНСПОРТІ. ВИДИ СТРЕСУ. МЕТОДИ ПРОФІЛАКТИКИ СТРЕСУ……………………………………………..32

2.1. Домінуючі види діяльності у роботі працівників локомотивних бригад…….32

2.2. Стрес та його види……………………………………………………………….33

Висновок до другого розділу……………………………………………………….37

РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОФІЛАКТИКИ СТРЕСОВИХ СТАНІВ У МАШИНІСТІВ ЛОКОМОТИВІВ ЗА ДОПОМОГОЮ АРОМОТЕРАПІЇ ТА ФОТОТЕРАПІЇ………………………………………………………………………..38

3.1. Методика підвищення ефективності відновлення функціонального стану машиністів локомотивів після рейсів із використанням ефірних олій……………39

3.2. Фототерапія як метод профілактики стресових станів у машиністів локомотивних бригад………………………………………………………………..48

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………...63

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………..65

ДОДАТКИ

ВСТУП

Розвиток виробництва, впровадження засобів автоматики й телемеханіки в різних галузях народного господарства призвели до того, що розробка питань наукової організації праці в даний час неможлива без урахування особливостей інформаційного моделювання, без використання закономірностей, досліджуваних та розкритих психологічної наукою. Саме тому останнім часом психологія стала однією з найбільш важливих у прикладному відношенні галузей знання.

Психологія - це наука про психічні явища, що представляють собою функцію мозку, відображення об'єктивної реальності (Смірнов А.А. та ін. Психологія. - М, 1956.) [27].

Основним предметом психології слід вважати розкриття закономірностей побудови і роботи мозкових інформаційних моделей об'єктів зовнішнього світу, які обслуговують поведінку тварин і людини.

Значення використання результатів психології і методів психологічного дослідження тим більше, чим вище питома вага психічної, розумової діяльності людини в тому чи іншому виді праці. З цієї точки зору професії залізничного транспорту (машиніста, чергового по станції, диспетчера) за загальним визнанням пред'являють найбільш високі вимоги саме до психологічних особливостей людини: швидкості його реакції, здібності тривалий час підтримувати готовність до екстрених дій, його можливості швидко і точно вирішувати різні несподівано виникають складні завдання. Тому ще на початку XX століття, на зорі розвитку прикладної психології, залізничні професії привертали пильну увагу психологів.

Саме залізничний транспорт відноситься до числа галузей народного господарства, в яких з особливою гостро відчувається роль і значення психологічної науки. Рівень роботи транспортних об'єктів, їх економічна ефективність, збереження вантажів та життя людей - все це залежить від тих процесів, які протікають в нервових клітинах мозку людей і які вивчаються психологічної наукою - залізничної психологією [27].

Залізнична психологія - це спеціалізована галузь психологічної науки, засобами якої вирішується вся сукупність технічних проблем на залізничному транспорті з точки зору закономірностей діяльності людини.

Предметом залізничної психології є вивчення та раціоналізація тих динамічних інформаційних моделей, які складаються в мозку представників основних професій залізничного транспорту і забезпечують виконання їх трудової діяльності.

Практичне значення залізничної психології зростає пропорційно рівню технічної оснащеності транспорту, підвищення швидкостей руху поїздів, впровадження сучасних засобів автотелемеханічного управління і контролю. Саме це зростаюче значення психологічної науки робить актуальним систематичний виклад результатів психологічних досліджень, отриманих психологами залізничного транспорту [27].

     Управління об’єктом, що швидко рухається, динамізм транспортних ситуацій, підвищені вимоги до оперативного мислення (зокрема, рішення оперативних завдань при дефіциті часу), постійна готовність до екстрених дій в умовах монотонії, висока персональна відповідальність і багато іншого визначають ті специфічні особливості трудової діяльності на залізничному транспорті , вивчення і оцінка яких у якості факторів, що впливають на успішність професійної діяльності, так само, як і знаходження заходів щодо підвищення надійності роботи машиніста, немислимі без спеціальної психологічної компетенції.

     Професія залізничного машиніста-оператора стає більш складною, і перед організаторами праці виникають і будуть виникати все нові питання інтелектуального та точного узгодження характеристик машини з психофізіологічними особливостями людини.

     На сьогодні промисловість і транспорт нашої країни наполегливо вирішують завдання подальшого підвищення продуктивності праці. Вирішення цього завдання пов'язане з пошуком і використанням додаткових резервів. А вони можуть бути розкриті за допомогою науково обґрунтованої організації праці людей в умовах сучасних технічних систем управління.

     Науково обґрунтована організація системи людина - машина неможлива без використання досягнень як загальної, так і власне інженерної психології і психології праці, що накопичили величезний науковий і практичний досвід, який в реальній практиці може і повинен бути використаний для підвищення ефективності та надійності роботи людини. Це тим більш необхідно, що у зв'язку із зростанням швидкостей руху та підвищенням потужностей транспортних систем зростає значення «людського чинника» у розробці та експлуатації нових зразків техніки.

     Сучасна залізнична психологія знаходиться на підйомі. Ця цікава і важлива галузь психологічної науки гостро потребує припливу нових кваліфікованих кадрів, які добре знають і розуміють специфіку праці на залізничному транспорті. І дуже хотілося б, щоб організатори виробництва і представники основних професій на залізничному транспорті, включилися б в роботу з психологічної раціоналізації праці і сприяли тим самим рішенням однієї з основних проблем сучасності - проблеми взаємин людини й техніки.

     Метою даної дипломної роботи є: Дослідити фототерапію та аромотерапію, як методи профілактики стресових станів у машиністів локомотивних бригад.

     Згідно мети дипломної роботи були поставленні завдання:

1.      Визначити роль психології на залізній дорозі.

2.     Проаналізувати сутність роботи машиністів локомотивних бригад. Визначити які саме показники, в роботі машиністів локомотивів найбільше сприяють розвитку стресових станів у машиністів.

3.     Визначити джерела на тему особливостей застосування методів аромотерапії та фототерапії у працівників локомотивних бригад.

4.     Провести емпіричне дослідження з метою дослідити фототерапію та аромотерапію, як методи профілактики стресових станів у машиністів локомотивних бригад.

     Для досягнення мети емпіричного дослідження була сформульована наступна гіпотеза:

     Застосування методів аромотерапії та фототерапії знижує вірогідність виникнення стресових станів у машиністів локомотивів.

     Об’єкт дипломної роботи: Профілактика стресових станів у машиністів локомотивних бригад.

     Предмет дипломної роботи: Аромотерапія та фототерапія як методи профілактики стресових станів у машиністів локомотивів.

РОЗДІЛ 1. СПЕЦИФІКА РОБОТИ МАШИНІСТІВ ЛОКОМОТИВНИХ БРИГАД

     Останнім часом, в сучасних умовах науково-технічного прогресу значно зросла роль проблеми людського чинника, а саме всебічного врахування фізичних, фізіологічних, психофізіологічних особливостей та можливостей організму людини, що розглядається в контексті системи людина-техніка-середовище [5].

     Питання професійного добору фахівців операторського профілю серед сучасних проблем гігієни та фізіології праці залишаються актуальними [12, 15, 16]. Необхідність подальшої їх розробки зумовлена постійним зростанням питомої ваги професій операторського профілю, а також комплексом соціально-економічних і медико-біологічних завдань, спрямованих на фізіолого-гігієнічну раціоналізацію умов праці, підвищення безпеки діяльності, профілактику професійно зумовлених захворювань [26, 31, 36, 41].

     Особливе місце в реалізації вказаних завдань займають питання гігієни розумової праці [35], психофізіологічної оцінки професійної придатності фахівців до діяльності в середовищі людина-машина в умовах високого нервово-емоційного напруження, монотонії та інших несприятливих факторів [5, 7, 10, 13, 18, 27, 38]. У зв’язку з цим залишається досить актуальним питання подальшого підвищення рівня професійного добору і психофізіологічної оцінки стану машиністів локомотивів. Рішення цього питання складає основу профілактичної роботи з метою зниження ризику розвитку професійних захворювань та попередження надзвичайних ситуацій на залізничному транспорті [29].

     Одним із перспективних шляхів зменшення ризику виникнення професійних захворювань та збереження професійного здоров’я працівників залізничного транспорту є наукове обґрунтування та широке запровадження психофізіологічного професійного добору  машиністів локомотивів та створення з цією метою психофізіологічних комплексів на базі обчислювальної техніки [5, 30].

     Багатьма дослідниками вирішувались питання визначення окремих професійно важливих якостей (ПВЯ) машиністів локомотивів [27]. Проте, і на сьогодні питання створення цілісної системи професійного психофізіологічного відбору (ППФВ) за окремими спеціальностями, зокрема, стосовно машиніста електровоза пасажирських перевезень, потребує подальшого і значного доопрацювання, а у зв’язку з появою сучасних програмно-апаратних комплексів психофізіологічних досліджень, вимагає нових підходів до формування цілісної системи ППФВ.

     1.1. Роль індивідуальних психофізіологічних відмінностей в успішності операторської діяльності.

     Багато дослідників підкреслюють, що успішність виконання роботи залежить не тільки від загальної та вузькопрофесійної підготовки, але й від ступеню розвитку ряду неспецифічних ПВЯ [32, 35]. До них відносяться основні властивості нервових процесів, індивідуально-особистісні особливості, нервово-емоційна стійкість, особливості мотиваційної та інтелектуальної сфери, психологічна готовність до виконання професійних обов’язків.

     Недостатній розвиток цих якостей, який не завжди помітний у повсякденних умовах, несподівано та яскраво може виявитися в екстремальних ситуаціях та стати причиною тяжких за своїми наслідками помилок. Якщо фахівець з такими недоліками, все ж («розраховуючись» високою фізіологічною «ціною») справляється зі своїми професійними обов’язками, то у нього розвивається перевтомлення, різко зростає вірогідність розвитку порушень здоров’я (найчастіше психосоматичних розладів) [21].

     1.2. Роль основних властивостей нервової системи

     Згідно із теорією І.П.Павлова збудний та гальмівний процеси характеризуються трьома основними властивостями: силою, врівноваженістю та рухливістю.

     На сьогодні встановлено зв'язок основних властивостей нервової системи з такими важливими психологічними якостями як увага, пам'ять, швидкість прийому та опрацювання інформації, стійкість до потужних емоційних впливів. Зокрема такі властивості як величина обсягу, легкість переключення та розподіл уваги, її концентрація уваги, готовність до екстреної дії пов’язують з властивостями рухливості та врівноваженості, а ступінь та стійкість концентрації й розподілу уваги – з силою нервових процесів [20]. За даними М.В.Макаренко, спостерігається висока кореляція показників, що характеризують обсяг та зосередженість уваги та показники функціональної рухливості нервових процесів (ФРНП) [40].

     Інертність процесу збудження, вважає М.К.Акимова, обмежує можливості людини у формуванні швидкісної рухової навички, та служить протипоказанням до тих професій, де вона необхідна [3]. Від сили нервової системи залежить не лише міра витривалості, а й якісний бік працездатності та продуктивність короткочасної зорової пам’яті [40].

     Як зазначає В.В.Горбунов, чим вища ФРНП, тим менше ресурсів потрібно організму для підтримки життєдіяльності, тим гірше виражена негативна емоційна реакція, яскравіше виявляється бажання виконувати завдання і тим вище рівень психофізіологічних витрат на переробку зростаючого обсягу зорової інформації [14].

     Таким чином, більшість авторів дотримується поглядів про необхідність ППФВ, що базується на врахуванні основних властивостей нервової системи. При цьому властивості нервової системи розглядаються як стабільні, генетично обумовлені параметри особистості, котрі дозволяють із високою вірогідністю передбачити моделі поведінки людини в типових та нестандартних виробничих ситуаціях [9].

     1.3. Значення психічних процесів

     До психічних пізнавальних процесів належать: відчуття й сприйняття, мислення, пам'ять, увага. Для діяльності операторів динамічних систем професійно необхідними є увага та пам'ять.

     Зниження рівня уваги, порушення її окремих характеристик призводить до розвитку стомлення і деяких специфічних психологічних станів. У зв’язку з цим дослідження конкретних психофізіологічних механізмів селективної уваги, також як і пошук надійних показників її рівня, стає наразі актуальним.

     Селективна увага обмежується рядом умов. По-перше, загальним обсягом ресурсів нервової системи. По-друге, якістю сенсорних сигналів (співвідношенням сигнал/шум у каналі зв’язку). По-третє, обсягом і індивідуальними особливостями пам’яті (тобто можливостями класифікації сигналів). По-четверте, загальною рухливістю нервових процесів.

     Урахування цих обмежень дозволяє зрозуміти природу основних якостей уваги, таких як селективність, її обсяг, стійкість і переключення.

     За даними Л.Б.Єрмолаєвої-Томіної стійкість уваги визначається силою процесу збудження. Тобто сила нервового процесу є основним фактором, що зумовлює можливість тривалої зосередженості. Особи із сильними нервовими процесами здатні до концентрації уваги при дії сторонніх відволікаючих перешкод відносно великої сили, особи зі слабкими процесами до такої концентрації у тих же умовах нездатні.

