Лекции по "Безпека життєдіяльності"

Міністерство освіти і науки України

 

   ОДЕСЬКА  НАЦІОНАЛЬНА  АКАДЕМІЯ  ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

 

 

 

 

Кафедра безпеки

життєдіяльності

 

 

 

 

К О Н С  П Е К Т    Л Е К  Ц І Й

з курсу “Безпека життєдіяльності”

 

для бакалаврів усіх професійних напрямів

 

підготовки денної та заочної форм навчання

 

 

                                

 

 

 

 

 

 

 ЗАТВЕРДЖЕНО                           

Методичною радою ОНАХТ

                          

                                                                                     Протокол  № 2  від 29.10.2010   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Одеса 2010

Конспект лекцій з курсу “Безпека життєдіяльності” для бакалаврів усіх професійних напрямів підготовки денної та заочної форм навчання /Укл. О.А. Нетребський, О.О.Фесенко /Одеса: ОНАХТ, 2010.- 55 с.

 

 

 

 

 

Укладачі  О.А. Нетребський, д-р техн. наук, професор,

                 О.А. Фесенко, канд. техн. наук, доцент

                

 

 

 

Відповідальний  за випуск зав. кафедрою безпеки життєдіяльності

О.А. Нетребський, д-р техн. наук, професор

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Дисципліна "Безпека життєдіяльності" відноситься до сучасних інтегрованих дисциплін гуманітарно-технічного напрямку, яка запроваджена міністерством освіти і науки України в планах підготовки бакалаврів усіх напрямів у 1991 р. як нормативна. З того часу у вищих навчальних закладах України почали створюватись кафедри безпеки життєдіяльності

В Одеській національній академії харчових технологій (ОНАХТ) дисципліна "Безпека життєдіяльності" (БЖД) почала викладатись у 1991 р. на кафедрі "Охорона праці", а з квітня 1992 р. на кафедрі "Безпека життєдіяльності", яка була створена на базі кафедри "Охорона праці".

Дисципліна "Безпека життєдіяльності" на даний   період відноситься до основних дисциплін кафедри БЖД. Вона узагальнює досвід науково-практичної діяльності людини і формує теоретичний і методологічний апарат, який є необхідним для подальшого вивчення охорони праці, захисту навколишнього середовища, цивільного захисту, котрі розглядають конкретні небезпеки природного і техногенного характерів та способи захисту від них.

Предмет курсу – захист здоров'я та життя людини у навколишньому середовищі.

Мета курсу – забезпечення оптимальних умов життя у сучасному середовищі для кожної людини окремо та людства у цілому.

Завдання курсу - розробка методів вивчення, ідентифікації небезпечних і шкідливих факторів, прогнозування їх впливу на людину і довкілля і зниження негативних наслідків від їх прояву.

Методологічна основа дисципліни "Безпека життєдіяльності" –  аналіз впливу небезпечних і шкідливих факторів природного і техногенного походження на людину і довкілля, прогнозування їх наявності у біо- та техносфері, розробка організаційних та технічних заходів, спрямованих на запобігання або зниження прояву небезпечних і шкідливих факторів на людину та довкілля.

 

Девіз  курсу  БЖД:      

Набагато  легше забезпечити торжество  принципів безпеки життєдіяльності, ніж боротися з наслідками їх ігнорування.

                                                                                              Автори

Пам'ятка вивчаючим  БЖД 

Иногда кажется, что назначение человека состоит в том, чтобы уничтожить свой род, предварительно сделав земной шар непригодным для жизни.                                                                               Жан Батист Ламарк, 1809

Системний підхід в безпеці життєдіяльності

Вирішення багатовимірних і багатоспрямованих завдань безпеки життєдіяльності можливе тільки при комплексному одночасному врахуванні взаємозв'язків у всіх сферах матеріального і духовного розвитку суспільства, тобто на принципах системності і системного підходу. Структуру і взаємозв’язки найбільш вагомих систем безпеки життєдіяльності можна представити у наступному вигляді  (рис.1).

