Основні риси цивільного та сімейного права в період НЕПу

                           

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

"Запорізький Національний Університет"

 

 

Реферат

з предмету: " Історія держави та права України "

Тема: «Основні риси цивільного та сімейного права в період НЕПу»

 

 

 

Виконала:

Шилова Вікторія Андріївна

Факультет: Юридичний

Денне відділення, гр. 3414-6

Перевірила: Середа А.М

 

 

 

 

 

 

 

                                                                     

 

                                                                м.Запоріжжя 2015

 

                              Зміст

1. Вступ.
2. Цивільне право в період НЕПу.
3. Сімейне право в період НЕПу.
4. Висновок.
5. Список вікористанної літератури.

 

                                 Вступ

Перехід до нової економічної політики зумовив зміни, що відбулися в галузях права УСРР. Були прийняті важливі законодавчі акти, що регулювали майнові, договірні, трудові, земельні відносини, діяльність кооперації, торгівлі тощо. Вносилися зміни і до кримінального законодавства. Нове законодавство УСРР початку нової економічної політики мало чим відрізнялося від аналогічного законодавства РСФРР. Зміст законодавства РСФРР сприймався законодавством України найчастіше повністю, без особливих змін.

Було створено ряд кодексів та інших комплексних законодавчих актів України: Цивільний кодекс ( 1922 p.), Земельний кодекс ( 1922 p.), Кодекс законів про працю (1922 p.), Кодекс законів про народну освіту (1922 p.), Кримінальний кодекс (1922 p.), Кримінально-процесуальний кодекс (1922 p.), Закон про ліси (1923 p.). Цивільно-процесуальний кодекс (1924 p.), Тимчасові будівельні правила (1924 p.), Ветеринарний кодекс (1925 p.), Виправно-трудовий кодекс (1925 p.), Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану (1926 p.), Адміністративний кодекс (1927 p.).

Після утворення СРСР на території України почали діяти загальносоюзні законодавчі акти. Органи влади й управління Союзу PCP повинні були приймати правові акти в межах, передбачених ст. 1 Конституції СРСР 1924 р.

На практиці союзні органи, здійснюючи правотворчу діяльність, почали поступово виходити за межі прав, наданих їм союзною Конституцією. При цьому вони звужували компетенцію республіканських органів. Слід зазначити, що органи влади УСРР не мирилися з подібною ситуацією і, використовуючи надане їм статтями 42, 59 Конституції СРСР 1924 р. право, опротестовували неконституційні акти Раднаркому СРСР та призупиняли дію актів союзних наркоматів. Але централістські тенденції в законодавчій галузі, що культивувалися з союзним центром, все більше давалися взнаки. Командно-адміністративна система, таким чином, зводила нанівець законодавство УСРР, підпорядковуючи його союзній правовій системі.

 

                     Цивільне право в період НЕПу

Це право, перш за все, закріплювало зосередження основних знарядь і засобів виробництва в руках радянської держави.

Для закріплення результатів націоналізації промисловості, транспорту, банків та інших об'єктів приватної власності, здійсненої в попередні часи, ВУЦВК з Раднаркомом УСРР прийняли 23 листопада 1921 p. постанову, в якій проголошували, що всі підприємства, які до 21 червня 1921 p. фактично увійшли у володіння органів влади, вважаються націоналізованими, тобто державною власністю. За умов непу за допомогою норм цивільного права державні органи УСРР запроваджували принцип матеріальної зацікавленості трудящих у наслідках виробництва шляхом надання підприємствам більшої самостійності в господарській діяльності.

Так, 21 жовтня 1921 р. Раднарком прийняв постанову. "Основні положення про заходи щодо відбудови великої промисловості, піднесення і розвитку виробництва", якою державні органи наділялися правом організовувати на засадах господарського розрахунку особливі об'єднання великих державних підприємств. Постановою також дозволялось переводити окремі великі державні підприємства на господарський розрахунок. У таких випадках підприємства ставали самостійними трестами. Згідно з декретом ВУЦВК від 2 липня 1923 р. "Про державні промислові підприємства, які діють на засадах комерційного розрахунку (трести)" державними трестами визнавалися промислові підприємства, яким держава надавала самостійність у проведенні своїх операцій згідно з затвердженим для кожного з них статутом, і котрі діяли на засадах комерційного розрахунку з метою одержання прибутку. Декретом Раднаркому УСРР від 27 січня 1922 p. госпрозрахунок запроваджувався і на державному транспорті. Законодавство республіки регламентувало питання, пов'язані з розпорядженням інвентарем та обладнанням, що перебували у віданні державних підприємств і установ.

