Зв’язок етимології та філософії на прикладі аналізу деяких духовних концептів

Денисюк Світлана Сергіївна 23 А група факультету іноземної  філології

   ‘’Зв’язок етимології та філософії на прикладі аналізу деяких духовних концептів'’

 

З часів найдавніших цивілізацій  людство вважало джерелом духовності, орієнтиром у виборі між добром і злом, світлом і тінню священні, сакральні тексти.

При цьому спеціальні дослідження, спираючись на очевидне співпадіння  основних релігійно-філософських постулатів, духовних понять, доводять імовірну спадковість  духовних знань,наявність певного  спільного Джерела всіх елементів духовного знання.

Так, М..Реріх підкреслював: ‘‘Багато постулатів християнського вчення викликають умонастрій, забарвлений переживанням, яке характерне древнім релігіям і особливо, що абсолютно очевидно, культурі та релігії Древньої Індії.

Чи не є підтвердженням спільного  джерела духовного настановлення, даного людині взагалі?’’ [20, с. 37].

Деякі сучасні дослідники, творці сучасної езотеричної літератури, настійливо стверджують про ходіння Ісуса  на Схід – в Індію, Тибет і навіть Японію і, відповідно, про вплив даних культур та віровчень на вчення Христа. Офіційна наука відноситься до документів, які розповідають про ці подорожі, як до містифікацій. Як би там не було, деяке єдине джерело духовних знань, культурно-релігійну спадковість відкидати важко.

В зв’язку з цим постає надзвичайно  цікавою спроба прослідкувати (шляхом текстуального аналізу) еволюцію духовних і сакральних понять, зміни їх семантики, якщо така відбулася, в свідомості сучасної людини з її сприйняттям світу, законів  моралі, духовності.

Актуальність даного дослідження  в світлі загальнонаукової проблематики визначається важливістю розгляду зв’язків між філософією та етимологією для встановлення відповідностей між поняттями, висвітленими у давніх сакральних текстах та порівняти їх із значеннями тих же понять  у світлі сучасності.

Метою даної статті є спроба проаналізувати функціонування деяких абстрактних лексем в текстах сакральних і сучасних в аспекті їх семантичної еволюції. Аналіз проводиться із застосуванням елементів етимологічного аналізу на основі ряду спеціальних словників та текстових ілюстрацій. В якості джерела ілюстрацією використані як священні тексти, так і уривки із сакральних текстів, представлені в сучасних наукових дослідженнях. (Д.Бурба, М.М.Маковский).

Основоположними поняттями буття, свідомості людини, відповідно, віровчень є лексеми життя і смерть.

Сучасна наука трактує життя як сугубо матеріалістичне поняття (відповідно нав’язане в свідомість сучасної, почасти далекої від істинної духовності, людини): ‘‘Життя – вища форма існування матерії, характерними рисами якої є обмін речовин, самовідновлення, відтворення. Життя виникло закономірно на окремому етапі розвитку неживої матерії…’’ [ Биолог. словарь8 , с.180].

Древні сакральні тексти трактують життя як породження Логосу, Божественної думки, що перетворюється в Слові та Світлі. Життя є відображення Вищого начала, це втілений дух, без якого матерія мертва. Бхагават – пурана (2:3:21) називає ‘‘голову людини (навіть увінчану шовковим тюрбаном), не просвітлену вічним духовним знанням, важкою ношею, а руки (навіть прикрашені сяючими браслетами), не заняті служінням Вищому началу, руками покійника’’[ Бурба4, с. 73] . І це не просто художні образи. Етимологічні дослідження  пропонують (нарівні із загальноприйнятими) цікаві версії, що демонструють духовно-семантичну наповненість даної лексеми. …Так, Траутман, зводячи походження даної лексеми до * vivita, підтверджує особливу, духовну, семантику даного утворення, що демонструє об’єднання  двох непохідних кореневих основ – vi – vi (ta) – «живе в живому» - «вічне в вічному» [ 26]

Життя – вічне, це втілення духу, і, відповідно, все сповнене, наповнене  Вищим Духом, Розумом, Логосом, вічне.''(БУРБА). 

Згідно з уявлень буддизму (БУРБА, МАКОВСЬКИЙ), життя черпає свої сили в смерті, безпосередньо з нею пов'язана і смертю очищується. Інакше кажучи смерті немає, вона (смерть) лише етап в розвитку життя, що принципово відмінно від сучасного уявлення про смерть у сучасної людини, для якого зі смертю приходить повне знищення, повне ніщо. А раз так,то при житті треба захопити якомога більше всього…

Древні віровчення і більшість  існуючих релігій ( виключення – сучасні  свідки Ієгови та адвентисти) вчать,що зі смертю біологічного тіла душа, свідомість людини продовжує існувати…

Християнство культивує поняття безсмертя, представляє істину, але лише для дущ, пройнятих Духовністю, Божественним благом, вищим знанням (БУРБА).

Доказом тому є слова Ісуса: '' Хто  осягне значення моїх слів, не зазнає смерті''; '' Лишіть мертвим хоронити своїх мерців'', що називав ''живими трепами, мертвими'', ''домовинами повапленими'' людей, чиї душі не сповнені Божественного блага, Вищого знання.

