Субкультурі

 

 

1.     Сутність поняття  "політична соціалізація молоді"

2.     Сутність та  типологія поняття "молодіжна  субкультура"

3.     Молодіжна  субкультура як засіб самоідентификації та соціалізації молоді

Схема № 3, 4.  Література, повтор необхідних понять.

 

Політична соціалізація є  частиною загальної культури, яка  формується та виявляється в процесі  політичного життя.

Нині в Україні спостерігається  значна різниця між сутнісними характеристиками політичної соціалізації молоді та інших  вікових груп населення.

Якщо старше покоління, загартоване  дуже складними соціально-економічними катаклізмами попередньої епохи, реагує на переміни більш-менш стримано, то молода генерація у вирі нинішніх змін часто  втрачає віру в будь-які суспільні  цінності. Це породжує серйозні труднощі в її політичній соціалізації.

Молодь – люди переважно  не заангажовані. Зміни в суспільному  житті, реалізація державної молодіжної політики внесли корективи в їх життєві  орієнтації, поведінку.

Нинішній процес політичної соціалізації молоді характеризується багатовекторністю. Певній її частині  властиві політичний нігілізм, аполітизм, розчарування, відмова від боротьби за свої права, еклектичність процесу  політичної соціалізації, міфологемність.

 

У політичній соціалізації молоді спостерігаємо такі тенденції розвитку:

 

·        поширення  політичного нігілізму, аполітизму;

 

·        фрагментарність, еклектичний характер входження  в політику;

 

·        поліцентризм політичних орієнтацій молодих людей;

 

·        підвищення впливу ЗМІ на політичні уподобання молоді;

 

·        інституціалізація й політизація молодіжного руху;

 

·        перехід  від колективістських, суспільних форм соціального життя до індивідуальних, від авторитарності до демократизації, від конфронтаційності до компромісу, від міфологем до раціоналізму.

 

Сучасна молода людина одержує  на одиницю часу значно більше інформації, ніж покоління батьків. Але не завжди спромагається осмислити  її, зробити необхідні висновки.

Поширення політичного нігілізму  в молодіжному середовищі свідчить про безпорадність органів державної  влади у справі забезпечення прав і свобод молоді. І це не дивно, якщо взяти до уваги нестримне зростання  кількості партій і рухів, надміру  диференційований парламент, нестійкість  структур політичних інститутів тощо. Молодь небезпідставно вважає себе незахищеною  від сваволі, корумпованості чиновників, злочинності. Звідси й фрагментарність  процесу її політичної соціалізації.

 

Високий рівень політичної соціалізації не може бути продуктом запозичення  досягнень розвинених суспільств (як дехто вважає). На нашу думку, це завжди продукт власного досвіду, який нагромаджується  й передається від покоління  до покоління.

З одного боку, з підвищенням  освітнього рівня молодого покоління  зростає його політична інформованість, компетентність, а відтак і цінність для нього політики.

З іншого боку, поліцентризм політичних орієнтацій молоді, інституціалізація і політизація молодіжного руху, зростання цінності політики, політична інформованість, компетентність молодого покоління, а також збільшення впливу ЗМІ на молодь також мають місце і повинні бути відстеженні політичною наукою.

Тому характерною особливістю  процесу політичної соціалізації молоді є поліцентризм політичних орієнтацій. Усе це дає підстави стверджувати, що інституалізація і політизація  молодіжного руху – тенденція, яка  має вже більш-менш чіткі обриси в процесі політичної соціалізації. Політична соціалізація молоді, в  сучасних українських реаліях, здійснюється завдяки свідомій взаємодії з  іншими учасниками, спираючись на засвоєні в період первісної соціалізації знання й поведінку. У цей період проходить найглибший рівень політичної соціалізації – інтеріоризація, коли цінності, норми та установки стають внутрішнім регулятором політичної поведінки.

Таким чином, політичну  соціалізацію молоді ми вважаємо процесом інтеріоризації та екстеріоризації  політичних знань, навичок, дій молодої  людини з адекватним рівнем політичної свідомості. Завдяки чинникам і агентам  соціалізації, молодь відтворює накопичені політичні знання та навички в  активній політичній діяльності. Процес політичної соціалізації є продуктом  спільної діяльності молоді (інтеріоризація та екстеріоризація) та агентів політичної соціалізації (виконання функцій, практична  діяльність).