     Проте властивості уваги великою мірою залежать від емоційного фактору, зацікавленості в результатах праці, генетичних особливостей а також від зовнішніх факторів. Тому при дослідженні властивостей уваги необхідно прагнути до створення стандартних умов обстеження та максимально можливої мотивації. Ніякі спеціальні тренування не можуть дати значного покращання властивостей уваги, тому що особливості нервових процесів, котрими вони зумовлені, змінюються дуже повільно.

     Діяльність людини на сучасному виробництві часом протікає в екстремальних умовах, що пред’являють високі вимоги до її основних фізіологічних характеристик – стійкості до втоми, рівню навченості, рівню уваги й мотивації, стабільності гомеостатичних систем організму. Такі стресові умови створюються як при інтенсифікації зовнішніх впливів, що перевищують потік вхідної інформації (як саме у діяльності операторів систем керування рухом транспорту й ін.), так і при їхній нестачі (наприклад, при монотонній роботі на конвеєрі). При цьому на рівні психофізіологічних механізмів серед основних чинників, що визначають якість діяльності і загальної працездатності людини, слід зазначити характеристики селективної уваги.

     У зв’язку з цим важливим питанням є можливість кількісної оцінки рівня селективної уваги її основних характеристик. З цією метою використовуються електрофізіологічні й психологічні методи оцінки селективної уваги.

     Іншою, важливою для операторської діяльності психічною властивістю, є пам'ять. По тривалості зберігання та часу відтворення сприйнятої інформації виділяють короткочасна та довготривала пам'ять. Короткотривала пам'ять розглядається як фаза фіксації і характеризується нетривалістю збереження та обмеженістю числа стимулів, котрі можуть бути утримані в пам’яті. Знання максимального обсягу короткотривалої пам’яті може бути використано з метою різних прикладних проблем психофізіології. Для успішності трудової діяльності операторів динамічних систем мають значення різні мнемічні властивості: обсяг пам’яті, швидкість запам’ятовування, швидкість відтворення, надійність збереження засвоєного матеріалу, готовність до відтворення матеріалу в необхідний момент. Професійні навички зберігаються в довготривалій пам’яті. Проте професійна діяльність взагалі спирається на короткочасну пам'ять.

    1.4. Емоційна стійкість

     Емоційна стійкість (ЕС) визначається як інтегративна якість особистості, характеризується взаємодією емоційних, вольових інтелектуальних та мотиваційних компонентів психічної діяльності індивіда, яка забезпечує успішне досягнення мети в складних емотивних обставинах. Емоційна стійкість – це оптимальний варіант адаптаційних біохімічних, психологічних, фізіологічних змін, що відбуваються екстремальних емоційних умовах та забезпечують збереження доцільності поведінки та діяльності індивіда на високому рівні. Фізіологічним корелятом емоційної стійкості є врівноваженість нервових процесів.

     Б.Г.Ананьєв розглядає емоційну реактивність у зв’язку з типом нервової системи (НС) та загальними характеристиками аналізаторних систем. Тип НС зумовлює: 1) швидкість відчуття та розрізнення (вплив рухливості та рівноваги нервових процесів); 2) стійкість рівня чутливості (прояв сили, рухливості, врівноваженості нервових процесів); 3) емоційну реактивність при впливі подразників на рецептори (більша у слабого типу, менша у сильного, врівноваженого, інертного типу) [6].

     П.Б.Зільберман дає визначення ЕС як інтегративної якості особистості, котра характеризується взаємодією емоційних, вольових, інтелектуальних та мотиваційних компонентів психічної діяльності індивіда, яка забезпечує успішне досягнення мети в складних емотивних обставинах [23].

     К.А.Іванов-Муромський визначає емоційну стійкість як оптимальний варіант адаптаційних біохімічних, психологічних та фізіологічних змін, що відбуваються в екстремальних емоціогенних умовах та забезпечують збереження доцільності поведінки та діяльності індивіда на високому рівні.

     Як свідчать результати аналізу наведених робіт, більшість авторів враховують при визначенні ЕС наступні параметри: поріг емоційних переживань, здатність регулювати емоції, емоційну реактивність та ін.. [24]. Якщо уявити ЕС як сукупність різноманітних характеристик емоційних переживань, котрі підпорядковані єдиній меті, з’являється можливість побачити цілісний емоційний процес, який організує в собі емоції різної змістовної, якісної, формально-динамічної експресивної направленості. Стійкість розуміється як єдність різноманітних емоційних характеристик, котрі спрямовані на досягнення поставленої мети [1].

     Виходячи із вищезазначеного, доцільно визначати ЕС як властивість, що характеризує індивіда в процесі напруженої діяльності, окремі емоційні механізми якої гармонійно взаємодіють між собою, забезпечують успішне досягнення мети діяльності.

     У якості критеріїв ЕС більшість дослідників розглядають успішність та результативність діяльності в емоційно напружених умовах. Поряд із цим, при її оцінюванні використовуються просторово-часові параметри рухових дій – швидкість, точність, частота, ритм та інші, а також показники особливостей фізіологічних реакцій.

     Резюмуючи наведені літературні дані, необхідно зазначити, що ЕС та особливості емоційних станів пов’язані з властивостями НС. Проте значення особливостей НС у детермінації успішного функціонування людини в напружених умовах не абсолютне. В деяких видах діяльності, що характеризується високою емоціогенністю умов, то один, то інший з двох протилежних полюсів параметра кожної властивості НС може відігравати як позитивну, так і негативну роль. В той же час низька нервово-психічна стійкість може призводити до значного порушення фізичного та психічного функціонування людини та до значного зниження її працездатності.

     Отже, ми можемо зазначити, що емоційна стійкість – інтегративна якість особистості, що характеризується оптимальною взаємодією адаптаційних біохімічних, психологічних, фізіологічних змін, котрі відбуваються в екстремальних емоційних умовах та забезпечують збереження доцільної поведінки та діяльності, є однією з незалежних характеристик професійної придатності операторів динамічних систем

    1.5. Фізіолого-гігієнічні особливості умов професійної діяльності машиністів локомотивів

     Фактори виробничої небезпеки підрозділяються на чотири групи: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні. Перші три групи включають впливи, що спричинені виробничою технікою і виробничим середовищем. Психофізіологічні фактори характеризують зміни стану людини під впливом важкості та напруженості праці. Зарахування їх у систему факторів виробничої небезпеки обумовлене тим, що надмірні трудові навантаження в кінці кінців також можуть привести до захворювань [36]. У цьому відношенні дія різних груп факторів в остаточному підсумку принципово однакова.

     При дії різних факторів середовища спостерігається зниження працездатності операторів, розвиваються професійні захворювання. Так, вібраційна хвороба розвивається у 10-14% машиністів при стажі понад 10 років, професійна туговухість розвивається більш як у 30% машиністів при стажі 4-5 років [28]. Нижче ми розглянемо деякі несприятливі фактори виробничої діяльності, котрі найбільш інтенсивно впливають на функціональний стан машиніста.

     1.6. Шум та вібрація як фактори професійної діяльності

     Шум як фізіолого-гігієнічний фактор визначається як широкий набір звуків, що несприятливо впливають на орган слуху й організм людини. Звукова енергія шуму сучасних локомотивів розподіляється в широкій смузі низькочастотної частини слухового спектра.

     При впливі на слухову систему звуку чи шуму виникає підвищення порогів слуху. Тривале, протягом багатьох годин, підвищення порогів слуху відбиває стомлення слухового аналізатора. Тривалий вплив шуму, особливо великої інтенсивності, впливає практично на всі системи організму. Вплив сильних звукових подразників викликає не тільки зміну функцій слухового аналізатора, але і ряд несприятливих змін інших органів і систем. Шум змінює функціональний стан центральної нервової системи (ЦНС), під його дією можуть виникнути судинно-вегетативні дисфункції, астенічні й невротичні реакції, знижуватися загальна резистентність організму, порушуватися терморегуляція, діяльність наднирків, шлунку, кишковика, змінюватися електрична резистентність шкіри, процес виділення кишкового соку. Зміни ЦНС, що настають під впливом шуму, можуть бути і більш ранніми, в порівнянні зі слуховими порушеннями.

     В основі ґенезу даних змін лежить складний механізм нервово-рефлекторних і нейрогуморальних змін, що ведуть до порушення урівноваженості й рухливості процесів внутрішнього гальмування в ЦНС. Неспецифічний вплив шуму на організм пов'язаний з виникненням збудження у корі головного мозку, гіпоталамусі та спинному мозку. На початкових етапах розвивається позамежне гальмування, яке пояснюється порушенням врівноваженості й рухливості процесів збудження та гальмування. На зміну цій фазі приходить виснаження нервових клітин, що характеризується дратівливістю, емоційною неврівноваженістю, зниженням уваги, працездатності, погіршенням пам’яті. Про це свідчать зниження умовних рефлексів (іноді повного зникнення), збільшення латентного періоду простих і складних зорово- і слухо-моторних реакцій, достовірне збільшення кількості помилок при проведенні психологічних тестів і зміна біоелектричної активності мозку [10].

     Джерелом вібрації на локомотивах є рухомі установки й інші механізми. Частота й амплітуда вібрації визначаються багатьма факторами – типом локомотивів, їхніми конструктивними особливостями, режимом руху й ін..

     Вібрація сприймається шкірним і вестибулярним аналізаторами, пропріоцепторами та інтерцепторами, розташованими в зоні поширення вібрації по тілу людини. Пороги сприйняття в різних рецепторних зонах різні. Людиною сприймаються механічні коливання шляхом безпосереднього контакту з вібруючим тілом (платформою).

     Тривалий вплив загальної вібрації викликає зміни в центральній і вегетативній НС, серцево-судинній системі, обмінних процесах, вестибулярному апараті. При впливі вібрації відбувається роздратування механорецепторів шкіри й отолітового апарату, що викликає виникнення ряду безумовнорефлекторних реакцій.

     Початкові механізми дії вібрації визначаються в основному тим, що вона викликає потік імпульсів з екстеро- та інтероцептивних зон. Рефлекторна дуга може замикатися по типу аксон-рефлексу через сполучні галузі симпатичного прикордонного стовбура й клітини бічних рогів, а також більш високі відділи вегето-судинних центрів. У розвитку змін беруть участь ретикулярна формація, стовбурні вегетативні утворення, діенцефальна область, коркові вегетативні клітини. При впливі вібрації у спинному мозку виникають вогнища збудження (парабіоз, позамежне гальмування «вібраційних центрів»). У силу законів іррадіації збудження передається на сусідні центри. Виникнення спастичної реакції судин обумовлене наявністю парабіотичного стану як у периферичній, так і в центральній НС. Це створює умови для виникнення патологічно замкненого «порочного» кола в ланцюзі рефлекторної дуги. Нове вібраційне роздратування приводить до посилення збудження «вібраційних центрів» і до поглиблення судинної реакції. Поперечно-спрямовані вібрації можуть викликати болі в поперековій області, тому що при цьому приходиться велике навантаження на зв’язково-м’язовий апарат хребта, наслідком цього стає стомлення біляхребетних м’язів.

     1.7. Психофізіологічні фактори професійної діяльності. Функціональні стани

     Психофізіологічні несприятливі фактори професійної діяльності поділяються на розумову перенапругу, монотонність праці, емоційні перенавантаження, перенапругу аналізаторів.

     У природі нещасних випадків можна виділити дві сторони: наявність травмонебезпечної ситуації й поведінка людини в її умовах. Обидві вони тісно пов’язані з психічною регуляцією поведінки, дезорганізація якої з тих чи інших причин створює передумови нещасного випадку.

     Однією з причин нещасних випадків є тимчасове зниження психофізіологічних якостей людини. Таке зниження може відбуватися завдяки зміні функціонального стану, що виникає в результаті тривалої роботи під впливом поєднаної дії несприятливих виробничих факторів [19].

     Емоційна складова обумовлена ступенем відповідальності за прийняті рішення, дефіцитом часу, прогнозуванням діяльності, переживанням за небажаний отриманий результат та розбіжністю між очікуваною та реальною ситуацією, наявністю монотонії у сполученні з нерівномірним темпом надходження інформації, ризиком, що зумовлений відповідальністю за життя людей та матеріальні цінності. Як визначає Ю.І.Кундієв, висока нервово-емоційна напруженість у сполученні з впливом несприятливих зовнішніх факторів (шум, вібрація та ін..) виступає фактором ризику розвитку серцево-судинних захворювань [37].

     Основною ознакою професійного здоров’я є відповідність фізіологічних систем пропонованим до них виробничим вимогам. Коли ж вимоги до фізіологічних систем перевищують їхні резервні можливості, з’являються умови для зламу діючих адаптивних механізмів, утрати пластичності функціональних систем, розвитку межових станів, психосоматичних та професійних захворювань.

     Виходячи зі сказаного, до нормальних функціональних станів відносяться ті, при яких зберігається заданий рівень діяльності, а її психофізіологічна ціна не перевищує можливостей гомеостазу [17]. При патологічних функціональних станах необхідна надійність діяльності не забезпечується, але її ціна перевищує можливості гомеостазу. Граничні функціональні стани характеризуються зниженням надійності діяльності чи неадекватністю її ціни параметрам гомеостазу. Ці стани є по своїй суті перехідними, що свідчать про дезадаптацію, інакше кажучи – донозологічними.

     В основі формування та розвитку межових функціональних станів лежать порушення діяльності регуляторних механізмів, що тривалий час можуть не відбиватися на стані здоров’я й працездатності.

