Розвиток економічної системи в Україні

Зміст

Вступ ………………………………………………………………… ……. 2

РОЗДІЛ 1.Економічна система: суть, види та класифікація…………………………………….. …………..…………….  3

1.1. Суть економічної  системи…………………………….………...... ….  4

1.2. Класифікація  економічних систем за способами  організації ринку.. 6

1.3. Види економічних  систем…………………………………..……….. 12

1.4. Моделі економічних систем………………………………..……….. 14

РОЗДІЛ 2. Економічна система України………………..……..…….…. 17

2.1. Передумови формування економічної системи України…………………………………………………………………… 17

2.2.Комуністичний експеримент……………………………………….  19

2.3.Характеристика компонентів……………………………………….  22

2.4.Україна на сучасному етапі………………………………………… 29

Висновок………………………………………………………….……… 32

Список використаної літератури………………………..……………… 33

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ:

Людське суспільство  у своєму розвитку завжди застосовувало  різні економічні системи, які відрізняються  між собою в основному за ознаками, а також у підходах до вирішення  ключових проблем економіки.

Сутність економічної  системи полягає в наявності  відповідної міри якісної однорідності, взаємозв’язку елементів, що робить можливим її функціонування. Наприклад, виробничі відносини повинні  відповідати рівню розвитку продуктивних сил, загальноприйняті норми моралі та права — економічним відносинам. З даної точки зору всі елементи економічної системи суспільства  якісно однорідні та утворюють систему.

Економічна система  розглядається як сукупність трьох  складових: відносини між господарюючими суб’єктами, що забезпечують виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів (послуг); системи координації; системи  мотивації і контролю. Порівняльний аналіз названих варіантів дає можливість доповнювати і конкретизувати уявлення про елементи, які характерні даній  системі.

Матеріальною основою  економічних систем виступають продуктивні  сили. Вони є органічним поєднанням особистого та речового факторів. З  даної точки зору продуктивні  сили достатньо повно розглянуті в попередніх темах. Тут відзначимо тільки їх форму спрямування —  науково-технічний прогрес. Останній — найглобальніша закономірність становлення  людської цивілізації.

В цій курсовій роботі  розглянемо виникнення економічної  системи, її історичний розвиток, різні  підходи до класифікації , а також  становлення і розвиток економічної  системи України.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.Економічна система: суть, види та класифікація.

 

1.1 Суть економічної системи.

Економічна  система - це форма організації економіки, господарський механізм, завдання якого полягає в тому, щоб знаходити шляхи і методи ефективного використання обмежених (рідкісних) виробничих ресурсів. Функціонує економічна система з допомогою таких економічних інститутів, як власність, грошова система, урядові органи, податки, гроші, доход, планування, виробництво, прибуток тощо. Таким чином, економічна система трактується як комплекс економічних інститутів, набір яких приблизно однаковий у будь-якій системі.

Досучасні економічні системи:

Економічна  система первісної общини базувалась на спільній власності. Засоби праці були спільною власністю, а вироблений продукт розподілявся в інтересах всієї общини в цілому. Найбільшу долю отримували вожді, мисливці, воїни. Між всіма іншими членами общини продукт розподілявся порівну.

Рабство означало перехід до приватної власності в її абсолютній формі. Власністю рабовласника є не тільки земля, засоби виробництва, але і сама людина, яка на нього працює. Раб не має сім'ї, будинку, господарства.

Феодалізм розвинув приватну власність в абсолютній формі і в той же час послабив її абсолютний характер. Кріпак виступає і як суб'єкт, і як об'єкт власності. Як суб'єкт власності він має землю, сільськогосподарський реманент, худобу тощо. За звичаєвим правом в його рішення в межах його власності та сім'ї поміщик не втручався. Як об'єкт власності кріпак був змушений до відробіткового оброку (панщини), натурального (продукти виробництва) та (або) грошового оброку.

 

 

Структурними  елементами в будь-якій економічній  системі виступають:

1. Продуктивні сили, які включають предмети праці, засоби праці,  науку, інформацію, робочу силу,  їх рівень визначається рівнем розвитку науки і техніки під впливом НТП, професійною та кваліфікаційною структурою робочої сили, науково-технічним потенціалом, розвитком інформаційних технологій тощо.

