Шпаргалка по "Психологии"

1. Об'єкт і предмет загальної психології.

Предмет загальної психології - це психіка як вища форма взаємозв'язку живих істот з предметним світом, виражена в їх здатності реалізовувати свої спонукання і діяти на основі інформації про нього.

На рівні людини психіка  набуває якісно новий характер в  силу того, що його біологічна природа  перетворюється соціокультурними факторами. З точки зору сучасної науки психіка є своєрідним посередником між суб'єктивним і об'єктивним, реалізує історично сформовані уявлення про співіснування зовнішнього і внутрішнього, тілесного і душевного.

Об'єкт загальної психології - це закономірності психіки як особливої ​​форми життєдіяльності людини і поведінки тварин. Ця форма життєдіяльності у зв'язку з її багатоплановістю може вивчатися в найрізноманітніших аспектах, які досліджуються різними галузями психологічної науки.

Вони мають в якості свого об'єкта: норми і патологію  в психіці людини; види конкретної діяльності, розвиток психіки людини і тварин; ставлення людини до природи  і суспільства та ін.

2. Основні напрями розвитку психології

1) Біхевіоризм. Основоположниками його були американські вчені Джон-Бродес Уотсон (1878—1958) і Едуард-Лi Торндайк (1874—1949). Вони вважали, що предметом психології повинні бути не свідомість чи душевні явища, що є недоступними науковому спостереженню, а поведінка. Основне завдання біхевіоризму (англ. behaviour — поведінка) полягає в нагромадженні спостережень за поведінкою з таким розрахунком, щоб, знаючи стимул S, можна було б наперед передбачити реакцію R людини, і навпаки. На цій підставі було виведено формулу класичного біхевіоризму S — R. Отже, вивчення поведінки зводилося до аналізу стимульних ситуацій. На думку біхевіористів, поведінка є або результатом научання — індивідуально набутого досвіду шляхом сліпих спроб і помилок або завченого репертуару навичок. Процеси, які відбуваються в мозку від початку дії стимулу до появи реакції, було названо «чорним ящиком», бо вони не піддаються безпосередньому спостереженню.

2) Психоаналіз. У 1896 р. у психології виник напрям, який пізніше помітно вплинув на розвиток багатьох сфер діяльності, пов'язаних із пізнанням людини: медицину, літературу, мистецтво та ін. Його засновником був австрійський психіатр і психолог Зігмунд Фройд (1856—1939). У своїй лікарській практиці він дійшов висновку, що фізіологічний підхід до психіки є недостатнім, і запропонував нову систему аналізу психічного життя людини, яку назвав психоаналізом. У структурі особистості Фройд виділив три компоненти, що взаємодіють, — Воно (Ід), Я (Его) і Над-Я (Супер-Его). Воно і Я локалізовані в несвідомому.

3) Когнітивна психологія. Це один із сучасних напрямів психології. Її представники — німецький психолог Ульріх Найссер (нар. 1928) та інші — вважають, що вирішальну роль у поведінці суб'єкта відіграють знання (лат. cognito — знання). Вони досліджують внутрішню організацію основних психічних процесів: сприймання, пам'яті, мислення. Центральне місце відводиться питанням систематизації знань у пам'яті суб'єкта, співвідношення словесних і образних компонентів у процесах мовлення і мислення.

4) Гуманістична психологія. Найвідоміші представники цього напряму — американські психологи Гордон Олпорт (1897—1969), Генрі-Александер Мюррей (1893—1988), Карл-Ренсом Роджерс (1902—1987), Абрахам-Харольд Маслоу (1908—1970) — вважають, що предметом психологічного дослідження повинна бути здорова творча особистість, основною метою якої є прагнення до самоактуалізації, розвитку конструктивного начала людського «Я». Вони стверджують, що людина відкрита для світу і наділена від природи потенційними можливостями для безперервного розвитку і самовдосконалення, вона шукає сенс життя, а її базисними потребами є любов, творчість, інші найвищі цінності. Так, Маслоу зазначає, що потреба в самоактуалізації є вершиною ієрархії людських потреб, яку утворюють потреби в повазі й самоповазі, належності до певної спільноти, в безпеці, а також пізнавальні, естетичні, фізіологічні та ін. Причому потреба в самоактуалізації виникає лише тоді, коли задоволено нижчі ієрархічні потреби.

