Структура соціальної екології та її місце в системі наук

Зміст

 

Вступ 2

1. Предмет  і завдання соціальної екології 3

2. Історичні  передумови зародження та становлення  соціальної екології 5

3. Соціоекосистеми  як об’єкт вивчення соціальної  екології 8

4. Структура  соціальної екології та її  місце в системі наук 11

Висновки 13

Список використаної літератури 14

 

 

 

Вступ

 

Необхідність осмислення й подолання сформованої ситуації висунула екологічну проблематику на одне з перших місць в ієрархії глобальних проблем сучасності. У  наш час велика кількість екологічних  проблем не є суто природного походження. Все частіше на різних форумах  учених, суспільних і політичних діячів звучать тривожні заяви про те, що сукупна людська діяльність здатна докорінно підірвати природну рівновагу  біосфери й тим самим поставити  цивілізацію перед загрозою загибелі (варто згадати про демографічний  вибух та науково-технічну революцію). Усе більш активно обговорюються  соціальні проблеми наростаючого екологічного й технологічного ризику.

Для їх вирішення  таких проблем треба шукати нові шляхи. Саме такі шляхи для вирішення  антропогенних екологічних проблем  пропонує соціальна екологія. Йде  пошук оптимальних програм вирішення  екологічних проблем, розглядалися різноманітні аспекти екологічної  переорієнтації економіки, технології, утворення суспільної свідомості.

Подана робота описує соціальну екологію як окрему міждисциплінарну галузь науки, яка має власний  предмет і об’єкт дослідження, свої завдання.

 

1. Предмет і завдання  соціальної екології

 

Існує кілька визначень соціальної екології.

Соціальна екологія - наукова дисципліна, яка розглядає взаємини в системі " суспільство - природа ", що вивчає взаємодію і взаємозв'язки людського суспільства з природним середовищем (Микола Реймерс).

Але подібне визначення специфіку  даної науки не відображає. Соціальна  екологія в даний час формується як приватна самостійна наука зі специфічним  предметом дослідження, а саме:

• склад і особливості інтересів соціальних верств і груп, що експлуатують природні ресурси;
• сприйняття різними соціальними верствами і групами екологічних проблем і заходів з регулювання природокористування;
• облік і використання в практиці природоохоронних заходів особливостей та інтересів соціальних верств і груп

Таким чином, соціальна екологія - наука про інтереси соціальних груп у сфері природокористування. [14]

У поле зору соціальної екології попадають не тільки й не стільки природні процеси взаємодії  живих організмів із природним середовищем, скільки процеси взаємодії складних еко- і соціосистем із соціальними по своїй сутності, тобто виниклими в результаті активної суспільної діяльності людини, взаємозв'язками суспільства зі штучно створеними, до людини не існуючими елементами середовища, що несуть на собі відбиток діяльності людей. При цьому руйнуються звичні перегородки між циклом природничих наук (про природу), з одного боку, і соціальних наук (про суспільство й людину як його суб'єкт) з іншого, але одночасно конструюються нові, об'єднуючі предметні зв'язки між цими двома різними групами наук.

Таким чином, соціальна  екологія вивчає структуру, особливості  й тенденції функціонування об'єктів  особливого роду, об'єктів так називаної "другої природи", тобто об'єктів  штучно створеного людиною предметного  середовища, взаємодіючого з навколишнім  природним середовищем. Саме існування "другої природи" у переважній більшості випадків породжує екологічні проблеми, що виникають на стику  екологічних і соціальних систем. Ці, соціоекологічні у своїй сутності проблеми й виступають як об'єкт соціоекологічного дослідження. [10]

Соціальна екологія як наука має свої специфічні завдання й функції. Її головними завданнями є: дослідження відносин між людськими  співтовариствами й навколишнім  географічно-просторовим, соціальним і культурним середовищем, прямий і побічний вплив виробничої діяльності на склад і властивості навколишнього середовища. Соціальна екологія розглядає біосферу Землі як екологічну нішу людства, зв'язуючи навколишнє середовище й діяльність людини в єдину систему "природа-суспільство", розкриває вплив людини на рівновагу природних екосистем, вивчає питання керування й раціоналізації взаємин людини й природи. Завдання соціальної екології як науки також у тім, щоб пропонувати такі ефективні способи впливу на навколишнє середовище, які б не тільки запобігали катастрофічним наслідкам, але й дозволяли істотно поліпшити біологічні й соціальні умови розвитку людини й усього живого на Землі.

