Матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації

 

 

Міністерство освіти і науки України

Національний гірничий університет

 

 

 Кафедра:

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

"Матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації"

 

 

Виконав:

Ст. групи

 

Перевірив:

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ, 2014 р. 
Зміст

Вступ

1. Поняття і значення матеріальної відповідальності в трудових правовідносинах .
2. Підстава і умови матеріальної відповідальності працівників 
3. Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників
4. Види матеріальної відповідальності працівника.
1. Повна матеріальна відповідальність на підставі спеціальних законів
2. Повна матеріальна відповідальність на підставі письмового договору
5. Визначення розміру збитків та порядок їх відшкодування

Висновки

Список літератури

 

 

 

6. Вступ

 

Відповідальність була і залишається основною причиною того, що люди задумуються над своїми вчинками. Та не кожна людина розцінює відповідальність як стимул не вчиняти правопорушення.

Підстава будь – якої відповідальності завжди закріплена в законах чи підзаконних актах. Але цього не досить для притягнення до відповідальності. Необхідно, щоб було вчинено конкретне протиправне, винне діяння, тобто необхідна наявність фактичної підстави відповідальності.

Згідно із загальною теорією права підставою юридичної відповідальності є правопорушення.

Питання про причини правопорушень завжди було й лишається складним. Природа правопорушень криється в суспільних суперечностях, які завжди існували і існують в суспільстві. Що стосується окремих правопорушень, то їх скоєння може бути зумовлене причинами економічного характеру, соціальними причинами, обставинами сімейного характеру або ж особливостями середовища, в якому живе потенційний правопорушник.

Правопорушення, як правило, зумовлюється не якоюсь однією причиною, а відразу кількома. З’ясування цих причин є прерогативою правоохоронних органів.

Юридичну відповідальність поділяють на такі основні види: конституційна, кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова, матеріальна. Дискутується питання про можливість виділення й інших видів юридичної відповідальності. Види правопорушень можна класифікувати залежно від галузей права, але не можна класифікувати так юридичну відповідальність.1

В даному курсовому дослідженні розглядатиметься питання матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації.

Завдання даної роботи полягає у тому щоб охарактеризувати поняття, значення матеріальної відповідальності в трудових правовідносинах, визначенні підстав та умов матеріальної відповідальності, види матеріальної відповідальності та визначення розміру збитків та порядок їх відшкодування.

Матеріальну відповідальність слід відрізняти від дисциплінарної відповідальності. Матеріальна відповідальність відрізняється від дисциплінарної тим, що вона має обопільний двосторонній характер, тобто сторонами її можуть бути, як працівник, так і роботодавець, стороною ж дисциплінарної відповідальності є лише працівник. На відміну від дисциплінарної відповідальності, яка має карний характер, матеріальна відповідальність має відшкодувальний, правовідновлювальний характер.

 

 

1. Поняття і значення матеріальної відповідальності в трудових правовідносинах

 

Розгляд правового регулювання матеріальної відповідальності сторін трудового договору потребує з'ясування таких питань, як поняття матеріальної відповідальності, її галузева належність, підстава, вини матеріальної відповідальності, порядок визначення розміру шкоди та порядок її відшкодування.

У чинному трудовому законодавстві про працю визначення поняття матеріальної відповідальності сторін трудового договору не дається. В науковій літературі можна зустріти різні поняття матеріальної відповідальності, залежно від того, які критерії покладено в їх основу.

Під матеріальною відповідальністю в трудовому праві розуміють насамперед обов'язок працівника відшкодувати заподіяну ним майнову шкоду підприємству за наявності підстав і умов, передбачених законом.

Не зовсім точним визначення матеріальної відповідальності через обов'язок, адже цей обов'язок щодо відшкодування заподіяної матеріальної шкоди може і не настати у разі відмови роботодавця від притягнення працівника до матеріальної відповідальності. 2

При реалізації матеріальної відповідальності сторона трудового договору зазнає негативних наслідків майнового характеру, оскільки за рахунок власних коштів повинна відшкодувати заподіяну шкоду чи передати взамін пошкодженого рівноцінне майно.

