Психологія тероризму

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. Г.С. Сковороди

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

з юридичної психології

 

на тему:

 

 

ПСИХОЛОГІЯ ТЕРОРИЗМУ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка 4курсу, 442 групи

спец. Психологія

Макарова Ольга

 

 

 

 

Харків 2012 рік

Зміст

 

 

Вступ………………………………………………………………………….3

1. Феномен і реалії  сучасного тероризму…………………………………..4

2. Психологічний портрет  терориста……………………………………….8

3. Терористична маніпуляція……………………………………………...13

Висновки……………………………………………………………………20

Список використаної літератури………………………………………….21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Сучасна цивілізація розвивається в напрямку зростання технократичного  комфорту, який вона пропонує людині. Одночасно, відповідно до діалектичного закону єдності та боротьби протилежностей, врівноважує цивілізаційний комфорт  тотальна небезпека, яку створює  міжнародний тероризм. Тобто людина має сплачувати за своє існування  в цивілізаційному просторі не тільки летальними хворобами, такими, як СНІД, рак та ін., але й страхом перед  тероризмом, що постає важливою проблемою  сучасності та досліджується багатьма вченими, такими, як В.А. Щербак, М.О. Попов, А.Г. Лук'янець, С.О. Печоров, А.В. Тимченко, О.А. Порхну, А.О. Рось, І.В. Замаруєва, В.Л. Петров та ін.. Тероризм за своєю суттю є психологічним явищем, оскільки прагне створити атмосферу тотального страху серед населення з метою досягнення певних політичних цілей. Таким чином, страх є визначальним чинником впливу терористичних актів та постає потужним моментом маніпуляції індивідуальною та масовою свідомістю, яка вивчається багатьма дослідниками, такими, як С. Г. Кара-Мурза, Е. І. Головаха, Н. В. Паніна, Е. Л. Доценко, Р. Чалдіні та ін.

 

 

 

 

 

1. Феномен і  реалії сучасного тероризму

 

Тероризм  сьогодні - багато страшніше, ніж за часів народовольців. Це - щонайпотужніша зброя, інструмент, технологія, що використовуються не тільки в боротьбі проти Влади, але дуже часто - і самою Владою для досягнення своїх цілей.

Тероризм  з'являється, коли суспільство переживає  глибоку кризу, в першу чергу - криза ідеології і державно-правової системи. В такому суспільстві з'являються  різні опозиційні групи - політичні, соціальні, національні, релігійні - для  яких стає сумнівною законність існуючої влади і всієї її системи управління. Якщо такі групи дійдуть висновку, що не можуть добитися своїх цілей  законним шляхом, вони можуть спробувати досягти бажаного через насильством, тобто шляхом терору. При цьому моральним виправданням вбивств опозиція буде, зрозуміло, рахувати високу важливість і чистоту своїх цілей[9].

На ранніх стадіях тероризм, як у разі "Народної волі" або  захоплення бойовиками "Тупак Амару" японського посольства в Перу, найчастіше робили своїм об'єктом безпосередніх  істинних або уявних винуватців своїх "бід" - політичних лідерів або  представників влади.

Проте, як показує останній перуанський "експеримент", такий  тероризм сьогодні мало ефективний: і  охорона довкруги посилюється, і  чим кінчиться справа, зокрема  для самих терористів - неясно, в  усякому разі, шанси добитися мети невеликі.

Одночасно терористи швидко усвідомлюють ряд особливостей нашого часу[9].^:

- влада сильно залежить  від виборів і, отже, від громадської  думки; 

- є могутні ЗМІ, падкі  до "терористичних сенсацій" і  здатні миттєво формувати масову  громадську думку; 

- люди в більшості країн  відвикали від політичного насильства  і бояться його.

Тому сьогодні самі ходові і ефективні методи терору - насильство не відносно представників влади, а  проти мирних, беззахисних і, що украй  важливе, що не мають відношення до "адресата" терору людей, з обов'язковою  демонстрацією катастрофічних результатів  терору через ЗМІ громадській  думці - і лише через нього як через  передавальний механізм - лідерам  країн. І, нарешті, - пред'явлення через  ті ж ЗМІ суспільству і лідерам  мотивів терору і умов його припинення[9].^.

Головна умова такого терору - бурхлива реакція ЗМІ. Сучасний терор  має полем бою телеекран, і  не дарма в таких акціях терористи, перш за все, вимагають не викуп, а  тележурналістів. Мета - дія на суспільство, щоб вже воно пред'явило ультиматум своїм лідерам.