     Серед можливих функціональних станів, характерних для машиністів, найбільше практичне значення мають стани нервово-емоційної напруги, монотонії, стомлення.

     1.7.1. Нервово-емоційна напруга

     Нервово-емоційна напруга притаманна для тих видів діяльності, котрі характеризуються високим рівнем небезпеки або високою відповідальністю, тобто більшості операторських професій і, зокрема, професії машиніста локомотива.

     Нервово-емоційна напруга, що розвивається в процесі інтенсивної праці, є однією з умов забезпечення успішної діяльності і, у той же час, потенційним джерелом розвитку патології нервової, серцево-судинної й інших систем організму.

     Діяльність машиніста настільки насичена емоційними перевантаженнями, що емоційна напруга вважається однією з найбільш характерних особливостей їх праці. Це пов’язано з тим, що поїздка на сучасних швидкісних локомотивах сприяє виникненню сильних позитивних і негативних емоцій. Одночасно досить часто поїздка містить у собі елементи новизни, необхідності альтернативних рішень, невизначеність. Важливу, але не вирішальну роль в емоційному забарвленні грає ризик, із яким пов’язана кожна поїздка.

     У цілому, нервово-емоційну напругу машиніста в поїздці варто вважати нормальним, природним станом. Цей стан забезпечує високий тонус центральної нервової системи, мобілізацію необхідних функціональних систем, належну активацію всіх ланок регуляції психофізіологічних процесів в організмі, адекватне використання функціональних резервів.

     У процесі діяльності можуть виникати ситуації, коли нервово-емоційна напруга машиніста надмірно зростає. У результаті формується особливий функціональний стан – емоційна напруженість (емоційний стрес), що характеризується тимчасовим зниження стійкості психічних і психомоторних (рухових) функцій, вираженими вегетативними реакціями й зниженням професійної працездатності.

     Фактори, що сприяють формуванню стану емоційної напруженості, можуть бути об’єднані в 3 групи:

1.                       Невідповідність знань, умінь і навичок машиністів локомотивів до вимог професії (тому напруженість частіше зустрічається на етапах навчання).

2.                       Несприятливі індивідуально-психологічні якості машиніста (ПВЯ не цілком відповідають вимогам, пропонованим професійною діяльністю).

3.                       Відхилення в стані здоров’я.

     Провокувати емоційну напруженість можуть і деякі інші причини, наприклад, пережита в попередніх поїздках сильна нервово-емоційна напруга при виникненні аварійної ситуації, напружені відносини в колективі внаслідок психологічної несумісності.

     Прояви емоційної напруженості можна умовно розділити на три групи:

1.                       Моторні та емоційно-моторні порушення виявляються в загальній скутості, «задерев’янілості» чи, навпаки, ажитації, неправильній напруженій позі; у затиску ручок керування і надмірних зусиллях, прикладених до приладів керування; у розладі координації руху.

2.                       Сенсорні та емоційно-сенсорні порушення виражаються в уповільненні процесів сприйняття, особливо при одержанні приладової інформації; збільшенні латентного періоду аналізаторних систем; в ускладненому переключенні уваги.

3.                       Інтелектуальні та емоційно-інтелектуальні порушення виявляються в уповільненні мислення й зниженні його критичності; у появі немотивованих дій; у зниженні пам’яті, аж до забування найпростіших інструкцій.

     Усі ці порушення супроводжуються вираженими вегетативними реакціями і приводять до значного зниження професійної працездатності [39].

     По ступеню прояву емоційна напруженість машиніста може коливатись в широких межах: від незначної й короткочасної, що носить ситуаційних характер, до різко вираженої й тривалої. Стан емоційної напруженості – це межовий функціональний стан, що може привести до розвитку в машиніста психічної й психосоматичної патології.

     Окремим чинником, що призводить до зростання нервово-емоційної напруги є змінна організація праці машиністів. Нервова напруга, що створюється інформаційними навантаженнями призводить до пригнічення добового ритму активації ЦНС. Адаптивність організму до змінної організації праці забезпечується зростанням нервово-емоційної напруги [38].

     Тривалий несприятливий вплив емоцій на організм людини може призвести до зривів вищої нервової діяльності (неврозів), розвитку гострих психогенних станів, психосоматичних захворювань (вегето-судинної дистонії, гіпертонічної хвороби, виразкової хвороби шлунку та ін.).

     1.7.2. Монотонія

     Праця, пов’язана з тривалим виконанням однотипних простих операцій у заданому темпі, або з неперервною концентрацією уваги в умовах малого обсягу професійно значимої інформації як правило викликає розвиток стану монотонії, який охоплює комплекс фізіологічних (об’єктивних) і психологічних (суб’єктивних) змін оператора. Монотонна робота характеризується високим рівнем одноманітності змісту та умов діяльності, внаслідок чого у виконавців цієї роботи розвивається особливий психічний стан монотонії. В ньому за ступенем психічних переживань виділяють три фази, що послідовно змінюються: апатія (відсутність інтересу до роботи), нудьга (робота набридає), сонливість. Вони відображають розвиток негативних реакцій під впливом трудової діяльності [7].

     Монотонна праця викликає зміни функціонального стану ЦНС і зниження збудливості нервових процесів. Функціональна активність ЦНС знижується на всіх рівнях – від коркового до спинального. При максимально вираженій монотонії збудливість спинальних моторних процесів до кінця четвертої години роботи падає в три рази. Серйозними наслідками монотонії є нервово-психічне напруження та перенапруження, які супроводжуються втомою та подразливістю.

     З психофізіологічної точки зору монотонна професійна діяльність машиністів локомотивів приводить до зниження функціонального тонусу організму і до розвитку своєрідного психофізіологічного конфлікту, який зумовлений необхідністю підтримувати фізіологічні функції на адекватному для роботи рівні. Усе це веде до психоемоційного напруження, що у свою чергу спричиняє функціональні відхилення та патологічні порушення.

     У тривалих поїздках у машиністів розвивається монотонія. Необхідно відразу уточнити, що стосовно до поїзної діяльності причиною виникнення цього стану є не тільки монотонна праця (пов’язана з автоматизацією систем керування), але і цілий ряд інших факторів. До них відносяться необхідність тривалого збереження змушеної й обмеженої у рухах пози (гіподинамія, гіпокінезія), сенсорна депривація, десинхроноз, шум, вібрація, особливі умови освітлення й мікроклімат кабіни, необхідність підтримки постійної готовності до екстреної дії. Тому розвиток монотонії у машиніста пов'язаний як із монотонною діяльністю, так і з комплексною дією факторів, властивих для тривалої поїздки.

     Суб’єктивними проявами стану монотонії є нудьга, апатія, притуплення уваги, зміна почуття часу, флуктуація функції пильності, сонливість, дратівливість, млявість, почуття втоми та ін. [2]. На тлі монотонії у деяких машиністів періодично можуть розвиватися так звані «важкі психічні стани» - дрімотні стани й стани короткочасного психічного оглушення. Початковою стадією розвитку дрімотного стану є загальне зниження рівня пильності, що супроводжується уповільненням процесів сприйняття й переробки приладової інформації, а також зниженням швидкості рухових реакцій, в кінцевому результаті – загальне зниження активації центральної нервової системи.

     1.7.3. Втома

     Серед функціональних станів, значимих для професійної діяльності машиністів локомотивів (МЛ), особливе місце займає передчасна втома [11]. Причини розвитку стомлення в машиністів можна об’єднати в наступні групи факторів. До першого відносяться інтенсивність і тривалість професійного навантаження в процесі виконання поїздок. Як правило, напруженість і величина навантаження є основною причиною розвитку стомлення. До другої групи можуть бути віднесені порушення режиму праці й відпочинку, харчування, нерівномірні перерви між поїздками, шкідливі звички та ін.

     Прийнято розрізняти три види стомлення: фізичне, розумове й емоційне, розходження між якими визначається  співвідношенням глибини функціональних змін в окремих рецепторах, м’язах, відділах ЦНС, органах і системах. Цей розподіл є умовним, тому що при розумовій діяльності завжди присутні елементи м’язового й емоційного стомлення. Фізичне стомлення в ряді випадків супроводжується розумовим чи емоційним. Прикладом змішаного виду стомлення служить стомлення, що розвивається в процесі професійної діяльності машиніста. У залежності від виду локомотива й особливостей поїздки розумове, фізичне й емоційне стомлення може здобувати більшу чи меншу питому вагу, але всі ці компоненти присутні в кожній поїздці.

     Стомлення – це нормальний функціональний стан, який виникає в процесі професійної діяльності, що характеризується появою почуття втоми, зміною фізіологічних функцій, помірним зниженням працездатності.

     Основною теорією, що найбільше повно розкриває механізми формування стомлення, вважається центральнокоркова. Діяльність коркових клітин полягає в постійній напрузі процесів збудження й гальмування. Володіючи визначеними енергетичними ресурсами, клітини ЦНС витрачають їх у процесі активної діяльності, тобто в стані збудження. Існує оптимальний рівень резервів, при зниженні якого активність клітин падає. Причому зниження активності клітин є не тільки результатом виснаження енергетичних ресурсів, але і наслідком розвитку в ЦНС процесу гальмування.

     При тривалій чи напруженій діяльності в результаті послідовної зміни збуджувального й гальмівного процесів у корі головного мозку в першу чергу слабшає внутрішнє гальмування, що веде до порушення урівноваженості нервових процесів. У цьому випадку має місце іррадіація процесу збудження із залученням у діяльність інших коркових центрів. У результаті відбувається неузгодженість фізіологічних функцій, порушення координації рухових актів, знижується працездатність. Прикладом може служити скутість рухів, «затиск» ручки керування при залученні в діяльність м’язів-антагоністів. Спостерігається регрес робочих навичок до стадії генералізації. Дезкоординація, у свою чергу, є джерелом зміненої аферентації в ЦНС, що сприяє посиленню порушень вищої нервової діяльності.

     Стомлення тісно пов’язане з характером і якістю діяльності. Основним фактором, що визначає взаємозв’язок функціонального стану й ефективності діяльності, є тривалість процесу діяльності, що характеризується залежністю якості праці від її тривалості.

     1.8. Визначення професійно важливих психофізіологічних якостей машиністів

     Психофізіологічні особливості діяльності операторів динамічних систем (водійських професій), до яких відноситься і діяльність МЛ, вивчалась багатьма авторами [36].

     Відповідність ступеню вираженості якої-небудь індивідуальної психічної якості високому рівню професійної успішності дозволяє вважати дану якість професійно важливою, тобто відносити її до здатностей. Б.Г.Ананьєв розглядає в якості передумов успішного виконання діяльності не просто суму окремих якостей, а певну структуру здатностей, об’єднану функціональним завданням [6].

     Професійна діяльність МЛ має багато спільних рис з іншими водійськими професіями, в той же час вона характеризується багатьма специфічними особливостями. В силу невизначеності дорожньої обстановки машиніст повинен постійно знаходитись в стані підвищеної готовності до екстрених дій. Складні та непередбачувані ситуації, що супроводжують діяльність операторів динамічних систем, зумовлюють надсильний вплив на нервову систему оператора. За даними К.М.Гуревича, передумовою збереження в таких умовах самовладання, що дозволяє своєчасно прийняти правильне рішення та швидко виконати необхідні управляючі дії, є сильна нервова система.

     В сучасних умовах інтенсивного руху відмічається надлишок інформації та її значні втрати, величина яких може бути порівняна з індивідуальним рівнем пропускної спроможності зорового аналізатора, головного в професійній діяльності оператора динамічних систем. А пропускна спроможність у значній мірі залежить від рівня лабільності (функціональної рухливості) основних нервових процесів.

     І.С.Кандор та Л.С.Нерсесян у якості головних психофізіологічних складових професіограми відмічають: 1) здатність підтримувати високий рівень готовності до дії в умовах постійно діючих монотонних факторів; 2) здатність реагувати на непередбачені перешкоди (стійкість до перешкод); 3) якості уваги – здатність до розподілу та стійкість; 4) швидкості простої та складної СМР.

     При дослідженні поведінки водіїв вчені виявили чотири головних фактори поведінки: увага до дорожньої обстановки, схильність до поспіху, центрованість на собі, антиципація. До надійних відносяться водії, які правильно оцінюють дорожні обставини, не схильні до поспіху, здатні до антиципації. Звичайно, важливе значення у професійному відборі мають також і психологічні якості. Так, наприклад, за даними М.М.Журтової та Н.А.Інарокової водії, що допустили аварії характеризуються надмірною активністю, імпульсивністю, нестійкістю етичних цінностей, низькою самооцінкою. Однозначно відзначена важливість психофізіологічних параметрів, зокрема, швидкість зорово-моторної реакції та показники реакції на рухомий об’єкт [22].

     Іншими авторами зазначаються окремі з психофізіологічних якостей: здатність підтримувати високий рівень готовності до дій в умовах дії монотонних факторів (стійкість до моногонії); емоційна стійкість; розподіл і стійкість уваги, швидкість простої та складної сенсомоторної реакції, особливості особистості – направленість, тривожність.

     Необхідно відзначити залежність перерахованих характеристик від головних властивостей нервової системи людини: індивідуально-типологічні особливості є одним з найбільш загальних чинників, що визначають надійність працюючого.

