Неформальні організації, передумови їх утворення

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Національний технічний  університет України

Київський політехнічний  університет

 

 

Факультет соціології і права

 

Реєстраційний номер №___________

 

 

Курсова робота

з дисципліни «Соціологія  організації і управління»

на тему:

«Неформальні організації, передумови їх утворення»

 

 

 

 

Виконала:

студентка II курсу

 

 

 

Перевірила:

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ 3

Розділ 1. Основні теоретико-методологічні підходи до розуміння природи неформальних  організацій 7

1.1. Сутність неформальних організацій 7

1.2. Хоторнський експеримент Е. Мейо як перший крок до виявлення неформальних зв’язків всередині формальної організації 11

Розділ 2. Шлях становлення неформальних організацій 16

2.1. Загальні  концептуальні засади щодо походження  та створення неформальних організацій 16

2.2. Психосоціальні  потреби як спонукальна сила  до утворення неформальних організацій 19

Розділ 3. Особливості функціонування та основні фактори ефективності неформальних організацій 23

3.1. Основні  характеристики функціонування  неформальних організацій 23

3.2. Управління  неформальними організаціями та фактори, що сприяють ефективності їх  роботи 25

Висновок 31

Список використаної літератури 35

 

Вступ

Актуальність теми. Організація завжди була одним із найважливіших факторів, що суттєво впливала на розвиток суспільства, визначала форми та способи його функціонування. Бажання людей об'єднатись у групи, а надалі в організації зумовлене необхідністю задоволення їх потреб у захищеності, причетності, взаємопідтримці, спілкуванні тощо. В організації люди доповнюють одне одного, поєднують свої можливості, що робить їх сильнішими в боротьбі за виживання. Без об'єднання в організації, спільноти людський рід не зміг би вижити і створити цивілізацію, а без урахування міри розвитку організації в суспільстві неможливо мати повну картину історичного та культурного буття.

Під організацією, як правило, розуміється об’єднання людей, які разом реалізують деяку програму або ціль і діють згідно з певними процедурами та правилами [23, c.114]. Це складний організм, в якому переплітаються, поєднуються і координуються інтереси особистості і групи, примус і свобода, безумовна дисципліна і вільна творчість, нормативні вимоги і неформальні ініціативи. Органічними частинами цього складного соціального організму є формальна і неформальна організації [29]. Разом вони визначають міру впорядкування та єдності соціального життя, виконуючи при цьому далеко не останню роль у формуванні певного типу спільностей.

П.Блау пропонує розуміти формальну організацію  як інструментальну, штучно створену і  свідомо сформульовану цільову  систему, що має чітко виражену організаційну структуру [2, c.93]. Визначальною характеристикою формальної організації є те, що вона являє собою систему встановлених правил, стандартів, приписів, процедур та програм, які регулюють поведінку членів організації. Але незважаючи на те, що формальна організація сприяє загальній раціоналізації та оптимізації людської діяльності, людина в ній діє переважно не як творча особистість, а як функціонер, а відносини між людьми набувають форми стосунків байдужих один до одного індивідів. У випадках, коли людина не відчуває захисту, підтримки, допомоги у вирішенні завдань, а її базові потреби у спілкуванні залишаються не задоволеними, і утворюються неформальні організації.

На відміну від формальної, неформальна організація виникає спонтанно, але регулярно здійснює ті чи інші спільні дії для досягнення певної мети. Вона утворюється не за розпорядженнями керівництва та формальними постановами, а членами організації відповідно до їх симпатій, загальних інтересів, спільних цілей, звичок тощо. Процес виникнення неформальної організації є певною мірою незалежним від дій або бажань керівництва [8, c.522].

Неформальні організації виникають там, де неефективні  дії формальної організації порушують  важливі для життєдіяльності  всього соціального організму функції. Вони компенсують їх за рахунок функціонально спрямованої самоорганізації і саморегуляції, до якої прагнуть всі людські спільноти. На думку деяких дослідників, неформальна організація – це людський протест проти знеособлених принципів і останній притулок індивідуальності [30]. В сучасному суспільстві формальна структура є зовнішньою, знеособленою щодо людини силою, тому її треба доповнити теплотою неформальних зв'язків, які задовольняють власне людські потреби.

