Марксистська концепція особистості: розгляд особистості через категорію «праця»

1.

Марксистська концепція особистості: розгляд особистості через категорію «праця»

Один з варіантів вирішення проблеми особистості містить теорія К. Маркса . У його розумінні суб'єктами суспільного розвитку є соціальні утворення декількох рівнів: людство, класи, нації, держава, родина й особистість. Рух суспільства здійснюється в результаті дій всіх цих суб'єктів. Однак вони аж ніяк не рівнозначні, і сила їхнього впливу змінюється залежно від історичних умов.

У різні епохи як вирішальний, висувається такий суб'єкт, який є основною рушійною силою даного історичного періоду. У первісному суспільстві основним суб'єктом соціального життя була родина або спільності, які виникали на її основі (рід, плем'я). З появою класового суспільства суб'єктами суспільного розвитку, згідно Маркса, стають класи (різні в усі періоди), а рушійною силою - їхня боротьба. Наступна зміна суб'єкта соціальної дії передбачалася Марксом у результаті встановлення комуністичних відносин. У цей період людство переходить від стихійного розвитку до свідомого, осмисленого творення суспільних відносин у всіх сферах життя. Маркс вважав, що саме тоді почнеться справжня історія людства. І суб'єктом суспільного розвитку стане цілеспрямовано діюче людство, яке звільнилося від класової боротьби й інших стихійних проявів, яке усвідомило себе й зміст свого існування.

Але потрібно обов'язково мати на увазі, що в концепції Маркса всі суб'єкти суспільного розвитку діють у руслі об'єктивних законів розвитку суспільства. Вони не можуть не змінити ці закони, не скасувати їх. Їхня суб'єктивна діяльність або допомагає цим законам діяти вільно й тим прискорює суспільний розвиток, або заважає їм діяти й тоді гальмує історичний процес [30, 73-74].

Як же представлена в цій теорії проблема, що цікавить нас: особистість і суспільство? В марксистській теорії особистість вважається суб'єктом суспільного розвитку, щоправда, не висувається на перший план і не попадає в число рушійних сил соціального прогресу. Відповідно до концепції Маркса, особистість не тільки суб'єкт, але й об'єкт суспільства. Вона не є абстракт, властивий окремому індивідові. У своїй дійсності вона - сукупність всіх суспільних відносин. Розвиток індивіда обумовлений розвитком всіх інших індивідів, з якими він перебуває в прямому або непрямому спілкуванні, він не може бути відірваний від історії попередніх і сучасних йому індивідів.

Таким чином, життєдіяльність особистості в концепції Маркса всебічно визначається суспільством у вигляді соціальних умов її існування, спадщини минулого, об'єктивних законів історії й т.д. Але деякий простір для її соціальної дії все-таки залишається. Відповідно до Маркса, історія не що інше, як діяльність людини, яка йде до своєї мети. Яким же чином обумовлена з усіх боків людина творить історію? Як особистість впливає на хід історичного розвитку?

Для розуміння цього в марксизмі величезне значення має категорія «практика». Суб'єктивність особистості, згідно теорії Маркса є результат його предметної практики, освоєння людиною в процесі праці об'єктивного світу і його перетворення. У цьому змісті кожен індивід, так чи інакше залучений у людську практику, є суб'єктом суспільного розвитку.

2 Рольова теорія особистості: поняття соціального статусу та соціальної ролі

Значне місце в соціології особистості займає рольова теорія особистості. У цій теорії соціальна повведінка особистості визначається двома основними поняттями: «соціальний статус» і «соціальна роль».

Термін «соціальна роль» почали розробляти на початку XX століття Е. Дюркгейм, М. Вебер, а пізніше -- Т. Парсонс, Т. Шибутані, Р.Лінтон й ін. Надалі свій розвиток він знайшов у різних соціологічних теоріях, у першу чергу функціоналістських і інтеракціоністських. У вітчизняній соціології за радянських частів розробці концепції рольової теорії особистості багато уваги приділяли у своїх роботах такі вчені, як І. С. Кон, В. А. Ядов та інші.

«Соціальна роль, -- пише І. С. Кон, -- це щось безособове, не пов'язане ні... із чиєю індивідуальністю, це те, що очікується в даному суспільстві від усякої людини, що займає певне місце в соціальній системі» [5, 38]. Таким чином, соціальна роль - це сукупність вимог (приписання, побажання й очікування відповідної поведінки особистості), які суспільство пред'являє особам, що займають певні соціальні позиції. Дані вимоги знаходять своє вираження в конкретних соціальних нормах. Належне виконання вимог, пов'язаних із соціальною роллю, забезпечує система соціальних санкцій як позитивного, так і негативного характера.

Соціальна роль, виникає у зв'язку з конкретною соціальною позицією, яку займає індивід, що має місце в суспільній структурі, одночасно із цим - це конкретний (нормативно схвалюваний) спосіб поведінки, який обов'язковий для всіх індивідів, які виконують подібні соціальні ролі.