     Автори по різному висвітлюють значення та розміри вікової динаміки змін працездатності та психофізіологічних характеристик працюючих. Так, В.О.Бузунов та Ю.Л.Майдиков при дослідженні операторів теплових електростанцій, котрі працюють у несприятливих умовах (шум, вібрація), відмічають деяке зниження адаптаційних резервів організму після 30 років, проте ПВЯ, такі як увага, пам'ять, зберігаються практично без змін до 50 років [8].

     Професійна працездатність змінюється як із віком, так і зі збільшенням стажу роботи. За даними Ю.Н,Каменського зі співавторами найбільш висока працездатність спостерігається у машиністів 32 років із стажем 10 років [25]. Перші ознаки зниження працездатності спостерігаються після 45 років при стажі роботи більше 21 року. Істотне зниження працездатності спостерігається після 49 років при стажі роботи 25 років, що може значно впливати на безпеку руху.

     У праці І.Х.Амірова зі співавторами показано, що від професійного стажу залежить рівень психічної дезадаптації. Даний факт свідчить про те, що комплекс несприятливих виробничих факторів, котрі впливають на організм водія під час професійної діяльності, призводить до виснаження компенсаторних механізмів адаптації та розвитку межових нервово-психічних та психосоматичних захворювань. З іншого боку, за даними ряду дослідників, із віком за рахунок тренованості професійно важливих функцій організму людина в процесі трудової діяльності здатна нівелювати їх вікові зміни [34]. Спостерігається навіть деяке підвищення надійності розумової працездатності за рахунок зниження загальної продуктивності.

     Як видно з професіографічного опису діяльності машиніста локомотива, головну роль у його діяльності відіграють психологічні чинники, зокрема, інтелектуальне навантаження, на фоні значного емоційного напруження. Перевантаження сенсорних каналів та психологічних функцій людини сприяє втомі та зміні загального функціонального стану людини. Шум, вібрація, мікрокліматичні фактори впливають на організм та викликають напруження тих же фізіологічних систем, що і власне сама робота – зменшення швидкості сенсомоторних реакцій, зниження якостей уваги, зниження працездатності.

     1.9. Професійна надійність на залізничному транспорті

     Професія оператора системи управління рухомим об'єктом (водія) в даний час є найбільш поширеною серед операторських професій. Природно, що при професійному доборі таких операторів необхідно враховувати характерні особливості трудової діяльності, високі вимоги до психофізіологічних, психологічних, у тому числі власне особистісних властивостей людини, які пред'являє та чи інша транспортна професія.

     Діяльність людини в системі «оператор - транспортний засіб» піддається впливу ряду факторів, обумовлених особливостями об'єктів, що рухаються (локомотива):

     1. задана, абсолютно певна траєкторія руху і повна обмеженість просторового маневрування;

     2. жорсткий графік руху не тільки на цілому перегоні, але й на обмежених ділянках колії;

     3. висока швидкість зміни руху;

     4. висока ймовірність несподіваних змін зовнішніх умов у зоні об’єкта, що рухається;

     5. раптовий і швидкий розвиток граничних станів або критичних ситуацій.

     Крім того, оператори-водії піддаються впливу прискорення, перепадів тиску і температури, вібрації, шуму і інших факторів, які можуть спричинити значну негативну дію на організм людини.

     Окрім зовнішніх перешкод, які є причинами відмов, необхідно відзначити перешкоди, джерела яких лежать всередині самої діяльності (одночасне виконання декількох дій та ін.) У таких робочих умовах проблема надійності та ефективності людської ланки в системі керування тими чи іншими транспортними засобами набуває першорядного значення.

     Надійність (безвідмовність) водія багато в чому є гарантією безаварійної роботи системи. Ряд досліджень показує, що в більшості випадків причиною аварій транспортних систем були помилки оператора.

     В інженерно-психологічних дослідженнях, присвячених вивченню надійності оператора системи управління об'єктом, що рухається, існує кілька направлень, присвячених різним областям професійної діяльності: дослідження надійності комплексу «льотчик - літак», дослідження надійності системи «водій - автомобіль», дослідження надійності людського чинника в системах управління водним та залізничним транспортом.

     Динаміка психологічних якостей, що забезпечують надійну роботу оператора системи управління об'єктом, що рухається, вивчалася багатьма авторами. Предметом окремого дослідження є динаміка зміни сенсорних і сенсомоторних функцій (час простої реакції, час реакції вибору, обсяг і переключення уваги до, після і під час робочої зміни та ін.)

     Аналіз часу реакції водіїв у зв'язку з  вимогами підтримувати певну дистанцію, що  до них пред'являються, дозволив встановити, що час, необхідний для сприйняття стоп-сигналу, зменшення прискорення та повної зупинки машини, має вдвічі перевищувати час реакції на сигнал.

     Необхідно також відзначити роботи, присвячені дослідженню комплексних психофізіологічних станів, що виникають у процесі роботи і впливають на надійність і ефективність.

    Н.А. Ігнатов відзначає вплив на надійність водія дефіциту часу і перевантаження інформацією в умовах напруженого руху [16]. М.Г. Бабаджанян і Є.І. Костіна вивчали зміну латентного періоду рухової реакції і зміну вибору, а також переключення уваги у машиністів локомотивів. Дослідження показали, що в кінці робочої зміни відбувається зменшення об'єму уваги, швидкості і точності сприйняття і т.п. На основі цих даних зроблено практичні рекомендації щодо організації режиму праці та відпочинку.

     На залізничному транспорті головним об'єктом вивчення до недавніх пір була діяльність оператора в транспортних диспетчерських системах.

     Впровадження на сучасних локомотивах ускладнених автоматизованих систем зумовило практичну необхідність досліджень, спрямованих на підвищення надійності машиніста-оператора. Проте, в основному, зазначені дослідження проводилися відповідно до запитів практики. Саме цим пояснюється значуща калейдоскопічність досліджень з надійності, їх мала співпідпорядкованість загальним вихідним теоретичним концепціям. Емпіричні дослідження значною мірою обігнали за темпами та обсягом свого розвитку розробку спільних теоретичних положень проблеми надійності людини як специфічної ланки автоматизованих систем контролю і управління.

     Створення загальної теорії надійності діяльності людини є зараз найважливішим завданням інженерної психології, вірніше навіть загальної психології, так як надійність діяльності людини є комплексною і, по суті своїй, глобальної проблемою психологічної науки.

     Проте, з часу написання провідними вітчизняними психологами найбільш загальних і методично цінних теоретичних робіт з проблеми надійності людини пройшов значний термін, протягом якого її розробка не зазнала принципових змін та не отримала якісного подальшого розвитку. Разом з тим емпіричні роботи та приватні узагальнення, пов'язані з вирішенням конкретних питань виробничої практики, надали значний новий матеріал. В інженерній психології, фізіології і психології праці, в ергономіці та інших науках накопичилися нові дані, які змусили повернутися до проблеми надійності на новому рівні, що базується на аналізі дуже багатого і різноманітного матеріалу практичних робіт.

     Знаменно, що в галузях, пов'язаних з вантажними і пасажирськими перевезеннями засобами автомобільного транспорту, різним аспектам надійності водія приділялася і приділяється значна увага. Але ж будь-який машиніст локомотива має справу в кожному окремому рейсі з незрівнянно більшою кількістю людей і вантажів. Працюють же машиністи часто в умовах більш складних, ніж водії автотранспорту. Так, наприклад, машиніст локомотива повинен з високою точністю витримувати графік руху не тільки на цілому перегоні, але й на обмежених ділянках шляху. При цьому зростає загальна швидкість руху поїздів. Це вносить ряд додаткових специфічних складнощів в діяльність машиніста. Слід відзначити і таку характерну для роботи машиніста умову, як неможливість вибору шляху руху, тобто повна обмеженість просторового маневрування, в результаті чого єдиним способом уникнути аварії при раптових перешкодах є екстрене гальмування.

     Все це ставить комплекс питань, пов'язаних з надійністю роботи машиніста-оператора, до числа першочергових завдань залізничної психології.

     Аналіз даних про надійність людини-оператора в різних галузях виробництва, дозволив встановити, що основними сумарними показниками надійності роботи машиніста слід вважати:

     • необхідний рівень професійної діяльності (комплексний показник, що об'єднує всю суму вимог до точності і швидкості виконання машиністом операцій);

     • певну тривалість збереження потрібного режиму роботи та її якісних характеристик.

     Висновок

     У зв’язку з тим, що останнім часом на будь-якому виробництві зростає роль людського чинника, а до людей - операторів пред’являються все більше вимог,    особливо до їх психологічних особистісних характеристик, роль психологічної науки на залізничному транспорті значно зросла.

Для робітників локомотивних бригад, враховуючи специфічні умови праці та велику відповідальність за забезпечення безпеки руху на залізничному транспорті, професійна придатність полягає насамперед у високому рівні стійкості до стресів та здатності приймати правильні рішення у екстрених позаштатних стресових ситуаціях.

РОЗДІЛ 2. СТРЕС НА ЗАЛІЗНИЧНОМУ ТРАНСПОРТІ. ВИДИ СТРЕСУ. МЕТОДИ ПРОФІЛАКТИКИ СТРЕСУ

     2.1. Домінуючі види діяльності у роботі працівників локомотивних бригад

     У роботі машиніста та помічника машиніста локомотива домінують наступні види діяльності:

                Управління поїздом;

           Маневрове пересування;

           Приймання та контрольно-технічний огляд локомотива;

           Забезпечення раціонального режиму управління локомотивом;

                            Забезпечення правильного режиму роботи локомотива, причіпних вагонів та вузлів;

                            Контроль за сигналами, станом залізничної колії та контактної мережі, показниками контрольно-вимірювальних приладів на шляху проходження;

           Забезпечення безпеки та дотримання графіка руху поїздів;

                       Виконання оперативних розпоряджень працівників, відповідальних за прямування поїзда, проведення маневрів;

           Контроль за безпечною посадкою та висадкою пасажирів;

                             Інформування пасажирів про посадку, висадку та відправлення поїзда;

                             Контроль за безпекою пасажирів та збереженням і своєчасністю доставки вантажів на шляху прямування;

           Прийняття екстрених рішень у випадках застосування стоп-крана;

           Керівництво та контроль за роботою членів локомотивної бригади;

           Своєчасне усунення несправностей, що виникли на шляху прямування;

           Виконання службового ремонту локомотива у складі локомотивної бригади.

     Щоб забезпечити успішне виконання професійної діяльності у машиніста мають бути присутніми наступні якості:

                          Задатки - фізичне здоров’я, швидка реакція, швидкість і точність рухів, добра координація рухів, емоційна стійкість (вміння «тверезо» мислити у критичних ситуаціях), психічна стійкість (вміння протягом тривалого часу переборювати вплив одноманітного ландшафту та рівномірного гудіння приладів), високий рівень переключення, концентрації, стійкості уваги, гострий зір, навички зорового сприймання у процесі руху, добрий окомір, добрий слух (навички розрізнення сигналів), оперативність мислення;

                          Особистісні якості, інтереси, схильності – кмітливість, спостережливість, пильність, витримка, організованість, відповідальність, обережність, обачність, рішучість, дисциплінованість, самовладання;

                          Психофізіологічні якості та їх відповідність віковим нормам - сенсомоторні реакції, орієнтація в просторі, швидкість переключення уваги, об’єм та концентрація уваги, пам'ять зорова та слухова, емоційна стійкість, почуття тривоги, стійкість до стресу, стомлення, здатність приймати рішення в екстремальних ситуаціях, стійкість до моногонії [ ].

     2.2. Стрес та його види

     Термін стрес ввів знаменитий канадський фізіолог Ганс Сельє в 1936 р.     Передумовами до створення теорії стресу являється відкриття І.П. Павлова умовних рефлексів, а також в основу розвитку концепції, присвяченої вивченню стресу можна віднести роботу Клода Берне. Він уточнив, що відносна постійність внутрішнього середовища організму людини – це важлива умова підтримки її життєздатності.

     Сьогодні поняття стресу настільки міцно ввійшло в наше життя, що, вживаючи його, ми перестали замислюватися, що ж це таке насправді. У перекладі з англійської stress - тиск, натиск, напруга. У сучасній науковій літературі використовуються частіше за все такі визначення стресу:

     Стрес – це неспецифічна відповідь організму на будь-яку пред'явлену йому вимогу (Г. Сельє);

     Стрес – це неспецифічна відповідь, функціональний стан напруги, реактивності організму, що виникає у людини і тварин у відповідь на вплив стресорів - значних за силою при дії екстремальних або патологічних для організму людини або тварини подразників.

     Існують й інші визначення, але важливо зрозуміти наступне - стрес це не стільки вплив, а скільки наша реакція на цей вплив.

     Г. Сельє першим використав поняття стрес  для позначення великого кола станів психічної напруги, обумовлених виконанням діяльності в особливо важких умовах та виникаючих у відповідь на різноманітні екстремальні дії – стресори.

     Стресор – будь-який екстремальний вплив, що призводить до розвитку небажаного функціонального стану – стресу.

     Спочатку поняття виникло у фізіології для визначення неспецифічної реакції організму («загального адаптаційного синдрому») у відповідь на будь-який несприятливий вплив (Г.Сельє), пізніше воно стало використовуватись для опису станів індивіда в екстремальних умовах на фізіологічному, психологічному та поведінковому рівнях.