ЛЕКЦІЯ 1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

План лекції

1.1. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини

1.2. Терміни та визначення  безпеки життєдіяльності

1.3. Характеристика системи «людина – життєве середовище»

1.4. Класифікація небезпечних  та шкідливих факторів (НШФ)

1.5. Основні положення теорії ризику

1.6. Управління та прогнозування ризиків

Питання для самостійної  роботи

1.7. Класифікація джерел  небезпеки

1.8. Якісний аналіз  небезпек

1.1. Актуальність  безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини

Безпека життєдіяльності (БЖД) – наука, що вивчає проблеми безпечного перебування людини в довкіллі в процесі різних видів її діяльності. Якраз діяльність і вирізняє людину від інших  істот. Вона є специфічно людською формою активності, необхідною умовою існування людського суспільства. Форми діяльності різноманітні. Вони охоплюють практичні, інтелектуальні і духовні процеси, які протікають в побуті, громадській, культурній, виробничій, науковій та інших сферах життя.

 Діяльністю займаються всі – діти, дорослі, люди похилого віку, тому безпека діяльності має відношення до всього людства.

Актуальність дисципліни ще більше зростає у зв’язку зі сталим розвитком людства на базі, що  забезпечує його існування, тобто аксіоми про потенційну небезпеку діяльності -  кожний вид діяльності  є потенційно небезпечний. Ця аксіома справедлива і для бездіяльності, тому що бездіяльна людина ще більше залежить від діяльності іншої людини.

 

 Рис.1 - Структура системи забезпечення безпеки життєдіяльності.

             Зв’язки прямого і зворотного формування системи

 

Безпека людини є базовою  складовою “сталого людського розвитку” (Sustainable Human Development). Він широко використовується ООН як основна характеристика гуманітарного поступу суспільства. Сталий розвиток людства – це такий розвиток, який веде не тільки до економічного, а й соціального, духовного зростання, що сприяє гуманізації національного менталітету і збагаченню позитивного загальнолюдського досвіду. Основною ознакою, що відрізняє сталий розвиток від усіх інших форм соціального руху і видозміни, є відновлення природного і культурного довкілля, коли не тільки не знищується життєвий потенціал, а й підвищується соціальна відповідальність людей, гуманізуються взаємини, ставлення, реакції. Тому актуальність питань з безпеки життєдіяльності полягає саме у забезпеченні сталого людського гармонійного розвитку людства і природи. Виходячи з концепції сталого розвитку людства безпеку життєдіяльності найбільш повно можна охарактеризувати як багатопрофільну галузь знань про закони природозберігаючого формування техносфери планети та її збалансованого  економічного й суспільного розвитку.

1.2. Терміни  та визначення безпеки життєдіяльності

Основні поняття безпеки  життєдіяльності: людина, життя, безпека (небезпека), чинники та інші. Між собою ці поняття за своїм звичайним змістом не мають видимого зв’язку, але такі зв’язки існують на рівні глибинного змісту. Наприклад, основні змістові уявлення понять “людина” і “життя” є такі:

- “людина” відіграє роль головного об'єкта і в той же час об'єкта, який потребує захисту;

- “життя” є показником стану людини, а також впливу небезпек.

 Основу смислового розгляду безпеки життєдіяльності складають пари: “людина” – “життя”; “життя” – “небезпеки”; “небезпеки” – “чинник”; “чинник” – “людина”. Взаємодія кожної пари має визначений смисловий зв'язок.

Безпека – це стан діяльності, при якому з певною ймовірністю виключається прояв небезпек. Безпека – це мета, а безпека життєдіяльності – засоби, шляхи, методи її досягнення.

Безпека людини – складова характеристика стратегічного напрямку розвитку людства, що визначений ООН як “сталий людський розвиток”.

Безпека систем – наука, що застосовує інженерні та управлінські принципи для забезпечення необхідної безпеки, вчасного виявлення ризику небезпек, застосування засобів по запобіганню та контролю цих небезпек протягом життєвого циклу системи.

