Безробіття в Україні

Дата добавления: 09 Ноября 2012 в 00:22
Автор работы: t*********@mail.ru
Тип работы: курсовая работа
Скачать в ZIP архиве (58.45 Кб)
Вложенные файлы: 1 файл
Скачать файл  Просмотреть документ 

курсоова.doc

  —  221.50 Кб

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість — це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість- характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

В Україні прихована  неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна  зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.

Часткова зайнятість — це добровільна неповна зайнятість.

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.

Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями тощо. Під час їх визначення враховують:

  • характер діяльності;
  • соціальна належність;
  • галузева належність;
  • територіальна належність;
  • рівень урбанізації;
  • професійно-кваліфікаційний різень;
  • статева належність;
  • віковий рівень;
  • вид власності.

Окрім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна  та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день.

Сьогодні в Україні  ці види зайнятості охоплюють велику частку населення.

Зайнятість неповний робочий час — це робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.

Тимчасова зайнятість — це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.

Сезонна зайнятість — це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.

В умовах перехідної економіки  в Україні досить поширена не регламентована форма зайнятості, як з функціонує і як первинна, і як вторинна зайнятість громадян.

Нерегламентована зайнятість – це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою.

                  4. Державна політика зайнятості та її ефективність

Вплив держави на ринок  праці здійснюється прямими і  непрямими засобами.

Виникає питання, чи можливе безробіття в нашому суспільстві. Можливо і  неминуче, насамперед через економічну кризу виробництва, зміну форм власності, курс на реалізацію виробництва, технічний прогрес і структурні зрушення в економіці.

Реальні і потенційні масштаби безробіття в Україні в різних формах величини. Фахівці вважають, що тільки прихована форма безробіття (коли троє виконують роботу одного) досягає в границях 37млн. чол. Фактором збільшення безробіття в нашому суспільстві є політика, спрямована на фінансово-кредитну стабілізацію економіки, утримання росту інфляції. В усьому світі такий напрямок внутрішньої політики держави сприяє зниження попиту на робочу силу і збільшує армію безробітних.

Для нашого суспільства  є два варіанти розвитку. Перший полягає в тому, щоб усім зберегти статус-кво, тобто усім платити однаково і мало, робочу силу залишити іммобільною. Другий полягає в тому, щоб істотно підвищити рівень заробітної плати, але не всім однаково, а диференційовано, у залежності від реального внеску у виробництво. При цьому вводити працезберігаючу техніку і технологію, скорочувати надлишкові кадри, виплачувати їм грошову допомогу, розмір якої прямо залежить від рівня зарплати, і надавати безкоштовно можливість перекваліфікації і допомоги в працевлаштуванні. Перший варіант значно зменшує якість робочої сили, продуктивність праці. Другий - це модель розвитку ринку праці у всіх розвитих країнах. Тому наше суспільство повинне перенаправляти свої соціальні орієнтири, що виконують корінні перетворення в розвитку і використанні трудових ресурсів. Мова ведеться про зміну концепції робочої сили, тобто про відмовлення від концепції повної зайнятості і прийняття на озброєння концепції ефективної зайнятості.

Політика повної зайнятості склалася в нашому суспільстві внаслідок  панування теорії і практики примітивного комунізму, що були розкритиковані К. Марксом ще в ранніх його роботах. Вона була результатом нерозвинених виробничих відносин соціалізму і низького рівня розвитку продуктивних сил, переваги екстенсивних методів господарювання.

Безпосередньо суспільна праця  в нашому суспільстві в кращому  випадку стає працею міського працівника, відчуженого від засобів виробництва, результатів і змісту своєї праці. Його положення в системі суспільного виробництва практично визначається не стільки загальсоціологічними законами, скільки відносинами пізнього феодалізму в сумі з відносинами раннього капіталізму. І хоча зараз застосовуються міри до перебудови господарського механізму, заснованого на пануванні державної власності як глобальної приватної власності, положення більшості загальних робочих сил і нині характеризується такими рисами.

Повна зайнятість перетворилася в  нашому суспільстві в поголовну  зайнятість маломобільної робочої  сили, що звикла одержувати низьку заробітну  плату не за працю, а за робоче місце. Значна частина працівників і  зараз зайнята некваліфікованою робочою працею в сфері виробництва. Ця модель використання трудових ресурсів націлена на дешеву робочу силу з нерозвиненими сучасними потребами і великою кількістю безкоштовних соціальних послуг досить низької якості.

Ігнорується зворотний  зв'язок - "виробництво - людина". Виробництво націлене в основному на свої цілі і вирішує свої задачі. При відсутності соціального орієнтованого суспільного виробництва така політика стосовно до трудових ресурсів породила деформації: зниження народжуваності, простого відтворення робочої сили, погане виховання дітей, низький рівень кваліфікації й утворення робочої сили і т.п. Повна зайнятість - це добровільна трудова служба, організована по військовому зразку ("хто не працює той не їсть", мається на увазі тільки державний сектор). З погляду держави, вона була кращим способом забезпечення всіх робітниками місцями і мінімальними засобами існування, а також тотальним контролем за населенням за населенням.

При цьому зайнятість характеризувалася великими диспропорціями: поруч з надлишком робочої  сили в одних сферах і видах  діяльності існує колосальний дефіцит робочих кадрів в інші (на 100 верстатів, що працюють в одну зміну, приходиться 60 працівників, п'ята частина машин простоює в автопарках через відсутність водіїв, не дістає доярок, механізаторів і будівельників).