2. Соціально-економічні відносини, що ґрунтуються на певній формі власності на засоби виробництва. Власність характеризує відносини між людьми щодо присвоєння засобів і результатів виробництва. Відносини власності є визначальними у структурі економічної системи, оскільки вони зумовлюють соціально-економічну специфіку даного суспільства. По-перше, вони визначають, хто реально володіє, користується і розпоряджається засобами виробництва, на чию користь розподіляється суспільне багатство; по-друге, вони визначають поділ суспільства на класи і соціальні групи, лежать в основі диференціації суспільства на багатих, середніх і бідних, оскільки багатство розподіляється відповідно до вкладених ресурсів, їх розмірів; по-третє, вони показують, хто має економічну владу і керує суспільством; по-четверте, вони значною мірою визначають систему економічних інтересів та специфіку економічних суперечностей, що виникають у різних господарських суб'єктів.

3. Техніко-економічні   відносини,   які   визначаються   рівнем розвитку техніки і технології та характеризують поділ праці і взаємовідносини   людей у   процесі   виробництва.   Вони   є матеріально-речовим змістом виробництва і передбачають існування певних форм та методів організації праці на рівні окремих підприємств.

4.  Організаційно-економічні  відносини -  це  відносини,   що стосуються    встановлення    ефективних    форм    організації економічних зв'язків між підприємствами, які проявляються у процесах спеціалізації, кооперації, комбінування, концентрації виробництва.

5. Господарський механізм — це сукупність форм, методів та систем управління господарством на макрорівні на основі використання   економічних   законів,   економічних   важелів, правових норм та інституційних утворень.

6.  Тип економічних зв'язків між господарськими суб'єктами. Цей елемент показує, яким чином переважно встановлюються економічні зв'язки: або через систему цін і ринків, або через адміністративно встановлені структури, або через довгострокові угоди, що укладаються між партнерами.

Ці елементи певною мірою присутні у кожній економічній  системі. їх специфіка якраз і  визначає суть певного типу економічної  системи.

У праці "Японська економіка перед вибором: процвітання  або занепад", що побачила світ в 1986 році в Токіо, відомий японський  економіст Наохіро Амая сформував  суть основних форм управління, притаманних  тій чи іншій економічній системі. Зокрема, він виділяє "модель Рікардо", основу якої складає абсолютна роль ринкового механізму при нульовій ролі держави; "модель Сталіна", для  якої характерна нульова роль ринку  при абсолютній ролі держави; "проміжну модель" з її нескінченною різноманітністю  співвідношень між частками держави  та приватного підприємництва у прийнятті  рішень, їх змінність, рухливість

Класифікація економічних  систем за типом власності

Теоретична концепція, що формувалась століттями від Платона  до Маркса, зреалізувавшись у Жовтневому перевороті 1917 року в Росії, спричинила процес одержавлення засобів виробництва.

З цього часу загальним  критерієм, який застосовується для  класифікації економічних систем, є  відношення власності (або кому належать засоби виробництва). При порівнянні економічних систем ХХ ст. визначальною є належність "до однієї із двох категорій: капіталізм (засоби виробництва належать приватним капіталістам) або соціалізм[6] (засоби виробництва належать суспільству  чи державі, як його представникові)". За цим критерієм, до першої категорії  відносили, наприклад, США, Францію, Швецію і Німеччину (до - і післявоєнну), а до другої - держави Варшавського блоку, комуністичний Китай, Югославію та Кубу. Протилежність цих економічних систем надавала такому аналізу ідеологічного забарвлення і робила його не надто складним. Прихильники кожної із систем узагальнювали переваги своєї і деталізували хиби іншої.

 

1.2 Класифікація економічних систем за способом організації ринку

Цей підхід дещо деталізує  відмінності між національними  економічними системами, які узагальнюються термінами капіталізм та соціалізм. Насамперед, це стосувалося Франції, економіка якої після другої світової війни набула певних особливостей, оскільки в державі співіснували та ефективно функціонували:

1)  сектор вільного  підприємництва;

  2) сектор державної  власності, включаючи повністю  чи частково націоналізовані  фірми;

3)  економічне  планування;

4)  урядове регулювання

Цю економічну систему  часто називали "середнім шляхом" (англійською - Middle Way Economy).

 Коли говорять  про капіталізм, то найчастіше розрізняють:

1)  ринковий капіталізм, який характеризується приватною  власністю на засоби виробництва,  регулюванням ринковим механізмом  виробництва та розподілу. Як  приклад, називають Англію та  США XIX ст., а також Гонконг у  ХХ ст.

2) змішаний капіталізм, в якому переважає приватна  власність, ринковий механізм  виробництва і розподілу модифікований  втручанням уряду і фактом  володіння ним частиною продуктивної  власності держави. Приклади охоплюють  США, Японію, Канаду, а також більшість  країн Західної Європи.

