Философия и ее метод

План:

Вступ.

1. Дискусія как вид  суперечки……………………………………………………5

2. Етапи підготовки і проведення дискусії………………………………………6

3. Правила ведення суперечки………………………………………………….9

4. Аналіз дискусії………………………………………………………………..10

Висновки.

Література.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Дискусія — форма колективного обговорення, мета якої — виявити  істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв’язання проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальиий поштовх пробуджує бажання активно мислити.

 Організація дискусії  передбачає три етапи: підготовчий, основний та заключний. На першому етапі доцільно сформулювати тему дискусії й основні питання, які будуть винесені на колективне обговорення, добрати відповідну літературу для підготовки, визначити час і місце проведення дискусії. Учасників дискусії краще розмістити у приміщенні так, щоб усі присутні бачили одне одного в обличчя й добре чули.

 Добір теми багато в чому визначає ефективність дискусії. Звичайно, краще формулювати її проблемно. На обговорення не бажано виносити понад п’ять питань. Якщо тема складна, доцільно зробити невеликий вступ, щоб учасникам дискусії було легше визначитись щодо основних понять.

 На другому етапі обговорюються ті питання, які були винесені на порядок денний. Процесом обговорення керує ведучий. Від виконання ним своєї ролі багато в чому залежать хід і результати дискусії. Щоб не тиснути на присутніх авторитетом, ведучому не слід самому багато говорити. Він це може робити тільки тоді, коли не вистачає інформації для пошуку нового погляду на вже відому проблему. Ведучому треба ставитися до всіх поважливо і однаково, не засуджувати будь-кого з учасників за його, можливо, некомпетентну думку. Різні заклики ведучого на зразок “пам’ятайте про регламент”, “дотримуйтесь правил дискусії”, “будьте цивілізовані” не знімуть загострення пристрастей, а можуть лише образити її учасників. Тому не варто зловживати такими висловами.

 Проте до поведінки  учасників дискусії також є  певні вимоги. По-перше, вони мають  підготуватися до обговорення обраної теми й виявити готовність викласти свою позицію. По-друге, кожен повинен уважно слухати інших і чути, про що саме вони говорять. По-третє, всім бажано поводитися відповідно до загальноприйнятих етичних норм поведінки. Не слід перетворювати дискусію на суперечку, не можна перебивати того, хто виступає, робити зауваження щодо особистіших якостей учасників.

 Якщо під час обговорення виникла пауза внаслідок роздумів учасників, переривати її не слід, бо, можливо, вона допоможе знайти новий цікавий поворот дискусії.

 Третій етап  дискусії — підбиття підсумків. Це, звичайно, робить ведучий. Проте можна доручити це і досвідченому спеціалісту з числа учасників. Він оцінить повноту й глибину розкриття теми, новизну інформації, відзначить різні точки зору, наголосить на значущих результатах обговорення. Добре, якщо до аналізу дискусії будуть залучені й інші учасники. Це допоможе всім краще усвідомлювати й контролювати власну поведінку, а також сприятиме підвищенню рівня культури спілкування під час дискусії. Навіть те обговорення, що начебто не вдалося, також принесе користь, бо виграє не той, хто не помиляється, а той, хто вміє зробити з цього для себе певний висновок.

 Як свідчать спостереження, дискусія не повинна тривати понад три години. Зловживання часом може викликати роздратування у присутніх. Ведучий має відчути кульмінаційний момент, після якого, звичайно, інтерес до обговорення зменшується, і підбити підсумки. Важливо також дотримуватися схваленого регламенту. Як правило, для повідомлення надається 15-20 хвилин, для виступу — 3-5 хвилин.

 Під час обговорення нерідко народжується багато різних думок, іноді цілком полярних (від крайніх лівих до крайніх правих). І тоді учасники відповідно до своїх думок починають тяжіти до людей, думки яких їм близькі. Серед учасників дискусії виникають певні групи, найчастіше так звані меншість і більшість. Тривалий час вважалося, що істина належить більшості, а меншість сприймалася як дестабілізуючий фактор. Справді, більшість використовує психологічний тиск па інших. Проте авторитет її часом ґрунтується на чисельності, а не на правоті. Але, і це підтверджує практика, зокрема сесії Верховної Ради України, де саме меншість викликає творчу активність аудиторії, твердо й послідовно відстоюючи свої позиції. Тим самим вона стимулює більшість подивитися на проблему під іншим кутом зору. Вважається, що погляди більшості змінюються частіше залежно від етики поведінки та спілкування меншості, аніж від її компетентності.