Ефективна зайнятість - це модель розвитку і використання кваліфікованої, дорогої і мобільної робочої сили, орієнтовано на переоцінку її зростаючих матеріально-побутових потреб. Велику роль у реалізації концепції ефективної зайнятості повинні грати державна служба працевлаштування, заснований державою фонд поліпшення зайнятості (відрахування на нього складають 1% від фонду заробітної плати незалежно від форми власності). Необхідно організувати також службу прогнозування процесів, що відбуваються в сфері попиту та пропозиції праці, розробляти програми перетворення усіх форм рівнів утворення і навчання, підготовки і перепідготовки робочих кадрів. Політика ефективної зайнятості є більш раціональною, соціально спрямованою, що відповідає вимогам ринку робочої сили, що формується.

Забезпечення  зайнятості

Найперші кроки до ринкової економіки вдарили ще по одній сфері відносного соціального  благополуччя в колишній системі  господарювання - по повній зайнятості.

Проблема ця винятково складна  вже тим, що посягає на основи колишньої  економічної системи, що виключала безробіття, у всякому разі, не приховану залученням надлишковий працівників. Важливо відзначити, що безробіття, з яким ми починаємо зіштовхуватися зараз, зв'язано не з технічним прогресом чи кризою надвиробництва, як це відбувається циклічно в ринковій економіці, а з факторами, обумовленими глибокими деформаціями в попередньому розвитку народного господарства.

Усунення таких деформацій вимагає  форсованого зростання виробництва  товарів народного споживання, появі  в цій області нових підприємств, фірм. Тут у зв’язку з високим попитом повинна підвищуватись і заробітна плата.

Тому в даній сфері в цілому погроза безробіття повинна бути відсутня. Підприємства ж машинобудування, військово-промислового комплексу  знаходяться в занепаді.

Таке положення утворить базу для  структурного безробіття, характерного для нашої економіки, що перетвориться. І мова тут, мабуть, йде про процес не тільки важкий і хворобливий, але  і дуже затяжний, оскільки усунення глибоких структурних перекосів  у короткий термін нереально. Утім, і це усунення не зніме проблему безробіття цілком. Остання лише знайде форми, характерні для зрілого ринкового середовища, у якій звільнення працівників відбувається насамперед під впливом реалізованих пропозицій науково-технічного прогресу й інтенсифікації виробництва.

Далі, якщо на Заході безробіття виникає в умовах надвиробництва товарів і відносної вузькості  ринку, результатом чого і є падіння  попиту на робочу силу, то в наших  умовах ситуація інша. Узагалі говорячи, не може бути безробіття в тім суспільстві, де порожні полки магазинів: попит на продукти і товари повинний автоматично зайняти працівників, що звільняються, показали неготовність як державних органів так і самих підприємств до рішення проблеми.

Відмовлення від установки на повну зайнятість означає утрату важливої соціальної гарантії з усіма наслідками, що звідси випливають. Тут потрібно якщо не повне запобігання такої втрати (це неможливо), то принаймні, ослаблення породжуваних нею явищ.

Зниження капітальних  вкладень у державному масштабі може бути трохи компенсовано енергійною інвестиційною політикою місцевої, регіональної влади.

Зараз у першу чергу  передбачається забезпечити компенсацію  втрат в оплаті праці. Мова йде  насамперед про посібники по безробіттю, виплаті підйомних на новому місці проживання, вихідних допомог т.п. Питання упирається в джерела фінансування, у створення особливих служб зайнятості, системи перепідготовки кадрів, інформаційних центрів, що зосереджують дані про надлишки робочої сили і потреби в ній.

В даний час підприємства виплачують частину своїх доходів для формування фонду зайнятості. Ці відрахування, передбачаються, будуть витрачатися переважно на посібників по безробіттю працівникам бюджетних установ, на перенавчання кадрів і зміст служб зайнятості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                         5. Безробіття, його суть і види 

 

Безробіття — складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття — це економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Факторами формування безробіття можуть бути такі:

  • нестача сукупного ефективного попиту;
  • негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати і викривлення в ній, пов'язані з грошовою експансією держави і подальшою інфляцією;
  • недостатня мобільність робочої сили;
  • структурні зрушення в економіці;
  • дискримінація на ринку прі.ді щодо жінок, молоді та національної меншості;
  • демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили;
  • сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.

Досвід переходу окремих  країн до ринку свідчить про те, що в кожний період рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленими  сукупним впливом багатьох чинників. При цьому причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися.

Можна виділити такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, інституціональне.

Фрикційне безробіття пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу. Фрикційне безробіття означає, що існують постійний зв'язок між звільненням з однієї організації і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо.

В умовах ринкової економіки  цей вид безробіття завжди існує. Одні змінюють роботу добровільно, інші у зв'язку зі звільненням або втратою сезонної зайнятості. Дехто шукає роботу вперше. Таке безробіття може поєднуватися з рівновагою на ринку праці. Наприклад, в США наприкінці 80-х років близько 49% безробітних не працювали менше п'яти тижнів. Це свідчить про нормальний процес перерозподілу трудових ресурсів відповідно до потреб виробництва, а також про високу ефективність ринку праці.

Виникнення структурного безробіття пов'язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям  застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих підприємств.

Краткое описание
Однією з найскладніших соціально-економічних проблем в умовах ринкової трансформації економіки України є формування національних трудових ресурсів. Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової супроводжується зростанням рівня та тривалості безробіття, розвитком вимушеної неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції тощо.
Содержание
Перелік умовних позначень………………………………………….......................5
Вступ…………………………………………………………………………………...6
Особливості сучасного стану трудових ресурсів України………………..8
Трудоресурсна ситуація та її регіональні особливості……………………14
Ринок праці та зайнятість населення………………………………………..16
Державна політика зайнятості та її ефективність………………………….21
Безробіття, його суть і види………………………………………………….26
Сучасні тенденції ринку праці……………………………………………….30
Проблеми зайнятості………………………………………………………….35
Висновок………………………………………………………………………………41
Список використаних літературних джерел………………………………………43