Типовий приклад такої  технології - Буденновск. Об'єкт атаки - лікарня, пологовий будинок. Добре  сплачена істерика в ЗМІ, особливо - НТВ. Мелькаючі на телеекрані заручники, що розказують про "добрих до них  терористів". Заяви про те, що Басаєва  можна зрозуміти, оскільки "вся  сім'я його загинула під російськими  бомбами", і взагалі він "борець за свободу свого народу" Шок  всієї країни, і Черномирдін, капітулюючий перед вимогами терористів.

При цьому, зрозуміло, ЗМІ  ретельно обходять мовчанням, що^1:

- демонстровані, тільки  що звільнені з рук терористів, люди випробовують "синдром заручника", коли заручники через деякий  час починають відчувати себе  більш прив'язаними до терористів, ніж до рятувальників; 

- "синдром заручника"  звичайно випробовують тільки 20% заручників, тобто підбір персонажів  для репортажу ведеться цілеспрямовано  і на користь терористів, що  однозначно говорить про те, на  кого в даному випадку працюють  ЗМІ; 

- Басаєв ще до "загибелі  всієї сім'ї під бомбами"  сотнями розстрілював беззбройних  біженців в Абхазії, а його "загибла сім'я" спокійно  загоряє на Кіпрі;

- Буденновськ вибраний  тому, що там проходить магістральний  газопровід, за безпеку якого  Газпром-Черномирдін здасть що  завгодно.

Таким чином, в порівнянні з минулим століттям з'являється  абсолютно новий елемент тероризму - ЗМІ - як би спеціальний передавальний  механізм ("ретранслятор") між  терористами і адресатами терору.

Трагедія в Театральному центрі на Дубровці поставила нас  перед тією ж проблемою, з якою зіткнулися американці і з якою навряд чи не щодня стикаються ізраїльтяни, - з якісно новою формою тероризму. Те, що злочинці з готовністю і навіть з радістю жертвують власним  життям, різко обмежує можливості для профілактики і запобігання  подібним злочинам. Спроби зрозуміти  мотиви і психологію терористів, пояснюючи  це як явища, що мають індивідуальну  психопатологічну підоснову або  що базуються на якихось певних рисах  вдачі, не принесли успіху. Такі спроби робилися і після атаки на Нью-Йорк, і раніше. Їм було присвячено, зокрема, декілька матеріалів "Німецької  хвилі"[4].

Відомий психологічний експеримент, проведений Стенлі Мілгремом. Мілгрем  зумів довести, що найзвичніша людина під впливом авторитету, що визнається за нього, здатна втратити всякі моральні міркування і вчинити найжорстокіші  вчинки аж до вбивства. Експеримент  був повторений в різних країнах  і дав схожі результати. Роботи Мілгрема показали, що психологія не в  змозі розробити методи, за допомогою  яких можна б було по рисах вдачі  або соціальному оточенні обчислити  здатних на терористичні акти людей. Нинішній сумний досвід свідчить про  те, що певний набір життєвих обставин може перетворити цілком нормальну  людину на терориста. Готовність до цього  закладена навряд чи не в кожному[4].

Але чи можна знайти в  людині ті якості, які можуть перешкодити  йому підкорятися лідерам і авторитетам, якості, розвиток яких може створити імунітет проти вживання насильства і терору? Подальші експерименти з людьми, що брали участь в дослідженні Мілгрема, показали, що людина втрачає самостійність і знаходить схильність до підкорення в співтовариствах з яскраво вираженими морально-етичними цінностями. Особливості групової поведінки злочинних співтовариств, як правило, важливіші за індивідуальні психологічні риси окремих їх членів.

Учасники  актів насильства, організовані в  групи для ефективнішого їх планування, повинні бути людьми, здатними без  роздумів виконувати будь-які накази. Для цього вони повинні володіти відповідним психологічним складом, або природженим, або придбаним  в результаті "промивання мозгу". Індивідууми, готові до несвідомого  підкорення, складають групу ризику відносно тероризму.

Тероризм є груповим феноменом, терористичні групи носять сектантський характер, і їх внутрішні взаємозв'язки побудовані на основі ідеологічних або  релігійних цінностей. Групова психологія має для їх дій більше значення, ніж індивідуальна. Тому дії однієї частини групи або одного її члена  можна зрозуміти тільки у взаємозв'язку зі всіма іншими частинами групи. Угрупування цілком відповідає інтересам  тих, хто її формує.