Матеріальна відповідальність – це сукупність норм, які встановлюють матеріальні санкції за заподіяння матеріальної і/або немайнової шкоди та добровільне чи примусове перетерпіння стороною трудових правовідносин негативних наслідків майнового характеру за скоєне трудове правопорушення, що призвело до заподіяння матеріальної і/або немайнової шкоди іншій стороні трудових правовідносин. 3

У даному визначенні підкреслюється, що:

1) в об'єктивному аспекті матеріальна  відповідальність – це норми, що встановлюють матеріальні санкції, в суб'єктивному аспекті матеріальна відповідальність – це перетерпіння стороною трудових правовідносин цих матеріальних санкцій;

2) підставою матеріальної відповідальності  є трудове правопорушення, що  призвело до заподіяння матеріальної  і/або немайнової шкоди;

3) суб'єктом матеріальної відповідальності виступають сторони трудового договору – роботодавець або працівник.

Досліджуючи відмінності між матеріальною відповідальністю в трудовому праві і майновою відповідальністю в цивільному праві, слід зазначити, що матеріальна відповідальність сторін трудового договору (роботодавця і працівника) має низку своїх, належних тільки їй, особливостей, що дозволяє говорити про належність її до трудоправової відповідальності. Ці особливості полягають у такому:

а) суб'єктом матеріальної відповідальності є одна із сторін трудового договору (роботодавець чи працівник), в той час, як суб'єктом цивільно-правової відповідальності є фізичні чи юридичні особи, які не перебувають у трудових відносинах між собою;

б) сторони матеріальної відповідальності, яка виникає із трудового договору, не є повністю рівноправними, оскільки поряд з договірним методом регулювання трудових відносин, сфера дії, якого все більш розширюється, продовжує діяти метод підпорядкування працівника роботодавцю; сторони майнової цивільно-правової відповідальності є повністю рівноправними;

в) підставою матеріальної відповідальності є трудове правопорушення – протиправне, винне невиконання чи неналежне виконання трудових обов'язків стороною трудових правовідносин; підставою цивільно-правової відповідальності є цивільне правопорушення;

г) відшкодуванню підлягає тільки пряма дійсна шкода, тоді як норми цивільного права передбачають відшкодування і не отриманих прибутків (упущеної вигоди);

д) основним видом матеріальної відповідальності в трудовому праві є обмежена матеріальна відповідальність, тобто відшкодування здійснюється в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середньомісячного заробітку працівника. Обмежена матеріальна відповідальність характерна і для другої сторони трудового договору – роботодавця, а основним видом цивільно-правової відповідальності є повна відповідальність;

е) за нормами трудового законодавства матеріальна шкода в межах місячного середнього заробітку може відшкодовуватись за розпорядженням роботодавця або уповноваженого ним органу (особи); шкода понад місячний заробіток працівника або, якщо роботодавцем не дотриманий позасудовий порядок відшкодування шкоди відшкодовується в судовому порядку; за нормами Цивільного права шкода відшкодовується в судовому порядку.

Виходячи із ст. 130 КЗпП України, суб'єктом матеріальної відповідальності є працівники, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем і заподіяли йому шкоди внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. Згідно з ч. 2 ст. 2 КЗпП України працівники тепер реалізують своє конституційне право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Отже, працівник несе матеріальну відповідальність за трудовим правом не лише за заподіяння шкоди майну підприємства, установи, організації, а й майну чи здоров'ю фізичної особи, з якими перебуває у трудових відносинах. Особа, яка не знаходиться в трудових відносинах з роботодавцем, не є суб'єктом матеріальної відповідальності за нормами трудового права. Вона несе відповідальність за нормами інших галузей права.

 

2. Підстава і умови матеріальної відповідальності працівників

 

Термін «підстава відповідальності» зазвичай вживається у двох значеннях:

1) на підставі чого особа несе  відповідальність;

2) за що особа несе відповідальність.

У першому випадку кажуть про правову підставу юридичної відповідальності, у другому – йдеться про фактичну підставу відповідальності.