Піклуючись про організацію державного сектора господарства, державні органи України водночас, виходячи з принципів непу, дозволили діяльність приватних та кооперативних підприємств. Найчіткіше обсяг і межі приватногосподарської діяльності були визначені в постанові ВУЦВК від 26 липня 1922 р. "Про основні приватні майнові права, що визнаються УСРР, охороняються її законами і захищаються судами УСРР". Згідно з зазначеною постановою усім необмеженим у своїй правоздатності громадянам надавалося право на території України створювати промислові і торговельні підприємства та займатися дозволеними законами професіями і промислами з дотриманням усіх вимог відповідних нормативних актів. У галузі майнових прав громадянам надавалися:

а) право власності на денаціоналізовані будівлі в міських і сільських місцевостях, з правом відчуження цих будівель і з передачею покупцеві права оренди на земельні ділянки під будівлі; б) право забудови як у міських, так і в сільських місцевостях на основі договорів з місцевими органами влади на строк не більше 49 років;

в) право власності на рухоме майно (на промислові і торговельні підприємства, знаряддя, засоби виробництва і товари, на грошові капітали, предмети домашнього господарства і особистого вжитку);

г) право застави зазначеного майна; д) авторське і винахідницьке право, а також право на товарні знаки; е) право спадкування за заповітом і за законом при умові, що вартість спадщини не перевищує 10 тис. золотих крб. Постанова визнавала за громадянами право укладання будь-яких не заборонених законом договорів (купівлі-продажу, обміну, позики, підряду, поручництва, майнового найму, страхування, різних видів товариств). Зазначалося, що постанова не мала зворотної сили, тобто вона не відновлювала права дореволюційної власності, не скасовувала вчиненої в попередній період експропріації приватної власності і не давала підстав колишнім власникам вимагати повернення їхнього майна.

Правове врегулювання всієї сукупності майнових взаємин між громадянами, а також між ними і державними організаціями та цими організаціями поміж собою за умов нової економічної політики було здійснено Цивільним кодексом УСРР 1922 p. (далі — ЦК). За постановою ВУЦВК від 16 грудня 1922 p. цей кодекс набирав чинності з 1 лютого 1923 p. Це означало, що до тих відносин, які виникали після 31 січня 1923 p., треба було застосовувати норми Цивільного кодексу. ЦК УСРР будувався у цілковитій відповідності зі змістом Цивільного кодексу РСФРР 1922 р. ЦК УСРР складався з чотирьох частин і 435 статей.

У Цивільному кодексі перш за все зазначалося, що "цивільні права захищаються законом, за винятком того, коли вони здійснюються всупереч із їхнім соціально-господарським призначенням". Демократичний характер мала ст. 4 ЦК, котра характеризувала цивільну правоздатність (тобто здатність мати цивільні права і обов'язки), що надавалася всім громадянам, не обмеженим судом у правах. Стать, раса, національність, віросповідання, походження не впливали на обсяг цивільної правоздатності. Кожному громадянину республіки надавалися права вільного пересування, обрання незаборонених законом занять і професій, придбання та відчуження в рамках закону майна, укладання угод і створення промислових і торговельних підприємств при дотриманні норм, що стосувалися відання цих підприємств. У той же час Цивільний кодекс декларував класовий підхід у регулюванні майнових відносин. Так, він забезпечував робітникам і службовцям право автоматичного поновлення договору житлового найму і встановлював для них тверді ставки квартирної плати. Коли йшлося про відшкодування збитків, ЦК зобов'язував судові органи враховувати майновий стан потерпілого й відповідача. Згідно зі ст. 123 ЦК майновий стан боржника мав бути врахований при визначенні порядку стягнення за невиконання договору.

Належну увагу Цивільний кодекс приділяв праву власності. Розрізнялась власність: а) державна (націоналізована та муніципалізована), б) кооперативна, в) приватна. Перевага надавалася державній власності. Так, земля, надра, ліси, води, залізниці загального користування проголошувалися виключно власністю держави. Об'єкти державної власності, перелік котрих наводився в ст. 22 ЦК, повністю вилучалися з цивільного обігу. Державні підприємства і установи мали право стягнути незаконно відчужене майно, що їм належало, не лише від несумлінного, а й від сумлінного набувача. Колективістська точка зору декларувалася в багатьох статтях ЦК.

Цивільний кодекс надавав законно існуючим кооперативним організаціям право мати у власності підприємства незалежно від числа зайнятих на них робітників.

Поряд з державною і кооперативною власністю ЦК УСРР допускав приватну власність. Стаття 54 ЦК зазначала, що "предметом приватної власності можуть бути: ненаціоналізовані будівлі, підприємства торгівлі, промисловості, що мають найманих працівників не більше передбаченої особливими законами кількості, знаряддя та засоби виробництва, гроші, цінні папери та інші цінності, в тому числі золота і срібна монета та іноземна валюта; предмети хатнього і власного вжитку, товари, які продавати законом не заборонено, та всіляке невилучене з приватного обороту майно". Приватна власність допускалася Кодексом лише в точно визначених межах за неодмінної умови дотримання приватним власником законів України.