Німецький соціолог Роберт Міхельс сформулював так званий "залізний закон олігархії": в  будь-якій добровільній організації  рано чи пізно обов'язково утворюється  правляча верхівка, яка захопить владу  і прагнутиме утримувати її вічно. Олігархія  стане переслідувати тільки особисті інтереси, а організація - їх задовольняти[4].

Можна розповсюдити дію цього  закону на суспільство в цілому. Як правило, та частина соціуму, яка  якнайбільше страждає з голоду і  бідності, а значить, найбільш агресивна, формує олігархію і нав'язує всій групі свої порядки. Найрішучіший її очолює. Саме фігура вождя визначає рівень згуртованості і характер всього співтовариства незалежно від  його розмірів.

Угрупування - терористичне або кримінальне - спочатку добровільна  організація. Її об'єднання і формування олігархії відбувається поступово. На першій стадії кожний вольний самостійно вирішувати, чи залишатися йому в угрупуванні, на другій спостерігає, як народжується олігархія, на третій рішення ухвалює тільки верхівка. Вийти з лав організації за власним бажанням вже неможливо. Для групи важливо мати на потрібному місці потрібну людину. На вершині ієрархії стоїть керівник організації, який є недоторканною святинею і постійно піклується про зміцнення свого авторитету[4].

Інша сторона психологічного феномена тероризму - сприйняття терористів нетеррорістамі. Біля частини людей, що не мають ніякого відношення до тероризму, він викликає страх, ненависть, відторгнення, але деякі таємно схвалюють  теракти. Єдине значення самогубного  теракту - демонстрація власної влади  ціною саморуйнування. За це обіцяно  перебування в раю. В такій  убивчій самоотреченності нетерроріст бачить найрадикальнішу форму протесту проти несправедливості суспільного пристрою або індивідуальних бід.

Проте терористами-камікадзе  не народжуються. Ними стають в результаті дії певних соціально-політичних чинників, хворобливого особистого життєвого  досвіду і групової динаміки. Можливо, знаходячись в іншому соціальному  і політичному оточенні, ці люди вибрали б для себе інший життєвий шлях.

Питання про запобігання  терористичним актам з боку шахідів  гостро встало, після руйнування Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку. Практично  захисту від терористів-самовбивць немає.

 

2. Психологічний  портрет терориста

 

Психологи і психіатри досягли успіху, в  описах різних типів осіб людей, що вдаються до тероризму.

Так, психіатр Джералд Пост на основі безлічі досліджень розрізняє  серед терористів два типи особи: "анархіст-ідеолог" і "націоналіст-сепаратист"[4].

"Анархіст-ідеолог"  в дитинстві, як правило, стає  жертвою серйозних сварок між  батьками, і це приводить його  до бунту проти сім'ї, перш  за все проти батька. Оскільки  батьки часто ототожнюються з  відданістю існуючому політичному  порядку, бунт проти батька  легко перетворюється на бунт  проти держави. 

Що ж до "націоналіста-сепаратиста", то він, на думку Поста, у принципі не виступає проти влади власної  держави; його діями "керує бажання  підняти бунт проти зовнішніх  ворогів".

У дитинстві "терорист, що володіє цим типом особи, співчував  батькам і слухався їх", затверджує Джералд Пост в своєму дослідженні.

Хто ж стає терористом?

Показово, що саме слово "слухняний" так часто згадують родичі бомбістов самовбивць і в Росії, і на Близькому Сході.

Ці і багато інші знання, засновані на дослідженнях членів "Червоних бригад", "Фракції червоної армії", "Тигрів звільнення Таміл і Лама" і численних палестинських екстремістських  угрупувань допомагають фахівцям у  ряді випадків запобігати трагедіям.

Але самі психіатри, наприклад  доктор Зєєв Вінер з клініки Тель-Авіва, визнають, що їх наука не в силах  вирішити задачу цілком.

"З погляду психології  або психіатрії не існує єдиного  портрета потенційного терориста.  Це значить, що рішення проблеми  лежить не в області психології  або психіатрії, а набагато глибше. Ми повинні обернути свій погляд  на політику і поставити питання,  що мотивує тих, хто йде на  теракт. І хоча спецслужбам вдається  іноді запобігати терактам, виходячи  з наших знань і досвіду,  переоцінювати їх не треба", - говорить доктор Вінер.