     Різні види стресу викликають схожі біохімічні зміни в організмі. У стресовій ситуації підвищується рівень певних гормонів в крові (адреналін, норадреналін та ін.), що призводить до посиленого кровопостачання головного мозку, легенів, серця, м'язів. Підвищується рівень глюкози крові, частішає дихання і серцебиття - організм готується до відбиття небезпечного впливу. І ці реакції можуть відзначатися у людини не тільки за наявності справжньої небезпеки, але й, наприклад, при спогадах про які-небудь ситуаціях. Цим визначається психологія стресу.

     Г.Сельє виділив три стадії стресу. Перша - реакція тривоги, що виражається в мобілізації всіх ресурсів організму. За нею наступає друга стадія – стадія опору, коли організму вдається (за рахунок попередньої мобілізації) успішно справитись із зовнішніми впливами. В цей період може спостерігатись підвищена стресостійкість. Якщо ж дія шкідливих факторів довго не вдається усунути та подолати, наступає третя стадія – виснаження. Пристосувальні можливості організму знижуються. В цей період він вже гірше опирається новим шкідливим впливам, збільшується вірогідність психосоматичних захворювань (13,83).

     Пізніше Г.Сельє запропонував розрізняти два види стресу: дистрес (від англійського слова distress – виснаження, нещастя) та еустрес. Сам по собі еустрес Г.Сельє почав розглядати як позитивний фактор, джерело підвищення активності, радості від зусилля та успішного подолання. При еустресі відбувається активізація процесів самосвідомості, осмислення дійсності, пам’яті. Дистрес же наступає лише при дуже частих та надмірних стресах, в таких поєднаннях неблагоприємних факторів, коли переважає не радість подолання, а почуття безпорадності, безнадійності, свідомість надмірності, непосильності і небажаності, «образливої несправедливості» потребуючих зусиль (13, 80).

     У залежності від виду стресору та характеру його впливу виділяються різні види стресу:

-         стрес фізіологічний (викликається дією фізіологічних стресорів –

надмірне фізичне навантаження, висока та низька температура, дія електромагнітних полів, больові стимули, утруднення дихання, та ін.)

-        стрес психологічний (з’являється під дією психологічних стресорів - загрозою, небезпекою, образою, інформаційним перевантаженням, та ін.).

     Емоційний стрес з’являється в ситуаціях загрози, небезпеки, образи та ін.

     В останні роки відмічають умовність повного розділення фізіологічного та психологічного стресу. Фізіологічний стрес пов'язаний з реальним подразником. Психологічний стрес характерний тим, що під час нього людина оцінює майбутню ситуацію на основі індивідуальних знань та досвіду, як погрожуючу, важку. У свою чергу психологічний стрес ділиться на інформаційний та емоційний. Інформаційний стрес розвивається тоді, коли виникає інформаційне перевантаження, що часто спостерігається в роботі локомотивної бригади. При інформаційному стресі людина не справляється із завданнями, не встигає приймати правильні рішення в потрібному темпі при високому ступені відповідальності. Для цього виду стресу характерне погіршення пам’яті, зниження концентрації уваги та посилення відволікання.

     Емоційний стрес з’являється у ситуаціях загрози, небезпеки, образи і т.д., коли людина протягом тривалого часу залишається один на один зі своїми переживаннями. При цьому різноманітні його форми – імпульсивна, гальмівна, генералізована – призводять до змін у протіканні процесів психічних, емоційних зрушень, трансформації мотиваційної структури діяльності, порушень рухової та мовної поведінки. Відмічається підвищення напруження, занепокоєння, тривоги. Погіршується сон. Охайні люди можуть стати нечупарами, а товариські – відлюдькуватими. Можлива як поява депресії, безпорадності, так і емоційних вибухів. Цей вид стресу небезпечний тим, що в його прояві виникають думки та фрази, що містять загрозу самогубства.

     Отже, стрес – це психофізіологічна реакція, яка є невід’ємною частиною нашого життя. Уникнути його в умовах нашого існування неможливо, але це не завжди і потрібно, так як стрес має здатність загартовувати психіку людини та підготовляти її до більш важких ситуацій в майбутньому. В залежності від сили прояву стрес може надавати як позитивний, мобілізуючий (еустрес), так і негативний вплив на діяльність (дістрес), аж до повної дезорганізації. Тому оптимізація будь-якого виду діяльності повинна включати комплекс заходів, попереджуючих причини появи стресу.

     Боротьба зі стресом у сучасно світі стає однією з найважливіших проблем. Якщо тварина витрачає підвищений рівень гормонів в крові «розряджаючись» у битві за видобуток або, рятуючись втечею, то людина, в силу, своєї високої організації, не може собі дозволити накинутися на начальника з кулаками. Невитрачений енергетичний потенціал реалізується надалі в появі різних захворювань - гіпертонічної хвороби, виразкової хвороби шлунка та ін. Існує навіть думка, що всі хвороби - у тій чи іншій мірі - наслідки стресу. Звідси природна потреба організму - позбутися від стресу, зняти стрес. Хтось намагається впоратися зі стресом самостійно, а хтось для лікування стресу змушений вдаватися до допомоги лікаря чи психолога.

     Висновок

     Отже, проблема профілактики впливу постійно діючих та екстрено виникаючих стресових ситуацій у машиністів локомотивів є дуже актуальною. Насамперед через специфічні умови роботи, підвищений рівень напруження в емоційному, психологічному та фізичному компонентах професійної діяльності та високий рівень відповідальності.

      Саме тому серед обов’язків психологів локомотивних депо на залізничному транспорті на перший план виходить функція поліпшення умов праці машиністів локомотивів та запобігання виникнення в них розладів, пов’язаних із дією стресових ситуацій. Тому психологами локомотивних депо Укрзалізниці (УЗ) постійно ведеться пошук ефективних новітніх методів профілактики негативного впливу стресових ситуацій. Так для застосування в умовах кабінетів психологічного розвантаження було запропоновано використання аромотерапії та фототерапії.

     У нашому дослідження ми намагаємось довести, що методи аромотерапії та фототерапії є діючими в плані підвищення рівня функціонального та психоемоційного станів у робітників локомотивних бригад.

РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОФІЛАКТИКИ СТРЕСОВИХ СТАНІВ У МАШИНІСТІВ ЛОКОМОТИВІВ ЗА ДОПОМОГОЮ АРОМОТЕРАПІЇ ТА ФОТОТЕРАПІЇ

     Виконання зазначених у попередньому підрозділі професійних видів діяльності локомотивною бригадою пов’язане із постійною дією на них різних за своєю силою та природою стресів. Навіть при ідеальних показниках необхідних професійно важливих якостей, постійний влив стресу на організм машиністів та помічників машиністів призводить до виникнення у них професійних психосоматичних захворювань (гіпертонія, виразка шлунку, ішемічна хвороба серця та ін.), при чому з кожним роком вік професійних захворювань «молодшає»; зростання напруження та почуття постійної втоми; зниження рівня пильності на локомотиві, зниження мотивації у роботі. Всі негативні наслідки стресів на робочому місці частіше за все призводять до грубих порушень локомотивною бригадою своїх посадових обов’язків та вимог безпеки руху, що в свою чергу частіше за все стає причиною негативних транспортних подій, аварій, катастроф на залізничному транспорті. Тому профілактика негативних наслідків стресу, підвищення стійкості до його впливу в умовах кабінетів психологічного розвантаження наразі стає однією із актуальних задач психологів локомотивних депо.

     З метою доведення нашої гіпотези проводилось дослідження впливу ефірних олій та фототерапії з метою зниження негативних проявів стресу.

     Перший експеримент (з впливу ефірних олій) нами проводився під керівництвом Національного Научного Центру – Нікітськогог Ботанічного Саду (ННЦ НБС) (м. Ялта) за замовленням УЗ. Другий експеримент (з впливу фототерапії) проводився нами сумісно із психологами локомотивних депо Придніпровської залізниці.

    3.1. Методика підвищення ефективності відновлення функціонального стану машиністів локомотивів після рейсів із використанням ефірних олій

В умовах рейсу на МЛ різко посилена дія негативних факторів: психоемоційна напруга, підвищений рівень шуму, довго тривало діюча вібрація, вплив електромагнітних полів, газові та пилові викиди локомотиву, необхідність роботи в нічну зміну, зниження насиченості повітря негативно заряджених іонами, порушення природного фітонцидного фону. Сукупна дія несприятливих факторів виробничого середовища викликає розвиток охоронного гальмування в корі головного мозку, порушення врівноваженості нервових процесів, зменшення їх рухливості, погіршення умовно-рефлекторної діяльності, зниження ефективності газообміну в легенях та кровопостачання основних систем організму, послаблення імунітету. При неповному відновленні функціонального стану центральної нервової системи між рейсами розвивається хронічна психоемоційна напруга, погіршується працездатність членів локомотивних бригад, знижується рівень уваги та швидкість сенсомоторних реакцій, порушується здатність приймати рішення та діяти в екстремальних умовах.

     З позиції лікаря, наслідком хронічної психоемоційної напруги та посттравматичних стресових розладів є виникнення регуляторного порушення та таких захворювань як вегетози за типом нейроциркуляторної дистонії, гіпервентиляційного синдрому, функціональних розладів та дискінезій шлунково-кишкового тракту, доклінічних форм ішемічного захворювання серця, артеріальних гіпертензій (як дебюту гіпертонічного захворювання) і т.ін.

     Таким чином, необхідна розробка діючих профілактичних технологій, підвищуючи ефективність після рейсового відновлення та збільшення адаптаційних резервів членів локомотивних бригад.

Ароматерапія та аромапрофілактика

     Біологічно активні речовини рослинного походження є обов’язковим компонентом природної атмосфери. До їх кількості входять і мікрокількість ефірних олій, що виділяють рослини, що являють собою суміш органічних сполучень: моно- та секвітерпенів та речовин фенольної природи.

     Одним із перспективних методів відновлення функціонального стану організму та підтримки здоров’я є розпилення аромаолій – природного концентрату фітонцидів ефіроолійних рослин. Перевагою використання біологічно активних речовин є багатофункціональність їх дії на організм, пов’язана зі складним хімічним складом та дією на різні точки застосування в організмі, при мінімальній вірогідності протипоказань у разі правильного використання запропонованих ефірних олій та дотриманні дозування. Цілковитим протипоказанням є індивідуальна непереносимість летучих фракцій ефірних олій у вигляді алергічних реакцій, що з’ясовується при проведенні індивідуального тестування ефірних олій.

      Ефірні олії навіть в мікродозах гармонізують процеси збудження та гальмування в корі головного мозку, підвищують розумову працездатність та прискорюють адаптацію організму до умов праці. Окрім того, вони чинять двохсторонню нормалізуючу дію на стан вегетативної нервової системи, покращують гемодинаміку в судинах головного мозку, сприяють нормалізації артеріального тиску та гормонального статусу, підвищують неспецифічну резистентність організму, діють як імуномодулятори, мають виражену антимікробну та противірусну дію.

     Суттєво, що дія пару ефірних олій на нервову систему залежить від її початкового функціонального стану. При завеликому збудженні вони чинять гальмівну дію, а у людей із астенічними проявами, навпаки, діють тонізуюче, сприяють проясненню свідомості та пробуджують інтерес до життя.

     Про підвищення загальної резистентності у осіб, що пройшли профілактичну аерофітотерапію, свідчить також зниження захворюваності в 2-4 рази зі зменшенням кількості днів непрацездатності на лікарняних листах.

Показання до аромотерапії

     Показаннями до включення аромотерапії в комплекс заходів після рейсового відновлення працівників локомотивних бригад являються:

      Хронічна психоемоційна напруга;

      Посттравматичні стресові розлади;

      Підвищена тривожність;

      Порушення сну;

      Зниження стійкості уваги та швидкості її переключення;

      Погіршення сенсомоторної реакції;

      Зменшення здатності приймати рішення та діяти в екстремальних умовах;

      Наявність ознак вегето-судинної дистонії;

      Часті респіраторні захворювання.

Протипоказання до аромотерапії

     Цілковитим протипоказанням є індивідуальна непереносимість летучих фракцій ефірних олій, що проявляється у виникненні дискомфорту, відчуття важкості у голові, іноді – головної болі, нав’язливого сухого кашлю (покашлювання) чи утруднення дихання. При появі ознак індивідуальної непереносимості клієнт повинен залишити кабінет аромотерапії, подальші процедури для нього відміняються.

     Відносним протипоказанням вважається негативне ставлення пацієнта до певного запаху. В такому випадку раціонально запропонувати аромотерапію з іншою ефірною олією (аромокомпозицією).

     При використанні запропонованих ефірних олій та дотриманні дозування не помічено випадків алергічних реакцій.

     Принципи індивідуального тестування ефірних олій

     Перед проведенням аромотерапії кожному пацієнту проводиться нюхова проба: нанести на фільтрувальний папір та тримати перед носом на відстані 10-15 см., уникаючи дотику шкіри, невелику кількість суміші ефірної та рослинної (краще оливкової та кукурудзяної) олій у співвідношенні 1 крапля ефірної на 1 мл. Рослинної олії. Якщо при вдиханні запаху не виникає кашель, затруднення дихання чи задишки, то олію, що проходить тестування можна використовувати для інгаляцій та ароматизації приміщень

У випадку, якщо запах викликає негативні спогади чи асоціації використання цієї ефірної олії протипоказане.

