Типи та форми власності

 

 

Зміст

 

Вступ

1.Власність як економічна  категорія……………………………………………………….3

2.Система відносин власності………………………………………………………………6

3.Суб'єкти та об'єкти власності……………………………………………………………..8

4.Типи та форми власності…………………………………………………………………10

Висновки…………………………………………………………………………………….13

Список використаної літератури…………………………………………………………..,15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Фундаментом усієї системи економічних відносин є відноcини власності.Власність містить низку підсистем суспільних відносин (економічних, соціальних, правових, психологічних, національних тощо), що прямо й опосередковано стосуються привласнення предметів природи у процесі праці та привласнення матеріальних і духовних благ через соціально-економічну форму суспільного способу виробництва. Двома найважливішими підсистемами є економічна та юридична власність. Економічна власність має кількісну та якісну сторони. Перша означає певну сукупність матеріальних благ, різноманітних об'єктів власності (засобів праці, предметів праці, робочої сили, предметів споживання, цінних паперів, грошей тощо), об'єктів інтелектуальної власності (патентів, ліцензій та ін.). Друга виражає систему виробничих відносин між людьми з приводу привласнення об'єктів власності в усіх сферах суспільного відтворення (у безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні). В діалектичній єдності цих двох сторін власності (тобто економічна власність) означає привласнення індивідом, колективом, державою та іншими суб'єктами засобів виробництва, предметів споживання, послуг та інших об'єктів власності в усіх сферах суспільного відтворення. Вона належить до базисних відносин і не залежить від волі та свідомості людей. Право власності та його модифікація опосередковано впливає на процеси привласнення . Соціальний аспект власності розкриває процес утворення й розвитку класів, соціальних груп і взаємоутворення між ними, залежно від відношення до засобів виробництва, способів отримання певної частки суспільного багатства. Політичний аспект власності характеризує наявність впливу на політику держави залежно від привласнення засобів виробництва, інших об'єктів власності. Психологічний аспект власності відображає наявність почуття господаря у працівників або його відсутність, ставлення до власності як до своєї або чужої. Національний аспект власності характеризує наявність або відсутність різноманітних об'єктів власності.

 

 

 

 

 

 

1. Власність як економічна категорія

 

Власність є однією з найбільш фундаментальних і основоположних економічних категорій. Разом з тим - це одна з найскладніших категорій, бо має в собі багато ознак, форм прояву і систем функціонування.

Власність, з економічної точки зору, — це економічна категорія, яка відображає належність майна певній фізичній або юридичній особі, умови володіння ним, розпоряджання і користування . Це відносини між економічними суб'єктами стосовно привласнення матеріальних благ. Власність виступає як сукупність матеріальних благ, результатів інтелектуальної діяльності, певної суми грошей, цінних паперів, які можуть передаватися в користування іншим суб'єктам за відповідну плату, або відчужуватися шляхом продажу об'єктів власності на ринку.

Власність визначає:

- спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва

- мету функціонування і розвитку економічної системи

- соціальну структуру суспільства та економічне становище кожної соціальної групи

- характер стимулювання трудової діяльності

- спосіб розподілу результатів виробництва і характер споживання

Категорія  власності має правовий аспект,який реалізується через право власності. Саме вона визначає соціально-економічну структуру суспільства, економічне й політичне становище класів, соціальних груп людей і взаємовідносини між ними, бо складає основу всіх виробничих відносин суспільства та визначає їхню суть.

Право власності – це сукупність узаконених державою прав і норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб,які складаються між ними з приводу привласнення й використання об'єктів власності. Право власності охоплює правові норми, які закріплюють і охороняють стан приналежності матеріальних благ конкретним особам. Оскільки влада над річчю неможлива без того, щоб інші особи ставилися до неї як до чужої, власність означає відношення між людьми з приводу речей. Всі інші особи, забов’язані утримуватися від будь-яких зазіхань на чужу річ і на волю власника мати цю річ. Таким чином, власність це суспільні відносини, які характеризуються двома основними ознаками: вони виникають з приводу речей, мають вольовий зміст.

У сучасній економічній теорії значного розвитку набув напрям економічного аналізу-неоінституціоналізм.В основі лежить так звана теорема Коуза, що була сформульована лауреатом Нобелівської премії, професором Чикагського університету Р. Коузом. Ця теорема розкрила економічну суть прав власності, що, на думку послідовників Р. Коуза, полягає в тому, що власність - це не ресурс сам по собі, а частка прав з використання ресурсу. Згідно з цією теорією повний "набір прав" складається з таких 11 елементів(який ще називають переліком Оноре,на честь англійського юриста А.Оноре,який вперше запропонував його в 1961 році):

1) право володіння, тобто  право виключного фізичного контролю над благами.

2) право користування, тобто  право застосування корисних  властивостей блага для себе.

3) право на управління, тобто право вирішувати, хто і  як буде забезпечувати використання благ.

4) право на дохід, тобто  право мати результати від  використання благ.

5) право суверена, тобто  право на врегулювання, споживання, зміну чи знищення блага.

6) право на безпеку, тобто  право захисту від експропріації  благ і шкоди з боку зовнішнього  середовища.

7) право на передачу  благ у спадок;

8) право на безстроковість  володіння благом.

9) заборона на використання  способом, що завдає шкоду довкіллю.

10) право на відповідальність  у вигляді стягнення, тобто можливість  стягування блага для оплати  боргу.

11) право на залишковий  характер, тобто право на існування  процедур та інституту, що забезпечують  відновлення порушених правомірностей.

Право власності закріплює матеріальну основу будь-якого суспільства -економічні відносини власності. Тому відносини власності і право власності - взаємопов’язані категорії. Право власності є юридичним вираженням, формою закріплення економічних відносин власності.