Водночас слід зазначити, що поняття підстава й умова відповідальності часто ототожнюються як у законодавстві, так і в юридичній літературі, особливо представниками цивільного та трудового права. 4

Стаття 130 КЗпП України називається «Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників». Виходячи з назви статті, законодавець обумовлює два фактори притягнення до матеріальної відповідальності – наявність підстав і умов причому йдеться не про одну підставу, а про кілька підстав.5

Згідно із ч1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. Виходячи із змісту ч. 1 ст. 130 КЗпП України, підставами матеріальної відповідальності працівників є:

а) шкода;

б) порушення трудових обов'язків працівника;

в) причинний зв'язок між шкодою і порушенням трудових обов'язків, оскільки в ч. 1 ст. 130 КЗпП України, ясно визначено, що шкода повинна бути наслідком порушення трудових обов'язків.

Тлумачення цієї норми дає змогу говорити про виділення кількох підстав. У ч. 2 ст. 130 КЗпП України названо умови покладення матеріальної відповідальності на працівника, серед них і такі, як протиправність дій та вина працівника, які насправді належать до елементів правопорушення, тобто є елементами підстави матеріальної відповідальності, а не умовами. Таким чином, поряд з підставою – порушенням трудових обов'язків, тобто трудовим правопорушенням, законодавець виділяє такі її окремі елементи, як шкода, причинний зв'язок, вина, протиправність, але одні з них (ч. 2 ст. 130 КЗпП України) необгpунтовано названі підставами, а інші теж неправомірно (ч. 2 ст. 130 КЗпП України) – умовами матеріальної відповідальності, хоча і ті, й інші є структурними елементами підстави трудового правопорушення.

Підставою матеріальної відповідальності є трудове правопорушення, точніше його склад, який включає суб'єкт, об'єкт, об'єктивну і суб'єктивну сторони. Тому не можна, як це закріплено в ст. 130 КЗпП України, відносити до підстав лише окремі елементи об'єктивної сторони правопорушення, а інші елементи об'єктивної сторони правопорушення (протиправність, вину) вважати не елементами підстави, а умовами матеріальної відповідальності. Шкода, протиправність, вина, причинний зв'язок є елементами підстави, без цих елементів немає підстави, тобто самого трудового правопорушення. Умовами ж матеріальної відповідальності, виходячи із етимологічного поняття умов як сукупності факторів, за яких що-небудь відбувається, є обставини чи фактори, за яких уже здійснюється, реалізується сама матеріальна відповідальність за наявності підстави. До таких умов, зокрема, належать: дотримання порядку притягнення до неї, правильне визначення розміру шкоди.

Трудове правопорушення, як підстава матеріальної відповідальності – тобто протиправне, винне невиконання чи неналежне виконання сторонами трудових відносин трудових обов'язків, яке спричинило заподіяння матеріальної і/або немайнової (моральної) шкоди іншій стороні трудового правовідношення, відповідальність за, яку передбачена нормами трудового права. Цей висновок, по суті, підтверджується і ч. 1 ст. 130 КЗпП України, в якій зазначено, що наслідком порушення трудових обов'язків працівником є заподіяння шкоди, тобто будь – якої шкоди, як матеріальної, так і немайнової (моральної).

Серед вчених у науці трудового права не існує єдності думок й щодо того, яке ж саме трудове правопорушення слід вважати підставою матеріальної відповідальності. В юридичній літературі широке поширення отримала точка зору, згідно з якою дисциплінарний проступок є не лише підставою дисциплінарної відповідальності, а й підставою матеріальної відповідальності. Така точка зору викликала критику в юридичній літературі Проти ототожнення дисциплінарних проступків з будь – яким правопорушенням у сфері трудових відносин виступила Сироватська Л.О., яка висунула ідею наявності трудового правопорушення, що поділяється на два види – дисциплінарний проступок і майнове правопорушення. За вчинення першого настає дисциплінарна відповідальність, а другий тягне за собою настання матеріальної відповідальності.6

Ідея Сироватської Л.О. про виділення трудового правопорушення і його двох видів – дисциплінарного проступку і майнового правопорушення – була позитивно сприйнята в юридичній науці, оскільки давала можливість відійти від широкого трактування дисциплінарного проступку, відповідальність За.який може бути покладена лише на одну сторону трудового договору – працівника і не може бути покладена на підприємство, як сторону трудових правовідносин і надавала змогу при вчиненні майнового правопорушення підприємством застосувати до нього матеріальну відповідальність.