    Щоб уникнути звикання організму та зниження лікувальної дії ефірних олій  одну олію не рекомендують приймати довше 3-4 тижнів.

Методика проведення процедури дослідження

     Процедура аромотерапії з метою після рейсового відновлення полягає у тому, що члени локомотивних бригад повинні один раз на день на протязі 20-30 хвилин дихати повітрям, у якому містяться летучі фракції ефірних олій в невеликих, близьких до природних концентраціях.

     Доцільно проводити групові процедури. Кількість пацієнтів розраховується виходячи з об’єму приміщення – не менше 3-5 м³ на одну людину. Приміщення для проведення процедур аромотерапії повинне, з одного боку запобігати витоку летучих фракцій ефірних олій та зниження діючої концентрації (кватирки, вікна, двері під час сеансу аромотерапії мають бути зачинені), і, з іншого боку, легко провітрюватися.

     Ефірні оліі подаються в приміщення за допомогою спеціального дозуючого повітродувного пристрою («Аерофіт», «Фітос», ПАРЖ-01 та ін..) чи використанням пристосованого повітряного компресора, системи приточної вентиляції і т.д. Ефірна олія на пористому натуральному носієві поміщується  в проток повітря на час проведення процедури.

     Рекомендована концентрація ефірної олії у повітрі (діюча, токсично безпечна) – 0,5-1,5 мг/м³. Мінімальна тривалість однієї процедури 20 хв., максимальна – 60 хв., розраховується у залежності від концентрації парів ефірних олій.

     Обов’язкове провітрювання приміщення до та після процедури.

Об’єм дослідження

Досліджувані показники:

1. анкетування про самопочуття (сон, працездатність, настрій і т.д.) і загальне враження

Серцево-судинна система:

2. частота серцевих скорочень

3. артеріальний тиск (систолічний та діастолічний)

На основі цього розраховуються ударний об'єм серця, хвилинний об'єм кро-вотоку і загальний периферичний судинний опір

Психофізіологія:

4. Кільця Ландольта:

загальне кількість переробки інформації,

швидкість переробки інформації.

5. проста сенсомоторна реакція (ДОДАТОК 1).

6. складна сенсомоторна реакція (ДОДАТОК 2).

7. реакція на рухомий об'єкт

8. здатність рішення в екстремальних умовах

9. теппінг - тест

Психологія:

10. САН

11. Спілбергера

План дослідження

I  етап – збір первинних даних: проведення зазначеного плану тестування 2 рази із перервою 20 -30 хвилин між діагностикою (саме з первинними даними здійснюється аналіз дії тієї чи іншої аромаолії)

II етап - оцінка впливу одноразового ефірного масла, стаціонарні умови (кабінет психолога):

Дослідна група

- Відпочинок скільки належить, щоб заспокоївся перед тестуванням.

- Тестування за перерахованими вище показниками.

- Перебування в атмосфері ефірної олії 20 хвилин.

- Повторне тестування за тими ж показниками.

Контрольна група

Для контрольної групи використовувалася та ж схема, що й для досліджуваної, але без ефірних олій.

Дихання аромаолією на II етапі для контрольної групи здійснювалося на тлі психо - релаксуючої програми, щоб зняти напругу нерухомого сидіння.

Всього в дослідженні брало участь 30 робітників локомотивних бригад (стільки ж у контрольній групі).

Розрахунок концентрації ефірних масел

Рекомендована концентрація парів ефірних олій 2 мг/м3 при тривалості 20-30 хв.

Розрахунок кількості ефірної олії здійснюється за формулою:

Кількість аромаолії (в мл) = (обсяг приміщення (м3) × концентрації еф. Олії (мг/м3)) / 800,

Де 800 - коефіцієнт перерахунку мг в мл.

Наприклад, довжина приміщення 5,83 м., ширина 5,65 м., висота 2,80 м.

Об'єм приміщення = 5,83 × 5,65 × 2,80 = 184 м3 Концентрація парів ефірних олій 2 мг/м3

Кількість аромаолії = (184 м3 × 2 мг) / 800 = 0,46 мл.

Короткий опис досліджуваних аромаолій та висновки про їх вплив

Дослідження впливу ефірних олій проводилося під керівництвом спеціалістів Національного наукового центру Академії аграрних наук України «Нікітський ботанічний сад» (ННЦ НБС) на замовлення Укрзалізниці. Проведення дослідження проводилося нами разом із психологом локомотивного депо Дніпропетровськ на базі кабінетів профдобору та психологічного розвантаження, а саме аналізом отриманих результатів займалися співробітники  ННЦ НБС.

Ефірна олія герані рожевої

Стандарт: ISO - 3520

Основні компоненти: гераніол, борнеол, цітронеллол, піналоол, терпінеол, геранілацетат.

Властивості: має заспокійливу, антисептичну та імуностимулюючу дію, покращує мікроциркуляцію в серцевому м'язі і зменшує ішемію міокарда.

Показано при депресії, перевтомі, підвищеної тривожності.

Ефірна олія лаванди

Стандарт: ISO - 3054

До складу ефірної олії входять ліналоол, ліналілацетат, гераніол, борнеол та ін.

Фармакологічна дія препаратів визначається особливостями хімічного складу ефірної олії лаванди - в ньому представлені практично всі біологічно активні групи терпеноідів, що дозволяє вважати його з метою загальнотерапевтичного дії.

Встановлено, що розпорошення ефірного масла лаванди, зменшуючи збудливість центральної НС, поряд з вираженими седативний і снодійним ефектами, надає антидепресивну дію; сприяє нормалізації функцій вегетативної нервової системи (зниження підвищеного артеріального тиску, Нормалізація серцевого ритму, зменшення перевантаження лівого шлуночка). Виявлено, що розпилення ефірної олії лаванди може застосовуватися для гармонізації рефлекторної активності ЦНС: зростає швидкість вироблення динамічного стереотипу, підвищується швидкість сенсомоторних реакцій, оптимізується поведінка в критичній стресовій ситуації, а також було виявлено, що після розпилення ефірної олії лаванди кількість помилок в операторів зменшується на 20%.. Перебування в приміщенні, атмосфера якого збагачена парами ефірного масла лаванди, сприяє збільшенню кровонаповнення і зниження тонічного напруження судин головного мозку. Крім того, у ефірної олії лаванди виявлено імуностимулюючу активність відносно Т-ланки імунітету, помірну антимікробну та антиоксидантну дію.

Ефірне масло лаванди входить до складу французьких патентованих препаратів, що характеризуються нейро- і міотропною активністю.

Показано при неврозах, безсонні, підвищеної стомлюваності, емоційної лабільності, підвищеної тривожності, гіпо- та гіпертензії.

Лавандин

Гібрид лаванди. Ефірна олія лавандина за хімічним складом (ліналілацетат 25%, ліналоол 40%) подібно з ефірною олією лаванди, відрізняється присутністю в хімічному складі невеликої кількості камфори.

Ефірна олія лавандина, як і ефірна олія лаванди, сприяє зниженню підвищеного артеріального тиску, але практично не впливає на показники гемодинаміки при зниженому артеріальному тиску, надає менш виражену седативну дію.

Ефірна олія лимона

Стандарт: ISO - 855

Основними складовими ефірної олії лимона є лімонен (до 90%) і цитраль (3-6%).

Ефірна олія лимона має тонізуючі властивості, вважається ефективним засобом при вегето-судинній дистонії, особливо - що виявляються у вигляді спазмів судин головного мозку і супроводжуються запамороченням і головним болем. За даними японських вчених, після розпилення ефірної олії лимона на робочому місці кількість помилок операторів зменшується на 60%. Крім того, ефірна олія лимона має виражену антибактеріальну та противірусну дію.

Показано при роботі, що вимагає підвищеної уваги і швидкого прийняття рішень для підвищення працездатності і запобігання перевтоми. Ефективне застосування з профілактичною метою в період сезонних спалахів ГРВІ.

Ефірна олія полині лимонної

Основними складовими ефірної олії полині лимонної є цитраль (до 45%), ліналоол, гераніол і ліналілацетат.

Чинить виражену загально стимулюючу тонізуючу дію, істотно підвищує розумову працездатність (збільшення швидкості і точності розумової роботи) без підвищення артеріального тиску. Характеризується антибактеріальними, противірусними та імуномоделюючими властивостями.

Широке застосування ефірної олії полині лимонної істотно обмежене запасами натуральної сировини для його отримання.

Показано при роботі, що вимагає підвищеної уваги і швидкого прийняття рішень для підвищення працездатності і запобігання перевтоми. Ефективне застосування з профілактичною метою в період сезонних спалахів ГРВІ.

За результатами проведеного дослідження можна зробити наступні висновки:

- досліджувані аромаолії  зарекомендували себе як ефективний метод  підвищення ефективності відновлення локомотивної бригади після рейсу та в період між рейсами;

-           природну дію ефірних олій можна використовувати з метою профілактики професійної соматичної патології та в період сезонних спалахів респіраторних інфекцій.

Співпраця зі спеціалістами ННЦ НБС (м. Ялта) у напрямку дослідження з метою подальшого застосування в умовах кабінетів психологічного розвантаження інших ефірних олій продовжується. Наразі досліджується вплив аромаолій кедру, безсмертника італійського, апельсину, м’яти сортів «удайчанка» та «оксамитова».

     3.2. Фототерапія як метод профілактики стресових станів у машиністів локомотивних бригад

     Фототерапія, заснована на застосуванні фотографії або слайдів для вирішення психологічних проблем, а також для розвитку та гармонізації особистості, є одним із сучасних напрямків арт-терапіЇ.

     Оскільки фототерапія використовується як набір взаємозв'язаних гнучких методів, а не закріплена теоретична модель або терапевтична парадигма, вона може застосовуватися будь-яким підготовленим консультантом або терапевтом, незалежно від його концептуального напрямку.

     Фототерапія може бути особливо корисною і зазвичай є дуже дієвою в роботі з мультикультурним населенням, інвалідами, сексуальними меншинами, з людьми, що мають спеціальні потреби, та іншими групами, а також корисна у тренінгах з питань культурного розмаїття, вирішення конфліктів, консультування сімей при розлученнях і в інших областях.

     Фототерапія є одним з відносно нових напрямків психотерапевтичної практики. Деякі розглядають фототерапію як форму творчого самовираження, інші намагаються знайти їй застосування з позицій глибинної психології, візуально-наративного підходу і т.ін. Тому останнім часом фототерапія використовується в лікуванні страхів, стресів, депресії, при психосоматичних захворюваннях.

     Фототерапією називають лікувально-корекційне застосування фотографії, її використання для вирішення психологічних проблем, а також з метою профілактики функціонального та психоемоційного станів людини. Вона може передбачати як роботу з готовими фотографіями, так і створення оригінальних авторських знімків. Основним змістом фототерапії, таким чином, є створення та / або сприйняття клієнтом фотографічних образів, що доповнюється їх обговоренням і використовуються із різними видами творчої діяльності.

     Існують наступні варіанти включення фотографії в програми корекційної, психопрофілактичної, реабілітаційної та розвиваючої спрямованості:

     1. Фотографія може використовуватися одноразово або епізодично, особливо на певних етапах роботи, коли у клієнта або учасників групи зростає бажання її застосувати. При цьому вони можуть бути проваджені простою цікавістю, бажанням отримати новий творчий досвід, досягти більш тісного контакту з реальністю, дещо дистанціюватися від почуттів, отримати зриме підтвердження змін, що у них сталися, закарбувати особливо значущі для них моменти роботи або іншими потребами. Ці потреби можуть мати тимчасовий характер, і після сплеску інтересу до фотографії клієнт може перейти до використання інших засобів і матеріалів. Спеціаліст при цьому повинен, по можливості, розібратися в тому, яким потребам клієнта або групи відповідала фотографія, і якщо виявиться, що звернення до неї пов'язане зі значимими тенденціями розвитку, він може більш активно підтримати їх інтерес до фотографії.

     2. За наявності у клієнта або групи стійкого інтересу до використання фотографії можна застосовувати її регулярно на протязі всього процесу роботи. При цьому фахівець може або пропонувати повну свободу дій і, дотримуючись принципів недирективного підходу, забезпечувати оптимальні умови для роботи та допомагати клієнтам висловити свої почуття та подання, або запропонувати їм певні техніки та вправи, що дозволяють організувати роботу і сфокусуватися на вирішенні конкретних завдань.

      3. Можлива також організація спеціальних фототерапевтичних груп, що працюють у форматі психотерапії чи тренінгу та застосовують фотографію в якості основного робочого інструменту.

     Різні варіанти лікувально-корекційного, здоровє'збережуючого і розвиваючого застосування фотографії можна класифікувати з урахуванням складу учасників: заняття можуть бути індивідуальними чи груповими, а також проводитися з сім'ями. Крім того, при заняттях у групі техніки і вправи можуть бути розраховані на індивідуальну, парну, мікрогрупову або загальногрупову роботу.

     Таким чином, фотографія поєднує в собі безліч форм творчої діяльності, які можуть використовуватися в ході занять в різних варіантах і поєднаннях, забезпечуючи багатостороннє зцілююче, гармонізує і розвиваюче вплив на учасників.