Незважаючи на те, що неформальні організації створені не з волі керівництва, вони представляють собою фактор, на який має зважати кожен керівник, тому що такі організації можуть чинити сильний вплив як на поведінку окремих особистостей так і на робочу поведінку всього колективу. Крім того, як би добре керівник не виконував свої функції, неможливо визначити, які дії і відносини будуть потрібні для досягнення цілей в організації, яка прагне рухатися вперед. Керівнику і підлеглому часто доводиться взаємодіяти з людьми, що знаходяться за межами цієї організації і з підрозділами поза їх субординації. Люди не зможуть успішно виконувати свої завдання, якщо вони не доб'ються належної взаємодії окремих осіб та груп, від яких залежить їх діяльність. Щоб справлятися з такими ситуаціями, менеджер зобов'язаний розуміти, яку роль в конкретній ситуації відіграє та чи інша група, і яке місце в ній займає процес керівництва.

Отже, все вище зазначене підкреслює актуальність даної роботи та обумовило вибір теми.

Основна мета курсової роботи полягає у виявленні особливостей та передумов утворення неформальних організацій.

Відповідно  до мети курсової роботи були сформульовані основні завдання:

• охарактеризувати поняття «неформальна організація»;
• проаналізувати передумови створення неформальних організацій;
• визначити причини вступу людини до неформальних організацій;
• зазначити методи ефективного керування неформальними організаціями.

Об’єкт дослідження - неформальні організації.

Предметом дослідження є передумови утворення неформальних організацій та процес їх функціонування.

Методологічна основа дослідження. Для розв’язання визначених завдань, досягнення мети застосовано такі методи дослідження: вивчення та аналіз літературних джерел, узагальнення, аналіз та синтез.

Інформаційною базою дослідження є напрацювання багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених. Їхні надбання стали основою джерельної бази, використаної в даній курсовій роботі. В ході дослідження використовувались праці Пригожина А.І., Шегди А.В., Шморгун Л.Г., Федулової Л.І. та багатьох інших, а також роботи американського соціолога Пітера Блау.

Практичне значення одержаних результатів. Таким чином, в ході мого дослідження на тему «Неформальні організації, передумови їх утворення» мова піде про неформальні групи, котрі складають систему неформальної організації, і котрі є неминучим утворенням будь-якої суспільної організації. Оскільки їх виникнення пов’язане з невід’ємними потребами людини бути в групі, необхідністю в спілкуванні та встановленні таких зв’язків один з одним, котрі б не були обмежені формальними нормами і правилами. 

Структура та обсяг роботи. Мета і завдання визначили структуру курсової роботи, що складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 36 сторінок.

Розділ 1.  Основні теоретико-методологічні підходи до розуміння природи неформальних  організацій

1. Сутність неформальних організацій

Почати  дослідження слід з того факту, що розділяти систему соціальної організації  на формальну і неформальну підсистеми, тим самим протиставляючи їх одна одній - неправильно. Як правило, вони не функціонують окремо, а співіснують, взаємодіють і тим самим забезпечують нормальне функціонування соціальної системи в цілому [29]. Отже, розглядати окремо формальну і неформальну організацію ми можемо лише на аналітичному, теоретичному рівні.

Вважають, що поняття формальної і неформальної організації запровадив у світову соціологію американський соціолог і психолог Елтон Мейо. У 20—30-х роках він проводив відомі Хоторнські експерименти, в ході яких виявив, що у будь-якій організації, поряд з офіційними службовими відносинами (формальна організація), у людей виникають неофіційні, дружні стосунки (неформальна організація), причому і перші, і другі не хаотичні і не випадкові, вони суворо впорядковані й обумовлені певними закономірностями. На них можна впливати, ними можна управляти [17, c.89].

Але на відміну від формальної організації, неформальна становить систему міжособистісних відносин, що завжди персоніфіковані, а їх носії – живі люди, у яких існують відмінні від загальних цілі, завдання, інтереси, потреби. Неформальна організація завжди емоційна, внаслідок чого люди в організації формують малі групи, гуртки, компанії, які між собою конкурують або співпрацюють [17, c.90].

Основною  ознакою формальної організації  є те, що їх створюють відповідно до чинних правових законів і норм, вони мають чітко визначені права  та обов’язки, кваліфікаційні характеристики й вимоги. Головною її функцією є  поєднання людей із цілями і засобами колективної праці [25,c.59].