5) Гештальпсихологія. Виникла в Німеччині завдяки зусиллям Т. Вертгеймера, В. Келера і К. Левіна, які висунули програму вивчення психіки з точки зору цілісних структур (гештальтів). Гештальтпсихологія виступила проти асоціативної психології В. Вундта і Е. Тітченера, яка трактувала складні психічні феномени як вибудовані з простих за законами асоціації. Поняття про гештальт (з нім. – форма) зародилося при вивченні сенсорних утворень, коли виявилася “первинність” їх структури по відношенню до вхідних в ці утворення компонентів (відчуття).

6) Трансперсональна  психологія. Основоположник Станіслав Гофф. Вивчає граничні можливості психіки людини з нетрадиційних позицій.

3. Становлення  психології як науки та предмету.

Психологія - це наука про  душу.

Психологія - це наука про факти, закономірності та механізми психічного життя людей.

Предметом загальної психології є вивчення закономірністей виникнення, функціонування і розвитку психіки людини.

Становлення психології як науки складається з трьох  основних етапів:

1-й етап розпочався ще у давньому світі і пов'язаний із появою філософських вчень. Перші спроби з'ясувати сутність психічного в давньогрецькій філософії були матеріалістичними.  Представниками цього підходу були Демокрит, Леквіпп та ін. Вони стверджували, що тіло людини складається з рухливих атомів і вважали, що під час смерті разом з тілом гине і душа людини. Також у давній Греції знайшли своє вираження й ідеалістичні погляди на сутність психіки. Засновником був Планон. Він вважав навпаки, що коли гине тіло, душа залишається безсмертною.

2-й етап розпочався у ХVІІ ст. з початком вивчення природничих наук. Представником був французьким мислитель  Рене Декарт. Людину він розглядав як «живу машину», в якій всі життєві процеси, в тому числі й психічні, зумовлені зовнішніми впливами, як робота годинникового механізму спричинена вагою годинникових гир. Декарт дійшов висновку про повну відмінність між тілом і душею: «тіло за своєю природою завжди подільне, а душа неподільна». Проте душа здатна породжувати в тілі рух. Він наголошував на провідній ролі свідомості й мислення, акцентуючи їх своєрідність.

3-й етап розпочався з початком становлення психології як самостійної науки. Представником був  Г. Кониський. Він вказував на об'єктивний характер відображення психікою об'єктивної реальності.

4. Методологічні  принципи психології.

Серед методологічних принципів  у вітчизняній психології насамперед виділяють такі:

1) Принцип детермінізму. Цей принцип передбачає закономірну й необхідну залежність психічних явищ від факторів, що породжують ці явища. Детермінізм може бути:

- причинним (передбачає сукупність обставин, що передують у часі наслідкові й викликають його); -цільовим (виходить з положення про те, що, передбачаючи результат, мета як закон визначає спосіб її досягнення);

- системним (засвідчує залежність окремих компонентів системи від якостей цілого, вимагає від дослідника перш за все визначитись з основними характеристиками системи педагогічної взаємодії у цілому і вже з урахуванням такої інформації переходити до вивчення особливостей активності її окремих елементів (педагога або вихованця);

-статистичним (базується на твердженні, що при однакових причинах виникають різні в певних межах ефекти, які підкоряються статистичній закономірності).

Основні рівні принципу детермінізму:

- на рівні організму;

- на рівні індивідуму;

- на рівні особистості.

2) Принцип розвитку, який поруч із принципом детермінізму вважається найстарішим у науці, вимагає вивчати будь-яке психічне явище як процес, що має свій початок, апогей і завершення. Виходячи зі складності явища соціалізації людини, педагогічна психологія доповнює тезу процесуальності явища вимогою розглядати процеси, які вивчаються, в системі трьох координат:

- ектогенезу як процесу виникнення або розвитку явища у відповідь на конкретний, окреслений у часі педагогічний вплив;

- онтогенезу як процесу прижиттєвого розвитку особистості;

- історіогенезу, або соціогенезу, як процесу розвитку матеріального й духовного виробництва сучасної цивілізації.

3) Принцип єдності психіки й діяльності. Його зміст відображає теза про становлення внутрішнього змісту психіки через розвиток її зовнішньої активності. Він конкретизує принципи детермінізму і відображення.

4) Принцип об'єктивності . Цей принцип забезпечує достовірність наукової інформації. Тому при реалізації його необхідно знайти такі методичні умови, за яких стає можливим подальше максимально стабільне відтворення одержаних даних і нівелювання артефактів дослідження.

5) Принцип системності. Цей принцип передбачає розглядання психологом будь-якої ситуації як системи взаємопов'язаних елементів, характеристики кожної складової якої зумовлені своєрідністю загальносистемних ознак.