   Можливості фотографії як зцілюючого і розвиваючого матеріалу нерідко виявляються в ході самостійних занять фотосправою або побутовою зйомкою. На сьогоднішній день нам було б важко уявити своє життя без фотографії, що супроводжує людину з моменту її народження. Для більшості людей фотографії є цінними документами, свідченнями їх особистої історії. Вони здатні зближувати людей і «розповісти» набагато більше, ніж будь-яка багатослівна розповідь. Конкретність і наочність фотографій робить їх «згустком» реальності і матеріальним втіленням наших почуттів і бажань, а також засобом збереження і передачі досвіду.

   Фотографуючи один одного і навколишній світ, ми здатні відчути радість гри і творчого ставлення до життя. Завдяки фотографії ми в якійсь мірі можемо «опановувати» і «керувати» предметами і створювати для себе нову реальність. Ми також можемо спробувати «зупинити» час, зафіксувавши образи світу і свій стан, щоб потім осягнути красу та магію повсякденності.

     Фотографія може стати частиною ефективної здоров'язберігаючої «технології». Її різнопланові можливості і потенційна доступність для багатьох клієнтських груп здатні зробити її цінним інструментом роботи практичних психологів та лікарів-психотерапевтів, педагогів і соціальних працівників, а також художників та професійних фотографів, які намагаються застосувати свій талант та вміння в цілях оздоровлення та творчого розвитку особистості.

     Аналогічно, при створенні фотографій в ході застосування готових фотознімків  клієнти або учасники групи можуть самостійно вибирати для себе тему і будь-які об'єкти для зйомки, або провідний групи пропонує їм ту чи іншу тему, наприклад «Прекрасне і потворне», «Улюблені куточки міста», «Світ дорослих і світ дітей » та ін. Ці теми можуть бути пов'язані із запитом клієнта або групи та актуальною для них психологічної проблематикою. І в той же час їхня діяльність може бути досить ефективною і в тому випадку, якщо вони будуть працювати «в обхід» провідних проблем, оскільки це забезпечить більшу психологічну безпеку і можливість саморозкриття. Це частково пов'язано з «проективною» природою фотографії, коли, вибираючи для зйомки і подальшого обговорення який-небудь об'єкт, людина несвідомо «переносить» на нього свої потреби і переживання.

     У деяких випадках з лікувально-корекційної та розвиваючої метою буває дуже корисно провести зйомку або використовувати готові фотографії в тому середовищі, яке виступає в якості значущого зовнішнього ресурсу. Так, наприклад, фотографії природи самі по собі здатні забезпечити сенсорну стимуляцію, викликати позитивні емоції та естетичні переживання.

     В створенні спеціалізованих комплексів фототерапії ми використали фототерапевтичні технології на основі таких технік фототерапії як: слайд -терапія, фоторепортаж, і галерея образів.

     Для створення відеоряду ми використовували фотознімки рідної природи, тобто фото тих пейзажів, які зазвичай спостерігаються МЛ під час рейсів та відпочинку в улюблених куточках природи. Всі знімки нам надавали працівники депо із особистих сімейних архівів. На нашу думку, саме ці знімки мають якнайкраще сприяти поліпшенню самопочуття та настрою працівників локомотивних бригад тому, що вони самі деяким чином мають відношення до їх створення.

     Зібрані матеріали ми розділили на певні частини, на так звані тематичні колажі. Наприклад окремо зібрані знімки гір, моря, архітектурних споруд та ін.

     Щоб якнайяскравіше представити зібрані фотографії, та для отримання кращих результатів терапії у поєднанні із фототерапією ми використовуємо музикотерапію. Адже музику можна слухати по-різному. Психологами давно встановлено, що безладне слухання різної музики по тому ж радіо чинить на людину позитивний ефект. А те, що музику з давніх часів застосовують з лікувальною метою, відомо всім. Приємні емоції, що викликаються мелодіями, тонізують або розслаблюють нервову систему, покращують обмін речовин, стимулюють дихання і кровообіг і т.д. Недарма виділяють цілий розділ психотерапії, в якому застосовується лікувальний вплив музики - музикотерапія.

     Вплив музики на організм людини зазвичай ділять на три фактори, хоч всі вони діють практично одночасно:

• Психологічний - це приємні асоціації, емоції, образи, які виникають у наших думках і душах при прослуховування певних музичних композицій.

• Фізіологічний - це функціональне вплив, за допомогою якого можна тренувати окремі функції організму.

• Вібраційний - музика надає вібраційну дію на клітини, активізуючи різні біохімічні процеси в них.

     Впливаючи на клітинному рівні на організм людини, музика може надавати як позитивний, так і негативний вплив на слухача. Тому підбирати музику для релаксації та профілактики захворювань потрібно дуже акуратно.

     Вважається, що найкраща музика для лікування і розслаблення - класична, представлена відомими композиторами, а також музика, заснована на традиційних народних мотивах (у чистому вигляді або у сучасному аранжуванні). Є ще один тип музики, який можна безпечно і з прекрасним результатом використовувати у всіх випадках. Це дитяча музика, яка викликає з пам'яті людини образ матері-дитини і пропонує тимчасову безпеку.

     Гармонійна музика - найкращий психотерапевт. Вона знімає напругу, зосереджує увагу, допомагає швидше запам'ятовувати новий матеріал. Сюди можна віднести будь-яку спокійну інструментальну музику, музику KITARO, ЕNIGMA тощо, музику з накладеннями звуків природи.

     Релігійна музика дарує відчуття спокою, вона анальгетик в світі звуків, допомагає справлятися з болем, піднімає нас над рівнем повсякденності в вищі сфери. Музика Баха і Генделя викликає в уяві релігійні символи, особливо символ Храму, кличе до гармонії.
     Вважається, що сама незвичайна музика в Моцарта: не швидка і не повільна, плавна... Цей музичний феномен так і назвали - «ефект Моцарта».

     За допомогою поєднання фототерапії та музикотерапії можна створювати комплекси різних спрямувань, наприклад, спрямованих на активізацію НС, чи навпаки, на її гальмування.

     Для даних комплексів ми використовували рекомендації, приведені в книзі Рогова Є.І. [43]. Кожен комплекс триває до 23 хвилин, та містить у собі по п’ять музичних класичних композицій, чотири з яких спрямовані на релаксуючу дію, а п’ятий музичний твір більш активний, щоб клієнт міг активізуватись та не виходив з кімнати релаксації кволий.

     Кожен фото - колаж підбирався під певну музичну композицію. Так, наприклад, під музику Єдварда Гріга («Утро», з балету «Пер Гюнт») були підібрані фотознімки з видом заходу сонця та світанку та таке інше.

     Існує 2 диски, тобто 2 фільми фототерапії у поєднанні з музикотерапією, що тривають по 23 хвилини, з музичними витворами, що якнайкраще сприяють поліпшенню самопочуття та загального стану організму клієнта.

     Первинне враження усіх людей, що проглянули фільми з фототерапією було лише позитивне. Вони відчували гармонію, возз’єднання з природою, почуття естетичного та прекрасного, та залишали кабінет релаксації задоволені з хорошим настроєм та самопочуттям. Але оскільки це враження може бути суб’єктивним ми вирішили перевірити метод фототерапії за допомогою стандартизованих методик.

Методика проведення процедури

     Працівників локомотивних бригад запрошували до кабінету релаксації. Вони розміщувались у кабінеті самостійно, так, як бажали самі. Потім вони проглядали один з фільмів фототерапії, що тривав 23 хвилини.

     Ефективність фототерапії ми вимірювали за допомогою наступних методик:

1.      функціональних показників артеріального тиску та пульсу обстежуваного;

2.      КЧСМ (критична частота світлових миготінь);

3.      САН;

4.      Теппінг-тест.

План дослідження

I етап - оцінка впливу фототерапії. Дослідження проводилось до переглядання першого фільму та після його переглядання (кабінет релаксації). Дана процедура проводилась для того, щоб якнайкраще виявити зміни настрою, самопочуття обстежуваного.

II етап – оцінка впливу на організм клієнта фототерапії, але вже з використанням другого фільму. Використання методик проводилось у тому ж порядку як і на другому етапі.

Дослідна група

- Відпочинок скільки належить, щоб заспокоївся перед тестуванням.

- Тестування за перерахованими вище показниками.

- Перегляд одного з фільмів фототерапії.

- Повторне тестування за тими ж показниками.

Всього у дослідженні брало участь 32 обстежуваних, віком від 21 до 57 років.

Обчислення результатів

     t-критерій Стьюдента. Це один з найбільш відомих параметричних критеріїв, вживаний для визначення того, відносяться дві вибірки до однієї генеральної сукупності чи ні, або, по-іншому, для встановлення того, наскільки сильно розрізняються середні і дисперсії двох розподілів:

     Особливості його наступні:

1.                 Може бути використаний для встановлення відмінностей між двома вибірками в рівні досліджуваної ознаки, оскільки в його формулу обов'язково входить різниця середніх арифметичних двох вибірок;

2.                  Чим більше різниця між середніми арифметичними двох вибірок, тим більше буде емпіричне значення t-критерію і тим більше ймовірно виявлення відмінностей;

3.        Критерій дозволяє сформулювати направлені гіпотези;

4.                 Змінні повинні бути зміряні в шкалах інтервалів або відносин і, принаймні, теоретично, схильні до норальному розподілу;

5.        Вибірки можуть бути скільки завгодно великими.

6.        Кількість досліджуваних в двох групах, що порівнються, може бути різною.

Цей критерій обраховується за наступною формулою:

     Ми використали його, щоб з’ясувати, чи є статистично достовірні відмінності за психофізіологічними та психологічними показниками робітників локомотивного депо до та після проведення сеансу фототерапії

     Обробка результатів, фільм 1

     Після проведення методик ми помістили отримані результати у таблиці. В першу таблицю ми помістили дані, отримані нами в результаті проведення методик до першого фільму (ДОДАТОК 3). У другій таблиці дані, що ми зібрали після перегляду першого фільму (ДОДАТОК 4). Для остаточного підтвердження результатів дослідження ми провели статистичну обробку результатів.

     Зробивши статистичну обробку результатів дослідження ми можемо зробити висновки, що перший фільм фототерапії деяким чином впливає на організм досліджуваних, але не на всі його показники.

     Що стосовно психофізіологічник показників «Табл.3.1.», то ми бачимо, фототерапія не впливає на втомлюваність у даній вибірці. А ось на артеріальний тиск та на силу лабільності нервової системи вона має вплив у даних обстежуваних. Але судячи по результатам обробки методики КЧСМ та по частоті пульсу ми не можемо зробити однозначні висновки, адже показники досить високі, але не перевищують 1

Таблиця 3.1.

Результати розрахунку t-критерію Стьюдента за психофізіологічними показниками (фільм № 1)

     Обробивши результати методики САН «Табл.3.2.» ми бачимо, що показники самопочуття та настрою високі, та не змушують нас сумніватись у ефективності запропонованого нами методу фототерапії. Але от стосовно показника активності не можна так сказати, адже він дорівнює лише 0,38 – а це доволі не багато.

Таблиця 3.2.

Результати розрахунку t-критерію Стьюдента за психологічними показниками по методиці САН (фільм № 1)

     Судячи з «Рис. 3.1.» ми бачимо, що у обстежуваних значно зріс рівень самопочуття та настрою. Якщо до перегляду фільму показник самопочуття у клієнтів був 5,61, а настрою 5,68, то після перегляду фільму ці показники зросли до 6,83 та 6,95 – відповідно. А якщо говорити про активність, то до фільму цей показник був найменший з трьох, і хоча рівень активності й не на багато підвищився, та все ж таки підвищився. А згідно з гіпотезою, то ми повинні довести, що фототерапія не шкодить і не заважає.

Рис.3.1.

Результати дослідження по методиці САН (Фільм 1)

     Обробка результатів, фільм 2

     Після проведення другого етапу нашого дослідження ми занесли отримані результати в таблиці. Результати, що ми отримали до перегляду другого фільму фототерапії (Додаток 5), та результати після перегляду кінофільму по фототерапії (Додаток 6).

     Стосовно психофізіологічних показників «Табл.3.3» ми можемо сказати, що тепер фототерапія впливає не лише на рівень нижнього, верхнього артеріального тиску, та на лабільність НС, а й на частоту пульсу, тобто нашу гіпотезу не підтверджують лише показники стомлюваності та методики КЧСМ.

     Тобто, ми бачимо, що деякі зміни все ж таки відбулись навіть між показниками першого та другого етапу дослідження.

Таблиця 3.3.

Результати розрахунку t-критерію Стьюдента за психофізіологічними показниками (фільм № 2)

     Після обробки психологічних показників нашого дослідження ми бачимо «Табл.3.4.», що, як і на першому етапі дослідження фототерапія впливає лише на зміну настрою та самопочуття обстежуваних, це видно з показників коефіцієнту, а вони дорівнюють: коефіцієнт самопочуття = 2,06, а коефіцієнт настрою = 2,05. Тобто з цього можна зробити висновок, що навіть у порівнянні з першим етапом нашого дослідження коефіцієнти зросли, та не на багато. Але, як і на першому етапі, показники активності залишились без змін.