І сам прикладом свого перебування  на землі, подвигом, ''смертю смерть переміг'' (''смертию смерть поправ''), воскрес…

Етимологічні дослідження підтверджують  початкове значення, вищу духовну  наповненість і поняття смерть, яка в сакральному сприйнятті – лише етап в розвитку вічного життя.

Словники виводять походження загальнослов’янської лексеми смерть до проформи * sъ-mьrtь, де префікс sъ- < * se (заперечна частка, що сходить до генетично мстим. Кореня) [див. Преображенский, 2, с.263, Маковский, с. 290]; коренева морфема  - к  * mьrъt ''відмерлий, безплідний'' –інакше кажучи с- мерть –та,що заперечує гибель, безпліддя.

Згадаймо Л.М. Толстого, який, розпочинаючи один із своїх найважливіших філософських трактатів, планував назвати його ‘‘О  жизни и смерти’’. В ході роботи (як зізнавався сам автор) назва стала  вдвічі коротшою (‘‘О жизни’’), так як ‘‘при ретельному розгляді смерті виявити не вдалося’’[Бурба, с. 78].

Поняття свободи, вічно бажане і недосяжне…Але що таке свобода ? Людина, яка погрузла у гріхи, яка шукає в житті лише задоволень, сповнена брехні та заздрощів, звісно ж схильна бачити у будь-якому законі, в тому числі і в законі віри замах на її свободу. В книзі пророка Ісаї дані слова Ісуса,який відповів на це: '' Ви, ті,хто чинить гріхи, хочете бути вільними? Але ж ви і так вже раби гріха.''(52:11). Бурба

У сприйнятті сучасної людини свобода – це категорія, що має на увазі право індивідуума на вибір, можливість самореалізації у всіх аспектах. В суспільстві, позбавленому духовності, це право доходить до абсурду і переступання через всі правила моралі і людяності. Свобода сприймається як право на виконання будь-яких бажань, забаганок хворої душі та розбалуваного тіла, тіла,яке єдине стає сенсом людського існування.

Звісно ж, релігія, НЕ ВІДКИДАЄ ДОГЛЯД ЗА ТІЛОМ, припускаючи при цьому, що бажання – вияви Господні. ‘‘Хто зайве і старанно для інших очей поститься, дурень’’, -- заявляв Макарій Великий. (Бурба)… Але при цьому істинну свободу віровчення вбачають категорією духовною.

Чудовою ілюстрацією може послужити  одна із етимологічних версій, що виводить походження лексеми свобода на санскр. праформу suo – bho – do (Преображенський),  де перший элемент (suo) – генетично займенникового походження – поступово трансформується в зперечну частку, а дві наступні (bho – do ‘‘буття, те,що дає’’), злившись в процесі спрощення виступають в значенні *bodhi ‘‘тіло, дерево’’ [Маковский, 290]. Інакше кажучи, лексема свобода в древніх сакральних текстах функціонувала в значенні ‘‘поза тілом, незалежно від тіла’’.

Свобода людини – в її духові, -- говорить Господь. ‘‘Не зв’язуйте  себе скарбами на землі, де міль та іржа знищують все, зв’язуйте себе скарбами небесними, бо вони вічні.’’ (Мф.,  96:11) (Бурба). ‘‘Проклята, позбавлена духовного блага людина, яка сподівається на плоть свою, стаючи рабом її ’’ (Иер., 17:8). По суті те ж сказано і в Бхагават-пурані: ‘‘Люди, позбавлені духовного знання, стають рабами плоті своєї і ближніх своїх, вважаючи себе захищеними та вільними’’[4, с.283].Бурба

Імовірно, говорити про істинні  цінності не зовсім коректно будь-якій сучасній людині, що живе у світі  суцільних спокус та зваб. Макарій  Великий говорив: ‘‘ Той, хто веде мову про духовне, не зазнавши його сам, стає лицеміром…’’ (див.Бурба). Лев Толстой в сттті ‘‘ Так что же нам делать?’’ вказував на необхідність всім, хто говорить про духовне, волає про світ, що погрузнув у гріх, ‘‘опам’ятається и оглянеться на себе, щоб не стати горезвісними книжниками та фарисеями.’’

 

 

 

 

 

 

 

  ЛІТЕРАТУРА.

1. Білецький О.А. Принципи етимологічних  досліджень. – Київ, 1950. – 243 с. 

2.. Бурба Д.Е.  Будьте прохожими.  – М.: Изд-во «София», 2004. – 352 с. 

3. Этимологический словарь славянских языков: Праславянский лексический фонд. -  Т. 1- 21. – М.: Прогресс,  1974-1994.

4. Иванов В.В. Общеиндоевропейская  и праславянская языковые системы.  – М.: Высшая школа, 1965. – 537 с.

5. Краткий биологический словарь.  – М.: Наука, 1985. – 387 с.

6. Маковский М.М. У истоков  человеческого языка. – М.: Изд.  центр «Владос», 1995. – 239 с.

7. Маковский М. М. Лингвистическая  генетика. – М.: Изд. центр «Владос», 1992. – 393 с.

8. Преображенский А.Г. Этимологический словарь русского язика в 2 томах. – М.: 1959.

9. Этимологический словарь славянских языков: Праславянский лексический фонд. -  Т. 1- 21. – М.: Прогресс,  1974-1994.