Тож, політична соціалізація молоді свідчить не лише про входження  в політичне життя, але й про  створення нових можливостей  реалізації політичних інтересів молодих  людей. Провідним концептуальним положенням, яке визначає загальнотеоретичні підходи  до політичної соціалізації, є розуміння  того, що сьогодні вона виступає вже  не лише процесом збереження цінностей  політичної культури і передачі її новим поколінням, але й формує адекватний рівень політичної культури суспільства.

 

 

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СУБКУЛЬТУРИ

Поняття політична субкультура  складається з наступних складових: молодь, субкультура, політика, політична  соціалізація. Розглядаючи це питання, перш за все необхідно визначити  поняття "молодь".

 

На сьогодні, молодь розглядається  як соціально-демографічна група з  характерними для неї віковими, соціально  психологічними властивостями, притаманними молодим людям цінностями, традиціями, життєвими позиціями, особливою  субкультурою, які обумовлюються  рівнем політичного, економічного, культурного  розвитку сучасного суспільства  та особливостями соціалізації в  ньому молодих людей.

 

Молодь – це один з найголовніших  рушійних чинників розвитку будь-якої цивілізації, це капітал, що зростає, та творить за ради свого майбутнього  блага. Схема Поняття субкультура – це особлива сфера культури, суверенне цілісне утворення всередині пануючої культури, відмінне власною системою цінностей, звичаями, нормами, традиціями. Особливе місце в числі різноманітних субкультур сучасного суспільства належить молодіжній субкультурі як специфічному, характерному тільки для цієї соціальної групи, способу поведінки, спілкування, проведення дозвілля, уявлення про світ, утілювані в особливому молодіжному способі життя.

З історії поняття. Саме поняття " субкультура " сформувалося в результаті усвідомлення неоднорідності культурного простору , що стала особливо очевидною в урбанізованому суспільстві . Перш під " культурою " розумілася панівна етична , естетична , світоглядна система - професійна , підтримувана елітами і виходить від еліт , отримувала сакральне підкріплення . Все, що за її межами , - область профанного , побутового , - позбавлялося статусу " культури" ( пор.: повсякденні уявлення про " культурному " і " некультурного " ​​- поведінці , смаках , мовних стереотипах і т.д.).

Хоча поява терміну " субкультура " у науковій літературі зводять до 30-х рр. . ХХ ст. , Даний поширення він отримав в 1960 -70- х рр. . , У зв'язку з дослідженнями молодіжних рухів. Спочатку на перший план виступає приставка " sub " (тобто " під - " ) , позначаючи сховані, неофіційні культурні пласти , підстильні " денну поверхню " панівної культури . Це поняття використовувалося в ряді таких , як subterranean culture ( підземна культура) і underground ( підпілля ) . Проглядається і звичне сприйняття неінституціональних культурних явищ як низових - на противагу "високої" офіційній культурі . У тому ж контексті ( у застосуванні до ідеології і практиці молодіжного протесту проти цінностей суспільства споживання , трудової етики і технократичної цивілізації ) використовувалося і поняття " контр -культура " , що визначало ідеологію молоді як руйнівне всяку культуру взагалі , протистоїть культурі як такої. Звідси видно , що поняття " субкультура " спочатку позначало явища , що сприймалися як і - або поза -культурні . З часом , однак , воно отримало інший зміст.

 

Термін “неформальний  молодіжний рух” не цілком тотожний терміну  “молодіжна субкультура”, та є ширшим поняттям. Неформальним молодіжним рухом  можна назвати систему молодіжних субкультур і широкої неорганізованої  молодіжної діяльності у взаємозв’язку  між собою і з суспільством загалом. У свою чергу, молодіжний неформальний рух є частиною ширшого середовища “андеґраунду”.

Схема № 10. Деякі дослідники вважають, що неформальний молодіжний рух, андеґраунд і молодіжні субкультури  – це явища одного порядку, чи взагалі  – терміни, тотожні за своєю суттю. Однак, на мій погляд, ці поняття  відрізняються. Андеґраунд – це контркультурне середовище, до якого належать не тільки молодіжні субкультури, але й специфічні спільноти людей, які за віком не підпадають під поняття “молодь”. Окрім того, андеґраунд – це не тільки середовище культурних ініціатив, але явище як соціальне, так і політичне. Він відбиває ту суспільну активність, що не вписується в загальну соціальну і політичну систему. Молодіжні субкультури є передовими спільнотами андеґраунду. Фактично вони визначають характер і напрямок андеґраунду.