6) Принцип особистісного підходу. Він є окремим випадком реалізації системного підходу й передбачає у будь-якому випадку виходити з положення про цілісність особистості як системи, яка діє у певних обставинах. Це означає, що в кожному окремому випадку дослідникам необхідно виходити з усієї сукупності основних не лише зовнішніх, якими є характеристики середовища, а й внутрішньо особистісних детермінант активності об'єкта дослідження. 

5. Загальна характеристика методів  психології.

Методи психології - це ті прийоми та засоби, за допомогою яких дослідники-психологи отримують достовірні відомості, що використовуються далі для побудови наукових теорій та вироблення практичних рекомендацій. Методи психології мають на меті не тільки фіксувати факти, а й пояснювати, розкривати їх сутність.

Методи наукових досліджень - це ті прийоми та засоби, за допомогою яких вчені отримують достовірні відомості, що використовуються далі для побудови наукових теорій та вироблення практичних рекомендацій. До основних методів психологічного дослідження відносять спостереження і експеримент. 
 
Метод об'єктивного спостереження - це стратегія дослідження з реєстрацією зовнішніх (поведінкових, психофізіологічних та ін) характеристик або змін спостережуваного об'єкта. Як правило, цей різновид спостереження виступає в якості попереднього етапу перед плануванням і здійсненням експерименту. 
 
Метод самоспостереження - це стратегія отримання емпіричних даних за допомогою спостереження за самим собою, власними психічними станами і процесами. Елементи цього методу лежать в основі практично будь-якого психологічного дослідження. За допомогою зіставлення результатів самоспостереження, представлених у самозвіту, з аналогічним відображенням самоспостереження інших людей, встановлюється їх принципова спорідн'еність, а потім проводиться порівняння даних внутрішнього досвіду із зовнішніми проявами психіки.

6. Проективні методи дослідження психіки.

Проективні методики***** передбачають створення для досліджуваного досить невизначеної ситуації, коли в її тлумаченні головним виявляється необ’єктивний, а суб’єктивний зміст, те ставлення яке спричиняє дана ситуація.

С. Морозов спираючись на підхід І. Франка наводять таку класифікацію таких проективних методик:

1. Конститутивні тести,  спрямовані на надання смислу  матеріалу, його структурування.

2. Конструктивні тести,  що передбачають створення цілого  з окремих деталей. 

3. Інтерпретаційні тести,  передбачають тлумачення інтерпретації  подій пропонованих ситуацій, зображень. 

1. Катартичні, що передбачають творчу діяльність, в особливо організованих умовах
2. Експресивні, мають на меті малювання чи подібну діяльність на задану, або вільну тему.
3. Імпресивні, вимагають вибору, надання переваги певним стимулам.
4. Аддитивні, що передбачають завершення фрази розповіді.

Основною перевагою проективних  методик  є дослідження неусвідомленої сфери досліджування.

Метод вивчення продуктів діяльності ****** має на меті, вивчення психологічних особливостей людей, які з певних причин не можуть підлягати спостереженню чи експериментуванню.

Метод контент аналізу ******* передбачає формалізацію процесів осмислення матеріалу і міститься у повідомленнях, де виділяється система опорних понять, відшукання їх індикаторів – слів, словосполучень, суджень, статистичну обробку даних. До числа переваг відносять можливість точної інформації, реєстрації зовні нерозрізнених показників в об’ємних масивах  емпіричних даних, здатність до виявлення прикованих тенденцій і закономірностей, допустимість здійснення відстроченого за часом аналізу подій і ситуацій,відносну об’єктивність процедур і надійність результатів, відсутність проявів ефекту впливу дослідника на поведінку досліджуваних.

 Різновиди методу контент аналізу :

1. Як основний метод дослідження
2. Як складова частина, використовуваного комплексу дослідницьких методів.
3. У вигляді допоміжної процедури обробки даних, отриманих іншими емпіричними способами.

Метод експертних оцінок ******** полягає в раціональні організації роботи одного чи декількох фахівців над поставленою проблемою і реєстрацією та наступною обробкою отриманих даних.

В експертному оцінюванні велику роль відіграє моніторна група , діяльність якої полягає у формулюванні дослідницької задачі, підборі компетентних фахівців, їх інструктажі, розробки параметрів, забезпеченні роботи експертів, зокрема  в окремих математично-статистичних даних, логіко-семантичному оформленню суджень (експерти з організації  експертизи).