Таблиця 3.4.

Результати розрахунку t-критерію Стьюдента за психологічними показниками (фільм № 2)

     Судячи з діаграми «Рис.3.2.» ми бачимо, з трьох показників, що існують у цій методиці всі підвищили свої показники після перегляду другого фільму. Так, якщо до перегляду фільму показник самопочуття дорівнював 5,2, то після фільму – 6,58, показники активності – 5,28 – 5,21, настрою – 5,53 - 6,84. Тобто ми бачимо, всі показники методики зросли, а це означає, що після перегляду фільму у обстежуваних покращився психологічний стан організму.

Рис. 3.2.

Результати дослідження по методиці САН (Фільм 2)

     Тобто, можна зробити висновки, що фототерапія все ж позитивно впливає на стан організму. Не лише на психологічну його частину, а й на фізіологію. Так, наприклад, у обстежуваних нами людей під час проведення сеансу фототерапії нормалізувалась частота пульсу, артеріальний тиск та лабільність нервової системи. Якщо ж дивитись на психологічну користь запропонованого нами методу фототерапії, то можна сказати, що у клієнтів після перегляду фільмів значно підвищувався настрій, самопочуття, та навіть в деякій мірі активність. А, як ми знаємо, загальний стан організму багато в чому залежить від самопочуття та настрою людини. Тобто, ми справедливо можемо сказати, що метод фототерапії не лише не шкодить організму людини, але й приносить користь. А це означає, що видвинута нами гіпотеза підтвердилась.

ВИСНОВКИ

     Професійна діяльність локомотивних бригад потребує максимальних затрат, як в психологічному так і в фізичному планах. Виконання професійних видів діяльності локомотивною бригадою пов’язане із постійною дією на них різних за своєю силою та природою стресів. Навіть при ідеальних показниках необхідних професійно важливих якостей, постійний влив стресу на організм машиністів та помічників машиністів призводить до виникнення у них професійних психосоматичних захворювань (гіпертонія, виразка шлунку, ішемічна хвороба серця та ін.), при чому з кожним роком вік професійних захворювань «молодшає»; до зростання напруження та почуття постійної втоми; зниження рівня пильності на локомотиві, зниження мотивації у роботі. Це частіше всього призводить до грубих порушень машиністами локомотивів правил безпеки руху та збільшення кількості аварій на залізничному транспорті з вини людини-оператора. Саме тому в обов’язки психологів входить забезпечення психологічного супроводу, психологічної підтримки професійної діяльності та збереження сприятливого психологічного клімату у роботі колективі.

     Метою нашого дослідження було встановити вплив фототерапії та аромотерапії як методів профілактики наслідків стресових станів у машиністів локомотивних бригад.

     Ми припускали, що застосування методів аромотерапії та фототерапії може знижувати вірогідність негативних наслідків стресових станів, пов’язаних ііз специфікою професійної діяльності машиністів локомотивів.

     Отже, виходячи із дослідження впливу на функціональний та психоемоційний стан робітників локомотивних бригад, можна зробити висновки:

- досліджувані аромаолії  зарекомендували себе як ефективний метод  підвищення відновлення локомотивної бригади після рейсу та в період між рейсами;

-           природну дію ефірних олій можна використовувати з метою профілактики професійної соматичної патології та вегетативних розладів в період сезонних спалахів респіраторних інфекцій.

     Проаналізувавши результати дослідження впливу фототерапії, ми бачимо, що фототерапія є не лише ефективним методом профілактики негативних наслідків стресових станів у машиністів локомотивів, пов’язаних з виконанням їх професійних обов’язків, але й дійовим методом саморегуляції функціонального і психоемоційного станів. Завдяки фототерапії у клієнтів значно покращується настрій, стійкість до впливу стресорів та загальне самопочуття, яке відмічається суб’єктивно та доводиться за допомогою об’єктивних стандартизованих методів аналізу.

     Тобто, можна зробити висновки, що фототерапія все ж позитивно впливає на стан організму. Не лише на психологічну його частину, а й на фізіологію. Так, наприклад, у обстежуваних нами людей під час проведення сеансу фототерапії нормалізувалась частота пульсу, артеріальний тиск та лабільність нервової системи. Якщо ж дивитись на психологічну користь запропонованого нами методу фототерапії, то можна сказати, що у клієнтів після перегляду фільмів значно підвищувався настрій, самопочуття, та навіть в деякій мірі активність. А, як ми знаємо, загальний стан організму багато в чому залежить від самопочуття та настрою людини. Тобто, ми справедливо можемо сказати, що метод фототерапії не лише не шкодить організму людини, але й приносить користь. А це означає, що видвинута нами гіпотеза підтвердилась.

     Можна визначити ще один позитивний бік фототерапії – використання даного методу можливе не лише в умовах кабінету психологічного розвантаження, а і у домашніх умовах, коли людина найбільш потребує релаксації, пов’язаної не лише із труднощами на роботі, а і у повсякденному житті.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.     Аболин Л.М. Психические механизмы эмоциональной устойчивости человека / Л.М. Аболин. – Казань: Изд-во Казан. Ун-та, 1987. – 216 с.

2.     Айрапетянц В.А. Сравнительная физиологическая оценка разных режимов труда операторов при монотонной работе / В.А. Айрапетянц // Гигиена труда и проф.. заболевания. – 1973. – №2. – С.40-43.

3.     Акимова М.К. Формирование скоросного двигательного навыка в святи с индивидуальными особенностями по силе и лабильности нервных процес сов / М.К. Акимова // Психофизиологические вопросы становлення профессионала. – М., 1874. – С.76-101.

4.     Актуальные вопросы профессиональных заболеваний железнодорожников / В.Б. Панкова , В.С. Карабонов, С.В. Васильева и др. // Гигиена и санитария. – 1995. №5. – С.!8-19.

5.     Актуальные проблемы психологи на железнодорожном транспорте / В.М. Алахвердов, А.А. Зайцев, В.Е. Павлов и др. // Научно-методические проблемы высш. образ. на рубеже третього тысячилетия. Петербургский железнодорожный ун-т путей сообщения. – СПб, 1995. – С.188-199.

6.     Ананьев Б.Г. О соотношении спосібностей и одаренности. / Б.Г. Ананьев // Проблемы спосібностей. – М., 1962. – С.214.

7.     Асеев В.Г. Преодоление монотонности труда в промышленности / В.Г. Асеев. – М.: Экономика, 1972. – 191с.

8.     Бузунов В.А. Производственные факторы и возрастная работоспособность / В.А. Бузунов; - К.: Здоров’я, 1991. – 160с.

9.     Булаева К.Б. Генетические основы психофизиологии человека / К.Б. Булаева. – М.: Наука, 1992. – 160с.

10. Буров А.Ю. Психофизиологическое обеспечение труда операторов / А.Ю. Буров // Информационно-управляющие системы на железнодорожном транспорте. – 1999. - №6. – С.32-35.

11. Волков А.М. Утомляемость работников ведучих профессий железнодорожного транспорта / А.М. Волков // Вопросы физиологии труда. – М., 1970. – С.101-103.

12. Гігієна праці: Підручник / А.М. Шевченко, О.П. Яворівський, Г.О. Гончарук та ін..: За ред.. А.М. Шевченка. – К.: Шнфотек, 2000. – 608с.

13. Горбов Э.А. Психоневрологические аспекты труда операторов / Э.А. Горбов, В.И. Лебедев; - М.: Медицина, 1975. – 207с.

14. Горбунов В.В. Психофізіологічне забезпечення надійності операторської діяльності / В.В. Горбунов: Автореф.дис…д-ра біол..наук. – 1994. – 46с.

15. Горго Ю.П. Психофізіологія (прикладні аспекти): Навч.посібник / Ю.П. Горго; - К.: МАУП, 1999. – 128с.

16. Греченко Т.Н. психофизиология: Учебное пособие / Т.Н. Греченко; - М.: Гардарики, 1999. – 358с.

17. Данилова Н.Н. Психофизиологическая діагностика функциональных состояний: Учеб.пособие / Н.Н. Данилова; - М.: Изд-во МГУ, 1992. – 192с.

18. Данилова Н.Н. Психофизиология: Учебник для вузов / Н.Н. Данилова; - М.: Аспект Пресс, 2000. – 373с.

19. Даценко І.І. Функціональний стан водіїв міжміських автобусів в умовах поєднаної дії несприятливих професійних факторів / І.І. Даценко, Б.А. Пластунов // Лікарська справа. – 1998. - №4. – С.130-133.

20. Дружинин В.Н. Экспериментальная психология / В.Н. Дружинин; - Спб: Питер, 2000. – 320с.

21. Дюк В.А. Компьютерная психоиагностика / В.А. Дюк; - СПб.: Изд-во «Братство», 1994. – 131с.

22. Журтова М.М. Значение психологического исследования личности водителей / М.М. Журтова, Н.М. Инарокова // Медицина труда и пром..экология. – 1996. - №8. – С.19-20.

23. Зильберман П.Б. Эмоциональная устойчивость оператора: Автореф.дис…канд..психол.наук / П.Б. Зильберман; - К.: 1969. – 21с.

24. Исаева Т.Б. Эмоциональная реактивность как дополнительный критерий профотбора операторов / Т.Б. Исаева, Л.П. Гримак // Психофизиологический експеримент: Метод. И техн.. обеспечение: Сб.научн.тр. Институт высшей нервной деятельности и нейрофизиологии (Москва). – М.: Наука, 1990. – С.67-70.

25. Каменский Ю.Н. Проблемы льготного пенсионирования работников локомотивных бригад / Ю.Н. Каменский, А.Б. Кирпичников, В.С.Викторов и др. // Гигиена и санитария. – 2000. - №2. – С.22-24.

26. Каменский Ю.Н. Труд, здоровье и другие вопросы пенсионного обеспечения работников локомотивних бригад / Ю.Н. Каменский, А.Б. Кирпичников, В.С.Викторов // Гигиена и санитария. – 1995. - №5. – С.35-36.

27. Каменский Ю.Н. Проблемы медицинского психофизиологического обеспечения безопасности движения машинистов на железнодорожном транспорте / Ю.Н. Каменский, Л.С. Нерсесян // Мед.труда и пробл.экол.на железнодор.транспорте. Вып.II. – М., 1989. – С.61-64.

28. Капцов В.А. Основные факторы профессионального риска у работников железнодорожного транспорта / В.А. Капцов, В.Б. Панкова, В.С. Крутовой // Гигиена и санитария. – 2001. -№1 – С.38-43.

29. Капцов В.А. Снижение риска развития профзаболеваний железнодорожников: стратегия будущого / В.А. Капцов, В.Б. Панкова // Мед.труда и пром..экология. – 1998. - №4 – С.27-33.

30. Капцов В.А. Опыт научно-практической работы и перспективы исследований в области гигиены на железнодорожном транспорте / В.А. Капцов, С.В. Суворов // Гигиена и санитария. – 1994. - №3 – С.48-52.

31. Капцов В.А. Достижения и перспективы исследований в области железнодорожной медицины по обеспечению безопасности движения / В.А. Капцов, В.Б. Панкова, С.В. Суворов // Гигиена и санитария. – 1999. - №5. – С.25-29.

32. Карпухина А.М. Психологические и психофизиологические пути повышения эффективности деятельности / А.М. Карпухина; - К.: Знание, 1990. – 20с.

33. Копытин А.И. Треннинг по фототерапии / А.И. Копытин; СПб.: «Речь». – 2003.

34. Коробейников Г.В. Вікові особливості розумової працездатності людини / Г.В. Коробейников // Фізіол.журнал. – 1999. – Т.45, №5. – С.107-111.

35. Крушельницька Я.В. Фізіологія та психологія праці: Навч.посібник / Я.В. Крушельницька; - К., 2000. – 232с.

36. Кудрин В.А. Медико-социальные проблемы охраны здоровья работников локомотивных бригад / В.А. Кудрин, А.А. Прохоров // Гигиена и санитария. – 1995. - №5. – С.22-25.

37. Кундиев Ю.И. Медицина труда в переходный период / Ю.И. Кундиев // Гигиена труда. – Вып.30. – К., 1999. – С.8-12.

38. Кундиев Ю.И. Проблемы психоэмоционального стресса и пути их решения / Ю.И. Кундиев, А.О. Навакатикян // Журн.АМН Украины. – 1996. – Т.2, №4. – С.666-673.

39. Ластовченко В.Б. Физиологические проблемы сменной организации труда операторов / В.Б. Ластовченко // Проблемы медицины труда. К., 1998. – С.187-193.

40. Макаренко Н.В. Психофизиологические функции человека и операторський труд / Н.В. Макаренко; - К.: Наукова думка. – 1991. – 216с.

41. Макаренко Н.В. Теоретическтие основы и методики профессионального психофизиологического отбора военных специалистов / Н.В. Макаренко; К.: «Сент-Жакж». – 1996. – 336с.

42. Рогов Е.И. Настольная книга психолога в образовании / Е.И. Рогов; М.: «Владос». – 1995. – 509-518с.

43. Рогов Е.И. Настольная книга психолога в образовании / Е.И. Рогов; М.: «Владос». – 1995. – 116-118с.

44. Фототерапія. Использование фототерапии в психологической практике. -  Под.ред. А.И. Копытина; - М.: «Кудито Тентер». – 2006.