Але слід зазначити, що жодна роль не є жорстко фіксованою моделлю поведінки. Хоча суспільство й нав'язує індивідові соціальну роль, характер індивіда впливає на те, якою мірою його поведінка буде відповідати очікуванням інших.

Термін «соціальний статус» (від лат. status - стан справ, положення) вперше в соціологічному змісті вжив англійський історик Г.Д.С.Мейн. Спочатку в Древньому Римі даний термін означав правове положення юридичної особи. Із середини 30-х рр. XIX ст. розробкою теорії соціального статусу займалися Р.Лінтон, Ф.Мерилл, Т.Шибутані, Р.Тернер й ін. У наш час цей термін використовується соціологами у двох основних змістах:

· позначення соціальної позиції індивіда або групи в соціальній системі;

· позначення рангу, престижу цієї позиції.

У широкому змісті соціальний статус - це становище індивіда в суспільстві, яке він займає відповідно до віку, статі, походження, професією, родиним станом. Вчені розрізняють природжений (приписаний) статус - національність, соціальне походження й т.д. і досягнутий (набутий) статус - освіта, заслуги, кваліфікація й т.д [4, 42].

Соціальний статус не визначаться довільно, а залежить від пануючої в даному суспільстві системи цінностей і культури. Наприклад, для дослідження стратифікаційної структури сучасного американського суспільства використовують наступні критерії: рід занять, величина доходу, рівень освіти, етнічна приналежність.

Розглядаючи індивідуальну людську дію як, систему, що самоорганізується Т. Парсонс розкрив її специфіку як:

· символічну, тобто ту, яка має символічні механізми регуляції -мова, цінність і т.п.;

· нормативну, тобто залежну від загальноприйнятих норм і цінностей;

· волюнтаристичну, тобто незалежну в якомусь ступені від умов середовища, хоча й залежну від суб'єктивних «визначень ситуації» [18, 53].

Вивчення механізмів соціальної дії й взаємодії дозволило Т. Парсонсу і його послідовникам виділити структуру так званих «потребових диспозицій» суб'єкта дії або його мотиваційну структуру (когнітивну, катектичну - здатність розрізняти в ситуації позитивні й негативні для особистості значення), і оцінну й ціннісну орієнтацію як область не внутрішніх, а вже зовнішніх символів, що регулюють дії всіх суб'єктів взаємодії. Це, у свою чергу, дало можливість показати неспроможність уявлень про особистості як повністю незалежної від суспільства або ж жорстко культурно запрограмованої.

Т. Парсонс провів також розрізнення понять особистості як цілісної біотехнологічної системи, з одного боку, і соціального діяча як абстрактного комплексу соціальних ролей, з іншої сторони. Тим самим він сформулював модель системи дії, що включає в себе культурну, соціальну, особистісну й органічну підсистеми, що перебувають у відносинах взаємообміну. Це і виявилося одним з головних теоретичних досягнень Т. Парсонса.

У рольовій теорії (У.Томас, Р.Дарендорф), починаючи з 40-х рр., все частіше замість терміна «соціальний статус» використовується термін «позиція», як більш нейтральний, вільний від ціннісного підходу, тому що поняття «соціальна роль» все частіше асоціюється із сукупністю певних прав й обов'язків, як з запропонованою або очікуваною поведінкою. У цьому випадку соціальна структура розглядається як різні типи відносин між позиціями. Соціальний статус, здобуваючи якість рангу, престижу позицій індивіда або групи, стає елементом теорії соціальної стратифікації.

При цьому необхідно розрізняти соціальний статус й особистий статус індивіда. Якщо соціальний статус пов'язаний із приналежністю індивіда до певної групи й із престижем групи, то особистий статус, навпаки, з положенням всередині первинної групи, як правило, малої, і особистісними якостями, які викликають повагу (неповагу) навколишніх. На закінчення необхідно відзначити, що як статус не може існувати без ролі, так і роль не може існувати без статусу [23, 115].

У наш час інтерес соціології до особистості знову зріс. Це пов'язане з тим, що процеси взаємодій у малих групах мають велике значення на процеси, що відбуваються в макроструктурах.

3.Особистість у теорії символічного інтеракціонізму: процес формування «концепції власного Я» (Дж. Мід, Ч. Кулі)

Поряд із соціально-філософськими, культурологічними, натуралістичними, психологічними й іншими підходами до вивчення проблем особистості особливу значимість здобувають властиво соціологічні концепції, що пов'язано, головним чином, з відносно чітким визначенням до цього часу природи, сутності й місця самого явища «соціального» у континуумі реальності.

Багатий матеріал для розвитку соціологічної концепції особистості міститься в теоріях дзеркального «Я» - Ч. X.Кулі й Дж. Міда. Ч. X.Кулі вважав, що особистість й усвідомлення нею власного «Я» формуються в процесі тривалої, суперечливої взаємодії її з іншими людьми, тобто соціальним оточенням. При цьому кожна людина будує своє «Я», ґрунтуючись на сприйнятих реакціях, думках інших людей, з якими вона вступає в контакт. Це людське «Я» одержало популярність як дзеркальне «Я» Ч. Кулі [8, 22].