Молодіжна субкультура –  будь-яке об’єднання молоді, що має  власні елементи культури, а саме: мову (сленг), символіку (зовнішня атрибутика), традиції, норми і цінності.

Молодіжна контркультура  – об’єднання молоді, що має всі  ті елементи культури, що й субкультура, але чиї норми та цінності перебувають  в активній чи пасивній опозиції до існуючих у суспільстві норм і  цінностей.

По суті, молодіжні субкультури  – це результат пошуку своєрідної, нової ідентичності, створення нового стилю. Джерелом цього стилю можуть бути романтизовані чи ідеалізовані образи іншої цивілізації чи культури (“культурні міти” або “культурні утопії”). Для молодіжних субкультур Заходу джерелами “нового стилю” стали культури Азії, Африки й американських індіанців. Це було скоріш конструювання, ніж запозичення: образ чужої культури очищався від рис, які не сприймалися середовищем, поповнювався власними інтерпретаціями культурних феноменів. Тому результат міг кардинально відрізнятися від оригіналу.

У сучасній науковій літературі XX століття досить часто постає проблема молодіжної культури, особливо після 1950-1960-х  років, які ознаменувалися в багатьох країнах світу сплеском молодіжних протестів, що склалися потім в організоване ціннісне протистояння пануючій культурі, – явище, що одержало спочатку назву  і статус контркультури, а потім, при зміні соціокультурної констеляції  і внутрішньої його трансформації, статус субкультури [2, с. 19-23]

 

На сьогодні молодіжні  субкультури описуються детально, але  менш критично, ніж у радянські  часи. При безперечній користі  такого підходу слід зазначити, що при  скрупульозному коментуванні ідейної  спрямованості молодіжних рухів, що заявили про себе, прийнятих в  цьому середовищі ритуалів і звичаїв, також не зачіпається питання  про реальну роль молоді в сучасному  суспільстві [2, с. 19-23]. Молодь найчастіше розглядається як суб'єкт різних автономних культур (причому, що нерідко  вже відійшли в минуле або змінили  характер), докладно досліджується  знакова система даної сфери  культури, але процес формування молодіжної і політичної субкультури майже  не розглядається в сучасній науковій літературі.

 

Якщо у XX столітті молодь виражала своє ставлення до політичних змін у суспільстві через нестандартну поведінку, незвичайний одяг, неформальні  об'єднання, то на сьогодні молодь вже  бажає брати участь в управлінні державою, неформальні об'єднання  перетворюються на політичні організації. Молоде покоління від байдужості, маргіналізації переходить до активного  політичного життя.

Молоді властиво об'єднуватися, організовуватися для вирішення  своїх власних проблем, проблем суспільства. Іншими словами, молодіжні організації – не просто об'єднання молоді, це ті соціальні структури суспільства, за допомогою яких створюються умови і багато в чому реалізуються інтереси, потреби, запити молодих людей у всіх сферах життя: економічної, політичної, соціальної, духовної тощо.

Схема № 11. Протягом XX століття з'явилося багато таких молодіжних угрупувань – яким притаманні характерні риси: єдність інтересів, об'єднуюча  символіка, своєрідний виклик суспільству, стихійний протест проти конкретних суспільних явищ, пошук інших ідеалів, неформальність організації тощо. Так  з'явилися "хіпі", "панки", "бритоголові" тощо.

Молодь, як найбільш, сприйнятлива і мобільна група першого сприймає нові форми розвитку у сфері дозвілля зі всіма позитивними і негативними  явищами. Максимум її інтересів і  запитів не може задовольнити офіційно існуюча система соціокультурних  інститутів.

Неформальні об'єднання і  рухи молоді мають певні функції. Однією з головних є можливість самореалізації, тобто суб'єктивного втілення. До неї можна додати інструментальну, коли група стає засобом для досягнення свідомих або несвідомих результатів, а також компенсаторну, пов'язану  з особистою залежністю і відсутністю  свободи в офіційних структурах.

Евристична функція виражає  художньо-мистецькі й етичні устремління  молоді і реалізується в соціокультурній  діяльності.