Виробниче середовище – простір, в якому здійснюється трудова діяльність людини.

Небезпека – негативна властивість матерії, яка проявляється у здатності її завдавати шкоди певним елементам Всесвіту.

Небезпечна  ситуація – подія, при якій створюється реальна можливість прояву небезпеки або небезпека проявляється.

Небезпечне  природне явище – подія природного походження або результат діяльності природних процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширення і тривалістю можуть вражати людей, об'єкти економіки та довкілля.

Життєве середовище – частина Всесвіту, де знаходиться або може знаходитися в даний час людина і функціонують системи її життєзабезпечення.

Життєдіяльність є багатомірне  поняття, яке включає:

–  властивість людини діяти в оточуючому її життєвому середовищі;

– процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства в цілому в єдності їх життєвих потреб і можливостей;

– складний біологічний процес, що відбувається в організмі людини і дозволяє їй зберігати здоров'я та працездатність.

Життя – одна з форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, різних форм руху, можливість пристосування до середовища та наявність обміну речовин і реакції на подразнення.

За Н.Ф.Реймерсом життя – особлива форма руху матерії зі специфічним обміном речовин, самовідновленням, системним управлінням, саморозвитком, фізичною і функціональною дискретністю живих істот та їх суспільних конгломератів.

За Ф.Енгельсом життя – спосіб існування білкових тіл, суттєвим моментом якого є постійний обмін з оточуючим їх зовнішнім середовищем.

1.3. Характеристика системи “людина – життєве середовище”

Неможливо вивчати особливості людини, колективу чи суспільства, не враховуючи їх місця в навколишньому середовищі і стану цього середовища. Тому безпека життєдіяльності вивчає людину і її навколишнє середовище в системі “людина – життєве середовище”. Ця система є складною в тому розумінні, що до неї, як правило, входить велика кількість змінних факторів, які мають велику кількість зв'язків між собою.

Людина є одним з елементів (суб'єктом) зазначеної системи, в якій під терміном “людина” розуміється не лише одна істота, індивід, а й група людей, колектив, мешканці населеного пункту, регіону, країни, суспільство, людство загалом. Людину постійно оточує природне та соціальне навколишнє середовище, а також створені нею матеріальні та духовні умови її існування. Крім того, саме людина має своє індивідуальне середовище - організм.

Організм – це всі тканини і органи людини, в яких протікають ті фізіолого-біологічні процеси, які визначають життя організму, як цілого і які відгороджені від зовнішнього середовища шкірою і слизовими оболонками.

Навколишнє  середовище – це вся сукупність природних та антропогенних факторів у середовищі яких існує людина.

Середовище  життєдіяльності – сукупність природних та антропогенних факторів, з якими людина взаємодіє прямо чи опосередковано протягом життя. Середовище життєдіяльності є складовою навколишнього середовища і визначається для кожної людини окремо. Середовищем життєдіяльності людства в цілому практично є навколишнє середовище. Середовище життєдіяльності людства можна класифікувати таким чином:

Середовище життєдіяльності

                    природне                       техногенне

                                                       відкрите                    внутрішнє

 

                                                                         побутове      виробниче

Природне середовище – середовище, в якому антропогенні фактори не присутні.

Техногенне  середовище – середовище, в якому присутні антропогенні фактори. Воно поділяється на відкрите і внутрішнє.

Відкрите середовище – середовище, в якому переважають природні фактори над антропогенними (вулиці міст, сіл, територія стадіонів, парків).

Внутрішнє середовище – середовище, в якому питома вага антропогенних факторів перевищує питому вагу природних факторів (закриті приміщення, відкриті території складів, майстерень).

 Техногенне внутрішнє середовище, як правило, поділяють на  побутове і виробниче.

 Побутове середовище - це середовище проживання людини, що містить сукупність житлових будівель, споруд спортивного і культурного призначення, а також комунально-побутових організацій і установ. Параметрами цього середовища є розмір житлової площі на людину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність центрального опалення, холодної та гарячої води, рівень розвитку громадського транспорту та ін.