Для характеристики німецького капіталізму часто вживають термін соціальна ринкова економіка, як "метод соціальної політики, який поєднує у собі принцип свободи  на ринку з принципом соціального  зрівнювання".

1) плановий соціалізм,  який характеризується державною  власністю на засоби виробництва  та державним плануванням виробництва  і розподілу. Як приклад, називають  колишні СРСР та Східну Німеччину;

2)  ринковий соціалізм,  де засоби виробництва належать  державі або трудовим колективам, а виробництво і розподіл регулюються  ринковим механізмом. Прикладами  були колишня Югославія та  Угорщина другої половини 80-х  років.

Погляди на класифікацію економічних систем:

"Прагматична  теоретична модель" Богдана Гаврилишина

На думку Б.Гаврилишина, попередні класифікації побудовані на "доктринерських теоріях XIX ст.", не можуть дати відповіді на багато запитань. Сучасна економічна теорія потребує "ідеологічного визволення" та утвердження прагматичної теорії, що стала б привабливою для  всіх.

В основі "прагматичної теорії" має бути абсолютна цінність - людина та її життя. Усі інші явища  повинні розглядатись через призму людини.

Економічну систему  Б.Гаврилишин розглядає як елемент  в архітектурі суспільного ладу. Отже, суспільний лад, як певна система, включає в себе відповідні компоненти:

1)  цінності - переконання,  що впливають на стосунки між  індивідами або групами, на  відносини всередині суспільства;

2)  політичне  правління - сукупність політичних  інституцій та процедур;

3)  економічна  система - спосіб організації  виробництва і розподілу створеного  у суспільстві багатства.

Види  цінностей:

    а) Індивідуалістсько-конкуренційні цінності. Суть цього виду цінностей полягає в тому, що індивідуум розглядається як унікум; "об’єктивним для кожного є те, що його турбують власні потреби і прагнення; кожен шукає шляхи самоутвердження та самовираження".

 Така система  цінностей у найбільш чистому  вигляді сформувалась у США  та Канаді. З еміграцією до Північної Америки відбувався штучний відбір людей, схильних до індивідуалізму ще задовго до того, як вони покинули батьківщину. Це були, звичайно, люди енергійні, які через певні економічні чи політичні умови не змогли реалізувати своєї енергії у Старому Світі. Пригадаймо хоча б Галичину чи Буковину 100 років тому. Більшість людей втікала від економічного визиску, релігійної дискримінації або політичних обмежень. Люди, не схильні до індивідуалізму, не покидали насиджених місць. Отже, ті, хто емігрували з Австро-Угорщини чи Німеччини, Великобританії чи Ірландії були схильні до індивідуалістської поведінки, готовими рішуче відстоювати свої інтереси.

У Новому Світі, багатому природному середовищі успіх індивідуума  мав тенденцію бути здебільшого  вигідним для суспільства в цілому. Навіть, коли епоха освоєння прерій поступилася тріумфальній ході технологій, винахід однієї людини міг не лише забезпечити її добробут, а й примножував  можливості для багатьох.

Для кожної людини мірилом власних досягнень у  будь-якій справі є порівняння з  успіхами інших. Отже, стосовно інших  людей успіх досягається шляхом конкуренції. Одні виграють, а інші програють. Суспільне благо - побічний продукт устремлінь індивідуума  до самореалізації. Суспільство, побудоване на сприянні устремлінням індивідуума, служінню його інтересам, "приречене" жити заможно.

б) Групово-кооперативні цінності. Суть цього виду цінностей полягає у тому, що особа розглядається лише як "частинка всесвіту і частинка суспільного ладу. Кожен покликаний відігравати власну роль у ньому, добровільно підпорядковувати себе вищим цілям, виконувати свої обов’язки і реалізовувати своє призначення шляхом кооперативної взаємодії з іншими".

 Основні принципи  цієї системи цінностей ґрунтуються  на тому, що кожен індивідуум  органічно вплетений у тканину  суспільства, шукає свого місця  у його структурі, добровільно  підпорядковує себе груповим  чи суспільним цілям. Достоїнства  людини оцінюються її бажанням  жити так, щоб відповідати сподіванням  інших, а не демонструвати свої  переваги над ними. Доброчесність  людини полягає скоріше у стримуванні  себе, аніж у самореалізації, пристосуванні  до сподівань, ніж в індивідуалістському  самоутвердженні і диференціації.  Такі погляди на доброчесність  формують поведінку, яка є більше груповою, ніж індивідуально-орієнтованою, більше узгодженою, ніж конкуренційною.