Дозволивши різні форми власності, ЦК УСРР забезпечував певну свободу договору. Це було закріплено в статтях 26—43 ЦК, а також у спеціальному розділі "Зобов'язальне право". Найважливішим завданням ЦК у галузі зобов'язального права було закріплення позицій держави і державних підприємств в обороті, надання їм істотних переваг і гарантій при укладанні угод. Так, згідно зі ст. ЗО, "правомочність є недійсною, коли договір укладений з метою, що суперечить законові, або в обхід закону, а також коли він спрямований на очевидну шкоду для держави". ЦК УСРР заборонив здачу в піднаймання орендованого державного майна. На користь держави віддавалися безплатно всі поліпшення, зроблені орендарем. Кодекс забезпечував підвищену охорону інтересів замовника в договорі підряду, якщо замовником була держава. У розділі "Зобов'язальне право" регламентувалися підстави виникнення і припинення зобов'язань, визначалися різні види договорів, загальні і конкретні до кожного з них вимоги. Статті 403—415 ЦК торкалися зобов'язань, що виникали внаслідок заподіяння іншому шкоди.

В останньому розділі ЦК УСРР містилися норми спадкового права, допускалося спадкування за законом і за заповітом. У ст. 417 зазначалося: "Якщо загальна вартість спадкового майна перевищує десять тисяч карбованців, то між державою в особі народного комісаріату фінансів та його органів і приватними особами, які закликаються до спадкоємства за законом або за заповітом, провадиться поділ або ліквідація спадкового майна в частині, що перевищує вартість спадкоємства, на користь заінтересованих органів держави". ЦК вказував і ще на деякі обмеження спадкового права. Так, було обмежено коло осіб, котрі могли спадкувати за законом.

Крім ЦК УСРР, діяли й інші нормативні акти, що регулювали цивільно-правові відносини. Так, одним із важливих актів було "Положення про державні промислові трести УСРР" від 4 липня 1928 p., прийняте на основі загальносоюзного "Положення про державні промислові трести". 11 січня 1928 p. ВУЦВК і Раднарком УСРР схвалили "Положення про належні державні будинки в містах і селищах міського типу та про порядок використання житлових приміщень у цих будинках". 6 лютого 1929 p. ВУЦВК і Раднарком УСРР прийняли постанову "Про авторське право", якою регулювалися права на літературні, наукові і художні твори.

Цивільне право України відігравало значну роль у створенні належних умов для здійснення нової економічної політики, регулюючи перш за все взаємовідносини між державною і приватною власністю.

 

                 Сімейне право в період НЕПу

З приходом до влади в Україні, більшовики однією з перших галузей права піддали законодавчому нормуванню родинно-шлюбні стосунки. В 1919 році РНК УСРР приймає низку декретів, які скасували попередню правову основу шлюбу: “Про громадянський шлюб та про ведення книг актів громадянського стану”, “Про організацію відділів записів актів громадянського стану”, “Про розлучення”. Ними законним визнавався лише громадянський шлюб зареєстрований у відділі ЗАГСу, скасовувалися релігійні обмеження (різна віра), дозвіл батьків, наявність посагу, станові, гільдійні обмеження. Розлучення ставало вільним, на прохання однієї з сторін. Тоді ж підготовлено Сімейний кодекс УСРР, але через громадянську війну його не встигли прийняти.

Лише 31 травня 1926 року ВУЦВК ухвалив “Кодекс законів про родину ,опіку, подружжя і про акти громадянського стану”. Він мав п’ять розділів: 1. Родина. 2. Опіка й опікування. 3. Шлюб. 4. Зміна громадянами своїх імен та прізвищ. 5. Визначення особи безвісти відсутньою або померлою. До кодексу ввійшли всі положення зазначених декретів. В ньому врегульовувалися майнові та аліментні відносини подружжя, правовідносини між дітьми та батьками, питання опіки та піклування, порядок судового встановлення позашлюбного батьківства. Вперше запроваджувався інститут усиновлення дітей. Шлюбний вік встановлювався для чоловіка з 18 років, для нареченої - з 16 років. Умовою ставилася незареєстрованість в іншому шлюбі та відсутність психічних захворювань. Процедура одруження і розлучення спрощувалася до одного дня. Майно надбане за час подружжя ставало спільною власністю, незалежно на кого з подружжя воно зареєстровано. Подружжя зобов’язане було платити аліменти з непрацездатності один одному, якщо вона наставала до шлюбу, під час шлюбу та протягом року після шлюбу.