Вивчаючи причини  деградації середовища перебування  людини й заходи для її захисту  й удосконалення, соціальна екологія повинна сприяти розширенню сфери  свободи людини за рахунок створення  більш гуманних відносин як до природи, так і до інших людей. [13]

 

2. Історичні передумови  зародження та становлення соціальної  екології

 

До числа інтегративних  наук, в яких синтезуються різноманітні загальнонаукові, суспільствознавчі  і технічні знання, відноситься і  соціальна екологія. "Сьогодні особливо стало очевидним: якщо взаємодія  суспільства і природи є об’єктом дослідження науки, суспільного  визнання в цілому, то предметом  наукового пізнання стали відносини  між суспільством і природою лише в ХХ столітті в спеціалізованій  науці про навколишнє середовище – соціальній екології". [8] Як це часто буває в історичному розвитку науки, предмет соціальної екології зазнав істотних змін за майже 80-тирічну історію цієї дисципліни. Соціальна екологія виникла і розвивалась під впливом біоекології, в зв’язку з чим і загальноекологічний понятійний апарат науки. Водночас соціальна екологія використала просторово-часовий підхід соціальної географії і економічної теорії дистрибуції, що відбилось на визначенні предмету її дослідження. [1] В.Д. Комаров вважає, що соціальна екологія виникла в 10-20-і роки ХХ століття як складова нової галузі соціології – соціології міста (або урбосоціоекології). [8] Водночас Д.Ж. Маркович у своїй праці "Соціальна екологія" наводить факти про одне з перших визначень соціальної екології видатного представника класичної екології людини Р. Маккензі. В 1927 році він визначив екологію людини як науку про територіальні і часові відношення людей, які зазнають впливу селективних, дистрибутивних і акомодаційних сил середовища. По суті виникнення і розвиток соціальної екології відображає зростаючий інтерес соціології до проблем навколишнього середовища, тобто соціологічний підхід до екології людини, який на перших порах приводить до виникнення екології людини, а потім і соціальної екології.

 До 60-70 років  ХХ століття соціоекологія розвивається як прикладна урбосоціоекологія, орієнтована на вирішення завдань раціоналізації міських поселень.

 В 1970 році  на Всесвітньому конгресі соціологів  у Варні створений Дослідницький  комітет всесвітнього об’єднання  соціологів з проблем соціальної  екології. Власне цим і було  визнано існування соціоекології як самостійної наукової галузі. Потреби масштабного вирішення екологічних завдань за умов кризової соціально-екологічної ситуації сприяли розвитку соціальної екології. [1]

 Загальноприйняте  тлумачення предмету соціальної  екології дав ще у 1945 році  відомий американський еколог  Радерік Маккензі: Соціальна екологія має справу не тільки з існуючою в даний час екосистемою. Просторові відносини і відносини щодо підтримання життя, які виникли внаслідок взаємодії людських істот, постійно перебувають в процесі змін як реакція на комплекс екологічних і культурних чинників. Завдання соціальної екології полягає у вивченні даних процесів, розумінні принципів функціонування і природи сил, що їх породжують. Ми спостерігаємо як в середині ХХ століття під впливом природничих наук соціологічний підхід до пізнання суспільного життя в його антагонізмах поступається місцем соціобіологічній парадигмі. Біологічні і соціальні аспекти екології неподільні. Мережа життя така ж складна як і біологічна система і обидві вони є елементами єдиного цілого, – підкреслювали американські вчені Р. Кемпбел і Дж. Уод в 1972 році. [11]

На думку відомого російського еколога А. Горєлова (2000р.) точним відліком сучасної соціальної екології можна назвати початок 60-х років ХХ століття, коли стало ясно, що на нашій планеті має місце екологічна криза. Перший етап розвитку соціальної екології можна назвати емпіричним, так як в дослідженнях домінував збір даних засобами спостережень. Цей напрямок екологічних досліджень на початку 70-х років привів до виникнення системи глобального фонового моніторингу – спостережень і збору даних про екологічну ситуацію на планеті. [5]

В 1972 році вийшла книга  групи Д. Медоуза "Пределы роста" в російському варіанті видавництва "Прогресс", яка заклала основу виникнення нового етапу соціальної екології. Створення моделей "світу" ознаменувало початок етапу моделювання. Особливий успіх даної книги пов’язаний як з сенсаційними висновками і прогнозами, так і можливістю побудови математичних електронних моделей найрізноманітніших сторін людської діяльності. Їх значення особливо велике в плані синтезу розумових і комп’ютерних моделей з метою досягнення оптимального результату.

Третій етап у  розвитку соціоекології в повоєнний період розпочинається після проведення у 1992 році конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро. Участь 179 держав в її роботі і розробка всесвітньої стратегії сталого розвитку ознаменували собою початок третього глобально-політичного етапу соціальної екології. В його основі – право людини на гармонійне життя з навколишнім середовищем.

Розвиток соціальної екології в Україні пов’язаний з  науковою діяльністю Львівського соціоекологічного центру під керівництвом проф. Г.О.Бачинського. Науковим визнанням його успішної діяльності стало проведення у 1986 році під егідою ряду вищих наукових академічних закладів першої та теренах колишнього СРСР конференції з питань соціальної екології. В матеріалах конференції розглянуті теоретичні і прикладні завдання соціоекології, її місце в системі наук, наукова, освітня, виховна і просвітницька роль соціоекологічної науки.

В 1991 році виходить у світ наукова монографія Г.О. Бачинського  ”Социоэкология: теоретические и прикладные аспекты”, у якій автор обґрунтовує наукові атрибути соціальної екології. [1]

У 1994 році соціальна  екологія на правах загальноосвітнього предмету про особливості взаємодії  людського суспільства з навколишнім  середовищем запроваджена в усі  вищі навчальні заклади України.

В 1995 році вийшов з  друку навчальний посібник за редакцією  проф. Г.О. Бачинського “Основи соціальної екології” як базовий для викладання даного курсу у вузах України.

У 1997 році у Львові проведено другу міжнародну наукову  конференцію з проблем соціальної екології. У матеріалах конференції  “Питання соціоекології” підсумовані результати розвитку соціоекологічної науки в Україні за 10 років з початку проведення першої наукової конференції. Конкретизовані дефініції науки, її теоретико-методологічна база, методичний апарат. В цьому ж році О. Салтовський опубліковує курс лекцій з “Основ соціальної екології”, в яких розглянуті історичні, теоретичні, освітні та виховні аспекти розвитку цієї науки. [13]

 

3. Соціоекосистеми як об’єкт вивчення соціальної екології

 

Об'єктом пізнання для соціальної екології виступає система  взаємодії суспільства з природою. Це стосується як зовнішньої (взаємодія  з природним середовищем), так  і внутрішньої (взаємодія соціального  і біологічного в людині) його сторін. Відношення суб'єкта до вказаного об'єкта з метою оптимізації останнього є предметом фундаментального і  прикладного соціально-екологічного дослідження. [10]

В наш час емпіричні  дослідження в даній проблематиці носять, у свій більшості, фрагментарний  характер, що стосуються окремих моментів вказаної взаємодії і в кращому  випадку ведуться на стику двох-трьох  предметних наук. В такому випадку, вони не можуть дати значних і переконливих рекомендацій практиці природокористування, не мають цілісної основи. Необхідна  дослідницька робота на фундаментальному рівні соціальної екології, як інтегративної  науки. Саме остання, узагальнюючи дані предметних теорій на методологічній основі реалістичної філософії, розвиває теорію взаємодії суспільства і  природи. [8]

Фундаментальні  соціально-екологічні дослідження  дають можливість системно об'єднати емпіричні дослідження конкретно-предметних наук і на базі конкретизації узагальнюючої  соціально-екологічної теорії перетворити  їх у прикладні дослідження, що дають  можливість практично оптимізувати взаємодію суспільства з природою в цілому. Становлення закономірностей  природи і суспільства є, на нашу думку, одним з головних шляхів підвищення ефективності конкретних (прикладних) соціально-екологічних досліджень. [11]

Природознавство, яке  є основою будь-якого людського  пізнання, сприяє розвитку соціальної екології перш за все, вдосконаленням загальної картини світу вченням  про біосферу і субстрат людини.

Суспільні науки  дають соціальній екології теоретичні відомості про закономірності руху продуктивних сил, про економічні процеси  на основі життя суспільства, картину  прогресу цивілізації і культури.