Господарський процес

          План

Вступ

1. Загальні положеня виконавчого провадження: учасники виконавчого провадження.

2. Підстави та порядок відкриття виконавчого проваження. Наказ господарського суду і пред’явлення  його для виконання.  Видача дубліката наказу.

3. Відстрочка або розстрочка виконання рішення, зміна способу та порядку  виконання рішення, ухвали, постанови. Зупинення виконання судового рішення.

4. Поворот виконання рішення, постанови.

Висновок     

Нормативні акти та література

 

 

           Вступ

Вдало закінчивши судову справу, сторона, на користь якої постановлено рішення постає перед новим процесом - виконання рішення.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження  та примусове виконання рішень інших  органів — це сукупність дій органів  і посадових осіб, спрямованих  на примусове виконання рішень судів  та інших органів чи посадових  осіб, які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених Законом України "Про  виконавче провадження", іншими нормативно-правовими  актами, а також рішеннями, що відповідно до Закону України "Про виконавче  провадження" підлягають примусовому  виконанню.

Головним конституційним обов’язком України на шляху розбудови  правової демократичної держави  є утвердження та забезпечення прав і свобод людини та їх гарантії, що визначають зміст і спрямованість діяльності держави та захищаються судом.

Примусове виконання рішень судів покладено на державну виконавчу  службу, яка входить до системи  Міністерства юстиції України, і  після набрання чинності Законом  України «Про державну виконавчу  службу» від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР, реформована із судових виконавців в окрему службу державного виконання  в системі органів виконавчої влади.

Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених Законом України «Про державну виконавчу  службу», адже невиконання будь-якого  рішення підриває авторитет органів  законодавчої, виконавчої і судової  влади, що ускладнює виконання ними повноважень, встановлених Конституцією і законами України.

З введенням у дію з 1 липня 1999 року Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV державній виконавчій службі надаються широкі процесуальні повноваження. Цей закон визначає умови і порядок виконання рішень судів і інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку.

Актуальність теми полягає  в необхідності продовжувати підвищувати  рівень правового регулювання для  того, щоб спростити та вдосконалити можливість його застосування на практиці. Тема виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду розглядалася багатьма визнаними вченими  в галузі науки господарського процессуального права. Серед них слід відзначити В.А. Кройтор , М.М. Фролов , М.М. Ясинок , В.Е. Беляневич , С.Я. Фурса , С.В. Щербак .

Об’єктом дослідження  курсової роботи є чинне цивільно-процесуальне та господарсько-процесуальне законодавство  України.

Предмет дослідження –  процесуальні питання, пов’язані з  виконанням рішень у господарських  справах.

Метою курсової роботи є  дослідження процесуальних питань, пов’язаних з виконанням рішень у  господарських справах. Завданням данної роботи є визначити теоретичні засади дослідження виконання рішень у господарських справах, охарактеризувати особливості звернення судового рішення до примусового виконання, дослідити повноваження органів державної виконавчої служби та суду, пов’язані з виконавчим провадженням по примусовому виконанню рішень. Для дослідження даної теми були використані системний метод і метод аналізу.

 

 

 

1. Загальні положеня виконавчого провадження: учасники виконавчого провадження.

Метою господарського процесу  є встановлення взаємовідносин сторін, винесення і виконання законного  та обґрунтованого рішення з господарського спору. Тому господарське процесуальне провадження охоплює всі питання, пов’язані як з розглядом, вирішенням господарських спорів, так і з  виконанням рішень господарського суду.

Вступивши в законну силу, рішення господарського суду набувають  якості обов’язковості і «виконавчості», внаслідок чого сторони зобов’язані  діяти згідно з приписом рішення.

Виконання рішення господарського суду є завершальною і важливою стадією  господарського процесу.

Реальний захист відновлення  порушених суб’єктивних прав юридичної  особи, громадянина-підприємця можуть бути забезпечені лише тоді, коли боржник  добровільно підкоряється рішенню  господарського суду або буде примушений до цього компетентними органами, коли буде виконане рішення господарського суду. Кожне рішення господарського суду повинно бути виконане у встановленому  законодавством порядку, тобто реалізоване  для досягнення тієї мети, про яку  дбала зацікавлена організація, коли зверталася до господарського суду. В іншому випадку звернення до цього органу виявилося б непотрібними витратами коштів, сил, часу сторін і господарського суду, оскільки захист прав є не що інше, як його реальне, в  необхідних випадках — примусове  здійснення. Тому в рамках господарського процесу регулюються і здійснюються не тільки правовідносини по розгляду й вирішенню господарських справ, але й по виконанню прийнятих  рішень.[6, с. 164]

Примусове виконання судових  рішень забезпечує їх сталість, гарантує здійснення справ, визнаних рішенням господарського суду, і виконання підтверджених ним обов’язків. Виконавче провадження — це стадія господарського процесу, в якому спеціальні органи держави провадять примусове здійснення справ суб’єктів господарювання, які підтверджені рішенням господарського суду.

Як стадія господарського процесу виконання судових рішень здійснюється в процесуальній формі, та порядок діяльності органів виконання  заздалегідь приписаний законом. Зацікавленим особам забезпечена можливість брати  участь у виконавчому провадженні, при цьому їм надані певні процесуальні права.[11, c.133]

Чітке і своєчасне виконання  всіх рішень господарського суду робить діяльність його органів ефективною. Саме тому провадження по виконанню  судових рішень має важливе значення і за своєю суттю є заключною  стадією господарського процесу  з конкретної справи.

Рішення, ухвали, постанови  господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території  України. (ст.115 ГПК)

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Пред’явленням наказу до виконання  порушується виконавче провадження.

Провадження по виконанню  рішень будь-якого юрисдикційного органу має важливе значення в механізмі  захисту прав. Помилки, які допущені на цьому заключному етапі захисту  права, можуть звести нанівець попередню  діяльність правоохоронного органу і призвести до зворотнього результату — порушення суб’єктивних прав сторін, які сперечаються. Тому примусове  здійснення порушеного або оспорюваного права знаходиться під контролем  суду, одночасно є заключною стадією  провадження в юрисдикційному органі.

Виконання рішення господарських  судів регламентуються нормами  Господарського процесуального кодексу  України (ст.ст. 115—122), Законом України “Про виконавче провадження”, Інструкцією про проведення виконавчих дій та іншими нормативно-правовими актами.

Необхідно відрізняти примусове  виконання рішення господарського суду відносно боржника від стадії виконавчого провадження, яка складається  з низки процесуальних дій, зокрема  видачі наказу, який може і не бути подано до виконання у зв’язку з добровільним виконанням рішення; видачі дубліката  наказу, якщо останній втрачено; відстрочки, розстрочки, зміни одного способу  та порядку виконання іншим, повороту виконання рішення та інше. Названі  дії пов’язані з виконанням рішення  незалежно від того, яким чином  воно виконується — добровільно  чи примусово.

Вказані дії мають одну мету — реальне забезпечення захисту  дійсно порушеного або оспорюваного права. Вони становлять самостійну і  заключну стадію господарського процесу. Норми, які регулюють провадження  в господарському суді, становлять самостійний інститут господарського процесуального законодавства.

Згідно із Законом України  “Про виконавче провадження” примусове  виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка  входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України “Про державну виконавчу  службу” примусове виконання  рішень здійснюють державні виконавці  районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної  виконавчої служби та інші органи, організації  і посадові особи, які здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених Законом “Про виконавче провадження”.

У виконавчому провадженні  беруть участь державні та інші органи й посадові особи, до компетенції  яких входить примусове виконання  рішень господарського суду, і сторони (стягувач і боржник).[10, c.323]

Учасниками виконавчого  провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної  діяльності - суб'єкти господарювання.

Для проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхідних випадках залучаються поняті, а також  працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і  піклування, інших органів і установ.

Умови і порядок виконання  рішень судів та інших органів (посадових  осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному  порядку, визначає Закон України "Про  виконавче провадження".

Поняття сторін виконавчого  провадження визначено статтею 11 вказаного закону, а саме - сторонами  у виконавчому провадженні є  стягувач і боржник.

Стягувач та боржник –  фізичні або юридичні особи, стосовно яких згідно з виконавчим документом має бути відповідно здійснено захист (поновлення) порушеного законного  права чи інтересу та забезпечення виконання покладеного рішенням уповноваженого органу обов’язків (вчинення певних дій або утримання від  їх вчинення).[3]

Стягувач – це особа, яка  за наявності належного виконавчого  документа, виданого на її користь чи в її інтересах, звернулась до державного виконавця із заявою за захистом своїх  прав або охоронюваних законом інтересів.

Боржником є особа, яка  зобов’язана відповідати за виконавчим документом внаслідок заяви стягувача, в інших, визначених законом, випадках шляхом вчинення певних дій (передати майно, виконати інші обов’язки, передбачені  рішенням) або утримання від їх вчинення.

Кожна із сторін має матеріально-правову  чи іншу заінтересованість у виконанні  певного рішення і бере участь у процесі від свого імені.

На боржника поширюється  матеріально-правова дія виконавчого  документа щодо сплати виконавчого  збору та компенсації витрат на здійснення виконавчих дій.[10, c. 326]

Передбачено можливість участі у виконавчому провадженні кількох  стягувачів або боржників.

Стаття 57 Конституції України  кожному гарантує право знати  свої права і обов’язки.

Як відомо, усі законодавчі  акти повинні основуватись на принципах, закріплених в Основному Законі України – Конституції.

На виконання цього  принципу законодавець за допомогою  статті 7 Закону України "Про виконавче  провадження" визначає гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому  провадженні, які, перш за все, виражаються  у тому, що державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права у точній відповідності  із законом і не допускати у  своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і  юридичних осіб. 

Сторони виконавчого провадження  мають право:

         - брати участь у виконавчому провадженні самостійно або може доручити участь у виконавчому провадженні одному із співучасників;

- реалізовувати свої права і обов’язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь громадянина у виконавчому провадженні не позбавляє його права мати представника, за винятком випадку, коли боржник зобов’язаний згідно з рішенням вчинити певні дії особисто;

- знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні і письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі при проведенні експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими цим Законом;

- укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується судом, оспорювати належність майна і його оцінку, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами;

- оцінити обов’язковість відкритого виконавчого провадження;