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Система відносин власності

 

Вивчення структури економічної системи в тій або іншій країні неминуче призводить до виникнення перед дослідником питання: кому належать засоби виробництва, хто розпоряджається створеним у процесі виробництва суспільним продуктом? Відповідь на ці запитання тісно пов'язана з привласненням засобів виробництва і його результатів. Тому, щоб з'ясувати природу тієї або іншої економічної системи певного суспільства, необхідно передусім розкрити зміст системи відносин власності.

Будь-яка виробнича діяльність людей починається з відносин власності. Так, щоб розпочати виробництво матеріальних благ, необхідно спочатку оволодіти об'єктивними умовами виробництва — землею, будівлями, засобами і предметами праці, тобто привласнити їх. Хто привласнив засоби виробництва, той стає господарем продуктів виробництва, розподіляє й обмінює їх у своїх інтересах.

Відносини власності є складною і багатогранною категорією, котра виражає сукупність всіх суспільних відносин. Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Привласнення означає ставлення до певних речей як до своїх.

Спочатку відносини власності виступали у формі певних історичних звичаїв. Із виникненням держави стали розроблятися юридичні закони, які визначали, за якими правовими нормами привласнюється і розподіляється суспільне багатство між різними суб'єктами.Спочатку власність розглядалася економічною наукою як фізична наявність речі у певної особи і можливість її використання. У процесі розвитку економічної науки уявлення про відносини власності розширювались, поглиблювались, а тому змінювались. Розуміння її змісту ставало більш об'єктивним та всебічним. Воно відображало процес еволюційного розвитку самих відносин власності: від колективно-общинних її форм, котрі визначалися колективно-общинним характером виробництва, і до приватної та інших сучасних форм в усіх їх різноманітних проявах. В основі такої еволюції лежить розвиток продуктивних сил суспільства з притаманними їм формами організації виробництва.

Власність визначає економічну структуру суспільства, економічне і політичне становище різних соціальних груп і взаємовідносини між ними, бо становить основу всіх виробничих відносин суспільства.

В економічному розумінні власність являє собою складну систему економічних відносин, які існують у виробництві. Ця система включає:

а) відносини з приводу привласнення умов виробництва та його результатів;

б) відносини з приводу використання виробничих ресурсів;

в) економічні форми реалізації власності.

За об'єктами у відносинах власності можна виділити такі компоненти:

1) власність на засоби  виробництва;

2) власність на предмети  споживання;

3) власність на робочу  силу;

4) власність на результати  інтелектуальної діяльності. Об'єктами  власності можуть бути матеріальні  блага

та результати інтелектуальної діяльності.

Відносини власності виникають також у зв'язку з використанням чужого майна. Зокрема, це має місце тоді, коли власник засобів виробництва сам не веде господарської діяльності. Він дає можливість іншим особам користуватися його майном на договірних умовах. Тоді між власником і підприємцем (орендарем) складаються відносини з приводу використання майна. Прикладом цього може бути оренда — договір про надання за певну плату майна якогось власника для тимчасового користування іншим особам.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Суб'єкти та об'єкти власності

 

Для виникнення відносин власності потрібно, щоб були контрагенти цих відносин, тобто люди, речі та послуги, з приводу яких можуть виникати відносини між людьми щодо їх привласнення. Отже, відносини власності повинні характеризуватись суб’єктами та об’єктами.

Суб’єкти власності — це індивіди, фізичні особи, які в процесі відчуження—привласнення матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Це, як правило, юридично самостійні, економічно відособлені учасники суспільного виробництва — окремі працівники, трудові колективи та державні установи і відомства (наприклад, армія, державні заповідники) тощо.

Суб'єктами власності можуть бути фізичні та юридичні особи і держава в особі державних органів влади.

Об'єкт власності-це все те,що можна привласнити(засоби виробництва,нерухомість інтелектуальна власність,предмети особистого споживання та домашнього вжитку,інтелектуальна власність,гроші,цінні папери,культурні та історичні цінності).

Об’єктами власності може служити все розмаїття національного багатства, включаючи землю з її надрами, водний і повітряний простір, а також твори інтелектуальної праці.

Об'єктами інтелектуальної власності є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці.

Об'єктами індивідуальної власності і власності юридичних осіб можуть бути житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього вжитку, транспортні засоби, продуктивна і робоча худоба, інші засоби виробництва, підприємства, цінні папери та інше майно споживчого та виробничого призначення.

Щоб повніше розкрити поняття власності, потрібно з'ясувати її об'єкти і суб'єкти та взаємодію між ними. Така необхідність зумовлена тим, що в питанні про власність завжди найсуттєвішим було: 1) що є об'єктом власності; 2) у кого і які є об'єкти власності; 3) як вони розподіляються у суспільстві (між самими власниками та між власниками і невласниками). Об'єктами власності можуть бути найрізноманітніші блага: як матеріальні, так і нематеріальні. їх можна поділити на умови або фактори виробництва та результати останнього. В сучасних умовах дедалі більшого значення набуває об'єкт, що є результатом інтелектуальної праці. Як правило, той, хто є дійсним власником умов або факторів виробництва, привласнює і його результат. Тому власності на фактори виробництва (насамперед об'єктивні - засоби виробництва) належить вирішальне значення у сукупності всіх відносин з приводу присвоєння об'єктів власності.

Багатоманітність характерна і для суб'єктів власності, тобто тих, між якими виникають і здійснюються відносини власності. Ними можуть бути як окремі особи, індивіди (за юридичною термінологією - фізичні особи), так і їх об'єднання (юридичні особи). Суб'єктом власності виступає і держава.