Вирішальну роль у його формуванні Ч. Кулі відводив первинним соціальним групам (родині, друзям й іншим). У міру дорослішання особистість починає більше приділяти увагу створенню свого «Я - образу», а, отже, сама більш строго відбирає групи особистостей, що грають роль соціального дзеркала й роблять на неї вплив.

Разом з тим, Ч. Кулі відзначав, що дзеркальне «Я» ніколи повністю не відповідає дійсності внаслідок неминучих його перекручувань, як самою особистістю, так й її соціальним оточенням [8, 47].

Дж. Мід пішов далі у своєму аналізі процесу розвитку нашого «Я» . У людському «Я» він виділив дві сторони: «Я - сам» - реакцію особистості на вплив інших людей, суспільства в цілому, і «Я - мене» усвідомлення людиною себе з погляду інших значимих для неї людей. Особистість у процесі соціальної взаємодії як би встає на місце інших людей і бачить себе як іншу особистість. Критерієм формування зрілого «Я» служить здатність індивіда приймати на себе роль «узагальненого іншого», під яким Дж. Мід розумів якийсь узагальнений образ колективних вимог й установок стосовно даного індивіда. Недостатня здатність адаптуватися до інших точок зору, приймати на себе ролі інших індивідів («узагальненого іншого») може негативно позначитися на розвитку особистості [15, 29].

Широке поширення в XX столітті одержали теорії соціальної стратифікації, що вивчають диференціацію суспільства на численні соціальні групи (страти), які розрізняються по своєму суспільному статусу, а також теорії соціальної мобільності, що розкривають механізми переходів людей з одних соціальних верств в інші, і їхнє просування до позицій з більш високим престижем, доходом, владою.

Всі перераховані вище соціологічні підходи вивчення особистості лягли в основу статусно-рольової концепції (Р. Линтон, Я. Л. Марено й інші), що є на сьогоднішній день визначальною при соціологічному аналізі особистості. Відповідно до цієї теорії, у структурі соціальних відносин виділяються статуси, тобто певні соціальні позиції, займані особистістю й пов'язані з ними сукупності прав й обов'язків. Похідною від соціального статусу (місця людини в тих або інших групах) виступає соціальна роль, яка виконується людиною в цих групах (суспільстві в цілому). Соціальна роль являє собою динамічний аспект соціального статусу. Соціалізуючись, людина засвоює складові рольової поведінки, навчається здатності їхнього виконання й стає, таким чином, особистістю.

Таким чином, соціологія детально аналізуючи суспільство, використала новий науковий підхід й інструментарій і внесла істотний вклад у загальний процес осмислення проблем людини й особистості.

Завершуючи розгляд розвитку проблем людини в соціологічному пізнанні, варто підкреслити їхню складність і неординарність. У цьому процесі не можна вичленувати якусь одну домінуючу тенденцію, його не можна представити як лінійний рух від «нижчого до вищого», як чисто екстенсивне нарощування елементів нового знання. В еволюції наукового осмислення особистості простежуються прорив і відступи, закономірні рухи й випадкові відгалуження. Проте, загальний розвиток у науковому осмисленні людини проявляється в нарощуванні соціологічного знання про особистість; у збагаченні ракурсів, підходів до вивчення людини і її сутності; у торжестві гуманістичних цінностей; у переплетенні людської проблематики з багатством духовної культури.

6.  Гуманістична теорія особистості А. Маслоу

А. Маслоу - американський науковець, один з основоположників гуманістичної теорії особистості. Головною характеристикою особистості вважав потяг до самоактуалізації, самовираження, розкриття потенцій до творчості та любові, в основі яких лежить гуманістична потреба приносити людям добро. Він стверджував, що людині, як і тварині, не властиві природжені інстинкти жорстокості і агресії, як вважав З. Фрейд. Навпаки, в них закладений інстинкт збереження своєї популяції, що змушує їх допомагати одне одному. Потреба в самоактуалізації своїх можливостей і здібностей властива здоровій людині, а найбільшою мірою - видатним людям. Суспільство може процвітати, якщо воно знаходить шляхи розвитку здорових, сильних, розумово повноцінних особистостей. Поступ суспільства відбувається не революлюційним шляхом, не соціальним перетворенням, а задоволенням гуманістичних потреб.

Згідно теорії А. Маслоу, ядро особистості утворюють гуманістичні потреби в добрі, моральності, доброзичливості, з якими народжується людина і які вона може реалізувати в пених умовах. Однак ці потреби в самоактуалізації задовольняються лише за умов задоволення інших потреб і передусім фізіологічних. Більшості ж людей не вдається досягти задоволення навіть нижчих потреб. Ієрархію потреб, згідно з Маслоу, складають: