Вивчення психологічного клімату педагогічного колективу школи як детермінанти емоційного благополуччя учнів

Педагоги, об'єднані в колектив, де панує здоровий (сприятливий) соціально-психологічний клімат, не просто дотримуються моральних норм, а прагнуть до того, щоб у кожного учителя вони ставали внутрішніми переконаннями. У колективі, де розумно поєднано свободу діяльності з дисципліною, творчу активність з підпорядкуванням, можливі свідоме підпорядкування волі більшості, вільне прийняття її вимог. Тільки в атмосфері взаєморозуміння вчитель почувається впевнено, максимально використовує свій потенціал. Під впливом доброзичливої колективної взаємодії відбуваються глибокі якісні зміни в духовному світі вчителя, формуються правильне розуміння громадського обов'язку, об'єктивна самооцінка вчинків з позицій суспільно значущих інтересів.

Несприятливий тип. У колективах із таким кліматом домінують байдуже ставлення людей одне до одного і до спільних справ. Кожен працівник існує ніби ізольовано, у своєму світі, що є причиною невисоких результатів роботи, незадовільної дисципліни, напруженості в особистих стосунках, конфліктності, бажання змінити місце роботи тощо.

Нейтральний тип. Клімат характеризується збалансованістю суб'єктивних та об'єктивних ознак, однак він нестійкий і будь-коли може зазнати змін [9, с. 148].

Зважаючи на складність педагогічних колективів, неоднорідність процесів, що відбуваються в ньому, керівники  освітніх установ повинні знати  психологічні особливості, соціальні позиції, ролі працівників, специфіку мотивації їхньої діяльності та поведінки, уміти діагностувати психологічні характеристики колективу, який очолюють, прогнозувати розвиток психологічного клімату в ньому тощо.

Показниками здорової соціально-психологічної атмосфери в педагогічному колективі є:

1. Згуртованість та організованість.  Педагогічний колектив залежно від кількості учнів може налічувати 10-150 і більше педагогів. Керівництво ним, особливо у великій школі (2500-3000 учнів), є складною справою. Адже успіх діяльності кожної школи забезпечує цілеспрямований колектив однодумців, у якому цінують індивідуальність, творчі здібності, характер, інтереси й уподобання кожного. Згуртувати педагогічний колектив означає не "вишикувати всіх", обмежити свободу особистості, а забезпечити простір для максимальної реалізації творчого начала кожного, не руйнуючи методичної концепції навчального закладу.

2. Єдність офіційної і  неофіційної сфер спілкування.  Чим вища вона, тим ефективніше  соціально-психологічна атмосфера в колективі впливає на досягнення педагогічних цілей.

Спілкування вчителя в  педколективі відбувається на формальному  і неформальному рівнях.

Офіційно організоване, формальне  спілкування (педагогічні наради, методичні  об'єднання, збори) здебільшого стосується виробничої сфери. Виникає воно за необхідності обміну думками щодо поточних і перспективних  навчально-виховних ситуацій.

Формальні стосунки в педколективі обмежуються чітко визначеними  функціональними ролями: директор -- заступник директора з навчальної роботи -- організатор позакласної і позашкільної виховної роботи -- класний керівник -- учитель-предметник. Вони зумовлюють у кожної із сторін певні сподівання стосовно співрозмовників, пов'язані з їх професійним статусом: компетентності, наукової та ділової кваліфікації, виконавчої дисципліни, моральної відповідальності, професійної етики.

Неформальне спілкування  певною мірою залежить від професійного, хоча є відносно самостійним. Товариські стосунки, співробітництво і взаємодопомога формують у школі сприятливий  для самореалізації розвитку особистості  соціально-психологічний клімат. Недоброзичливість, що проявляється у конфліктах, унеможливлює реалізацію єдиної педагогічної лінії. Тому офіційна і неофіційна сфери спілкування в педколективі не можуть існувати відокремлено.

Єдність офіційного й неофіційного спілкування не абсолютна. Професійна діяльність учителя охоплює формальні  елементи (дотримання правил, норм, інструкцій, застосування усталених прийомів) і  неформальні (пошук нового, творчість, індивідуальність, імпровізація). Часто  вони настільки пов'язані, що органічно переходять один в одний. Психологічними проявами формального спілкування є педантизм, традиційність, консерватизм, догматизм, що змушує діяти за інструкцією, породжує розгубленість у нестандартних ситуаціях. Організація діяльності, спілкування лише на неформальній основі може вносити невизначеність, розрізненість, непослідовність дій, ігнорування колективності в реалізації загальнозначущих педагогічних завдань. Тому надмірна схильність до одного принципу педагогічної діяльності може дезорганізувати роботу і взаємовідносини колективу школи.

3. Мажорний життєстверджуючий  настрій у колективі. Він залежить  від оптимістичного самопочуття,  злагоди, успішної роботи, а також  від зовнішніх умов (пригнічений  чи життєрадісний колега, доброзичливе  чи недружелюбне слово тощо). Чіткі  орієнтири в діяльності школи,  педколективу теж стабілізують  самопочуття, налаштовують на  діловий лад, захищають від  емоційного перепаду. Завдяки справедливим  універсальним вимогам керівництва  настрій стає позитивним фактором  працездатності, ініціативності, добрих  стосунків між людьми.

4. Атмосфера колективної  турботи в педагогічному колективі,  взаємоповаги й підтримки, узгодженої взаємодії. Товариські ділові взаємовідносини залежать від оптимального співвідношення особистих і колективних інтересів. Спільна професійна діяльність формує єдність професійних інтересів, які неминуче мають певні відмінності. Тому зближення інтересів педагогів є важливим чинником формування здорової соціально-психологічної атмосфери в педколективі. На її створення впливають:

а) громадська думка -- соціально вагоме, типове оцінне судження, що повторюється стосовно важливих і принципових для суспільства, певного колективу подій, форм діяльності. Вона формується усвідомлено, є спільно виробленим типовим оцінним судженням. Якщо людина за певних причин не поділяє громадської думки групи, можуть виникати конфлікти в колективі, у взаємовідносинах з керівництвом. У спілкуванні окремих людей між собою велике значення має загальна думка -- оцінне судження про когось або про щось, сформоване стихійно, незалежно від думки кожного суб'єкта. За розбіжності думок контакти ускладнюються, спілкування може взагалі припинитися. І навпаки, якщо погляди людини не збігаються з громадською думкою, спілкування може тривати, оскільки вона не стосується особистих питань.

б) смаки -- соціальні почуття, що характеризують здатність до розрізнення, розуміння й оцінювання явищ, людей, їх дій з позицій прекрасного й потворного. Виявляються вони в усіх видах діяльності й спілкування. Індивідуальні розбіжності в смаках можуть нівелюватися завдяки загальним умовам діяльності, виробленню загальної концепції виховання й навчання на основі єдиних професійних інтересів. Подоланню індивідуальних відмінностей у смаках людей сприяє спілкування. Але, наприклад, примітивні художні смаки людини навряд чи сприятимуть контактам з колегами, що мають розвинені смаки. Інтелігентна людина ніколи не дозволить собі возвеличувати власні смакові амбіції, різко викривати нерозвиненість чиїхось смаків, а за необхідності висловитися про смаки колеги зробить це тактовно, адже протиставлення смаків є джерелом конфліктів;

в) потяги -- яскраво виражена прихильність людей одне до одного, спільної діяльності. Вони виникають  на основі смаків, потреб та інтересів. Соціально вагомі потяги формуються під впливом розвинених смаків. Потяг сприяє встановленню контакту, інтенсивності спілкування. Духовний потяг до людини зумовлений інтересом до її особистості. Живити цей інтерес можуть її цікава біографія, оригінальні судження, ерудиція, високі моральні якості тощо. Тому потяг до кожної людини зумовлений якостями, які вирізняють її серед інших. Потяг завжди виявляється до того, що подобається, вписується в коло ідеалів, цілей людини. Найрезультативнішим є спілкування, коли взаємний потяг переростає в дружбу, яка накладає певні зобов'язання на людей, не передбачає двозначності, нещирості. Дружні взаємини повинні передбачати принциповість у формально-виробничих стосунках. Культура дружніх стосунків у педколективі має бути кращим доказом ідеалу дружби, до якого прагнуть діти;

г) прагнення -- наполегливе бажання досягти мети або розв'язати завдання в процесі діяльності чи спілкування. Ґрунтується воно на інтересі до особистості, є фактором розвитку спілкування, стимулює спілкування, якщо основою його є однакові потреби, інтереси, смаки людей, які з часом оформлюються в колективну волю [23, с. 214].

Соціально-психологічна атмосфера позитивно або негативно впливає на особистість. У педагогічному колективі, де співробітництво, підтримка й повага є нормою взаємин, учитель відчуває спорідненість із ним, радість від спільної праці. Якщо в колективі панують байдужість, формалізм, примус, він відчуває пригніченість, відчуженість.

Своєрідно на стосунки людей впливають чутки -- офіційно не підтверджені повідомлення, що передаються в процесі безпосередніх контактів між людьми. Фігурують вони у судженнях, уявленнях людей і передаються завжди в емоційно забарвленій суб'єктивній інтерпретації. Джерелом цих повідомлень є дефіцит інформації, що й "живить" нездорові фантазії людей. Чутки формують нездоровий соціально-психологічний клімат, породжують нещирість у взаєминах людей.

Серед головних структурних  компонентів соціально-психологічного клімату педагогічного колективу є система ставлень його членів: до виконання професійно-рольових функцій; до колег і керівництва; до світу в цілому та самого себе. Його слід розглядати в єдності когнітивного (усвідомленні цілей і завдань педагогічної діяльності; виявлення педагогічної концепції та міра її узгодженості з педагогічними поглядами колег; соціально-перспективна поінформованість про колектив і його членів), емоційної (задоволеність членством у колективі та характером міжособистісних взаємин у ньому; прийняття стилю керівництва й професійного спілкування) і поведінкової (спосіб професійної самореалізації, активність у професійному та соціальному житті колективу) сторін функціонування педагогічного колективу та діяльності окремих його членів.

Реалізація такого підходу до розуміння соціально-психологічного клімату дає змогу діагностувати його за психологічно-особистісними, соціально-груповими й діяльнісно-рольовими критеріями та оцінювати за шкалою "позитивний - негативний", "сприятливий - несприятливий", "який задовольняє - який не задовольняє" [26, с. 10].

Психологічно-особистісний критерій соціально-психологічного клімату виявляється через показники задоволеності педагогічною діяльністю й членством у педагогічному колективі; самопочуття особистості та рівень комфортності; ступінь ідентифікації з колегами та керівниками.

Соціально-груповий критерій виявляється через характер взаємин у педагогічному колективі по горизонталі й вертикалі; стиль керівництва директора; рівень конфліктності між членами колективу та масштабність і глибину психологічних бар'єрів, які лежать на шляху спільної педагогічної діяльності.

Діяльнісно-рольовий критерій соціально-психологічного клімату виявляється через рівень активності членів колективу в педагогічній діяльності, її творчого моделювання та інноваційного втілення; характер виконання функціонально-рольових обов'язків і стан трудової дисципліни.

Особливе місце у формуванні психологічного клімату займає спілкування. Спілкування - найважливіша сфера духовного, суспільного та особистісного прояву людини, засіб досягнення взаєморозуміння між людьми. Виокремлюють чотири рівні педагогічного спілкування: 1) оптимально-позитивний; 2) потенційно-позитивний; 3) напружений; 4) негативний [26, с. 10].

Педагогічна сутність спілкування - це живий процес взаємодії членів колективу з навколишнім світом.

1.3 Конфлікти як засіб регулювання міжособистісних стосунків в колективі

Конфлікт -- реальні або  ілюзорні, об'єктивні або суб'єктивні, по-різному усвідомлені протиріччя між людьми, зі спробами їх емоційного вирішення [17, с. 124].

Соціально-психологічний конфлікт є явищем міжособистісних і групових взаємин, виявом протиборства, активного зіткнення тенденцій, оцінок, принципів, думок, характерів, еталонів поведінки. Будучи формою комунікації людини з людиною, людини з групою або її частиною, однієї частини колективу з іншою, колективу з колективом, він віддзеркалює прагнення людей до утверджених ідей, принципів. Нерідко він постає як реакція на несприятливі ситуації, що травмують особистість, на перешкоди у досягненні будь-якої мети. Виявляючи себе як один із засобів самоутвердження, він діє дезінтегруюче в людських стосунках. Тому його вважають одним із крайніх засобів регулювання міжособистісних стосунків.

Проблема взаємодії учасників педагогічного процесу набуває все більшого значення для сучасної школи. Породжена вона динамічним розвитком суспільства, зміною соціальних орієнтирів, що поглиблює проблему поколінь, ускладнює стосунки вчителів між собою та з адміністрацією.

Будь-який конфлікт, зокрема  і педагогічний, має певну структуру, сферу і динаміку.

Структура конфліктної ситуації складається з внутрішньої та зовнішньої позицій учасників взаємодії  та об'єкта конфлікту.

Внутрішню позицію учасників  конфлікту утворюють мета, зацікавлення і мотиви учасників. Вона безпосередньо  впливає на конфліктні ситуації, знаходиться  немовби "за кадром" і часто  не обговорюється під час конфліктної взаємодії. Ззовні позиція виявляється у мовленнєвій поведінці конфліктуючих сторін, віддзеркалюється в їх поглядах. Розрізняти внутрішню і зовнішню позиції учасників конфлікту необхідно, щоб побачити за зовнішнім, ситуативним внутрішнє, суттєве.

Об'єкт конфлікту буває  дуже важко виявити. Нерідко він  для обох сторін різний. Усунення конфлікту може розпочатись з об'єднання об'єктів.

Сфера конфлікту може бути діловою або особистою. Важливо, щоб конфлікт, відбуваючись у діловій  сфері, не переходив у особисту.

Динаміка конфлікту складається  з трьох основних стадій: наростання, реалізації, згасання.