 Сварка під час дискусії починається нерідко тому, що присутня на ній людина починає відчувати гнів або злість. Це явище не можна ігнорувати. Доцільніше розібратися в ньому та знайти шлях, який допоміг би подолати його. Злість може виникнути через страх або сподівання, яке не справдилося. Людина при цьому мучиться, стає жертвою своєї злості або, що буває частіше, виплескує її на інших. Вона легше впорається зі своєю злістю, якщо знайде інші варіанти розв’язання проблеми. Першим кроком до її переборення стане вже те, що людина зрозуміє, що з нею відбувається. Можна зменшити це відчуття, з’ясувавши, що саме його викликало. Якщо зі злістю не покінчити одразу, вона, виникнувши на дискусії, може призвести до того, що зіпсуються взаємовідносини з іншими людьми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Дискусія, як вид суперечки

Дискусія (від лат. discussio - «дослідження») - це публічний діалог, у

процесі якого зіштовхуються  різні, протилежні точки зору. Метою дискусії

є з'ясування і зіставлення  позицій, пошук правильного рішення. Дискусія

- один з видів суперечки.  У риториці суперечка  - це характерне 

обговорення проблеми, спосіб її колективного дослідження, при якому

кожна зі сторін відстоює свою правоту.

Прагнення зайняти власну позицію - сильна потреба людини, пов'язана із

самоствердженням. В атмосфері суперечки максимально виявляються такі

особистісні властивості, як самостійність і нонконформізм. Тому

суперечки цікаві й емоційно притягальні, тому вони постійно

супроводжують життя  окремих  людей і колективів. Там, де панує

авторитарна система мислення, відсутній плюралізм думок, не можуть

успішно розв’язуватися  трудові задачі. Тому керівник повинен володіти

мистецтвом суперечки. У  діловому спілкуванні дискусію спеціально

організовують на зборах, а  також використовують як метод дослідження

ринку. При цьому група  споживачів обговорює під керівництвом ведучого

теми, що цікавлять фірму. Наприклад, така дискусія дозволяє довідатися

реакцію покупців (клієнтів) на вироблений товар ( послугу).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Етапи підготовки і проведення дискусії

Дискусія у службовій  взаємодії - це, як правило, організована

суперечка: вона планується, готується, а потім аналізується.

Охарактеризуємо наступні основні  структурні елементи дискусії:

А)Докомунікативний етап.

Б)Комунікативний етап.

В)Посткомунікативний етап.

1.Фурмулювання проблеми, мети. Оголошення теми, мети, уточнення

ключових понять.

2.Збір інформації про предмет суперечки, визначення понять.

3.Висування і захист тези

4.Добір аргументів

5.Спростування тези й аргументації опонента

6.Формулювання питань до опонентів.

7.Підведення підсумків

8.Оцінка аудиторії

Процес суперечки заснований на деякому протиріччі, яке треба  виявити,

щоб сформулювати проблему, тобто висунути тезу (думка, для обґрунтування істинності чи хибності якої вибудовується доказ) і антитезу  (протилежна думка). Для цього до повної ясності доводяться, визначаються за допомогою енциклопедій, словників, іншої літератури ключові поняття. Потім намагаються свідомо з'ясувати, достовірна чи тільки ймовірна думка (тобто немає доказів «так», але немає і «проти»). Необхідно прагнути до того, щоб теза й антитеза  були простими, лаконічними за формою вираження. Потім збирають усі необхідні знання, дані про предмет суперечки, уточнюють значення понять, термінів, продумують достовірні і достатні аргументи для доказу тези, формулювання питань до опонентів, полемічні прийоми.