Неформальна організація в цьому відношенні має ряд спільностей з формальною – вона теж керується лідерами з метою виконання певних завдань. Проте така організація виникає  як реакція на певні обмеження, як результат процесів самоорганізації  в суспільстві. І хоча неформальна організація, як і формальна, має свої норми і правила, вони не є офіційно оформленими, встановленими, а функціонують тільки завдяки міжособистісному спілкуванню, спираючись на звичаї, традиції, групові звички тощо. Неформальна організація є продуктом більш-менш тривалого міжособистісного і внутрішньогрупового спілкування, а взаємодії неформального характеру, як правило, виявляються передусім у міжособистісному спілкуванні. Це спілкування не зводиться до формально приписаних контактів, не є спілкуванням “з приводу” виконання соціальних завдань чи функцій, тобто не є функціонально-рольовим; воно реалізується поза рамками організаційної програми і виступає продуктом спонтанних процесів соціальної самоорганізації [5, c.133].

До  вступу до неформальної організації  людей спонукають потреби в допомозі, захисті, необхідність кожного належати до певної групи. Тобто, саме задоволення цих особливих потреб і прагнень, які характерні лише для людини як суспільної істоти, і які з певних причин не задовольняються у межах формальної групи (потреби в причетності; у розумінні причини прийнятих рішень; у захисті; в участі; у спілкуванні; в інформації) і становлять основну ціль створення неформальної груп.

Розділяти формальну й неформальну організацію  неможливо також і по тій причині, що наявність формальної організації  розглядається як умова неминучого виникнення неформальної організації, тому що, по-перше, вона покликана пом’якшувати жорсткість і однозначність формальних відносин і доповнювати їх. А по-друге, в рамках соціальної організації  є сфера діяльності, в якій формалізація неможлива (це стосується передусім  сфери міжособистісних відносин) [12, c.114].

На  думку українського соціолога Бевзенко Л.Д., такі поняття, як «формальні» і  «неформальні» упорядкування дуже близькі за своїм змістом до понять «організація» і «самоорганізація». Дослідник зазначає, що в самоорганізаційних процесах завжди має місце неабияка роль випадку. Тобто точно задані умови середовища можуть не задовольняти деяких потенційних потреб людини, тому завжди існує деякий інший спектр можливих картин реалізації існуючого  порядку. Саме випадок в таких  умовах стає тією силою, яка спрямовує  розвиток організації в певному напрямку [1,с.252].

Однією  з помітних концепцій в радянській соціологічній думці, де неформальній стороні організаційного життя  було приділено значну увагу, була концепція, запропонована в роботах А.Пригожина, присвячених соціології організацій. Розглянувши безліч існуючих точок  зору на природу організацій, А.Пригожин приходить до висновку, що в більшості  з них ігнорується той момент, що це не просто цільова структура  і інструмент досягнення мети, але  і людське середовище, соціальна  спільність. Всі управлінські рішення  виявляються непростими через необхідність враховувати психологічну сторону  організаційного життя. Управлінська практика повинна шукати можливість якимсь чином передбачати стихійні процеси, що виникають при цьому [22,c.10]. В основі утворення неформальних структур А.Пригожин бачить механізм спілкування. До цих структур він також застосовує поняття “самоорганізації”. “Механізм спілкування виробляє і особливу структуру колективу, яка складається як по вертикалі, так і по горизонталі. Ми маємо справу з явищем не тільки саморегулювання, але і самоорганізації, тобто здібності колективу до спонтанної (не цілеспрямованої) структуризації. Саморегулювання і самоорганізація не є щось чуже природі соціальних систем і організацій зокрема. По відношенню до індивіда їх функції зводяться до задоволення соціальних потреб (спілкування, визнання, приналежності)”[22, c.67].

Американський філософ і соціолог Джордж Мід, в свою чергу, сформулював теорію символічного інтеракціонізму. Він заперечував, що поведінка людей — це пасивна реакція на винагороду чи покарання. Мід розглядав вчинки людини як соціальну поведінку, засновану на комунікації, в якій вона реагує не тільки на дії, але й на наміри інших людей. Взаємодія між людьми є безперервним діалогом, у процесі якого вони спостерігають, осмислюють наміри один одного та реагують на них [3,с.161].