Необхідно вибрати стратегію  поводження з урахуванням індивідуальних особливостей  дискутуючи. У залежності від рівня компетентності виділяють сильних учасників і слабких. Сильний - добре знає предмет суперечки, упевнений у собі, логічно міркує, має досвід полеміки, користується повагою й авторитетом. Слабкий - недостатньо глибоко розбирається в обговорюваній проблемі, нерішучий.

За характером  учасників  дискусії  поділяють на «лисиць» і «їжаків». Ці образні найменування виникли з висловлення античного байкаря Архілоха: «Лисиця знає багато всяких речей, а їжак - одну, але велику». Таким чином, «лисиці» - люди широко освічені , але в чомусь недостатньо розбираються, а «їжаки» - заглиблені в одну тему. У залежності від активності учасників дискусії виявляють наступні типи: співчутливі (ведуть обговорення з інтересом), дуже активні (украй зацікавлені в матеріалі), потенційні (нейтрально ставляться  до проблеми), скептики (спостерігачі, що не беруть участі у суперечці).

Ставлення  ведучого до різних слухачів повинно бути диференційованим: сильному треба задавати важкі запитання, до «їжака» звертатися за поясненнями, скептиків треба намагатися втягнути в розгляд проблеми, менш активним пропонувати висловитися в першу чергу. Дискусія відкривається вступним словом організатора. Він повідомляє тему, дає її обґрунтування, виділяє предмет суперечки - положення і судження, що підлягають обговоренню. Учасники дискусії повинні чітко уявляти , що є пунктом розбіжностей, а також переконатися, що немає термінологічної плутанини, що вони в однакових значеннях використовують слова. Тому ведучий визначає основні поняття через дефініцію, контрастні явища, конкретизатори (приклади), синоніми. Сторони аргументують тезу, що захищається, а також заперечення  викладених точок зору, ставлять питання різних типів. Організатор повинен стимулювати аудиторію до висловлень - задавати гострі питання, якщо суперечка починає згасати. Він коректує, направляє дискусійний діалог на відповідність його мети, темі, підкреслює те загальне, що є у фразах опонентів.

Наприкінці відзначається  результат, формується варіант погодженої точки зору чи позначаються виявлені протилежні позиції, їх основна аргументація. Тобто ведучий у заключному слові характеризує стан питання, а також відзначає найбільш конструктивні, переконливі виступи, тактовну поведінку деяких   комунікантів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Правила ведення  суперечки

1.Починайте заперечувати  тільки тоді, коли ви упевнені, що думка

співрозмовника дійсно суперечить вашій .

2.Спочатку наводьте тільки сильні доводи, а про слабкі говоріть після і ніби мимохіть.

3.Спростовуйте фактами,  показом того, що теза протилежної  сторони не випливає з аргументів чи ,що ,висунута  опонентом, теза не доведена. Можна показати хибність висловленої думки чи аргументів, спираючись на те, що висновки, які випливають з них, суперечать дійсності. Не наполягайте на  запереченні доводів опонента, якщо вони ясні й очевидні.

4.Стежте за тим, щоб  у ваших міркуваннях не було логічних помилок.

5.У процесі суперечки  намагайтеся переконати, а не  уразити опонента, пам’ятаючи, що повага до чужих переконань не тільки ознака поваги до чужої особистості, але й ознака широкого і розвиненого розуму, особистості, але й ознака широкого і розвиненого розуму.

6.Умійте зберігати спокій  і володіти собою , постарайтеся знайти вдале

сполучення розуміючої й інтонації, що атакує.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Аналіз дискусії

Останній, заключний етап розглянутого мовного жанру передбачає ретельне

осмислення процесу спілкування. Для цього можна використовувати  такі

питання:

1.Що обговорювалося і  що повинно було дати обговорення?

2.Чи доведена  ведучим   значимість проблеми?

3.Наскільки просто, ясно  і стисло  формулюються теза  й антитеза ?

4.Як удається домогтися однозначного семантичного розуміння термінів,

понять?

5.Які організуючі мовні  дії ведучого у веденні дискусійного  діалогу?

6.Як аргументується теза?

7.Як спростовується теза  опонентів?

8.Питання яких типів  пролунали?

9.Щоспільного і різного, у підсумку, виявлено в позиціях сторін?

10. Чи відповідає сформульована  на початку дискусії мета  отриманим